Гошівський монастир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Василіянський монастир Преображення Господнього
Гошівський монастир
Goshiv01.jpg

49°02′05″ пн. ш. 23°53′16″ сх. д. / 49.03472° пн. ш. 23.88778° сх. д. / 49.03472; 23.88778Координати: 49°02′05″ пн. ш. 23°53′16″ сх. д. / 49.03472° пн. ш. 23.88778° сх. д. / 49.03472; 23.88778
Статус діючий
Країна

Україна Україна

Розташування село Гошів (Долинський район) Івано-Франківська область
Конфесія УГКЦ
Єпархія Івано-Франківська єпархія
Орденська приналежність Василіяни
Перша згадка 1464
Гошівський монастир is located in Україна
Гошівський монастир
Гошівський монастир (Україна)

Василіянський монастир Преображення Господнього — греко-католицький монастир Чину св. Василія Великого у селі Гошові Долинського району на Івано-Франківщині. Вважається однією із найвеличніших релігійних та історико-архітектурних святинь Західної України. Його щорічно відвідує кілька мільйонів прочан з різних країн Європи[1].

Поява монастиря[ред.ред. код]

Навколо питання виникнення Гошівського монастиря існують різні версії. Якщо врахувати, що перша письмова згадка про село Гошів відноситься до 1464 р., то монастир в урочищі «Красний Ділок» (згодом — «Чорний Ділок»), як місце поселення кількох ченців-пустельників, міг існувати значно раніше. У пошуку кращих і вигідніших умов ченці масово переходили з одного монастиря до іншого, а деякі заселяли необжиті землі на певній віддалі від існуючих поселень[2].

Майже 5-столітня історія монастиря була дуже складною. 1570 року лицар королівського війська Кучулад побудував тут церкву і монастир, які на початку XVII століття спалили кримські татари. Вони також повбивали ченців.

У 1629 році власник (або державець[3]) села Гошів Євстахій Шумлянський відбудував церкву і монастир у Чорному Ділку. Цей чоловік був великим жертводавцем, а незадовго до смерті й сам прийняв чернечий обіт.

У другій половині XVII століття монастир перенесено на Ясну Гору. Ймовірно, переселення монахів на нове місце було зумовлене черговою пожежею. Але й тут у 1762 році вогонь пожер монастирські будівлі. Аби все відновити, знову потрібні були кошти і шалені зусилля. Саме тоді ігумену Йосафату Ленчевичу, згідно з його записами, з'явилася Божа Мати, яка втішила монаха і дала добру пораду щодо відбудови.

Зібравши кошти, почалася робота. У 1771 році на Ясній Горі вже стояв монастир, а наступного року завершено відновлення церкви. Вона була невеликою, тож згодом, аби задовольнити духовні потреби віруючих, яких приходило сюди чимало, у 1842 побудовано більший храм. Він стоїть тут і донині[4].

1842–1996[ред.ред. код]

На задній стіні приміщення був намальований сонячний годинник, на якому тінь стрілки показувала точну годину (при сонячній погоді) впродовж дня.

Всі п'ять найбільших дзвонів подарували миряни. Найбільший вагою 1500 кг, найменший — 500 кг. В одній із кімнат монастирського приміщення знаходилася книгозбірня, де зберігалися всі українські книжки, газети, журнали, які виходили в Галичині з 1848 року. На жаль, під час війни в 1944 р. значна частина бібліотеки згоріла. Монастир знову зазнав руйнації, тільки стіна, на якій була ікона, вціліла.

У післявоєнні роки час від часу навідувались в монастир енкаведисти. Після кожного такого відвідування з келій чи трапезної зникали то рушник, то ложечки, то скатертина. Але в усі часи потік прочан на Ясну Гору не припинявся[5]

У 1950 монастир припинив своє існування. Арештовані були священики, монахи. Багато ікон, золотих і позолочених речей було вилучено.

До 1978 у цьому приміщенні був дитячий будинок, церква використовувалась під склад. А потім монастирські келії були базою відпочинку.

Відродження[ред.ред. код]

На початку 90-х років відроджується життя у Гошівському монастирі[6]. На пожертви віруючих були відремонтовані приміщення монастиря й церква. Єпископ м. Майнца (Німеччина) прислав групу експертів під керівництвом доктора Шпендлера, які врятували храм.

Німецькі спеціалісти встановили електронні дзвони, єдині в країні. Художники-реставратори з Дрогобича, Львова, Борислава провели за рік велику роботу — реставрували п'ять великих полотен XVIII ст. і намалювали 15 картин.

Освячення відродженої церкви відбулося 1996 року.

«Цариця Карпат»[ред.ред. код]

Ікона Гошівської Божої Матері — копія Ченстоховської ікони — належала до родини хорунжого Шугая. Під час пожежі, коли все його господарство згоріло дотла, залишилась недоторканою лише одна стіна — на ній висіла ікона. Згодом родина Шугаїв, рятуючись від татарських набігів, перебувала певний час у маєтку Гошовських, відтак і ця ікона змінила власників. В 1736 р. ікона заблисла великим сяйвом, а потім на обличчі Богородиці залишилась немовби роса, а з очей спливали сльози, що засвідчило багато людей і місцевий священик. Гошовський передав ікону в монастир, а митрополит Лев Шептицький, після проведення церковного розслідування, окремим декретом проголосив її чудотворною. Від того часу ікона Гошівської Богоматері прославилась багатьма чудами, які було детально розслідувані та зафіксовані в спеціальній книзі, та отримала назву «Цариця Карпат»[7].

Наближалося 200-річчя перенесення чудотворної ікони Матері Божої до монастиря — 1937 рік. ікона потребувала відновлення, реставрації. «На лляному полотні розмірами 63,5 х 43 см, — описує автор книги „Цариця Карпатського краю“, — олійними фарбами була намальована Божа Матір з дитятком Ісусом. Обличчя Божої Матері і Дитятка — яснобрунатні, плащ Божої матері — синій, сукня — вишнево-червона, одяг Дитятка ісуса дещо ясніший, ніж плащ Богородиці, а корони — золотаві…» Згодом срібні оздоблення замінили на золоті, прикрасили коштовним камінням. А митрополит Андрей Шептицький поновив на чудотворній іконі печатки Атанасія Шептицького[8].

Перекази про зцілення[ред.ред. код]

Місцеві жителі переказують численні історії про зцілення людей, які протягом століть вервицею тягнуться до монастиря. Далекого 1770 року у Гошів їхала жінка, Марія Кульчицька, коли напувала в ріці коней, несподівано одна її дитина випала з воза і втопилася. Мати взяла на руки мертву дитину, занесла її до церкви і, впавши на коліна перед чудотворною іконою Божої Матері, сердечно молилася і раптом трапилось чудо — дитина ожила.

До кінця XVIII століття у «Монастирському літописі» налічувалось понад 100 записів про чудесні зцілення через заступництво Пресвятої Богородиці[9]

Ікона у роки Другої світової війни[ред.ред. код]

У роки Другої світової війни, коли Червона армія обстрілювала німецький гарнізон, що розташовувався на Ясній горі, церква і монастирські будівлі загорілись. Однак вціліла одна стіна у храмі, на якій висіла ікона Богородиці і залишились живими монахи, які просили заступництва у Божої Матері. Це пригадують старі мешканці села Гошів[9].

Зникнення ікони[ред.ред. код]

Гошівський монастир

У 1950 році монастир на Ясній горі закрили, тут був притулок для дітей з особливими потребами. Розповіли мешканці, що один чоловік зрізав усі залізні хрести в монастирі, за що отримав у подарунок автомобіль, але невдовзі, за спогадами людей, той чоловік загинув в автомобільній аварії. Наприкінці 1970-х років у монастирі ще й облаштували склад, а згодом у келіях відпочивали працівники військового заводу.

У 1950-роках зникла ікона Богородиці. Хтось каже, що її вивезли в Сибір, хтось — за кордон, версій чимало, але, на жаль, донині монахи не можуть знайти оригінал ікони, її шати та корону.

Відтворення копії «Цариці Карпат»[ред.ред. код]

Український іконописець отець Ювеналій Мокрицький кілька років відтворював у Римі копію Владичиці Ясної Гори. Освятив її Папа Римський Іван Павло ІІ[10].

Коронування[ред.ред. код]

У 2009 р. Папа Римський Бенедикт XVI благословив і освятив золоті корони для Гошівської чудотворної ікони Божої Матері. Апостольська столиця надала Гошівському монастиреві декрет про оголошення його Базилікою і прилучення до великих Марійних відпустових місць Католицької церкви в усьому світі. На Успення Пресвятої Богородиці, 28 серпня, на Ясній Горі відбулося коронування ікони Богородиці. Уже майже три століття тисячі паломників моляться біля ікони Матері Божої з думкою про зцілення власної душі й тіла, з проханням заступництва Богородиці для своєї родини, з надією та вірою[11].

Коронація означає, що Церква немовби канонізує ікону, визнає її чудотворною, до якої люди можуть йти з паломництвом, звертатись молитвою.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]