Вулиця Генерала Чупринки (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Генерала Чупринки
Львів
Татра КТ4 Чупринки Львів.jpg
Місцевість Кастелівка, Новий Світ
Район Франківський
Назва на честь Романа Шухевича
Колишні назви
Штандівська, Хрестова, Потоцького, Пушкіна, Зіґфрідштрассе, Потоцького, Пушкіна
Загальні відомості
Протяжність 2 км
Координати початку 49°50′04″ пн. ш. 24°01′00″ сх. д. / 49.8346611° пн. ш. 24.0166722° сх. д. / 49.8346611; 24.0166722
Координати кінця 49°49′17″ пн. ш. 23°59′56″ сх. д. / 49.8214528° пн. ш. 23.9991472° сх. д. / 49.8214528; 23.9991472
Транспорт
Автобуси № 9[1]
Трамваї № 2[1]
Маршрутні таксі № 41[1]
Зупинки громадського транспорту «Львівська Політехніка», «вул. Київська», «Фабрика Левинського»
Рух двосторонній
Покриття бруківка, бетон, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Михайлові Вербицькому
Храми Церква святого Климентія папи
Навчальні заклади Національний лісотехнічний університет України, Технологічний коледж НУ «Львівська політехніка»
Заклади культури Науково-технічна бібліотека НЛТУ
Парки Піскові Озера
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Генерала Чупринки (Львів) на Вікісховищі

Ву́лиця Генера́ла Чупри́нки — вулиця у Франківському районі Львова, що сполучає східну частину вулиці Степана Бандери та східну частину вулиці Рудницького.

Назва[ред. | ред. код]

  • Штандівська — перша відома назва вулиці. Відомо про родину Шольц-Штанцльовичів — мешканців цієї місцевості, що заклали тут юридику Штанцльовку у XVI столітті. Із часом, через помилку у документах, місцевість почали називати Штандівкою, що й дало назву вулиці.
  • Хрестова або Кшижова — назва згадується у 1863 році.
  • Потоцького — на честь галицького намісника Анджея Потоцького, застреленого 12 квітня 1908 року Мирославом Січинським.
  • Пушкіна — перейменовано радянською окупаційною владою на честь російського поета Олександра Пушкіна у грудні 1940 року.
  • Зіґфрідштрассе — назва періоду німецької окупації (названо не пізніше травня 1942 року)
  • Потоцького — названа повторно в липні 1944.
  • Пушкіна — названа вдруге в грудні 1944 року, після зайняття міста радянськими військами.
  • Генерала Чупринки — назва із 1996 року, на честь українського політичного діяча, генерала-хорунжого УПА, Романа Шухевича (псевдо — Тарас Чупринка).

Будівлі[ред. | ред. код]

№ 1—40[ред. | ред. код]

№ 1. Колишня львівська тривіальна школа Святої Марії Магдалини. Школа Святої Марії Магдалини заснована 1816 року. Спочатку вона містилася у колишньому домініканському монастирі Святої Марії Магдалини. 1831 року школу було перенесено до приватного будинку Сікори, що знаходився при вул. Новий Світ (нині — вул. Бандери), де вона містилася до 1870 року. На часі міського самоврядування за проектом архітектора Юліуша Гохберґера було споруджено декілька будинків міських шкіл, серед яких була й школа святої Марії Магдалини, споруджена 1883 року. Нині — львівська державна комунальна середня загальноосвітня школа № 3.

1928 року за проектом інженера Тадеуша Пісевіча була здійснена триповерхова прибудова, так звана «біла» чоловіча школа (нині — Львівська середня загальноосвітня школа № 10 I-III ступенів ім. святої Марії Магдалени). Прибудову здійснено у модерністичних формах з елементами кубізму.[2] 23 вересня 2008 року прибудову внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[3]

№ 3. Сучасний шестиповерховий житловий будинок, споруджений на початку 2010-х років. На першому поверсі розташований медико-консультативний центр «Лотос».

№ 4. Чотириповерхова кам'яниця, споруджена у 19111912 роках будівельно-проектною фірмою Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського у стилі неокласицизму початку ХХ століття у поєднанні з елементами пізньосецесійної архітектури.[4]

№ 5. Вілла Яна Бромільського, збудована у 18891890 роках за проектом Альфреда Каменобродського[5] в стилі пізнього історизму. За радянських часів у будинку містилися адміністративні установи, а за часів незалежності тут «оселилися» офіси різних організацій, зокрема у 1990-х роках офіс організації УНА-УНСО, редакція журналу «Світло й тінь» тощо. У пізніші роки вілла була значно перебудована.[6]

№ 6. Чотириповерхова кам'яниця, споруджена у 19101911 роках за проектом архітектора Фердинанда Касслера у стилі неокласицизму початку ХХ століття у поєднанні з елементами пізньосецесійної архітектури.[7] Роботи виконала будівельно-проектна фірма Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського.[8]

№ 7. Триповерхова кам’яниця, споруджена у 18971898 роках за проектом розробленим у співавторстві Юліаном Захаревичем та Іваном Левинським в стилі історизму кінця ХІХ століття, орієнтованої на форми необароко. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.[9]

№ 8. Будинок, споруджений за проектом Юзефа Горнунга у 1908 році.[10] Нині тут міститься УДЮМК Франківського району м. Львова.

№ 11. Вілла Казимири Скварчинської, збудована у 18891890 роках за проектом, розробленим у співавторстві Юліаном Захаревичем[5] та [Іваном Левинським.[11] Нині у будинку міститься регіональне відділення АБ «Південний» у Львові.[12]

№ 11а. Будинок Юзефа Скварчинського, збудований фірмою Івана Левинського, можливо за проектом Тадеуша Обмінського та Олександра Лушпинського у 19061907 роках.[13]

№ 14. Тут у 18961902 роках мешкав Іван Франко. Меморіальну таблицю встановлено 1956 року, а 1986 року її замінено на бронзову, виготовлену скульптором Петром Мазуром.[14]

№ 15. Багатоквартирний житловий будинок споруджений у 1910–1912 роках, можливо, за проектом архітектора Броніслава Бауера в стилі пізнього історизму, в декорі фігурують класицистичні елементи. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.[15]

№ 16, 16а, 18. Комплекс житлових будинків на розі з вулицею Політехнічною, збудований за проектом Фердинанда Касслера у 1938 році[16] в стилі функціоналізму.[17]

№ 19. Вілла архітектора Міхала Ковальчука, споруджена за його власним проектом у 19021903 роках.[18] Збережений у значно зміненому вигляді.[19]

№ 21. Колишня вілла Дзівінського або вілла на «Хресті», збудована фірмою Івана Левинського за проектом архітекторів фірми (архітектор, імовірно, Міхал Ковальчук).[20] Нині належить Науковому товариству ім. Шевченка.

№ 23. Вілла, споруджена у 18921893 роках за проектом архітектора Вацлава Пшетоцького в стилі пізнього історизму при перетині теперішніх вулиць Генерала Чупринки та Котляревського. Через розширення трамвайної колії у 1970-х роках вілла була розібрана.[21]

№ 26, 28, 30. Власні будинки Юліана Цибульського, збудовані за його проектами (19041905), скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса.[22][23] У будинку № 26 мешкав художник та поет Володимир Шилан.

№ 27. Вілла Валентина Крушевського, споруджена у 19001901 роках в стилі сецесії, можливо за проектом Емануеля Яримовича, розробленим у проектно-будівельному бюро Івана Левинського.[24]

№ 29. Вілла, споруджена у 1900–1901 роках за проектом, розробленим у проектно-будівельному бюро Івана Левинського.[25] Нині тут міститься Франківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

№ 31. Кам'яниця, споруджена у 1897–1898 роках за проектом, виконаним у проектно-будівельному бюро Івана Левинського. Спочатку будинок був двоповерховим, а його ліве крило та верхній поверх добудовані значно пізніше. Скромне декоративне опорядження виявляє риси неоренесансу.[26]

№ 32. Чиншова кам'яниця, збудована архітектором Леопольдом Вархаловським у 1890.[27]

№ 33. Вілла, збудована на розі сучасних вулиць Чупринки та Левинського за власним проектом архітектора та будівничого Міхала Ковальчука у 18971898 роках.[28] Нині тут міститься стоматологічна клініка «Галдентс».[29]

№ 38. Кам'яниця, споруджена за проектом архітектора Юліана Цибульського у 1907 році, скульптури атлантів — Броніслава Солтиса.[22] Тут містилось архітектурне бюро Цибульського та його помешкання.[30] Нині тут міститься відділення «Ощадбанку».

№ 41—80[ред. | ред. код]

№ 42. На початку ХХ століття цю адресу мала фабрика штучної мінеральної та лікувальної води «Здоров'я», власниками якої був доктор Миколяш та професор Іван Левинський.[31]

№ 43. Будівля лікарні споруджена наприкінці 1950-х років, а на початку 1960-х років сюди з колишньої вілли Вінцента Равського, що при сучасній вул. Генерала Чупринки, 61, переїхала поліклініка для дорослих. Нині — поліклінічне відділення 5-ої комунальної міської клінічної лікарні.

№ 45. Колишня жіноча гімназія імені королеви Ядвіги. Будівлю у стилі функціоналізму зведено у 19301934 роках за проектом Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського. Нині тут розташовані КЗ «Комунальна 5-а міська клінічна лікарня» та Державна установа «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України».[32]

№ 47. Чотириповерхова наріжна кам’яниця, споруджена за проектом архітектора Карела Боубліка у 1910-1911 роках[33] на замовлення Ярослава Гаузвіця у стилі — модернізована версія історизму (використані мотиви необароко).[34]

№ 48. Будинок із рисами модернізованої готики і романського стилю у вирішенні фасаду, збудований у 19041905 роках для родини Бромільських, за проектом Альфреда Захаревича. На аттику розміщено великий рельєф Богоматері скульптора Теобальда Оркасевича. Пізніше належав Українському товариству допомоги інвалідам.[35] Нині тут міститься міський гастроентерологічний центр 5-ї комунальної міської клінічної лікарні.

№ 49. Чотириповерхова кам'яниця з цокольним поверхом, споруджена у 19081909 роках за проектом архітектора Юзефа Пйонтковського для родини Бромільських.[36] Кам'яниця має стильові ознаки неокласицизму початку ХХ століття, виявляючи впливи німецької архітектури. У 1950-х роках був гуртожиток № 2 Львівського державного університету імені Івана Франка, нині тут міститься факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.[37]

№ 50, 52. Житлові будинки. Початково зведені як прибуткові будинки архітектора Юзефа Сосновського за його власним проектом у 19001908 роках.[38] Скульптурне оздоблення фасадів приписують Антонію Попелю.[39] у 1922 році проведено реконструкцію під прибутковий дім.

№ 56, 68. Будинки споруджені у 1910 і 1912 роках архітектурно-будівельною фірмою Войцеха Дембінського.[40] Автором проекту будинку № 68 був Іван Багенський.[41]

№ 58. Від 2 листопада 1935 року в будинку значилась домівка Українського технічного товариства. Того ж дня на будинку було відкрито меморіальну таблицю членам УТТ, які загинули у війнах 19141920 років.[42] У цьому будинку Мешкав актор і режисер, співзасновник театру ім. Марії Заньковецької Борис Романицький.

№ 58а. Корпуси колишньої Будівельної фірми Івана Левинського. Будівництво перших споруд розпочато ще у 1885 році. На початок XX століття налічувала близько п'ятидесяти будівель різного призначення.[43]

№ 59. (колишня адреса — Кшижова, 55). Двоповерхова вілла «Романа», споруджена у 1901-1902 роках за проектом архітектурно-будівельного бюро Івана Левинського для професора львівської політехнічної школи Романа Сас-Залозецького. Після перебудови 1906-1907 років в архітектурі вілли з'явилися мотиви народного будівництва, стилізовані під сецесію.[44] Тут мешкали Роман Сас-Залозецький та до 1939 року його син Володимир — відомий мистецтвознавець. Вілла не збереглася до сьогодні. У 1960-х роках на місці вілли зведений житловий п'ятиповерховий будинок.

№ 61. Вілла Вінцента Равського-молодшого, збудована за його власним проектом у 1896 році в стилі мальовничого історизму.[45] Наприкінці 1920 — на початку 1930-х років власником кам’яниці стало згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії. У цей період кам’яницю реконструювали та добудували ліве крило. По війні згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії припинило існування, а служебниць виселили.

За радянських часів в будинку розташували медичний заклад — від 1945 року тут містилась 6-та робоча поліклініка, а за декілька років — ще й 5-та дитяча консультація. На початку 1950-х років в будинку містилася поліклініка невідкладної допомоги обласної клінічної лікарні та дитяча консультація Дитячої соматичної лікарні. Після спорудження будинку 5-ої міської поліклініки на теперішній вул. Генерала Чупринки, 43, у 1960-х роках туди переїхала поліклініка для дорослих, а в приміщенні колишньої вілли залишилося дитяче поліклінічне відділення 5-ї міської клінічної лікарні, що працює там й досі.

№ 65, 67, 69. Три власних чиншових кам'яниці Альфреда Захаревича, збудовані за його проектом у 19111913 роках в стилі раціональної сецесії. Нині в кам'яницях містяться Франківський ВП ГУ НПУ у Львівській області та Франківський районний суд.

№ 68. Триповерхова наріжна кам’яниця з мансардою, споруджена у 1913–1916 роках за спільним проектом архітектора Яна Багенського та будівничого Романа Журовського в стилі раннього модернізму.[46] Нині приміщення першого поверху займає кафе-пекарня «Багет».

№ 70. Церква святого Климентія папи. Колишній костел і монастир кармеліток босих, збудований у 18931895 роках за проектом німецького архітектора Франца Штатца. Проект неоготичного костелу допрацьовано (пристосовано до умов ділянки) Іваном Левинським. 1895 року Юліан Захаревич виконав проект головного і двох бічних вівтарів у неоготичному стилі. Скульптори Антон Попель і Тадеуш Сокульський реалізували його протягом 18951898 років.[47] Поряд з церквою розташована невеличка будівля — одноповерховий, колишній будинок капелана.[48] Від радянських часів й до 2017 року в приміщеннях келій колишнього монастиря містився центр обслуговування споживачів міської телефонної мережі м. Львова (нині — львівська філія ПАТ «Укртелеком»). 2017 року «Укртелеком» повернув приміщення колишніх келій монастиря церкві і відтоді тут розташований ДРЦ «Діти світла» Львівської Митрополії УГКЦ.[49]

№ 71. Будівля державного інституту проектування міст «Містопроект», споруджена як виробничо-лабораторний корпус львівського проектного інституту «Укрзахідцивільпроект» у 19801987 роках в стилі радянського постмодернізму, за проектом архітекторів Зіновія Підлісного, Василя Каменщика, Бориса Кузнецова, Миколи Столярова[50] та інженера Василя Бойківа. Попередницями будівлі були двоповерхова споруда районної санітарно-епідеміологічної станції та РАЦСу. Особливістю будівлі інституту є галереї під чільним та тильним фасадами та відкритий прохід через сходи на вул. Природну. У середині 1990-х років, вільні приміщення будівлі почали займати на комерційній основі різні державні установи, зокрема Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, а також низка приватних підприємств.[51]

№ 72. Колишня вілла архітектора, професора Львівської політехніки Густава Бізанца. Збудована за його власним проектом у 19001903 роках.[52] Від радянських часів в колишній віллі знаходяться технічні служби міської телефонної мережі м. Львова (нині — львівська філія ПАТ «Укртелеком»). Поряд з віллою у 2001 році за спільним проектом архітектора Ярослава Мастила та інженера Ярослава Крука збудований триповерховий будинок, у якому розташована АТС-237.[53]

№ 75. Триповерхова кам'яниця, споруджена у 1910-х роках в стилі раціональної постсецесії.

№ 76. Будинок у стилі функціоналізму, збудований у 19371938 роках архітектором Мар'яном Нікодемовичем. Тут він мешкав з родиною, у цьому ж будинку до 1980 року мешкав його син — композитор Анджей Нікодемович.[54]

№ 77. Двоповерхова кам'яниця, споруджена у 1910-х роках в стилі сецесії.

№ 81. Одноповерховий будиночок, збудований наприкінці ХІХ століття. Він нагадує про колись садибну забудову цієї частини вулиці Чупринки.

№ 84. Чотириповерховий багатоквартирний житловий будинок, споруджений у 1960-х роках. Приміщення комерційного поверху нині займають ВПЗ № 44, відділення «Ощадбанку», ресторан «Коноба Фамілія».

№ 85. Будівля Франківської районної адміністрації Львівської міської ради. В одному з приміщень райдержадміністрації міститься територіальний підрозділ ЦНАП Франківського району м. Львова.[55]

№ 87. Триповерхова будівля на розі з вулицею Природною, в якій міститься офіс ТОВ «Лісмаш» (офіційний дилер міжнародної компанії «Stihl» у Львові).[56]

№ 81—120[ред. | ред. код]

№ 94. Вілла Казимира Скібневського. Вілла збудована у 19091912 роках архітектурною фірмою Міхала Уляма.[57] Нині тут розташований львівський заклад дошкільної освіти № 93 компенсуючого типу (для дітей з ранніми проявами туберкульозної інфекції).[58]

№ 96. Вілла «Подолянка» (колишня адреса — вул. Кшижова, 54). Колишня вілла архітектора Міхала Ковальчука,[59] споруджена за його власним проектом у 19071908 роках. Вілла є зразком українського національного стилю в архітектурі Львова початку XX століття. Збудована вілла мала вигляд частково двоповерхової, частково триповерхової під черепичним дахом.

Міхал Ковальчук мешкав тут до своєї смерті у 1938 році. У 1940-х роках вілла була заселена кількома родинами. Під час ремонту замінили черепичну покрівлю даху на оцинковану бляху. У 1960-х роках розпочалася масова забудова ділянки, що колись належала Міхалу Ковальчуку, багатоповерхівками. Так, від вул. Конотопської з'явилася шестиповерхівка, а 1969 року, від вулиці Чупринки постала десятиповерхівка, остаточно заслонивши віллу. Тоді намагалися знести й саму віллу — з метою будівництва на її місці багатоповерхового будинку, але здійсненням цих планів завадив львівський архітектор Ярослав Новаківський. У 1970-х роках віллу оштукатурили «під шубу». На початку 1990-х років проведено реконструкцію житлового будинку з його пристосування під офісні приміщення[60] виробничо-торгової фірми «Львів» Львівської асоціації інвалідів,[61] що містилася тут до середини 2000-х років. Потім тривалий час вілла, власником якої є ПАТ АК банк «Львів», перебувала у занедбаному стані.

Ініціативною групою на чолі з відомим львівським краєзнавцем Ігорем Мельником на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини у Львівській області у березні 2014 року була внесена пропозиція щодо внесення до Переліку щойно виявлених пам’яток архітектури та містобудування вілли «Подолянка». Науково-методична рада з питань охорони культурної спадщини при Міністерстві культури і туризму України підтримала цю пропозицію.[62] Згодом наказом Міністерства культури України від 15 жовтня 2014 року № 869 колишню віллу «Подолянка» внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України під охоронним № 2964-Лв.[63]

№ 101. Науково-технічна бібліотека Національного лісотехнічного університету. За Польщі тут розташовувався жіночий монастир василіянок святої Мокрини. Наприкінці 1930-х років заплановано було будівництво греко-католицької церкви святого Івана Богослова. Будівництво розпочато 1936 року за проектом архітектора Романа Грицая. Церква мала утворити єдиний комплекс з уже існуючою поблизу бурсою Українського педагогічного товариства. Конструкція передбачала застосування залізобетону, перекриття були утворені стальними конструкціями завдовжки понад 20 метрів без опор. Стилістично будівлю можна віднести до функціоналізму. Через вибух другої світової війни храм залишився незавершеним. У 1950-х роках храм переобладнано під бібліотеку.[64]

№ 103. Колишня будівля гімназії та бурси Українського педагогічного товариства, збудована за проектом архітекторів Тадеуша Обмінського та Льва Левинського.[65] Нині споруда належить Національному лісотехнічному університету (адміністративний корпус). 11 жовтня 2018 року в пам'ять про митрополита Андрея Шептицького на фасаді встановлено меморіальну таблицю. Скульптор Ярослав Скакун.[66]

№ 105. Корпус № 1 Національного лісотехнічного університету. Збудований 1977 року за проектом В. Кузубова.[67]

№ 110. Чотириповерховий житловий будинок, що у 1950-х роках використовувався як гуртожиток № 2 львівського лісотехнічного інституту.

№ 114, 114-А. Гуртожитки № 1 та № 2 Національного лісотехнічного університету.[68]

№ 117, 117-А. Багатоквартирні житлові будинки, споруджені 1998 року корпорацією «Карпатбуд» за проектом архітектора Ярослава Мастила.[69]

№ 121—160[ред. | ред. код]

№ 130. П'ятиповерхова будівля споруджена у 1957 році за проектом Л. Тимченко і Павла Конта в стилі радянського неокласицизму. До будинку, що розташований на пагорбі над вулицею Чупринки, ведуть парадні сходи, оздоблені з обидвох боків бетонними кулями.[70] Від часу побудови тут містилися лише навчальні заклади: львівський електромеханічний технікум (1957-1963), львівський технікум радіоелектроніки (1963-1994), коледж «Західноукраїнський колегіум» (1994-2003), коледж Західноукраїнського інституту інформаційних технологій та управління при Донецькій державній академії управління (2003-2005), коледж ЛДІ НІУ імені В. Чорновола (2005-2010), від 2010 року — технологічний коледж Національного університету «Львівська політехніка».[71] За цією ж адресою розташований спорткомплекс «Електрон», що складається з двох універсальних відкритих майданчиків для гри у міні-футбол та волейбол, а також двох відкритих тенісних кортів.

Парки, ботанічні сади[ред. | ред. код]

При вулиці Чупринки розташований Ботанічний сад Львівського лісотехнічного інституту.

Пам'ятники, пам'ятні таблиці[ред. | ред. код]

27 грудня 2015 року на розі вулиць Степана Бандери, Генерала Чупринки та Михайла Вербицького, відбулося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському композитору, авторові музики до державного гімну України — Михайлу Вербицькому. Авторами пам'ятника є львівські скульптори Володимир і Андрій Сухорські.

Монумент має висоту 2,9 метра. Композиція складається з бронзової скульптури — постаті о. Михайла Вербицького та гранітної стели, на якій вирізьблені ноти мелодії Українського Славня. Замовником на проектування, виготовлення та встановлення пам'ятника було Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння». Виготовлення та встановлення пам'ятника відбулося за доброчинні пожертви.[72][73][74]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Маршрути громадського транспорту м. Львова
  2. Архітектура Львова… — С. 537.
  3. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 11 вересня, 2010
  4. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 004 — житловий будинок
  5. а б Архітектура Львова… — С. 356.
  6. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 005 — офісний будинок (кол. вілла)
  7. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 006 — житловий будинок
  8. Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 269. — ISBN 83-88372-29-7. (пол.)
  9. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 007 — житловий будинок
  10. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 557.
  11. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 011 — будинок банку (кол. вілла)
  12. Банк «Південний». регіональне відділення у Львові
  13. Архітектура Львова… — С. 409.
  14. Перейма Л. Пам'ятні місця Івана Франка (до 150-річчя від дня народження) // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. XI. — Львів: Новий час, 2006. — С. 268. — ISBN 966-96146-9-4.
  15. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 015 — житловий будинок
  16. Архітектура Львова… — С. 566.
  17. Ляхович М. Житловий комплекс на вул. Чупринки, 16-18
  18. Архітектура Львова… — С. 356—357.
  19. Жук І. Вул. Генерала Чупринки, 019 — житловий будинок
  20. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 64; Архітектура Львова… — С. 354—355.
  21. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 023 — житловий будинок (не існує)
  22. а б Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — С. 169. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  23. Архітектура Львова… — С. 476.
  24. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 027 — житловий будинок
  25. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 029 — житловий будинок
  26. Жук І.Вул. Генерала Чупринки, 031 — житловий будинок
  27. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 326.
  28. Архітектура Львова… — С. 356.
  29. Сайт клініки
  30. Ґранкін П. Архітектор Юліан Цибульський // Будуємо інакше. — № 6, 2000. — С. 48.
  31. Wiczkowski J... — S. 671.
  32. Бірюльов Ю. О. Кендзерський Ігнацій // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 183. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  33. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 273.
  34. Жук І. Вул. Генерала Чупринки, 047 — житловий будинок
  35. Архітектура Львова… — С. 438.
  36. Архітектура Львова… — С. 488.
  37. Жук І. Вул. Генерала Чупринки, 049 — корпус ЛНУ ім. Франка
  38. Архітектура Львова… — С. 466.
  39. Biriulow J. Rzeźba… — S. 118.
  40. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 34.
  41. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 140.
  42. Свято в Українському Технічному Товаристві у Львові // Діло. — 1935. — 4 листопада. — № 295 (14192). — С. 1.
  43. Архітектура Львова… — С. 322.
  44. Жук І. Вул. Генерала Чупринки, 055 — вілла (не існує)
  45. Архітектура Львова… — С. 355.
  46. Жук І. Вул. Генерала Чупринки, 068 — житловий будинок
  47. Архітектура Львова… — С. 305—306.
  48. Вул. Генерала Чупринки, 070 — колишній будинок капелана при монастирі кармеліток
  49. Комісія у справах освіти та виховання УГКЦ. Садочки
  50. Архітектура Львова… — С. 636.
  51. Шуляр А. Вул. Генерала Чупринки, 071 — будинок інституту «Містопроект»
  52. Архітектура Львова… — С. 352.
  53. Містопроект. Комплексна проектна майстерня КПМ-3 // Архітектурний вісник. — 2002. — № 1 (14). — С. 72—73.
  54. Бірюльов Ю. Вілли архітекторів // Галицька брама. — 2007. — № 3—4 (147—148). — С. 23; Grabowski W. Portret artysty na jasnym tle // Akcent. Literatura i sztuka. Kwartalnik. — № 1 (119), 2010. — S. 158.
  55. Територіальний підрозділ ЦНАП м. Львова на вул. Генерала Чупринки, 85
  56. Офіційний сайт ТОВ «Лісмаш»
  57. Архітектура Львова… — С. 491.
  58. Франківський район м. Львова. ДНЗ № 93
  59. Архітектура Львова… — С. 480.
  60. Бойко О. Вул. Генерала Чупринки, 096 — офісний будинок (колишня вілла «Подолянка»)
  61. Великий розпродаж
  62. Занедбану віллу «Подолянка» у Львові внесли у держреєстр
  63. Про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України
  64. Архітектура Львова… — С. 552, 553; Бірюльов Ю. Грицай Роман // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 583. — ISBN 978-966-7007-68-8.; Слободян В. М. Сакральні споруди архітектора Романа Грицая // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 13, 2003. — С. 82. — ISBN 966-95066-4-10.
  65. Архітектура Львова… — С. 428.
  66. Мозгова А. Пам'яті Митрополита Шептицького // Освіта лісівнича. — 2018. — 9—10 жовтня. — № 569—570. — С. 3.
  67. Вуйцик, 1987, с. 154
  68. Поселення у гуртожитки
  69. Архітектура Львова… — С. 679.
  70. Архітектура Львова… — С. 592.
  71. Історія коледжу
  72. У Львові урочисто відкрили пам'ятник Михайлу Вербицькому
  73. Пам'ятник Михайлу Вербицькому відкрили у Львові
  74. У Львові відкрили пам'ятник о. Михайлу Вербицькому, автору гімну України

Джерела[ред. | ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / Бевз М., Бірюльов Ю., Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Вуйцик В., Липка Р. Зустріч зі Львовом. — Львів : Каменяр, 1987. — С. 154.
  • Дорош А. Мешканці Нового Світу // Галицька брама. — 2007. — № 3—4 (147—148). — С. 16—18.
  • Енциклопедія Львова (За редакцією А. Козицького та І. Підкови) — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — 651 с. — ISBN 978-966-7007-68-8; Т. 2. — 603 с. — ISBN 978-966-7007-69-0.
  • Котлобулатова І. П. Вулиця Генерала Чупринки ч. 1 // Галицька брама. — 2007. — № 3—4 (147—148). — С. 35—36.
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 69. — ISBN 966-603-115-9.
  • Biriulow  J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 169. — ISBN 978-83-7543-009-7 (пол.)
  • Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893-1918 / J. Lewicki. — Warszawa: Towarzystwo opieki nad zabytkami: Neriton, 2005. — 590 s. — ISBN 83-88372-29-7 (пол.)
  • Wiczkowski J. Lwów. Jego rozwój i stan kulturalny oraz przewodnik po mieście. — Lwów: Drukarnia Słowa Polskiego, 1907. — 680 s. (пол.)