Війна палиць

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Війна палиць
нім. Stecklikrieg
Смерть лейтенанта Рудольфа фон Вердта 18 вересня 1802 року, один з епізодів Війни палиць. Малюнок художника Карла Людвіга Цеендера.

Смерть лейтенанта Рудольфа фон Вердта 18 вересня 1802 року, один з епізодів Війни палиць. Малюнок художника Карла Людвіга Цеендера.
Дата: серпень–жовтень 1802 року
Місце: Гельветійська республіка (Швейцарія)
Результат: Перемога федералістів,
розпуск Гельветійської республіки,
повторна окупація Швейцарії наполеонівською Францією,
Акт посередництва[ru] 1803 року
Сторони
Flag of the Helvetic Republic (French).svg Урядові війська Гельветійської республіки Swiss flag Bachmann 1815.png Федералісти:

Війна палиць (нім. Stecklikrieg) — громадянський конфлікт, який відбувся в Швейцарії в 1802 році і призвів до розпаду Гельветської республіки, відновлення французької окупації Швейцарії та, врешті-решт, до Акту посередництва[ru], продиктованого Наполеоном 19 лютого 1803 року. Конфлікт відбувався між повстанцями, переважно з сільського населення, та урядовими силами Гельветійської республіки. Цей конфлікт отримав назву «війна палиць» через те, що повстанці використовували підручні інструменти, найчастіше палиці.

Перебіг війни[ред. | ред. код]

Після Луневільського мирного договору французькі війська залишили Швейцарію влітку 1802 року, що призвело до швидкої дестабілізації країни.[1] Ця нестабільність досягла максимуму коли відбулось відкрите повстання, яке виникло в Центральній Швейцарії і було зосереджене навколо міст Цюрих і Берн, а також сільських частин швейцарського плато в кантонах Аргау і Золотурн. Війна розпочалася із сутички на перевалі Ренг в гірському масиві Пілатус 28 серпня 1802 року, після чого у вересні відбулися артилерійські атаки урядових військ на Берн і Цюрих, а 3 жовтня відбулася сутичка в місті Фау в кантоні Во. Після кількох кровопролитних зіткнень повстанців з недооснащеними та маломотивованими урядовими силами Гельветичної республіки, 18 вересня центральний уряд зазнав поразки і був змушений відступити від Берна до Лозани, а потім і повністю припинив своє існування.[2] Владу в країні взяв на себе тимчасовий уряд («Tagsatzung») в кантоні Швіц на чолі з Алоїсом фон Редінгом[en].

Наполеон був занепокоєний тим, що нестабільність у Швейцарії може негативно вплинути на Європу в цілому, і був уповноважений вести переговори про врегулювання між ворогуючими сторонами.[3] В ініційованому ним Акті про посередництво були надані поступки вимогам повстанців. За цим актом Швейцарія відмовилась від централізованої структури Гельветської Республіки на користь більш федеративного устрою. Також, в цьому акті було заявлено що Швейцарія має бути федеративною, і що спроби нав'язати там будь-яку іншу систему є нерозумними і протиприродніми.[4]

Реакція Британії[ред. | ред. код]

Французьке вторгнення являло собою порушення Ам'єнського договору, і воно було використане Великою Британією як привід для відновлення війни проти Франції 18 травня 1803 року. Втручання Франції до внутрішніх справ швейцарців спонукало британців посилити свою роль в континентальній політиці. Попри те, що британці часто намагалися залишатися осторонь внутрішньої боротьби на континенті, дії наполеонівської Франції загрожували порушити існуючий порядок, а разом із ним й існуюче економічне домінування Великої Британії.[5] Хоча Акт посередництва, нав'язаний внаслідок французького вторгнення, не сильно змінював існуючий в Швейцарії порядок, але відновлення значної частини традицій та форм урядування в Швейцарії, які існували ще до вторгнення Французької Республіки, технічно, було порушенням Ам'єнського договору, який забороняв Франції втручатись в справи інших держав.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. AN, Jürg Stüssi-Lauterburg /. Bâtons, guerre des. HLS-DHS-DSS.CH (fr). Процитовано 12 December 2016. 
  2. Switzerland, Markus G. Jud, Lucerne. History – All About Switzerland. swiss-government-politics.all-about-switzerland.info. Процитовано 12 December 2016. 
  3. Diète fédérale. HLS-DHS-DSS.CH (fr). Процитовано 12 December 2016. 
  4. PM, Andreas Fankhauser /. Médiation. HLS-DHS-DSS.CH (fr). Процитовано 12 December 2016. 
  5. Englund, Steven (2008). Monstre sacré: the question of cultural imperialism and the Napoleonic Empire. The Historical Journal 51 (1): 215–250. doi:10.1017/S0018246X07006656. 
  6. Treaty of Amiens | France [1802]. Encyclopædia Britannica. Процитовано 12 December 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]