Перша англо-бірманська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія М'янми[п]
Peacock symbol Burma.svg

Список столиць[en]Бірманські хроніки[en]
Військова історія[en]

Перша англо-бірманська війна проходила з 1823 по 1826 рік під час правління царя Баджідо і губернаторства лорда Амхерста. Війна велася переважно в сухий сезон, і припинялася в сезони дощів. Війна виникла в результаті зіткнення бірманського царя і агресивної експансіоністської політики та прагнення британців розширити свої території в боротьбі за колонії. Війна закінчилася нищівною поразкою бірманців, внаслідок чого британці захопили великі території і отримали істотну контрибуцію.

Причини[ред.ред. код]

Бірманський цар Бодопайя і його син Баджідо проводили активну експансію проти сусідських країн, і в підсумку підійшли впритул до британських кордонів й вступили в прикордонні конфлікти. Не знаючи можливостей європейців і їх способів ведення війни, бірманці недооцінювали ситуацію та легко вступали у військові інциденти.

В 1784 році бірманці вторглися в Аракан, і кордони Бірми підійшли впритул до британської Індії. Жорстокість і руйнування в Аракані, викрадення в рабство тисяч людей призвело до повстань араканців та великої кількості біженців на індійську територію. Відомий загін з 10000 араканців на чолі з Нга Тан Де (Nga Than Dè), який перейшов до Індії. Для переслідування араканців бірманські війська нерідко переходили кордони і влаштовували каральні експедиції.

В 1817 році бірманці вторглися в Ассам. До 1822 року бірманцям вдавалося утримувати Ассам без особливих ексцесів.

В 1819 році бірманці організували каральний похід на Маніпур через те, що місцевий король не вітав належним чином коронацію бірманського короля Баджідо (18191837). Країна була розграбована, а місцеві жителі забрані в рабство. Після походу на Маніпур бірманці вторглися в наступне королівство Качар, правитель якого попросив притулку у британців і став благати про допомогу. Наступний каральний похід в прикордонні держави відбувся в 1823 році.

Британці останні 30 років намагалися підтримувати мирні відносини. Губернатор Джон Шоур в 1795 році послав капітана Міхаеля Саймса в Амарапуру під видом посла[1]. При цьому британці боролися проти французького впливу[2]

Слід зазначити, що бірманці вторгалися переважно в малі незалежні від британців держави, і британці були не стільки стурбовані біженцями, скільки боротьбою з Францією за сфери впливу.[2]

Хід війни[ред.ред. код]

Осінь 1823 — весна 1824[ред.ред. код]

23 вересня 1823 року озброєний загін бірманців атакував острів Шапура біля міста Читтагонг, убивши шість охоронців. Тоді ж дві бірманських армії з Ассама і Маніпура вторглися в Качар, який знаходився під британським заступництвом. У січні 1824 року Качар знову став предметом атак. Ця територія була важливою для підготовки вторгнення в Бенгалію.

Формально війна з Бірмою була оголошена 5 березня 1824 року. 17 травня 1824 бірманці вторглися в Читтагонг і місцевий загін змушений був тікати, однак бірманці не переслідували.

Правителі Британської Індії прийняли рішення вести війну на території ворога.

11 000 європейців і індійських солдатів під командуванням генерал-майора Арчібальда Кемпбелла висадилися в околиці Рангуна, попливли вгору по Іраваді і взяли 11 травня 1824 року гавань Рангун і незабаром за тим цілий ряд інших населених пунктів.

До червня війська трохи просунулися в околицях Рангуна. Проте незнання місцевості і брак провізії не дозволяла вести війну далі. У червні бірманці послали свіжі сили, і британці з великими труднощами відбили атаку.

Сухопутні сили, які повинні були рушити вперед з Ассама, терпіли неодноразові поразки від Маха-Бандули, хороброго ватажка бірманців.

Осінь 1824 — весна 1825[ред.ред. код]

Влітку в Нижній Бірмі не було особливих подій, Кемпбелл скористався паузою на сезон дощів щоб зайняти Тавой і Мйоджі і весь берег Тенассеріма, створивши собі важливу базу.

Потім була організована експедиція до старого португальського форту Сиріам в усті річки Пегу, і в жовтні був зайнятий Мартабан.

Наприкінці жовтня закінчилися дощі. Генерал Маха-Бандула очолив бірманські війська в Аракані, а в кінці листопада велике військо в 60,000 чоловік оточило британців у Рангуні. У Кемпбелла було тільки 5000 солдатів, так як інші були зайняті в Тенассеримі.

Атаки бірманців, однак, не увінчалися успіхом, і 9 грудня британці провели вдалу контратаку, привівши бірманців в сум'яття.

Кемпбелл став переслідувати бірманців, розбившись на два загони він рушив до Проме. У березні він, дізнавшись про невдачі другого загону, повернувся і об'єднав війська, 2 квітня зайняв Данубіа, генерал Бандула був убитий бомбою. 25 квітня британці увійшли в Проме і закріпилися там на час сезону дощів.

Осінь 1825 — весна 1826[ред.ред. код]

17 вересня сторони домовилися про місячне перемир'я. Перед цим влітку генерал Джозеф Моррісон зайняв Аракан. Бірманці були витіснені з Ассаму, й британці досягли часткових успіхів у Качарі, хоча їхнє просування було обмежене через густі ліси і джунглі.

3 листопада бірманці підготували армію в 60 тисяч людей і стали знову штурмувати Проме, який захищало 3 тисячі європейців і 2 тисячі місцевих солдатів. Однак британці відбили атаку, а 1 грудня, атакував бірманців, частково їх розсіяли. Бірманці засіли у фортеці Малун вгору по Іраваді, де зібралося близько 10-12 тисяч осіб, які були обложені і обстріляні.

Вдобавок сіамці хотіли скористатися стисненими обставинами Бірми, взяли бойову готовність і стали погрожувати Бірмі.

26 грудня бірманці попросили миру, і їм були запропоновані такі умови:

  1. Передача британцями Аракана, територій Мйоджі, Тавой, Іе і тимчасове заняття великої частини нижньої Бірми, поки бірманці не заплатять контрибуцію.
  2. Бірманці відмовляються від усяких домагань на Ассам, Маніпур і навколишні малі країни.
  3. Встановлено контрибуцію для британської Ост-Індської компанії.
  4. У бірманській столиці розміщується британський резидент.
  5. Британські кораблі не будуть перевірятися і роззброюватися в бірманських портах.

Договір був обумовлений і погоджений (30 грудня 1825). Але коли бірманський двір відмовився затвердити важкі для Бірми умови, боротьба розгорілася знову (у січні 1826) і закінчилася 24 лютого того ж року Яндабуським миром.

Бірманці поступилися Ост-Індській компанії Араканом, Іе і Тенассерімом, повинні були визнати незалежність Маніпуру, Ассаму, Качару та інших дрібних володінь, сплатили їй 250 тисяч фунтів стерлінгів золотом, визнали за британцями важливі торговельні привілеї і пустити в Аву британського посланця.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Индийские войны англичан // Военная энциклопедия: в 18 т. / под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб. : Товарищество И. В. Сытина, 1911–1915. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]