Вулиця Вербицького (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Вербицького
Львів
Вид від вулиці Коперника
Вид від вулиці Коперника
Місцевість Новий Світ
Район Франківський
Назва на честь М.М. Вербицького
Колишні назви
Хшановської, Фоґельвайдеґассе, Даргомижського
польського періоду (польською) Chrzanowskiej
радянського періоду (російською) Даргомыжского
Загальні відомості
Протяжність 190 м
Координати початку 49°50′04″ пн. ш. 24°01′01″ сх. д. / 49.834694° пн. ш. 24.017083° сх. д. / 49.834694; 24.017083Координати: 49°50′04″ пн. ш. 24°01′01″ сх. д. / 49.834694° пн. ш. 24.017083° сх. д. / 49.834694; 24.017083
Координати кінця 49°49′59″ пн. ш. 24°01′07″ сх. д. / 49.833278° пн. ш. 24.018750° сх. д. / 49.833278; 24.018750
Поштові індекси 79013
Транспорт
Рух односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Забудова класицизм, сецесія
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Вербицького (Львів) на Вікісховищі

Вулиця Верби́цького — вулиця у Франківському районі міста Львів, у місцевості Новий Світ. Пролягає від вулиці Степана Бандери до вулиці Коперника. Прилучається вулиця Брюллова.

Історія[ред. | ред. код]

Вулиця виникла у 80-х роках XIX століття. У 1888 році отримала назву Хшановської, на честь дружини коменданта Теребовлі Софії Хшановської, героїні оборони міста у 1675 році. За часів німецької окупації, з 1943 року по липень 1944 року, вулиця мала назву Фоґельвайдеґассе, на честь німецького поета Вальтера фон дер Фоґельвайде. З 1946 року називалася вулицею Даргомижського, на честь російського композитора Олександра Даргомижського.

Сучасна назва — з 1992 року, на честь українського композитора Михайла Вербицького.

Забудова[ред. | ред. код]

Вулиця забудована старовинними будинками у стилях класицизму та сецесії.

Будинок № 4 зведений у 1890 році (проект затверджено 27 лютого 1890 р., будівництво завершене 31 грудня 1890 р.) архітектором Людвіком Бальдвін-Рамултом для власного проживання. Будинок двоповерховий, цегляний, тинькований, побудований на перепаді рельєфу на підвалах. Зведений у стилі романтизму, але з використанням художніх прийомів північного ренесансу та німецьких народних мотивів. Має три вежеподібні прямокутні виступи фасадів з південно-східної, північно-східної та південно-західної сторін, вкриті вальмовими дахами і чотиригранними наметами з заломами схилів. Північно-західна частина будинку — одноповерхова, перекрита трисхилим дахом, південна частина — двоповерхова, перекрита напіввальмовим чотирисхилим дахом. На гребенях дахів встановлені металеві ковані навершя, на північно-східній вежі — флюгер. Вікна прямокутні, з півциркульним завершям, оформлені обрамленням. Входи в будинок розташовані з північного сходу, південного заходу та південного сходу, парадним є північно-східний вхід. На рівні першого поверху південно-західний кут будинку охоплює тераса. Цей будинок є одним з характерних зразків неоромантичної течії у львівській архітектурі пізнього історизму.

Архітектор Людвік Балдвін-Рамул збудував також і сусідній будинок — № 6. Будинок зведений у 1891 році у стилі французького неоренесансу і призначався для письменника Я. К. Зелінського. Будинок прямокутний за планом, двоповерховий, з мансардою та цокольним поверхом. Фасад несиметричний, з одного боку — напівкругла вежа з конічною покрівлею.

Житловий будинок № 9 зведений у 18941910 роках у стилі пізнього історизму, з використанням декоративних елементів епохи класицизму та бароко. Автором проекту був архітектор Альфред Каменобродський, замовником — Я. Г. Мюллер. Будинок триповерховий, з підвалом, Г-подібний в плані, тинькований. Фасадна стіна на рівні першого поверху рустована, вікна прямокутні, на першому поверсі оздоблені замковими каменями, на другому — обрамленням «з вушками» та лучковими сандриками з рельєфними жіночими голівками. На другому поверсі — два симетрично розташовані кам'яні балкони з балюстрадою та кронштейнами. У 1911 році до будинку з тильного, північно-східного боку прибудували двоповерховий флігель. Незабаром будинок перейшов у власність Українського педагогічного товариства і був перепланований. У 1913 році архітектор В. Підгородецький здійснив реконструкцію та надбудову флігеля.

Будинок № 11 зведений у 1908 році для власниці Ю. Каменобродської у типовому для тих часів стилі модерн з елементами класицизму. Будинок триповерховий, цегляний, тинькований, П-подібний. Семивіконний фасад має центральний ризаліт на три вікна, увінчаний трикутним фронтоном, в тимпані фронтону — овальне слухове вікно. Вхід розташований по центральній осі симетрії, над входом — прямокутний балкон, на масивних волютоподібних консолях, огорожений металевою кованою решіткою. Вікна прямокутні, прикрашені трикутними сандриками. Симетрично з обох сторін між двома крайніми вікнами фасаду розташовані барельєфи у вигляді великих смолоскипів, оздоблених гірляндами.

Будинок № 13 зведений як прибутковий у 1910 році, у стилі пізнього історизму. Будинок триповерховий, цегляний, тинькований, з секційним внутрішнім плануванням. Центральний фасад має сім вікон, композиційно симетричний. Перший поверх оздоблений рустом. Над центральним входом, який веде у внутрішнє подвір'я, знаходиться прямокутний балкон з кованою огорожею, на трьох консолях, оздоблених рельєфним орнаментальним декором. Вікна другого і третьго поверху розділені пілястрами, які на другому поверсі — рустовані, на третьому — декоровані ліпними вінками з дубових листків з гірляндами, над якими розташовані лев'ячі маскарони. В простінках між пілястрами — фактурний тиньк. Третій поверх декорований орнаментальним фризом із квітами соняшника, характерними для українського модерну.

Будинок № 14 споруджений у 1898 році як прибутковий. Авторами проекту були архітектор А. Каменобродський, замовниками — Іоганна та Катерина Дашків. Триповерховий цегляний, тинькований будинок у стилі пізнього історизму первісно мав Г-подібну форму, але у 1911 році за замовленням нової власниці В. Сенько архітектор Ч. Мюллер прибудував з тильної сторони житловий триповерховий флігель. Перший поверх лінійно рустований по фактурному тиньку. Вікна прямокутні, на першому поверсі та підвальні оформлені замковими каменями, на другому — прикрашені замковими каменями та бароковими сандриками, на третьому — прикрашені обрамленням з «вушками», замковими каменями у формі модульйона та прямими сандриками на консолях. На другому та третьому поверхах три центральні вікна зближені один до одного. На другому поверсі посередині фасаду розташований балкон, з рясно орнаментованою металевою загорожею. Фасад увінчаний фронтоном з датою будівництві у тимпані. Збереглися первісні литі металеві загорожі сходів та ліпнина стін.

Триповерховий будинок № 16 споруджений в еклектичному стилі у 1900 році.

Пам'ятники, пам'ятні таблиці[ред. | ред. код]

27 грудня 2015 року на розі вулиць Степана БандериГенерала Чупринки – Михайла Вербицького, відбулося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському композитору, авторові музики до державного гімну України - Михайлу Вербицькому. Авторами пам’ятника є львівські скульптори Володимир і Андрій Сухорські. Монумент має висоту 2,9 метра. Композиція складається з бронзової скульптури – постаті о.Михайла Вербицького та гранітної стели, на якій вирізьблені ноти мелодії Українського Славня. Замовником на проектування, виготовлення та встановлення пам’ятника було Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння». Виготовлення та встановлення пам’ятника відбулося за доброчинні пожертви. [1], [2], [3].

Галерея[ред. | ред. код]

Установи[ред. | ред. код]

  • Дитячий дошкільний заклад № 34 (буд. № 8)

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]