Дафна дю Мор'є

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем дю Мор'є.
Дафна дю Мор'є
англ. Daphne du Maurier
Дафна дю Мор'є 1930 року
Ім'я при народженніангл. Daphne Busson du Maurier
ПсевдонімDaphne du Maurier
Народилася13 травня 1907(1907-05-13)
Лондон, Велика Британія
Померла19 квітня 1989(1989-04-19) (81 рік)
Корнуолл, Англія, Велика Британія
ГромадянствоВелика Британія
Діяльністьписьменниця-романістка, письменниця, сценаристка, драматургиня, біограф, письменниця наукової фантастики
Мова творіванглійська
Роки активності1931—1989
Жанрготична література
Magnum opus«Ребекка» (1938),
«Моя кузина Рейчел» (1951),
«Цап відбувайло» (1957)
ПартіяMebyon Kernowd
БатькоДжеральд дю Мор'є
МатиМюріель Бомонт
Брати, сестриАнджела дю Мор'є[1] і Жанна дю Мор'є[1]
У шлюбі зФредерік Браунінг
Діти (3)3
Нагороди
Сайт: dumaurier.org
CMNS: Дафна дю Мор'є у Вікісховищі

Дафна дю Мор'є (англ. Daphne du Maurier, 13 травня 1907, Лондон — 19 квітня 1989, Корнуолл) — британська письменниця, драматург та біограф[2].

Найвідомішими творами є роман «Ребекка» і оповідання «Птахи», екранізовані Альфредом Гічкоком. Дафна дю Мор'є входила до Королівського літературного товариства з 1952 року; 1977 року нагороджена «Американською премією за майстерність у детективній літературі»[3]. Нагороджена орденом Британської імперії. 1938 року отримала Національну книжкову премію США.

Дафна дю Мор'є є однією з найвідоміших британських письменниць XX століття[2]. Більшість її творів лягли в основу кінофільмів, а роман «Ребекка» був екранізований 11 разів[4].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 13 травня 1907 року у Лондоні в акторській родині Джеральда дю Мор'є (1873—1934) і Мюріель Бомонт (1877—1957)[5]. Її дідом був художник Джордж дю Мор'є (1834—1896), автор роману «Трільбі» (1894). Дафна мала двох сестер: старша сестра Анджела дю Мор'є (1904—2002) теж стала письменницею, молодша сестра Жанна дю Мор'є (1911—1997) стала художницею. Їхньою рідною тіткою була Сільвія Левелін-Девіс (1866—1910), відома дружбою з Джеймсом М. Баррі і тим, що п'ятеро її синів стали прототипами героїв його повісті про Пітера Пена.

Освіту Дафна, як і її сестри, отримала домашню. З дитинства багато читала, її улюбленими авторами були Вальтер Скотт, Теккерей, сестри Бронте, Оскар Вайлд, пізніше до них долучилися Кетрін Менсфілд, Мопассан, Сомерсет Моем. На початку 1925 року вона поїхала вчитися до Франції, де відвідувала школу в містечку Компосена під Парижем. У французькій столиці вона часто відвідувала Лувр і Паризьку Оперу.

1926 року родина дю Мор'є провела відпустку у Корнуоллі, в прибережному містечку Фоуї. Тоді ж письменниця закохалася в Корнуолл, який став місцем дії її першого великого твору — роману «Дух любові» (1931). Завдяки цій книзі дю Мор'є познайомилася з майором (пізніше генерал-лейтенантом) сером Фредеріком Браунінгом, якому сподобався роман. Вони одружилися у липні 1932 року. У пари народилися троє дітей — доньки Тесса (1933) і Флавія (1937) та син Крістіан (1940)[6].

Дафна дю Мор'є на тлі будинку родини дю Мор'є в Феррісайді (Фоуї, 1931 рік)

Наступним великим успіхом дю Мор'є став роман «Таверна Ямайка» (1936), навіяний подорожами Корнуоллом та спогадами про дитяче захоплення «Островом скарбів» Стівенсона. Імпульсом до початку роботи стала поїздка письменниці та її подруги Фой Квіллер-Куч, дочки письменника Артура Квіллер-Куч, по Бодмін-Мур, де вони заблукали в тумані. До готелю «Jamaica Inn», де вони жили, їх вивели коні[7].

Всесвітню славу Дафні дю Мор'є приніс роман «Ребекка» (1938)[8], більшу частину якого вона написала в Александрії, де у той час перебувала з чоловіком[9]. Цей твір часто порівнюють з романом «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте: історія кохання між молодою дівчиною і старшим чоловіком, згоряння маєтку і таємниця, що оточує історію попередньої дружини[10]. Також деякі критики закидали дю Мор'є копіювання сюжету роману «Спадкоємиця» (порт. A Sucessora, 1934) бразильської письменниці Кароліни Набуко (1890—1981), але дю Мор'є і її видавець Віктор Голланц («Віктор Голланц Лтд») легко спростували всі звинувачення у плагіаті[11]. 1940 року книгу було екранізовано Альфредом Гічкоком, головні ролі виконали Лоуренс Олів'є та Джоан Фонтейн. Стрічка отримала 11 номінацій на премію Оскар і перемогла у двох з них, зокрема, як найкращій фільм[12]. Дю Мор'є також успішно адаптувала роман для сцени. Прем'єра відбулася 5 березня 1940 року в «Queen's Theatre» у Лондоні. У спектаклі були зайняті відомі британські актори Оуен Неарс, Селія Джонсон та Маргарет Рутерфорд.

Своєрідною візитною карткою письменниці є оповідання «Птахи», вперше опубліковане 1952 року у збірці «Яблуня» (перевидана 1963 року під заголовком «Птахи та інші оповідання»). За сюжетом птахи стають ворожими після суворої холодної зими й починають виявляти агресію — спочатку чайки, потім хижі, а під кінець і невеликі птахи — усі постають проти людства. Це історія про те, як людина, сприймаючи сталий стан речей як належне, раптово стикається з незрозумілим феноменом — неочікуваною агресією з боку птахів. Головний герой твору — фермер і ветеран війни Нет Гокен також не може уникнути сумної долі: він зачиняється в будинку, барикадує двері, а тим часом птахи прориваються у вікна[13]. 1963 року за мотивами оповідання Альфред Гічкок зняв однойменний кінофільм, сценарій до якого було написано Еваном Гантером, а головні ролі виконали Род Тейлор, Тіппі Гедрен та Джессіка Тенді.

Серед інших творів Дафни дю Мор'є найбільш відомі романи «Французова бухта» (1941) — єдиний її відверто романтичний твір, «Королівський генерал» (1946), «Моя кузина Рейчел» (1951), «Цап відбувайло» (1957), «Дім на узбережжі» (1969) та «Прав, Британія!» (1972, прототипом головної героїні цього роману — немолодої акторки Мад — стала британська акторка Гледіс Купер, якій його і присвячено).

Окрім романів та оповідань у жанрі психологічного трилера і містичного детективу, Дафна дю Мор'є створила декілька документальних книг, серед яких «Джеральд» (1934) — біографія батька письменниці, «Мері Енн» (1954) — біографічний твір про її прабабусю Мері Енн Кларк (1776—1852), хазяйку паризького літературного салону й коханку Фредеріка, герцога Йоркського, головнокомандуючого британської армії, та «Склодуви» (1963), у якій вона намагалася простежити французьку лінію своїх предків та створила яскраву картину часів Французької революції.

За політичними поглядами Дафна дю Мор'є була переконаною роялісткою, а її чоловік багато років служив ревізором і скарбником королівської родини в Букінгемському палаці. Попри шлюб Дафна дю Мор'є вела бурхливе особисте життя, їй приписували романи з жінками. Вважається, що саме дружба з Елен Даблдей (1899—1978), дружиною її американського видавця, надихнула її на створення роману «Моя кузина Рейчел» (1951)[14], а стосунки з акторкою Гертрудою Лоуренс (1898—1952) спонукали до написання п'єси «Вересневий приплив» (1948), де та зіграла роль Стелли. Саме ці заплутані стосунки було взято за основу сюжету біографічного фільму «Дафна», знятого телекомпанією Бі-бі-сі 2007 року. Роль Дафни виконала Джеральдін Сомервіль, Елен Даблдей зіграла Елізабет Макговерн, а Гертруду Лоуренс — Джанет Мактір. Стрічка викликала вкрай негативну реакцію з боку родини дю Мор'є[15][16].

Маєток Менабіллі (поблизу Фоуї), в якому Дафна дю Мор'є жила у 1943—1969 роках

У 1943—1969 роках письменниця мешкала в орендованому нею маєтку XVII сторіччя Менабіллі[17] в Корнуоллі, але, овдовівши 1965 року, через деякий час змушена була переїхати в будинок в Кілмарті, де і прожила решту життя[18]. Дафна дю Мор'є не любила давати інтерв'ю, а в останні роки вела усамітнений спосіб життя. Про публічність одного разу сказала так: «Письменників мають читати, а не чути чи бачити»[19].

1969 року письменниці було присуджено звання Дами-командора ордена Британської імперії.

Дафна дю Мор'є померла 19 квітня 1989 року у своєму домі в Корнуоллі від серцевої недостатності у 81-річному віці. За її заповітом тіло було піддано кремації, а попіл розвіяно на скелях неподалік будинку[20].

Життю та творчості письменниці присвячено цілу низку монографій та біографічних творів, найбільший резонанс з яких викликали книга англійки Маргарет Форстер «Daphne du Maurier: The Secret Life of the Renowned Storyteller» (1993) та роман «Дафна» (2008) британської письменниці Жюстін Пікарді, в якому оповідається історія створення дю Мор'є біографії Бренуелла Бронте («Інфернальний світ Бренуелла Бронте», 1960), а також історія молодої аспірантки, що пише дисертацію про саму письменницю. Біографічна частина роману отримала високу оцінку з боку критики[21].

Основний творчій спадок Дафни дю Мор'є, до якого входять чернетки, щоденники, листи, матеріали літературної творчості її сестри Анджели дю Мор'є, архів паперів батька й діда, зберігається в бібліотеці Ексетерського університету[22].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • 1931 — «Дух любові» (англ. The Loving Spirit), роман.
  • 1932 — «Прощавай, молодість» (англ. I'll Never Be Young Again), роман.
  • 1933 — «Джуліус» (англ. Julius), роман.
  • 1936 — «Таверна Ямайка» (англ. Jamaica Inn), роман.
  • 1938 — «Ребекка» (англ. Rebecca), роман.
  • 1940 — «Ребекка» (англ. Rebecca), п'єса.
  • 1941 — «Французова бухта» (англ. Frenchman's Creek), роман.
  • 1943 — «Голодна гора» (англ. Hungry Hill), роман.
  • 1945 — «Між нами роки» (англ. The Years Between), п'єса.
  • 1946 — «Королівський генерал» (англ. The King's General), роман.
  • 1948 — «Вересневий приплив» (англ. September Tide), п'єса.
  • 1949 — «Паразити» (англ. The Parasites), роман.
  • 1951 — «Моя кузина Рейчел» (англ. My Cousin Rachel), роман.
  • 1952 — «Яблуня» (англ. The Apple Tree), збірка оповідань, в якій вперше опубліковано оповідання «Птахи» (англ. The Birds) та повість «Монте-Веріта» (англ. Monte-Verita); 1963 року перевидавалася під назвою «Птахи та інші оповідання» (англ. The Birds and other stories).
  • 1957 — «Цап відбувайло» (англ. The Scapegoat), роман.
  • 1957 — «Сині лінзи» (англ. The Blue Linses), збірка оповідань.
  • 1961 — «Замок Дор» (англ. Castle Dor), роман.
  • 1963 — «Політ сокола» (англ. The Flight of the Falcon), роман.
  • 1969 — «Дім на узбережжі» (англ. The House of the Strand), роман.
  • 1971 — «А тепер не дивися» (англ. Don't Look Now), збірка оповідань.
  • 1972 — «Прав, Британія!» (англ. Rule Britannia), роман.

Документальні твори

  • 1933 — «Джеральд» (англ. Gerald), біографія актора Джеральда дю Мор'є, батька письменниці.
  • 1937 — «Родина дю Мор'є» (англ. The du Mauriers).
  • 1951 — «Молодий Джордж дю Мор'є» (англ. The Young George du Maurier), біографія художника і письменника Джорджа дю Мор'є, дідуся письменниці.
  • 1954 — «Мері Енн» (англ. Mary Anne), біографічний роман про Мері Енн Кларк, прабабусю письменниці.
  • 1960 — «Інфернальний світ Бренуелла Бронте» (англ. The Infernal World of Branwell Bronte), біографія брата письменниць сестер Бронте Бренуелла Бронте.
  • 1963 — «Склодуви» (англ. The Glass-Blowers)
  • 1967 — «Зникаючий Корнуолл» (англ. Vanishing Cornwall).
  • 1975 — «Золота молодь» (англ. Golden Lads), біографічне дослідження життя Ентоні і Френсіса Беконів.
  • 1976 — «Гвинтові сходи» (англ. The Winding Stairs), біографія Френсіса Бекона.
  • 1977 — «Хвороба росту — становлення письменника» (англ. Growing Pains — the Shaping of a Writer), автобіографічний роман про літературний вплив на неї, як письменницю.
  • 1989 — «Зачарований Корнуолл» (англ. Enchanted Cornwall).

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Екранізації

[ред. | ред. код]
Кадр з фільму «Ребекка» (1940) з Лоуренсом Олів'є та Джоан Фонтейн у головних ролях

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Kindred Britain
  2. ↑ а б Silet, Charles L. P. Daphne Du Maurier's Rebecca (англійською) . Strand Magazine. Архів оригіналу за 24 грудня 2014. Процитовано 14 лютого 2015.
  3. ↑ Paschke, Jean (Березень 2007). The Cornwall of Daphne du Maurier (англійською) . Weider History Group, British Heritage Magazine. Архів оригіналу за 8 вересня 2008. Процитовано 15 лютого 2015.
  4. ↑ Дафна дю Мор'є на сайті IMDb (англ.)
  5. ↑ Daphne du Maurier | Biography, Books, & Facts. Encyclopedia Britannica (англійською) . Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 4 лютого 2020.
  6. ↑ Daphne du Maurier, famous author of Rebecca, Jamaica Inn and Frenchman's Creek. www.dumaurier.org. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  7. ↑ Bodmin Moor Hotel, Restaurant & Pub | Cornwall. www.jamaicainn.co.uk. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  8. ↑ Laing, Olivia (23 лютого 2018). Sex, jealousy and gender: Daphne du Maurier’s Rebecca 80 years on. The Guardian (британською) . ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  9. ↑ Picardie, Justine (24 лютого 2008). The real ghost of Manderley (британською) . ISSN 0307-1235. Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 9 лютого 2020.
  10. ↑ BBC - Radio 4 - Woman's Hour -Rebecca (1938) by Daphne Du Maurier. www.bbc.co.uk. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 2 березня 2020.
  11. ↑ Books: Bull's-Eye for Bovarys. Time (американською) . 2 лютого 1942. ISSN 0040-781X. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 25 листопада 2019.
  12. ↑ Sehgal, Parul (6 липня 2017). In Praise of Daphne du Maurier. The New York Times (американською) . ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2020.
  13. ↑ The Birds Summary (англійською) . Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 9 лютого 2020.
  14. ↑ Krizanovich, Karen (19 травня 2017). The duality of Daphne Du Maurier. The Telegraph (британською) . ISSN 0307-1235. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  15. ↑ Daphne (TV Movie 2007), IMDb (англійською) , архів оригіналу за 27 січня 2021, процитовано 25 листопада 2019
  16. ↑ Du Maurier film upsets family and friends — News. The Independent. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 4 лютого 2020.
  17. ↑ Richardson, Phyllis (29 липня 2017). Pemberley, Manderley and Howards End: the real buildings behind fictional houses. The Guardian (британською) . ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  18. ↑ Daphne du Maurier. Cornwall Guide (англійською) . 2 березня 2016. Архів оригіналу за 21 жовтня 2019. Процитовано 25 листопада 2019.
  19. ↑ Staff, Guardian (22 липня 2008). Daphne du Maurier. The Guardian (британською) . ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 19 вересня 2015. Процитовано 9 лютого 2020.
  20. ↑ Daphne du Maurier. The British Library. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  21. ↑ Роман со многими известными. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 26 січня 2020.
  22. ↑ Robinson, Debbie. University of Exeter. humanities.exeter.ac.uk (англійською) . Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 9 лютого 2020.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дафна_дю_Мор%27є&oldid=41368944