Крупицький монастир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Свято-Миколаївський Крупицький жіночий монастир
Брама Крупицького монастиря.jpg
Брама Крупицького монастиря
51°25′22″ пн. ш. 32°48′10″ сх. д. / 51.42278° пн. ш. 32.80278° сх. д. / 51.42278; 32.80278Координати: 51°25′22″ пн. ш. 32°48′10″ сх. д. / 51.42278° пн. ш. 32.80278° сх. д. / 51.42278; 32.80278
Тип споруди монастир
Розташування Україна Україна, с. Вербівка, Бахмацький район, Чернігівська область
Поч. будівництва XІ століття
Зруйновано 1922
Відбудовано 1999
Стиль українське бароко
Належність УПЦ МП
Адреса 16511, с.Вербівка, Бахмацький район, Чернігівська область
Крупицький монастир. Карта розташування: Чернігівська область
Крупицький монастир
Крупицький монастир (Чернігівська область)

Крупи́цький Микі́льський монасти́р (Бату́ринський Мико́ло-Крупи́цький монасти́р) — православний жіночий монастир у с. Вербівка Бахмацького району Чернігівської області за 10 км від Батурина.

Входить до Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

Історія[ред. | ред. код]

Вигляд монастиря на початку XX ст.

За переказами, заснований в ХІ ст. на березі р. Сейм (притока Десни) як чоловічий монастир  на місці явлення чудотворного образу Св. Миколая (поблизу сучасного с. Вербівка Бахмацького р‑ну Чернігівської обл.); друга назва — Крупицький — пов’язана із набігом монголо‑татар: люди, які сховалися в монастирі, страждали від голоду й молили у Бога порятунку, у відповідь на їхні молитви з неба почали падати крупи (існує легенда, що ці крупи зберігалися до часів гетьмана І. Мазепи).

Зруйнований у середині ХІІІ ст. Відновлений на поч. ХVІ ст. інокинею Мокриною.

Перший відомий намісник — Іоанн (1633—50рр.). Відтоді поступово розбудовувався, зокрема за рахунок земель і сіл, закріплених за ним гетьманом Б. Хмельницьким, Ю.Хмельницьким, І.Мазепою та ін.

Після проголошення 1669р. Батурина  резиденцією лівобережних гетьманів став одним із головних центрів культурного та релігійного життя України, а також добре укріпленою фортецею, оточеною валами з дерев’яними стінами та вежами.

1680 р. на кошти генерального судді І. Домонтовича у кращих традиціях українського бароко зведено п’ятибанний храм Святого Миколи, в іконостасі якого розміщувалася головна святиня — ікона Св. Миколи Мірлікійського.

Багато відомих діячів культури періоду Гетьманщини пов’язали своє життя або діяльність з монастирем. Так, 1682—8 рр. і 1686—92 рр. його настоятелем був релігійний діяч і письменник Дмитро Туптало ( канонізований 1757 як Святитель Дмитро Ростовський), який продовжував тут роботу над твором «Четьї Мінеї», що прославив його серед православного світу, а 1691 р. переніс до монастиря (за сприяння І. Мазепи) частину мощів Святої Великомучениці Варвари.

1704 р. настоятелем став архімандрит, ректор Києво‑Могилянської академії Гедеон Одорський. Під час трагічних для Батурина подій листопада 1708р. російські війська на чолі з О. Меншиковим зруйнували й пограбували монастир, Гедеона Одорського  за зв’язок із І. Мазепою було заслано у Соловецький монастир (Біле море, Росія).

У 1710—12 рр. обов’язки ігумена виконував гравер, викладач Києво‑Могилянської академії Іларіон (до постригу — Іван Мігура).

В 1775-90 рр. настоятелем монастиря був настоятель Січової церкви, останній архімандрит Запоріжжя - Володимир Сокальський.

При монастирі діяла бібліотека, одна з її найцінніших пам’яток — Острозька Біблія (1581 р.). Значну кількість польськомовних книг утрачено у ХVІІІст., частину латиномовних у ХІХ ст. передано до бібліотекики Софіївського собору в Києві. Значна частина бібліотеки та унікальний архів в якому зберігались оригінали документів – гетьманські універсали та царські грамоти на володіння маєтностями та угіддями, рукописна книга з історії монастиря та ін., були знищені в 20-х рр. ХХ ст.

На скиту монастиря (де, за переказом, відбулося явлення Чудотворного образу Св. Миколая), поховані військовий інженер і архітектор А. Зернікау, ймовірно, дружина І. Мазепи, граф М. Апраксін та інші (загалом понад 100 осіб). В мурованому храмі Св. Миколи знайшли вічний спокій  генеральний суддя І. Домонтович та останній архімандрит Запоріжської Січі В.Сокальський.

Монастир припинив свою діяльність після більшовицького перевороту 1917 р. та встановлення радянської влади в 1922 р. Його приміщення, які неодноразово перебудовувалися, зазнали значних ушкоджень під час Другої світової війни.

Донині збереглися: тепла трапезна Спасо‑Преображенська церква (1803 р.), дзвіниця (1825 р.), келії (будинок настоятеля) (1834 р.).

1994 р. їх включено до складу пам’яток Національного історико‑культурного заповідника «Гетьманська столиця».

1999 р. проведено реставраційні роботи.

Від 2000 р. тут діє жіночий монастир УПЦ МП.

Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Собор Св. Миколая (1680 р.): п'ятиглавий храм в стилі українського бароко, збудований на кошти генерального судді Івана Домонтовича (похований в соборі у 1683 р.). Розібраний у 30-х рр. ХХ ст.
  • Мала Миколаївська церква «на скитку».
  • Спасо-Преображенська церква (1803р.).
  • Дзвіниця (середина XIX ст.).
  • Келії (будинок настоятеля) (1834р.)

Святині монастиря[ред. | ред. код]

Частина мощей Св. Варвари[ред. | ред. код]

Чудотворний образ Св. Миколая «Крупицький»

У 1651 під час захоплення Києва експедицією, литовський гетьман Януш Радзівіл вивіз дві частки мощей Св. Великомучениці Варвари з Михайлівського Золотоверхого собору. Одну з цих часток він відіслав як подарунок віленському єпископу Георгію Тишкевичу, іншу подарував своїй дружині Марії.

Після смерті Марії Радзивіл її частка дісталася київському митрополиту Йосипу Тукальському і певний час знаходилась у Каневі — його тогочасній резиденції. Після смерті митрополита святиня потрапила до Батурина, де зберігалася у гетьманській казні.

У 1683 Св. Варвара явилася уві сні Дмитрові Тупталу — на той час крупицькому ігуменові. Дізнавшись про зберігання частки мощей у Батурині, він, домігшись дозволу у гетьмана Івана Мазепи, урочисто переніс святиню до Крупицького Микільського монастиря 15 січня 1691 р. і постановив щовівторка відправляти Великомучениці молебен.

Чудотворний образ Св. Миколая «Крупицький»[ред. | ред. код]

Власне, чудесне явлення цієї ікони і стало причиною заснування монастиря. До 1812 р. святиня знаходилася в малій Миколаївській церкві «на скитку» — тобто на первісному місці існування монастиря.

Ігумени та ігумені[ред. | ред. код]

  • 1669-1677 — Ісаакій, автор рукописного збірника «Unicum».
  • 1677-1682 - Феодосій Гугуревич.
  • 1682 — 26 жовтня 1683 і 16861692 — Дмитро Туптало (Св. Димитрій Ростовський).
  • 1692-1695 - Пахомій Ходорович.
  • 1695-1708 - Гедеон Одорський, в 1712р., як прихильника гетьмана І.Мазепи було заарештовано та відправлено на заслання в Соловецький монастир.
  • 1710-1712 - Іларіон Мигура, визначний український гравер.
  • 1740-1746 - Пахомій Вітвіцький.
  • 1763-1775 - Варсонофій Пальмовський.
  • 1775-1790 - Володимир Сокальський, останній архімандрит Запоріжжя.
  • 1794-1798 - Павло Чедневський.
  • 1798-1805 - Феодосій.
  • 1806-1831 - Гервасій.
  • 1853-1870 - Августин Болох.
  • 1895-1905 - Віктор.
  • з 1999 — Дорофея (Валентина Хохлова).

Галерея[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]