Гайдамаки
Гайдама́ки (від тур. hajdamak — бродник, кочівник, розбійник) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII століття під владою Речі Посполитої.
Гайдамацький рух — це національно-визвольний і суспільно-політичний рух проти народного поневолення на Правобережній Україні наприкінці XVIII — на початку XIX ст., який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині.
Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів.
Гайдамакам присвячена поема Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».
Зміст
Передумови виникнення[ред. | ред. код]
Відчуженість широких мас від освічених верхів з особливою гостротою виявлялася під час Гайдамаччини — соціального руху на Правобережжі у XVIII ст. Народні маси, в свідомості яких ще жили традиції козацької волі, не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини, а до панів залічували не тільки магнатів та орендарів і факторів-євреїв, а й греко-католицьке духовенство. Гайдамацький рух об'єднав незаможних селян-втікачів, найманих робітників з ґуралень, млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство, але підтримували його найширші верстви населення.
Ці гайдамацькі рухи розпочалися в перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найвизначнішим гайдамацьким лідером був Максим Залізняк.
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Гайдамаки на Житомирщині[ред. | ред. код]
У 1702—1704 pp. овруцькі селяни і міщани хоробро билися проти шляхти в загонах Семена Палія. Особливої гостроти набула боротьба під час гайдамацького руху в 20—60-х pp. XVIII ст. У червні 1720 р. повсталі розгромили Овруцький замок (і не врятували шляхту ні «бронь огниста», ні башти муровані), костьол та домініканський монастир. Палали маєтки і в 1750 р. Злякана шляхта, побоюючись гайдамацьких засідок на шляхах, відсиджувалась за нововідбудованими мурами Овруцького замку. Особливий страх у них викликав загін на чолі з І. Подолякою. А ще багато овручан бились у загонах повстанців у Радомисльському повіті.
Гайдамаки на Київщині[ред. | ред. код]
Київ та прилеглий до нього округ на правому березі Дніпра були місцем організації гайдамацьких загонів, а також схованкою для них. Гайдамакам допомагали київські міщани, церковні причетники, дрібні чиновники різних управлінь і навіть солдати російського гарнізону.
Дві третини Київського округу належали монастирям. За селом чи окремим угіддям наглядав чернець, якого називали городничим. Там, подалі від міста, а отже, і контролю властей, гайдамаки знаходили тимчасовий і безпечний притулок.
Ченці вбачали в гайдамаках борців за православну віру. В. Б. Антонович писав, що ченці всіх київських монастирів підтримували гайдамаків.
Царський уряд намагався ліквідувати гайдамацтво, але заарештованих військовими підозрілих людей передавали до суду магістрату. А той майже завжди звільняв їх з-під арешту чи віддавав міщанам на поруки. Іноді арештанти тікали з міської в'язниці.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Бондаренко С. Земля Древлянська. — Житомир : Полісся, 2003.
- Горбань М. В. Гайдамаччина. Бібліотека селянина. — Харків, 1923.
- Мільчев В. Запорозьке гайдамацтво XVIII століття як традиційний здобичницький промисел козацтва // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя: Просвіта, 2008. — Вип. XXIV.
- Онацький Є. Гайдамака // Українська мала енциклопедія. — К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2016. — Т. І. — Видання друге, уточнене. — 576 с.: портр. — С. 215—217. — ISBN 978-617-615-060-2, ISBN 978-617-615-061-1 (том 1).
Література[ред. | ред. код]
- В. П. Капелюшний. Гайдамаки // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
- Щусь О. Й. Гайдамаки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 18. — ISBN 966-00-0405-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Гайдамаччина // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — 672—768 с. — ISBN 966-749-200-1.
- Гайдамака // Українська мала енциклопедія : у 8 т (16 кн) :. В-Ґ — 1958. — С. 123-298 / проф. Є. Онацький. — Т. 1. — С. 223-224.
- Гайдамацькі повстання
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
