Тересва (селище)
селище Тересва | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
У центрі Тересви | |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Закарпатська область | ||||
Район | Тячівський район | ||||
Громада | Тересвянська селищна громада | ||||
Код КАТОТТГ | UA21080130010030764 | ||||
Облікова картка | Тересва | ||||
Основні дані | |||||
Засновано | 1350 (674 роки) | ||||
Статус | із 2024 року | ||||
Населення | ▼ 7 480 (01.01.2022)[1] | ||||
Поштовий індекс | 90564 | ||||
Телефонний код | +380 3134 | ||||
Географічні координати | 48°00′04″ пн. ш. 23°41′30″ сх. д. / 48.00111° пн. ш. 23.69167° сх. д.Координати: 48°00′04″ пн. ш. 23°41′30″ сх. д. / 48.00111° пн. ш. 23.69167° сх. д. | ||||
Водойма | р. Тиса, Тересва
| ||||
Відстань | |||||
Найближча залізнична станція: | Тересва | ||||
До райцентру: | |||||
- автошляхами: | 10.7 км | ||||
До обл. центру: | |||||
- залізницею: | 125 км | ||||
- автошляхами: | 150 км | ||||
Селищна влада | |||||
Адреса | 90564, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт Тересва, вул. Народна, 83 | ||||
Голова селищної ради | Грабарь Ігор Іванович | ||||
Карта | |||||
Тересва у Вікісховищі |
Тере́сва — селище на заході України, адміністративний центр Тересвянської селищної громади Тячівського району Закарпатської області. Населення — 7 617 осіб (2016).
Тересва розташована у південно-східній частині Мармароської котловини, при впадінні річки Тересви до Тиси. Відстань до райцентру становить близько 10 км і проходить автошляхом Н09. У селищі знаходиться однойменна залізнична станція Ужгородської дирекції Львівської залізниці.
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[2]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 7382 | 97.72% |
російська | 101 | 1.34% |
угорська | 42 | 0.56% |
румунська | 18 | 0.24% |
білоруська | 4 | 0.05% |
німецька | 3 | 0.04% |
вірменська | 1 | 0.01% |
інші/не вказали | 3 | 0.04% |
Усього | 7554 | 100% |
Назва Тересва вперше згадується у грамоті у 1336 році. Інші згадки як Tarazkus у 1378 році, Taraz у 1389 році, Taraczkewz у 1495 році й Taraczköz у 1610 році. Село при злитті Тиси і Тересви зародилося в середині XIV століття і належало родині Балк, пізніше воно перейшло у власність монастиря, потім на деякий час було королівським маєтком, потім його передалиродині Драгфі. У 1373 році вона була власністю синів воєводи Сас, потім у 1419 році була передана Irholci Tatul. З вимиранням роду Татул воно перейшло у власність Довгаїв, а потім і Kornisoké по дочірній гілці.
Залишилась згадка про те, що у 1378 році королівською владою було визначено кордони між селами Тересва і Криве, які розташовані поряд. Як даровані землі Тересва переходила з рук в руки. Підтвердженням цього є дарча грамота від 1 травня 1404 року, яка була складена між синами Балки — Дмитром і Олександром. В ній стверджується, що їх батько воєвода Балк і магістр Драг подарували Грушівському монастирю три села: Тересву, Криву, і Грушево «з полями і лісами, з водою і всім прижитком», а також один млин, де «впадає Сипунца у Тису», мова йде про сусіднє село Тересви — Сопунку розташоване на протилежному березі річки Тиса. Балка і Драг подарували монастирю три села, які їм, у свою чергу, подарував король. Це було зроблено без дозволу короля, і тому дарча грамота мала силу лише за їх життя. Після смерті воєводи Балки в 1480 році король Матяш подарував село Тересву Драгові Бертолону-Белеті, проти чого протестували мешканці Тересви та навколишніх сіл.
У XVII столітті село розділили сім'ї Budai, Kölcsei, Szécsényi, Sztojka. Німецькі поселенці приїхали в село, яке було знищене під час угорського повстання 1703—1711 років. У другій половині XIX ст. Тересва була центром Торецького повіту (округу) Марамороського комітату. З 1848 р. поселення користувалося печаткою з гербом — зображенням дерева, під яким стоять вовк та лисиця.
В адміністративно-політичному відношенні село Тересва довгий період було адміністративним центром Тересвянської долини. До 1918 року тут знаходився окружний уряд, тюрма та інші органи управління. У пам'яті селян збереглася згадка про те, як під час знесення будинку окружного уряду було в стіні знайдено кістки трьох трупів, що свідчать про жорстокість колишньої адміністрації.
На початку XX століття розпочалося будівництво залізниці з Королево до Сигіта над Тисою через Тересву, бо Австро-Угорщина готувалася до війни проти Росії. Вигідне географічне розташування села сприяло розвитку лісорозробної промисловості. У 1920-х роках XX століття в Тересві побудували дві невеликі лісопилки.
На правому березі річки Тиса робітники збирали плоти, звідки сплавляли бокори річкою аж до села Вилок, де Тиса ширша, а її фарватер глибший. Плоти зшивалися, і їх переправляли до Угорщини у Солнок чи Сигіт. Цей вид «транспортування» випливав із чехословцько-угорської торговельної угоди. Торгували лісом і місцеві українські та єврейські підприємці.
У 1945 році на території села було 5 підприємств: лісопильня, спиртозавод, паровий млин, механічна ремонтна майстерня, лісгосп.
Церква Різдва пр. Богородиці. 1880 р.
Дерев'яну церкву з вежею, двома дзвонами, прикрашену образами, згадано у 1751 році. У 1801 році йшлося про дерев'яну церкву, верх якої потрібно було ремонтувати.
Сучасна церква — це мурована базиліка зі стрункою вежею, завершеною гострим шпилем, що давніше була присвячена св. арх. Михайлу. Невеликі контрфорси членують поверхню стін, декоративно збагачуючи її. Датується за написом над входом: «Года 1880-го во имня господа і бога небеснаго сей дом поставлень съ трудомъ тересуськихь вірниковъ дьля хвалы божои».
Інтер'єр прикрашають образи св. Миколи, пр. богородиці, Христа Спасителя та арх. Михайла, виконані на полотні у 1891 році художником Вашаркові. Образ олією «Зняття з хреста» виконано в Будапешті у 1892 році. У 1908 році цісар дарував на облаштування церкви 200 корон, про що зберігся напис на старій іконі: «Сія церковь обновлена и приу | крашена божьею помощю 1908 г. | за епископа Юлія Фирцака | сващенника Шереги Эмилію | куратора Васильа Волошина г… ров… заходомъ и выдатками | православных христіанъ | села Тересова и много потрудившого | ся Ивана Волошина | живописець Антсъ Пилиховскій изъ різбар… и…тникъ Новаковскій».
У 1934 році головною подією стало спорудження хорів.
У 1996 році в церкві проведено великий внутрішній ремонт. Стінопис виконав Василь Кризина.
Найдавніший дзвін на вежі храму датується 1821 роком і походить, можливо, з Німецької Мокрої, ще один дзвін відлив Ф. Еґрі у 1901 році, а третій дзвін у 1936 році.
Парох Тересви Федір Желтвай був засуджений у 1950 році на 25 років каторги. У таборі захворів і помер 15 грудня 1951 року.
Поблизу Тересви розташований пункт контролю «Тересва» на кордоні з Румунією. З румунського боку — пункт пропуску «Кимпилунг ла Тиса», жудець Марамуреш, автошлях у напрямку Сигіту.
У 1950-х роках працювала ремонтна майстерня тресту «Закарпатліспром», яка випускала вагони-їдальні для лісорубів віддалених лісосік. За радянських часів у селищі працював великий деревообробний комбінат, була розвинена харчова промисловість. Також діяла Вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна (нині розібрана).
- Вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна (нині розібрана)
- Храм Різдва пр. Богородиці (1880).
У селище народився:
- Данилюк Дмитро Дмитрович (1941—2020) — український історик.
Тересва
| ||||||||||||
Старий будинок з вежечкою
(при центральній вулиці) |
Бокова вулиця
|
Вулиця біля центру Тересви
|
Церква святих верховних апостолів Петра і Павла |
- Тересва — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Облікова картка[недоступне посилання з травня 2019]
- Історія Тересви[недоступне посилання з травня 2019]
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |