Російсько-перська війна (1804—1813)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російсько-перська війна 1804-1813 років
Російсько-перські війни
Livebridge.jpg

«Живий міст» Франц Рубо. Зображено епізод, коли 493 російських солдата два тижні відбивали атаки двадцятитисячної перської армії. Для переправлення гармат довелося організувати живий міст з тіл солдатів.
Дата: 18041813
Місце: Іран, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Північний Кавказ
Результат: Перемога Росії, укладення Гюлістанського мирного договору
Сторони
Росія Російська імперія Flag of Agha Mohammad Khan.svg Персія
Командувачі
П. Д. Ціціанов
І. В. Гудович
О. П. Тормасов
Фетх Алі-шах
Аббас-Мірза
Військові сили
10 000 50 000

Російсько-перська війна 1804–1813 років — причиною війни послужило приєднання Східної Грузії до Росії, прийняте ще Павлом I 18 січня 1801 р.

Передісторія[ред.ред. код]

Входження Грузії до складу Російської Імперії[ред.ред. код]

Для об'єднання усіх складових частин та захисту проти зовнішніх та внутрішніх ворогів керівні кола Грузії сподівалися отримати фінансову та військову допомогу від Російської імперії. Розпочаті від 16 століття дії у цьому напрямку до кінця 18 ст. не давали бажаних результатів. Тільки від середини 18 ст. Російська імперія вирішила використати Грузію для боротьби із своїми східними конкурентами. З початком російсько-турецької війни 1768 року Росія направила до Грузії невелике військо під командуванням генерал-майора Тотлебена (нім. Gottlob Curt Heinrich von Tottleben), яке ніяк не допомогло Грузії, що виступила у цій війні на боці Росії.

На другому етапі взаємодії з Росією звернення Іраклія II співпало з тогочасними планами Росії, спрямованими на захоплення Персії, а потому й Індії, через Грузію. Тому перемовини завершилися підписанням російсько-грузинського трактату в Георгієвську (24.7.1783). Наслідком підписання угоди був напад Персії на Грузію, що зазнала у цій війні поразки.

Після цього, замість об'єднання Грузії при допомозі Росії, відбулося її приєднання до Російської імперії.

1801 року Павло I підписав указ про включення східної Грузії до складу імперії як адміністративної одиниці. Цим указом був анульований Гергіївський трактат і Грузія була поставлена у становище колонії.

Така ж доля спіткала незабаром й інші частини Грузії. При цьому «приєднання» відбувалося не лише мирним шляхом, але й силою війська. Останніми були приєдннані Сванетія (1856), Абхазія (1864), Батум та Артвин (1878). Так завершилося об'еднання майже усієї історичної Грузії, але вже під владою Росії [1].

Останній картлійсько-кахетинський цар із династії Багратіонів, Георгій XII, помер незадовго до оголошення анексії.

Під виглядом «мирного приєднання» Грузія була захоплена і, фактично, стала колонією Російської імперії. Як визнали самі росіяни:

Почався безсоромний колоніальний грабунок Грузії. У селян «відчужувалася» земля, знищувалися цілі селища, чинилися незліченні знущання, безкарні вбивства. З установ була вигнана грузинська мова і насильно введена російська, якої населення не розуміло. Всіляко знищувалися всі ознаки національної незалежності [2].
Оригінальний текст (рос.)

Начался беззастенчивый колониальный грабеж Грузии. У крестьян «отчуждались» земли, уничтожались целые селения, чинились бесчисленные издевательства, безнаказанные убийства. Из учреждений был изгнан грузинский язык и насильно введен русский, которого население не понимало. Всячески уничтожались все признаки национальной независимости.

Антиросійські повстання жорстоко придушувалися.

Хронологія[ред.ред. код]

  • 12 вересня 1801 р. Олександр I (1801–1825) підписав «Маніфест про заснування нового правління в Грузії», Картлі-Кахетинське царство входило до складу Росії і ставало Грузинської губернією імперії. Далі були приєднані Бакинське, Кубинське, Дагестанське і інші царства. 1803 року приєднані Мінгрелія і Імеретинське царство.
  • 8 червня авангард загону Ціціанова під командуванням Тучкова, виступив у напрямку до Єревана. 10 червня у урочища Гюмрі авангард Тучкова змусив відступити перську кінноту.
  • 20 червня в ході битви під Єреваном, основні сили росіян розбили персів і змусили їх відступити.
  • 30 червня загін Ціціанова перейшов річку Зангу, де в ході запеклого бою захопив перські редути.
  • 2 липня росіяни повністю оточили Ериванську фортецю.
  • 17 липня під Єреваном перська армія під командуванням Фетх Алі-Шаха атакувала російські позиції, проте успіху не досягла.
  • 4 вересня за великих втрат росіяни зняли облогу з Ериванської фортеці і відступили до Грузії.
  • На початку 1805 року загін генерал-майора Несветаєва зайняв Шурагельський султанат і приєднав його у володінні Російської імперії. Ериванський правитель Мухаммед-хан з 3000 вершниками не зміг вчинити опір і змушений був відступити.
  • 14 травня 1805 між Росією і Карабаським ханством був підписаний Кюрекчайський договір. За його умовами, хан, його спадкоємці та все населення ханства переходило під владу Росії. Незадовго до цього, Карабаський хан Ібрагім-хан вщент розбив при Дізані перське військо.
  • У червні Аббас-Мірза зайняв фортецю Аскеран. У відповідь російський загін Карягіна вибив персів із замку Шах-Булах. Дізнавшись про це, Аббас-Мірза оточив замок і почав вести переговори про його здачу. Але російський загін не думав про здачу, їх головною метою було затримати перський загін Аббас-Мірзи. Дізнавшись про наближення шахської армії під командуванням Фетх Алі-Шаха, загін Карягіна вночі покинув замок і пішов до Шуші. Незабаром у Аскеранської ущелини загін Карягіна зіткнувся з загоном Аббас-Мірзи, але всі спроби останнього розбити російський табір не мали успіху.
  • 15 липня основні сили росіян деблокували Шуші і загін Карягіна. Аббас-Мірза дізнавшись про те, що основні сили росіян покинули Єлизаветпіль, обхідним шляхом виступили і осадили Єлизаветпіль. До того ж, йому відкривався шлях на Тифліс, який залишився без прикриття.
  • 27 липня ввечері загін в 600 багнетів під командуванням Карягіна несподівано атакував табір Аббас-Мірзи під Шамхором і вщент розбив персів.
  • Тим часом, 23 червня каспійська флотилія під командуванням генерал-майора Завалішина зайняла Ензелі і висадила десант. Проте вже 20 липня їм довелося покинути Ензелі і взяти курс на Баку. 12 серпня 1805 каспійська флотилія кинула якір в Бакинській бухті. Генерал-майор Завалішин запропонував Бакинському хану Гусейнгулу хану проект договору про перехід у підданство Російської імперії. Однак переговори успіху не мали, бакинці вирішили чинити серйозний опір. Все майно населення було вивезено заздалегідь в гори. Тоді протягом 11 днів каспійська флотилія бомбардувала Баку. До кінця серпня, висадився загін, що опанував передовими укріпленнями перед містом. Ханські війська вийшли з фортеці, були розбиті. Проте великі втрати від зіткнень, а також брак боєприпасів змусили 3 вересня зняти облогу з Баку та 9 вересня повністю покинути бакинську бухту.
  • 30 січня 1806 Ціціанов з 2000 багнетами підходить до Баку. Разом з ним до Баку підходить каспійська флотилія і висаджує десант. Ціціанов зажадав негайної здачі міста. 8 лютого повинен був відбутися перехід Бакинського ханства в підданство Російської імперії, проте під час зустрічі з ханом, генерал Ціціанов і підполковник Ерістов були вбиті двоюрідним братом хана Ібрагім беком. Голова Ціціанова була відправлена Фетх Алі-шаху. Після цього генерал-майор Завалішин прийняв рішення покинути Баку.

Призначений замість Ціціанова І. В. Гудович влітку 1806 розгромив Аббас-Мірзу при Каракапеті (Карабах) і підкорив Дербентське, Бакинське (Баку) і Кубинське ханства (Куба). Розпочата в листопаді 1806 року російсько-турецька війна змусила російське командування укласти взимку 1806–1807 років Узун-Кіліське перемир'я з персами. Але в травні 1807 Фетх-Алі вступив в антиросійський союз з наполеонівською Францією, і в 1808 військові дії поновилися. Росіяни взяли Ечміадзін, в жовтні 1808 розбили Аббас-Мірзу при Карабабі (на південь від озера Севан) і зайняли Нахічевань. Після невдалої облоги Єревана Гудович був замінений О. П. Тормасовим, який в 1809 відбив наступ армії на чолі з Фетхом-Алі в районі Гюмрі — Артік і зірвав спробу Аббас-Мірзи захопити Гянджу. Персія розірвала договір з Францією і відновила союз з Великою Британією, яка ініціювала укладення персо-турецької угоди про спільні операції на кавказькому фронті. У травні 1810 армія Аббас-Мірзи вторглася в Карабах, але нечисленний загін П. С. Котляревського завдав їм поразки біля фортеці Мігрі (червень) та на річці Аракс (липень), у вересні. перси були розбиті під Ахалкалакі, і тим самим російські війська завадили персам з'єднатися з турками.

Після завершення в січні 1812 російсько-турецької війни і укладення мирного договору, Персія стала схилятися також до примирення з Росією. Але звістка про вступ Наполеона I до Москви зміцнило військову партію при шахському дворі; в південному Азербайджані для нападу на Грузію була сформована армія під керівництвом Аббас-Мірзи. Проте Котляревський, перейшовши Аракс, 19-20 жовтня (31 жовтня — 1 листопада) розгромив у багато разів переважаючі сили персів у Асландузького броду і 1 (13) січня взяв Ленкорань. Шаху довелося вступити в мирні переговори.

12 (24) жовтня 1813 був підписаний Гюлістанський мирний договір (Карабах), за яким Персія визнала входження до складу Російської імперії східної Грузії і Північного Азербайджану, Імереті, Гурії, Мінгрелії і Абхазії; Росія отримала виключне право тримати військовий флот на Каспійському морі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Большая Советская Энциклопедия. Том девятнадцатый: Грациадеи—Гурьев // Гл. ред. О. Ю. Шмидт.— М.: Акционерное общество «Советская Энциклопедия», 1930.— Стб. 568.
  2. Малая Советская Энциклопедия. Том второй. Ванини — Дротики. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— Стб. 690.

Джерела[ред.ред. код]

  • Персидские войны России // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890–1907. (рос.)
  • А. В. Шишов. Схватка за Кавказ. — М.: Вече, 2007. — С. 172–214. (рос.)