Гагара чорношия

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гагара чорношия
Gavia arctica1.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Гагароподібні' (Gaviiformes)
Родина: Гагарові (Gaviidae)
Рід: Гагара (Gavia)
Вид: Гагара чорношия
Біноміальна назва
Gavia arctica
(Linnaeus, 1758)
Гніздовий ареал
Гніздовий ареал
Підвиди
  • Gavia arctica arctica
  • Gavia arctica viridigularis
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Gavia arctica
ITIS logo.jpg ITIS: 174471
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 106003866/0
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 57069
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Gavia arctica

Гагара чорношия[1] або гагара чорновола (Gavia arctica) — водоплавний птах родини гагарових ряду гагароподібних, найбільш поширений серед гагар. В Україні пролітний, зимуючий вид.

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Гніздовий та зимовий наряди гагари чорношиєї

Водоплавний птах середнього розміру — маса тіла 2,0—3,0 кг, довжина тіла 58—73 см, розмах крил 110–130 см. У шлюбному оперенні має контрастне чорно-біле забарвлення. У дорослого птаха в шлюбному вбранні лоб, тім'я і задня частина шиї сірі; спина, поперек, надхвістя і плечі чорні, на плечах поперечні білі смуги; верхні покривні пера крил чорні, з білими цятками і металічним полиском; підборіддя і горло сірувато-чорні; велика видовжена прямокутна пляма на передній частині шиї і верх боків тулуба чорні; на боках шиї і вола чорні та білі вузькі поздовжні смуги; низ білий, з темною поперечною смугою на підхвісті; махові пера зверху і хвіст чорно-бурі; дзьоб і ноги чорні; райдужна оболонка ока червона. У позашлюбному вбранні верх чорно-бурий; щоки, передня частина шиї і низ білі; дзьоб сіруватий, на кінці темний. Молодий птах подібний до дорослого у позашлюбному оперенні, але світліший[2].

Поширення[ред.ред. код]

Гніздовий ареал[ред.ред. код]

Гніздовий ареал охоплює арктичну і субарктичну зони Євразії та невеликою ділянкою заходить на крайній захід Аляски в Північній Америці. В Європі гніздиться в Норвегії, Швеції, Фінляндії, Шотландії. У Росії гніздиться в материковій частині від Кольського півострова і Карелії на схід до Анадирської низовини, Чукотського півострова, Корякського нагір'я, Камчатки, Охотського узбережжя та пониззя Амура. У Росії гніздиться також на островах: Нова Земля, Колгуєв, Вайгач. Південна межа ареалу охоплює Латвію, Естонію, Литву, північ Білорусі. Зустрічається в Казахстані в північних і східних районах. У Росії також зустрічається на Алтаї, перегір'ях Саян, Туві. Гніздиться на багатьох озерах у Монголії.

Місця зимівель[ред.ред. код]

У західній Європі зимує на атлантичному узбережжі та Північному морі біля берегів Норвегії, Швеції, Данії, Німеччини, Англії, Нідерландів, Бельгії і Франції, по східному узбережжю Біскайської затоки, на півночі Середземного моря, на Чорному морі. В Азії чорношиї гагари зимують по каспійському узбережжю Ірану, на тихоокеанському узбережжі від Камчатки і Сахаліну до Південно-Східної Азії.

В Україні гагара чорношия — пролітний вид на всій території; регулярно зимує біля морського узбережжя, зрідка — на окремих водоймах в глибині суходолу[2].

Чисельність[ред.ред. код]

Гніздова популяція в Європі оцінена в 51—92 тис. пар. Зимує понад 17 тис. особин, у тому числі в Україні — 1—2,5 тис.[3].

Розмноження[ред.ред. код]

Черношия гагара біля гнізда
Черношия гагара з виводком

Статевої зрілості чорноволі гагари досягають не раніше, ніж на третьому році життя. Моногами, пари постійні. Початок гніздування співпадає зі звільненням від льоду значних ділянок води.

Гніздиться на середніх та великих за розміром озерах. Як правило, на невеликих озерах гніздиться 1 пара, на крупних озерах гніздові території складають 50—150 га, а відстань між гніздами по береговій лінії не менше 200–300 м. Гніздові пари дуже консервативні та гніздяться з року в рік на одних і тих самих водоймах, часто використовуючи постійне гніздо.

Чорновола гагара будує гнізда трьох типів. Перший, найбільш поширений тип, характерний для відносно глибоких озер з чітко вираженими сухими берегами. Гніздо влаштовується на берегу, відкрито біля води (як правило, не далі 30—50 см). До гнізда веде «стежка», по якій насиджуючий птах сковзає у воду. Гніздо являє собою щільно утрамбовану купу сфагнуму, стебел осоки та інших рослин. На вершині добре виражений лоток. Розміри гнізда (см): діаметр 30—40, діаметр лотка 20—25, глибина лотка 3—4. Гнізда другого типу влаштовуються на мілководдях глибиною 10-60 см у заростях осоки. Таке гніздо подібне до усіченого конусу, складене зі стебел, кореневищ та листя надводних рослин та основою занурене у воду, де воно спирається на дно або підтримується у напівплавучому стані стеблами оточуючих рослин. Гнізда третього типу характерні для великих, зарослих очеретом озер лісостепової та степової зон та розміщується на старих ущільнених заломах очерету та наносах іншого матеріалу, на неглибокому місці.

У будівництві гнізда беруть участь обидва партнери, хоча більшу роль відіграє самець. Повна кладка зазвичай складається з двох, рідше з одного або трьох яєць. Яйця еліпсоїдно-видовженої форми. Забарвлення основного фону темне, від зеленувато-оливкового до оливково-бурого; рисунок у вигляді чітких неправильної форми нечисленних бурувато-чорних плям та крапок, розкиданих по поверхні яйця. Інколи рисунок відсутній. Розміри яєць 75×45 мм, вага 120 г.

Насиджування кладки починається з першого яйця. У насиджуванні беруть участь обидва партнери, однак самка знаходиться на гнізді більше. Інкубація триває 28—30 днів. Після вилуплення пташенята залишаються в гнізді дві — три доби. Самостійно здобувати корм молоді птахи починають у віці 60—70 днів, у цей же час починають літати та переходять до самостійного способу життя.

Живлення[ред.ред. код]

Гагара чорновола — типовий іхтіофаг, основу живлення складає риба. Поїдають також ракоподібних, переважно бокоплавів. Їжу добуває, пірнаючи під воду та захоплюючи дзьобом. Пухових пташенят вигодовують водними безхребетними, головним чином ракоподібними, а пізніше — дрібною рибою.

Посилання та література[ред.ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Анотований список назв птахів фауни України. — К. —Львів: 2007. — 111 с. — ISBN 966-8734-08-4
  2. а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К.: 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х
  3. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  • Фауна України. Т. 5. Птахи. Вип. 1. Гагари, норці, трубконосі, веслоногі, голінасті, фламінго / Смогоржевський Л.О. — К.: Наукова думка, 1979. — 188 с.
  • Птицы СССР. История изучения. Гагары, поганки, трубконосые / отв. ред. Ильичев В. Д., Флинт В. Е. — М.: Наукова думка, 1982. — 446 с.

Джерела[ред.ред. код]