Українська радянська армія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська радянська армія
(Українська Червона армія)
На службі 27 грудня 19181 червня 1921
Країни УСРР
Вид сухопутні війська
Роль загальновійськова
Чисельність армія
У складі Головнокомандувач
Війни Радянсько-українська війна
Командування
Визначні
командувачі
Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович
Щорс Микола Олександрович
Історія української армії
Distintivo avanzamento merito di guerra ufficiali superiori (forze armate italiane).svg
Alex K Kievan Rus..svg Київська Русь
Дружина
Alex K Halych-Volhynia-flag.svg Галицько-Волинське князівство
Військо Галицько-Волинського князівства
Вої
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Запорізька Січ
Військо Запорозьке
Реєстрові козаки
Flag of Russia.svg Російська імперія
Чорноморське козацьке військо
Азовське козацьке військо
Бузьке козацьке військо
Дунайське козацьке військо
Flag of the Ottoman Empire.svg Османська імперія
Задунайське козацьке військоСлов'янський легіон
War flag of Austria-Hungary (1918).svg Австро-Угорщина
Австро-Угорська Імператорська Армія
Банатська Січ
Руський Батальйон Гірських Стрільців
Українські січові стрільці
Flag of Ukraine.svg УНР
Армія УНР
Поліська Січ
Flag of Ukraine.svg Українська Держава
Армія Української Держави
Flag of Green Ukraine.svg Зелений Клин
Українське Далекосхідне Незалежне Військо
Flag of Ukraine.svg ЗУНР
Українська Галицька армія
повстанці Зелені повстанці
Революційна повстанська армія України
Flag of Ukraine.svg Карпатська Україна
Карпатська Січ
Flag of Ukraine.svg Українська колонія Харбін
Батальйон «Далекосхідна Січ»
Flag of Ukraine.svg Українське державне правління
Українська повстанська армія
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Третій Рейх
Військові відділи націоналістів
Дружини українських націоналістів
Українське Визвольне Військо
Дивізія «Галичина»
Українська національна армія
Flag of Ukrainian SSR.svg УРСР
Червоне козацтво
Flag of Ukraine.svg Україна
Збройні сили України

Портал «Історія української армії»


Украї́нська радян́ська а́рмія (Украї́нська Червона а́рмія) — регулярна армія Збройних Сил Української РСР в період української революції 1917—1921 років.

Була створена Постановою Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду України від 27 грудня 1918 року.

Підпорядковувалась Наркомату з військових та морських справ УСРР (нарком — Подвойський М. І.) та Реввійськраді Республіки (голова — Троцький Л. Д.).

Головнокомандувач — Овсієнко Володимир Олександрович. Чисельність — до 188 тисяч військовослужбовців у травні 1919 (запаси зброї, боєприпасів, продовольства, спорядження, людські ресурси дозволяли збільшити чисельність армії, як і було заплановано, до 450 тисяч).

Ліквідована за ініціативи Леніна шляхом переформування українських радянських армійських частин та з'єднань в регулярні частини єдиної союзної Робітничо-селянської Червоної Армії на підставі Декрету Всеросійського ЦВК від 1 червня 1919 року щодо об'єднання радянських республік Росії, України, Латвії, Литви та Білорусі «для боротьби з світовим імперіалізмом».

Група військ курського напрямку[ред.ред. код]

Після денонсації Берестейського миру 13 листопада 1918 року Росією склалася нагальна потреба організаційних змін. Тому вже 17 листопада була утворена Українська революційна військова рада у складі Сталіна, П'ятакова, Затонського і Антонова-Овсієнка, щоб практично підтвердити створення нової армії. Проте ця думка не знайшла підтримки у чільника РККА Іоакіма Вацетіса, тому з його ініціативи військове утворення було названо Групою військ курського напрямку.

Окрім 1-ї та 2-ї українських повстанських дивізій до складу групи планувалось долучити Московську робітничу дивізію, 43-й робітничий полк та 2-у Орловську кавалерійську дивізію. На терени базування українських радянських військовиків ешелонами з-під Уфи до Курська поспішали загони Кожевнікова. Всеросійський Головний штаб брав на себе забезпечення кадрами, продовольством, зброєю та бронепоїздами тощо.

Фактично жодне із вказаних російських радянських формувань не ввійшло до складу курської групи. Всі вони зміцнювали фронт на південному напрямку. Хібащо замість кадрового ресурсу, обіцяного Головним штабом, до лав Української Радянської армії увійшли, за сприяння Московського військового округа, ряд воєначальників, таких як Єгоров, Скачко та інші. З ініціативи Московського військового округу склад армії на південному напрямку поповнився також і Московською запасною артилерійською бригадою.

Хоча посаду командувача Групи військ курського напрямку отримав Кожевніков, зовсім не маючий відношення до українських справ, фактично ж всю організаційну та керівну роботу взяв на себе член РВР Антонов-Овсієнко. Завдяки йому склад армії трохи згодом (грудень, 1918 — січень, 1919) поповнився прикордонними загонами, до лав долучилися два полки ВЧК та два продовольчі полки, а з Москви прийшли бронепоїзди.

Значну допомогу в створенні армії відіграли інтернаціональні утворення: Казанський и Орловський інтернаціональні та 1-й московський комуністичний загін, сотня Яшвілі, армянська рота — разом близько тисячі штиків. Ще більший вплив на формування частин стався внаслідок значного притоку етнічних українців. 14 грудня 1918 року голова РВР республіки Троцький видав наказ, згідно з яким Казанський и Орловський військові комісаріати в найкоротші терміни мусили створити маршові роти з українців, забезпечивши їх усім необхідним: зброєю, амуніцією та продовольством. Саме в цей час військовий керівник Самари сповіщав про значну тягу українців з військових частин Східного фронту на Україну, тому надалі Реввійськрада РРФСР, з метою недопущення розладу у військових частинах, заборонила відпускати українців-добровольців з армійських частин, що дислокувались в Росії, в українську радянську армію, що формувалася.

Українська радянська армія[ред.ред. код]

Див. також: Червоний флот УСРР

30 листопада 1918 року чільнику РККА Вацетісу повідомлено про утворення Революційної Військової Ради Української радянської армії у складі Антонова-Овсієнка, Затонського та Артьома (Сергєєва). Ситуація складалась парадоксальним чином: реорганізація Групи військ курського напрямку проходила поза відомом Вацетіса, проте за згодою з Тимчасовим «робітничо-селянським» урядом України.

Зміни, що сталися, стали причиною звинувачень українських чільників у сепаратизмі, хоча мали на меті утворення Українського фронту — єдиного організму з єдиним керівництвом та розгалуженою військовою структурою.

Як би там не було, але в зазначений період пройшла лихоманка перейменувань українських військових строїв. Обидві дивізії стали називатись Українськими радянськими, полки та бригади — відповідно теж.

Український фронт[ред.ред. код]

Див. також: Григор'ївське повстання

З січня 1919 р. Українська радянська армія почала своє існування як Український фронт в лавах РСЧА. Початково фронту були підпорядковані формування, що діяли на двох напрямках. На Київ та Чернігів наступ вела група військ київського напрямку, на Харків, Полтаву — група військ харківського напрямку. З часом була створена також і група військ одеського напрямку, що наступала на Миколаїв, Херсон та Одесу. Від середини квітня 1919 року веде початок реформування строїв Українського фронту — замість груп військ формуються армії:

Крім того, 28 березня 1919 року при Народному комісаріаті військових справ УСРР було сформовано Морське управління. Це управління отримало завдання на базі Чорноморського флоту створити Червоний флот УСРР. Командувачем Червоним флотом було призначено воєнмора, колишнього капітана 1 рангу Олександра Шейковського.

В складі Української радянської армії було сформовано також військово-повітряні частини та Дніпровську військову флотилію.

Формування збройних сил Української СРР весною 1919 року відбувалось за рахунок місцевих українських ресурсів, людських та матеріальних, та трофейної зброї, яка в значні кількості була здобута на теренах України в результаті наступу.

На початку травня 1919 року в частинах 6-ї Української радянської дивізії, що знаходилися під командуванням Матвія Григор'єва та дислокувались в Таврії, стався заколот. В кінцевому підсумку, це призвело до радикальної дестабілізації більшовицького режиму в Україні та втрати боєздатності українських радянських частин.

Ліквідація Української радянської армії в ході реорганізації збройних сил радянських республік[ред.ред. код]

4 травня 1919 року пленум ЦК РКП(б) вирішив підпорядкувати збройні сили радянських республік єдиному військовому командуванню. Згідно з таким баченням, територія кожної республіки (України — в тому числі) мала бути військовим округом РРФСР. Хоча тільки 1 червня 1919 року Центральний виконавчий комітет РРФСР за участю представників радянських республік підписав декрет про об'єднання у військово-політичний союз, але фактично мобілізаційна робота по згуртуванню усіх сил у лавах єдиної союзної Робітничо-селянської Червоної армії велася вже від травня місяця. Зміна військового керівництва РРФСР, що відбулася на початку червня, тільки прискорила цей процес. Наслідком таких подій стала втрата Українською радянською армією решток автономії і вона припинила існування наприкінці червня 1919 року. Командувач — Антонов-Овсієнко — був зміщений зі своєї посади, а військові строї влилися до 12-ї армії Західного фронту та 14-ї армії Південного фронту.

Зазнало змін також і військове керівництво: замість Подвойського наркомвоєнмором був призначений Дзевалтовський (тимчасово), а більшість працівників комісаріату мобілізовано до лав 12-ї та 14-ї армій. З часом необхідність власне у комісаріаті відпала, й він теж припинив існування.

Джерела та література[ред.ред. код]