Вістл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вістл
Різні види тін-вістла і лоу-вістл
Різні види тін-вістла і лоу-вістл
Класифікація духовий музичний інструмент, аерофон
Класифікація Горнбостеля-Закса 421.221.12
(Відкрита флейти з внутрішнім каналом та отворами для пальців)
Винахідник(и) Роберт Кларк
Розроблено 1843 рік
Подібні інструменти ірландська флейта

Вістл (від англ. tin whistle, у дослівному перекладі «бляшаний свисток, сопілочка») — поздовжня флейта з шістьма отворами на лицьовій стороні, яка широко використовується в народній музиці Ірландії, Шотландії, Англії і деяких інших країн.

Лад[ред. | ред. код]

Вистл — діатонічний інструмент з діапазоном приблизно 2 октави. Апплікатура проста, вилочні аплікатури і закриття отворів наполовину використовуються рідко, за винятком зниженого сьомого ступеня, що дозволяє грати у другій тональності. З допомогою ускладненої аплікатури можна досягти майже повного хроматичного ряду.

Найпоширеніший лад — D (ре другої октави), також виготовляються вістли в більшості тональностей від соль другої октави до соль першої.

Різновидом тін-вістла є лоу-вістл (англ. Low-Whistle). Відрізняється нижчим ладом та великим розміром, а також більшою вимогливістю до дихання і меншою рухливістю. Має глибший і густіший тембр. Тому лоу-вістл часто застосовується для виконання повільних мелодій. Виготовляється з металу, пластику або дерева.

Найпоширеніша тональність лоу-вістла — D (ре першої октави, на октаву нижче звичайного тін-вістла). Виготовляється в більшості тональностей від соль першої октави до соль малої. Найбільш низькі тональності зустрічаються дуже рідко та інколи називаються «басовими».

Історія[ред. | ред. код]

Вістл з'явився у 1843 році в Англії. Небагатий фермер Роберт Кларк мав дерев'яну ірландську флейту і захотів зробити подібну, але з нового матеріалу — лудженої сталевої бляхи (англ. tinplate), яка тоді тільки з'явилася. Новий інструмент вийшов настільки вдалим, що Кларк вирішив почати свій бізнес.

Разом зі своїм сином він подорожував по Англії, возячи з собою свої інструменти і матеріали в ручному візку. Зупиняючись в містах і селах, особливо на ринках, Кларк на очах у населення виготовляв тін-вістли з листа бляхи. Виходила конічна трубочка, яка потім закривалася з одного кінця дерев'яною пробкою — виходив свисток, потім в трубочці прорізалися отвори. Кларк тут же демонстрував інструмент, граючи на ньому мелодії для глядачів. Сопілочка коштувала один пенні, від цього походить ще одна назва інструменту — penny-whistle. Іноді дудочки Кларка купували ірландські моряки, які привозили їх додому. Так тін-вістл потрапив в Ірландію. В Ірландії сопілочка припала всім до душі, оскільки дуже добре підходила для виконання ірландської народної музики.

Виробництво Роберта Кларка дожило до наших днів, вістли марки «Clarke» користуються незмінною популярністю по всьому світу, особливо як інструмент для початківців.

Згодом тін-вістли стали виготовляти з різних матеріалів: з металевих, латунних, алюмінієвих трубок, різних видів пластику та інших матеріалів. Тін-вістл отримав велике розповсюдження по всьому світу в 60-70-х роках XX століття на хвилі відродження інтересу до народної музики в Ірландії і за її межами. Практично всі відомі фолк-гурти використовували тін-вістл у своїй діяльності. З'явилися нові фірми і майстри-виготовлювачі тін-вістлів.

У 1971 році англійський джазовий музикант і виробник інструментів Бернард Овертон змайстрував перший лоу-вістл для відомого ірландського музиканта Фінбара Ф'юрі, який втратив свій бамбуковий вістл у процесі гастролей. Зробивши два перших лоу-вістла, які Ф'юрі активно використовував у виступах, Овертон почав отримувати замовлення від інших музикантів.

Початок масової популярності лоу-вістла припав на 90-ті роки XX століття після відомого танцювального шоу Ріверданс, у якому музикант Дейві Спіллан грав на цьому інструменті.

Застосування[ред. | ред. код]

Незважаючи на примітивність інтрументу, тін-вістл — в контексті ірландської народної музики — досить витончений інструмент, що володіє набагато більшими можливостями, ніж здається на перший погляд. Техніка виконання на ньому, найімовірніше, склалася під впливом техніки гри на ірландській волинці, яка має давню традицію і досить складна.

Багато ірландський музикантів прославилися саме завдяки своїй майстерній грі на вістлі, наприклад Мері Бергін, записала в кінці 70-х два альбоми під назвою Feadoga Stain 1 & 2 (Tin Whistles 1 & 2), які зробили і продовжують робити помітний вплив на вістлерів усього світу.

Відомими виконавцями-вістлерами є Віллі Кленсі, Мері Бергін, Педді Молоні, Шон Поттс, Браян Фіннеган, Джоанні Медден, Шон Раян, Крмак Брітнах, Майкл Макголдрік

Сучасні вістли[ред. | ред. код]

Існує безліч різних видів тін-вістлів. Це і бляшані конічні вістли Clarke, і поширені латунні з пластмасовим свистком Generation, доступні пластикові вістли Dixon та Susato і дерев'яні вістли професійних виробників.

Найпопулярніші виробники: Clarke, Generation, Waltons's, Feadog, Tony Dixon, Susato, Chieftain, Overton/Goldie, Abell.

Вістл один з найпоширеніших інструментів у світі, багато в чому завдяки своїй доступності: сопілочка початкового рівня, цілком прийнятна за якістю, може коштувати 5 $, інструменти професійного рівня коштують від 100 $ до 700 $, але деякі професіонали воліють дешеві вістли[1]. Найдорожчими, як правило, є дерев'яні професійні вістли.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]