Вишивка бісером
 | Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні, але не в усьому світі. (10 березня 2024) |
Вишивка бісером та бісероплетіння в Україні — це вид декоративно-прикладного мистецтва, яке було започатковане з давніх українських народних традицій.[1]
Історія[ред. | ред. код]
Перші знайдені на території України свідчення скляного оздоблення датують приблизно III століттям до н.е. в Трипіллі. По території України вироби з бісеру були поширені в IV—V століттях до н.е. Скіфи та сармати прикрашали одяг бісером. Скіфи виготовляли мониста та браслети-пов'язки. Сармати нашивали бісер також на головні убори, коміри, нагрудні частини одягу, пояси та взуття.[2]
Перші поодинокі археологічні знахідки з бісерних намист відносять до Трипільської культури. Та значно більшу кількість знахідок з протоскла та скляних намистин археологи знаходять на території Північного Причорномор`я та давньогрецьких колоній.[3]
За часів Київської Русі бісер продовжували використовувати в традиційному оздобленні одягу та як окремі прикраси, зокрема вироби з бісеру були знайдені в похованнях VIII—XII століть, що свідчить про розвиток склоробної справи серед ремесел того часу та завдяки торговим відносинам з країнами Близького Сходу та Візантії.[4]
Згодом, в Україні прикраси з бісеру набули популярності на Західній Україні. Кінець XVIII — перша половина XIX століття — період розквіту традиції бісероплетіння та вишивка бісером в України.[5]
На Галичині та Буковині були створені вишивальні майстерні та художні ремесла оздоби бісером особливо були розвинені: на Поділлі, Гуцульщині; Тернополі, Чорткові, Косові, Чернівцях, Хусті та інших містах.[6]
Вироби українських майстринь виставлялись на європейських ярмарках, були модною оздобою в Парижі, Лондоні, Варшаві.[4]
Типологія[ред. | ред. код]
За сферами використання художні вироби з бісеру поділяються на три роди[7]:
- Компоненти ансамблю одягу: накладні прикраси, головні убори, вбрання, доповнення (аксесуари) до одягу, накладні прикраси з'явилися на початку XIX століття, випереджаючи появу головних уборів, вбрання, доповнень одягу. Доповнення до одягу: торби, Накладні прикраси ґердани були найпоширенішою бісерною прикрасою чоловічого та жіночого одягу у вигляді стрічки, яку носили на голові, головному уборі, шиї та грудях. Лише цей вид прикрас зберігся як артефакт часів 1-ї половини—середини XIX століття, що вказує на його найдавніше серед прикрас з бісеру походження.
Монисто — рідкісний тип нашийної жіночої прикраси.
Краватка з бісеру — тип чоловічої нагрудної прикраси у вигляді видовженого чотири- або п'ятикутника з вузлом угорі.
Доповнення до одягу, вишиті бісером, представлені тайстрою, вишитою бісером, прототипом якої була ткана тайстра (для чоловіків та жінок). Вишита тайстра — аксесуар святкового, в тому числі весільного, виключно жіночого одягу.
- Предмети побуту: картини і панно, хатні ікони та шати, чохли на меблі, сувеніри, декоративні квіти.
- Вироби церковного призначення: священицьке облачення, літургійні тканини, хоругви, ікони та шати і ін.
Майстрині по роботі з бісером[ред. | ред. код]
В Україні працюють численні майстерні по вишивці бісером та бісероплетінню, окремі майстрині навчають цьому мистецтву дітей. Відомі майстрині по роботі з бісером: Катерина Тарчевська, Ірина Білик, Анна Макуха та ін.[8] [9]
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- На монисто звертає увагу Солоха у діалозі з Дяком, який зайшов до неї у гості, у творі М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом».
| "А це що у вас, дражайшая Солохо?" промовив він з таким самим виглядом, приступивши до неї знову, торкнувши злегка рукою за шию і так само відскочив назад.
"Ніби не бачите, Йосипе Никифоровичу", відповіла Солоха. "Шия, а на шиї монисто". "Гм! на шиї монисто! хе! хе! хе!" і дяк знову пройшовся по хаті, потираючи руки. |
— М.В. Гоголь "Ніч перед Різдвом"
|
- У весільному образі Марічки, фільму Довбуш, для весільної сцени Марічки з Олексієм, відтворене весільне намисто, яке складається з: венеційських коралів, давніх коралів, баламутів, монет, зґарди з мосяжними, срібними та мідними елементами і мушель, які були рідкісними та цінувались.Це намисто, яке за народною традицією символізувало усе придане нареченої, важить 5 кг.[10]
- В Україні бісер також використовували і використовують для оздоблення писанок.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вадим, Лубчак (16 червня 2018). Як українські майстри задають тон у розвитку бісероплетіння. Freedom (укр.). Процитовано 10 березня 2024.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|media=(довідка) - ↑ Федорчук, Олена (2012). Художні вироби з бісеру в українському народному мистецтві: походження та розвиток традиції (укр.). Львів: Свічадо.
- ↑ Українські народні прикраси з бісеру. Музей Івана Гончара. Процитовано 13 березня 2024.
- ↑ а б Історія бісероплетіння в Україні. verbovets.edukit.ck.ua. Вербовецький НВК. Процитовано 10 березня 2024.
- ↑ Усе про бісер і бісероплетіння: історія, традиції, майстер-класи, схеми. Мала Сторінка. Процитовано 10 березня 2024.
- ↑ Цікаво - про бісероплетіння на теренах України (з книги Олени Федорчук «Українські народні прикраси з бісеру»). Мала Сторінка. Процитовано 10 березня 2024.
- ↑ Федорчук, Олена (2012). Бісер у декорі традиційного одягу українців (питання типології) (укр.). Львів: Свічадо.
- ↑ Вадим, Лубчак (16 червня 2018). Як українські майстри задають тон у розвитку бісероплетіння (ВІДЕО). Freedom (укр.). Процитовано 13 березня 2024.
- ↑ Замок, Високий (10 грудня 2019). «Навіть китаянки складають схеми за моїми роботами» — Високий Замок. wz.lviv.ua (uk-ua) . Процитовано 13 березня 2024.
- ↑ Автентичні гуцульські образи, давні прикраси та гуні: як створювалися костюми для «Довбуша». vogue.ua (укр.). 18 вересня 2023. Процитовано 10 березня 2024.
Джерела[ред. | ред. код]
- Федорчук О. Українські народні прикраси з бісеру. Видавництво «Свічадо», Львів, 2007 г. ISBN 978-966-395-016-7
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
