Вулиця Залізняка (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Залізняка
Львів
Церква святого Йосифа-обручника (вул. Залізняка, 11)
Церква святого Йосифа-обручника (вул. Залізняка, 11)
Церква святого Йосифа-обручника (вул. Залізняка, 11)
МісцевістьНовий Світ
РайонФранківський
Назва на честьМаксима Залізняка
Колишні назви
Блотна, Дунін-Борковських, Мольткеґассе, Дунін-Борковських, Мінська, Дунін-Борковських
польського періоду (польською)Błotna, Dunin-Borkowskich
радянського періоду (українською)Дунін-Борковських, Мінська, Дунін-Борковських
Загальні відомості
Протяжність393 м
поштові індекси79029, 79057[1]
Транспорт
Руходносторонній
Покриттябруківка, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі№ 2—26[2]
Архітектурні пам'ятки№ 4, 11[3]
ХрамиЦерква святого Йосифа-обручника
Заклади культуриБібліотека-філія № 10 ЦБС для дітей міста Львова
Поштові відділенняВПЗ № 29 (вул. Героїв УПА, 77), ВПЗ № 57 (вул. Коновальця, 97)[1]
Забудоваконструктивізм, класицизм, садибна забудова початку XX століття[4]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapпошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Залізняка у Вікісховищі

Ву́лиця Залізняка — вулиця у Франківському районі міста Львова, що сполучає вулиці Євгена Коновальця та Героїв УПА, утворюючи перехрестя з вулицями Гіпсовою та Сельських.

Історія та назва

[ред. | ред. код]

Від початку XIX століття й до 1901 року вулиця мала назву — Болотна. У 1901 році вулицю перейменували на честь львівської шляхетської родини меценатів і жертводавців XVIII—XIX століть Дунін-Борковських. Під час німецької окупації, у 1943 році — Мольткеґассе, на честь німецького генерала-фельдмаршала XIX століття Гельмута фон Мольтке. У липні 1944 року повернена передвоєнна назва вулиці — Дунін-Борковських, але 1945 року перейменована на вулицю Мінську, на честь міста-героя Мінська. У 1945 році вчергове повернули назву — вулиця Дунін-Борковських. Сучасна назва — вулиця Максима Залізняка, на честь одного з ватажків Коліївщини (козацько-селянське національно-визвольне повстання у Правобережній Україні у 1768—1769 роках), походить від 1946 року[5][6].

Забудова

[ред. | ред. код]

В архітектурному ансамблі вулиці Залізняка переважають конструктивізм, класицизм, садибна забудова початку XX століття[4]. До реєстру пам'яток архітектури місцевого значення внесено віллу (№ 4) та будівля колишнього Реколекційного дому отців єзуїтів з костелом єзуїтів святого Йосифа і блаженного Андрія Боболі (нинішня церква Святого Йосифа Обручника).

Будинки

[ред. | ред. код]

№ 4 — вілла (колишня адреса — вул. Дунін-Борковських, 2). У 1910—1930-х роках власницею будинку була Марія Ауліх[7]. Тут з родиною у 1924—1932 та 1935—1948 роках мешкав польський конструктор-машинобудівник, доктор технічних наук, професор Львівської політехніки, декан механічного факультету, завідувач кафедри теорії механізмів і машин Львівського політехнічного інституту Вітольд Ауліх, внук Марії[8]. Вілла родини Ауліх внесена до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 2113-м та № 2587-м[3].

№ 5 — триповерховий житловий будинок. На першому поверсі міститься бібліотека-філія № 10 ЦБС для дітей міста Львова.

№ 10 — триповерховий житловий будинок. На першому поверсі будинку за Польщі працювало ательє дамських капелюхів Ґрошека[4].

№ 11, 11а — двоповерховий будинок (колишня адреса — вул. Дунін-Борковських, 1, 3)[7], збудований за спільним проєктом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Кароля Ріхтмана як Реколекційний дім отців Єзуїтів у Львові[9]. При реколекційному домі у 1914—1916 роках збудовано костел єзуїтів святого Йосифа і блаженного Андрія Боболі за спільним проєктом архітекторів Станіслава Дидека та Франциска Мончинського[10]. У вересні 1939 року під час обстрілу та авіабомбардування Львова дахи реколекційного дому та костелу були пошкоджені. Радянська влада закрила дім 4 квітня 1946 року. Спочатку, у будинку відкрили школу, а 21 липня 1949 року передали Львівському лісотехнічному інституту. Згодом добудовано другий поверх, який з'єднано окремою галереєю з костелом, усунено декор головного фасаду дому. У будівлі костелу облаштували адміністративні приміщення та клуб інституту. У костелі був актовий зал, а пошкоджене крило перебудували під танцювальний зал[11]. У серпні 1993 року частину будівлі передано під новіціят греко-католицького Згромадження сестер милосердя святого Вінсента де Поля. У костелі нині діє греко-католицька церква святого Йосифа Обручника[12], a більшу частину приміщень дому використовує навчально-науковий інститут деревообробних та комп'ютерних технологій і дизайну НЛТУ[13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2436-м[3].

№ 21 — триповерхова неоготична будівля колишньої польської школи імені Генрика Сенкевича збудована у 1905—1906 роках за проєктом архітектора Міхала Лужецького[14].

Під час листопадових подій 1918 року в школі імені Генрика Сенкевича створений польський пункт опору проти встановлення у Львові української державності[15], який очолив майор Здіслав Трешньовський (псевдо «Татар»), учасник першої світової війни. Трешньовський не лише організував пункт опору, а й керував обороною школи. Згодом в школі було організовано місце постою V підрозділу оборони Львова. Всередині школи розташовувалася зброярня та польова кухня. Школа Сенкевича була одним з найважливіших стратегічних об'єктів, які займали поляки через те, що неподалік неї розташований Залізничний вокзал. Учні цієї школи брали активну участь в обороні Львова. Разом з іншими бійцями вони були нагороджені військовою відзнакою «Хрест Оборони Львова»[16]. За радянських часів — один з корпусів ВО «Кінескоп»[17]. Нині — офісна будівля.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 30 травня 2022.
  2. Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 10 листопада 2022.
  3. а б в Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 30 травня 2022.
  4. а б в 1243 вулиці Львова, 2009, с. 329.
  5. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001.
  6. Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001.
  7. а б Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol…spis abonentow…Dzial IV. — S. 11.
  8. Prof. dr inż. Witold Aulich (1889-1948). aulich.pl (пол.). Portal rodziny Aulich. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 31 травня 2022.
  9. Betlej A. Kościół p. w. św. Józefa i bł. Andrzeja Boboli oraz dom rekolekcyjny ks. jezuitów // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 12: Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Międzynarodowy Centrum Kultury, 2004. — S. 213—214. — ISBN 83-89273-17-9. (пол.)
  10. Архітектура Львова, 2008, с. 452.
  11. Ілько Лемко. Залізняка вул. Церква св. Йосифа (№ 11). pslava.info. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 23 квітня 2023. Процитовано 1 червня 2022.
  12. Христина Харчук (2 березня 2024). Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Залізняка, 11 — Церква св. Йосифа-обручника. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 2 березня 2024. Процитовано 30 травня 2022.
  13. Навчально-науковий інститут деревообробних та комп'ютерних технологій і дизайну. idtd.nltu.edu.ua. Національний лісотехнічний університет України. Архів оригіналу за 20 травня 2022. Процитовано 30 травня 2022.
  14. Архітектура Львова, 2008, с. 429, 430.
  15. Христина Базюк (6 січня 2017). 8 розкішних львівських проектів Міхала Лужецького. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 15 лютого 2024. Процитовано 31 травня 2022.
  16. Юлія Павлів (19 січня 2016). Червона кам'яниця на Залізняка, або школа, яка «врятувала поляків». photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 30 травня 2023. Процитовано 30 травня 2022.
  17. Ілько Лемко. Залізняка вул. Школа ім. Сенкевича (№ 21). pslava.info. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 22 квітня 2023. Процитовано 30 травня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]