Вилок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Вилок
Vilok gerb.gif
Герб Вилока
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Виноградівський район
Рада Вилоцька селищна рада
Код КОАТУУ: 2121255300
Облікова картка Вилок 
Основні дані
Засноване 1200
Статус із 1959 року
Площа 2,9 км²
Населення 3227 (01.01.2018)[1]
Густота 112,7 осіб/км²
Поштовий індекс 90351
Телефонний код +380 3143
Географічні координати 48°06′53″ пн. ш. 22°49′55″ сх. д. / 48.11472° пн. ш. 22.83194° сх. д. / 48.11472; 22.83194Координати: 48°06′53″ пн. ш. 22°49′55″ сх. д. / 48.11472° пн. ш. 22.83194° сх. д. / 48.11472; 22.83194
Висота над рівнем моря 117 м
Водойма р. Тиса
Відстань
Найближча залізнична станція: Вилок
До райцентру:
 - залізницею: 15 км
 - автошляхами: 15,3 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 83,4 км
Селищна влада
Адреса 90351, Закарпатська обл., Виноградівський р-н, смт Вилок, вул. Гагаріна, 8, 23463
Голова селищної ради Кілб Йосип Людвикович
Карта
Вилок. Карта розташування: Україна
Вилок
Вилок
Вилок. Карта розташування: Закарпатська область
Вилок
Вилок

Commons-logo.svg Вилок у Вікісховищі

Вило́к (угор. Tiszaújlak)  — селище міського типу у Виноградівському районі Закарпатській області України. Розташований на кордоні з Угорщиною. Відстань до райцентру становить близько 16 км і проходить автошляхом М23.

79 % населення етнічні угорці, 20,8 % українці та 0,2 % інші (росіяни, цигани). Також мало назву Уйлок. Поблизу селища розташований пункт контролю Вилок на кордоні з Угорщиною. З угорського боку — пункт пропуску «Тісабеч», медьє Саболч-Сатмар-Береґ, автошлях 491 у напрямку Ньїредьгаза.

З території селища походять знахідки римських монет.

Сучасна українська назва селища «Вилок» походить від угорської назви «Тісауйлок» — «нове поселення на Тисі».

Вилок вперше згадується в архівних документах у 1304 році під назвою Wylak. У пізніших документах воно також згадується як Wylack, Vylac, Uylak.

Вилок - давнє поселення, яке колись виникло на річковому тисянському острові Св. Ілони. Вилок офіційно називається з 1773 року.

Першим маєтком тут було поселення родини Гонт-Пазмані. У 1251 році король Бейла IV подарував Ахіллу цю землю. Це невелике поселення, ймовірно, було знищено пізніше потопом.

Ще один документ від 1300 р. говорить нам, що король Ендре ІІІ пожертвував ці землі від сім’ї Ніртелек до сім’ї Гонт-Пазмані (Міко та Чепан), - в обмін на Вишково в Марамуреші. Члени родини Гонт-Пазмані створили нове поселення в західному куті маєтку, яке було відоме як Újlak у 1304 році. У 1332 році в ньому вже була церква.

Вже в середні століття Вилок славився річковим соляним портом на Тисі. У 1417 році тут було збудовано великі склади для зберігання та транспортування солі, що йшла вниз по Тисі. Такий склад досі стоїть на площі Есе Томаша. Сіль транспортувалася до соляного будинку Тисауйлак з Солотвина плотами на Тисі.

Сіль транспортувалася з соляних родовищ на березі Тиси до соляних відомств Угорщини та інших країн. Крім того, деревина, що перевозилася на плотах, часто перевозилася аж до Сегеду.

Містечко кілька разів постраждало від затоплення. Повінь 1624 року майже повністю його знищила, а серйозні збитки відремонтували лише через десятиліття. Солотвинські соляні магнати значно допомогли у відбудові та організували збори для допомоги жертвам повені.

Мешканці Вилока також зазнали польського пограбування 1657 р.. У 1661 році турецькі війська спалили село. Анти-Габсбурзьке повстання під керівництвом Імре Текелі в 1678-1688 рр. зачепило село. На відплату за участь у повстанні місто було захоплено австрійськими військами.

На початку осені 1702 р. тут відбувся напад на соляний будинок. Купець солі Есе Томаш перевозив свої товари з солоного відвалу Тиси до Дебрецена. Однак соляні офіцери з Вилока вкрали від нього сіль. Навіть заступництво начальника комітату Сату-Маре Шандора Карої, який написав, що Есе невинний, і що він не знайшов краденої солі, не допомогло зі звинуваченнями. Есе та його супутники повернулися до Вилока пізніше, де «забрали свою худобу від соляних офіцерів та відігнали їх». Він напав на соляний будинок Вилока, вбив людину і пограбував казну соляного будинку. Цей напад викликав реакцію Віденського суду. 17 жовтня 1702 р. імператор звернувся до комітату Сату-Маре з указом про арешт та покарання селян, що захопили соляний будинок. Навіть після кількох місяців переслідувань вони не могли її зловити. 24 травня 1703 р. капітан Янош Майош та солдати полковника Ілошваї, захопили Вилок. О 7 годині ранку будівлю соляного будинку захопив Томаш Есе, а два піхотні загони та 40 вершників присягнули повстанцям.

14 липня 1703 року Ференц ІІ Ракоці перетнув міст Боржави та вдень захопив Вилок. 13 липня імператорський гусарський полковник Міхал Кенде вже був на березі Тиси, але не побачив прихід Ракоці і був оточений куруцами. Бій тривав чотири години, при цьому війська Кенде тримали удари, але куруців було більше.

14 липня 1703 р. Армії Ракоцці здобули першу перемогу в регіоні Вилок-Тисабеч. На відзначення 200-річчя битви на місці події в 1903 році було встановлено пам’ятник Ракоцці.

У 1717 році в село вторглися кримські татари, зруйнували його до землі та забрали в рабство 17 людей.

У 1790 році після Ужгорода та Мункача було відкрито аптеку у Вилоку.

Село зазнало серйозного удару в 1830 році, коли прийшло в село холера. Більшість населення загинула, а жертви були поховані в околицях невеликої римо-католицької каплиці.

У революційному парламенті, скликаному 24 березня 1848 року, Іштван Абоній Вилок) представляв Угочу. На запрошення Лайоша Коссута зброю взяли 163 чоловіки з Вилока. Згідно з переписами в Угочі, кількість національних гвардійців до кінця 1848 р. сягала 3500 чоловік. 23 вересня 1848 р. Національна гвардія була організована в підрозділи, їх офіцери були обрані, і вони склали присягу у Вилоку.

У XIX ст. поселення мало статус містечка Передтисянського повіту (округу) Уґочанського комітату. Користувалося власним гербом із такою символікою: у срібному щиті, на хвилястому підніжжі, тричі розділеному блакиттю й сріблом, — дерев'яний човен, яким править селянин у червоному одязі; щогла човна увінчана гербом Австро-Угорської імперії. Герб нагадує про місцеву пристань для човнів, які перевозили річкою Тисою сіль до «камеральних депо» в Мараморощині.

У центрі селища розташована одна з найстаріших будівель Закарпаття — Соляний дім. Як склад для солі її основа була зведена в 1417 р., з часом зазнавала перебудов. До недавнього часу в приміщенні була розташована школа, нині будівля закрита.

Церква Вознесіння Господнього. 1806.

Перша згадка про Вилок датують 1304 р. У XIV ст. згадують каплицю в Вилоку і церкву в Виноградові.

У 1775 р. Вилок ще є філією без церкви, а в 1847 р. вже має муровану церкву, збудовану під впливом класицизму. Ознаки цього стилю помітні в чіткому плануванні споруди, в простих лініях усіх її форм. Стіни позбавлені декору, стримано акцентовані чіткими арками вікон. На головному фасаді – трикутний фронтон.

Вежа має два розмежовані яруси: нижній – квадратний у плані, з розвинутим карнизом і оглядовою галереєю та верхній ярус – восьмикутний у плані, завершений восьмигранним конічним шатром. Іконостас для церкви зроблено на початку XX ст. У 1991 р. храм повернуто греко-католикам.

Колишній «Соляний дім», поч. 15 ст.

Постаті[ред. | ред. код]

  • Афанасьєв Віктор Вікторович (1992—2017) — український військовий, учасник війни на сході України.
  • Антал Веконь - родився у Вилоку в 1848 році - письменник, поет

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)

Посилання[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]