Олівія де Гевіленд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олівія де Гевіленд
Olivia de Havilland
Зображення
Ім'я при народженні Olivia Mary de Havilland
Дата народження 1 липня 1916(1916-07-01) (103 роки)
Місце народження Токіо, Японія Японія
Громадянство Flag of the United States.svg США
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Flag of France.svg Франція[1]
Професія акторка
Кар'єра 1935—1988
Нагороди «Оскар» (1946, 1949)
IMDb ID 0000014
офіційний сайт
CMNS: Олівія де Гевіленд на Вікісховищі

Олівія де Гевіленд (англ. Olivia de Havilland; * 1 липня 1916, Токіо, Японія) — американська акторка. Найбільш відома за ролями в фільмах  «Віднесені вітром» (1939), «Кожному своє» (1947), «Спадкоємиця» (1949), «Жінка в клітці» (1964) і «Тихше, тихше, мила Шарлотта» (1964). Одна з найпопулярніших і найзатребуваніших актрис «золотої доби» Голлівуду.

Біографія і кар'єра[ред. | ред. код]

Олівія Мері де Гевіленд народилася у Токіо 1 липня 1916 року в сім'ї Ліліан Августи Рюз, театральної акторки, відомої під ім'ям Ліліан Фонтейн, і Волтера Августуса де Хевілленда, британського адвоката, що мав практику в Японії. В 1917 році у неї з'явилася молодша сестра Джоан Фонтейн, суперництво з якою після початку їхньої акторської кар'єри зайшло так далеко, що вони припинили не лише бачитися, але й розмовляти одна з одною[2]. Її кузеном по лінії батька був британський авіаконструктор Джеффрі де Гевіленд, винахідник літака De Havilland Mosquito. Після розлучення батьків в 1919 році, Олівія з матір'ю та сестрою оселилися в каліфорнійському місті Саратога[3].

Свою кар'єру розпочала на початку 1930-х років як театральна актриса, але вже в 1935 році проміняла театр на кіно. Серед її ранніх фільмів такі пригодницькі стрічки, як «Одіссея капітана Блада» (1935), «Атака легкої кавалерії» (1936), «Пригоди Робіна Гуда» (1938). В 1930-ті роки де Гевіленд багато знімалася в парі з Ерролом Флінном. В 1939 році Олівія зіграла роль Мелані Вілкс в легендарному фільмі «Віднесені вітром», за яку була номінована на премію Оскар за найкращу жіночу роль другого плану.

В кінці 1940-х років актриса тричі номінувалася на премію Оскар за найкращу жіночу роль і двічі отримала її: в 1947 році за роль у фільмі «Кожному своє», та в 1950-му році за роль в «Спадкоємиці».

В 1941 році де Гевіленд прийняла американське громадянство[4]. На початку 1940-х років Олівія була незадоволена тими ролями, які їй нав'язувала студія «Warner Bros», через що в неї стався скандал зі студійним керівництвом, що призвело до судового процесу. Який де Гевіленд спільно з Гільдією кіноакторів і виграла, тим самим послабивши вплив студії та домігшись більшої творчої свободи для акторів від диктату продюсерів[5]. Це стало однією з найбільш значущих постанов в історії Голлівуду, а де Гевіленд заслужила велику повагу серед акторів, у тому числі і своєї сестри Джоан Фонтейн, яка пізніше сказала, що «Голлівуд багато чим завдячує Олівії».

Її кар'єра в кіно продовжувалася до кінця 1970-х років, і за цей час вона з'явилася в багатьох відомих фільмах, серед яких «Моя кузина Рейчел» (1952), «Ця леді» (1955), «Світло на площі» (1962), «Жінка в клітці» (1964), «Тихше, тихше, мила Шарлотта» (1964), «Аеропорт 77» (1977) і «П'ятий мушкетер» (1979).

Після завершення кінокар'єри де Гевіленд продовжила зніматися на телебаченні. В 1986 році була номінована на «Еммі» і отримала «Золотий глобус» за роль імператриці Марії Федоровни в фільмі «Анастасія: таємниця Анни»[6].

В 2008 р. була нагороджена Національною медаллю США в галузі мистецтв. В 2010 р. актрисі присвоєно звання Кавалера ордена Почесного легіону[7], а в 2017 р. де Гевіленд отримала титул Дами-командора ордену Британської імперії[8].

В 2017 р. на екрани вийшов міні-серіал «Ворожнеча», де розповідається про суперництво Бетт Девіс і Джоан Кроуфорд. Роль Олівії виконала Кетрін Зета-Джонс. Олівія де Гевіленд звернулася до суду, стверджуючи, що її зображення без дозволу порушує її право на рекламу як знаменитості і представляє в неправдивому світлі[9]. Та в 2018 р. її позов було відхилено на основі Першої поправки про свободу слова в кінематографі[10].

Особисте життя[ред. | ред. код]

В 1940-х роках у Олівії де Гевіленд були романи з Джоном Г'юстоном, Джеймсом Стюартом і Говардом Г'юзом.

В 1946 р. вона вийшла заміж за письменника Маркуса Гудріха, у шлюбі з яким перебувала до 1953 р. Їхній син Бенджамін (нар. 1949 р.) став математиком. В 1991 р. він помер після довгої боротьби з лімфогранулематозом.

З 1955-го по 1979 роки актриса перебувала у шлюбі з французьким журналістом П'єром Галанте. 18 липня 1956 р. в подружжя народилася дочка Жізель[11]. З того часу постійним місцем проживання Олівії де Гевіленд став Париж[12].

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1935 — Сон літньої ночі/A Midsummer Night's Dream — Гермія
  • 1935 — Одіссея капітана Блада/Captain Blood — Арабелла Бішоп
  • 1936 — Атака легкої кавалерії/The Charge of Light Brigade — Ельза Кемпбелл
  • 1936 — Ентоні нещасний/ Anthoni Adverse — Анджела Джузеппе
  • 1937 — Великий Гаррік/The Great Garrick — Жермена де ла Корб
  • 1937 — Любов, яку я шукав/It's Love I'm After — Марсія Вест
  • 1938 — Пригоди Робіна Гуда/The Adventures of Robin Hood — Меріан
  • 1938 — Четверо — це банда/Fours a Crowd — Лорі Ділінгвелл
  • 1939 — Додж-сіті/Dodge City — Еббі Ірвінг
  • 1939 — Приватне життя Єлизавети і Ессекса/The Private Lives of Elizabeth and Essex — леді Пенелопа Грей
  • 1939 — Віднесені вітром/Gone wish the Wind — Мелані Гамільтон-Вілкс
  • 1940 — Шлях на Санта-Фе/Santa Fe Trail — Кіт Карсон Голлідей
  • 1941 — Сунична білявка/The Strawberry Blonde — Емі Лінд Греймс
  • 1941 — Затримайте світанок/Hold Back the Dawn — Емі Браун
  • 1941 — Вони померли на своїх постах/They Died with Their Boots On — Елізабет Бейкон
  • 1942 — В цьому наше життя/In This Out Life — Рой Тімберлейк
  • 1943 — Принцеса О'Рурк/Princess O'Rourke — Мері Вільямс
  • 1946 — Кожному своє/To EachHis Own — міс Джозефіна «Джоді» Норріс
  • 1946 — Темне дзеркало/The Dark Mirror — Террі/Рут Коллінз
  • 1946 — Відданість/Devotion — Шарлотта Бронте
  • 1948 — Зміїна яма/The Snake Pit — Вірджінія Стюарт Канінгем
  • 1949 — Спадкоємиця/The Heiress — Кетрін Слопер
  • 1955 — Моя кузина Рейчел/My Cousin Rachel — Рейчел Ешлі
  • 1955 — Ця леді/That Lady — Ана де Мандоза
  • 1955 —Не як чужий/Not as a Stranger — Крістіна Хедвігсон
  • 1958 — Гордий бунтар/The Proud Rebel — Ліннет Мур
  • 1959 — Брехня/Libel — леді Маргарет Лондон
  • 1962 — Світло на площі/Light in the Piazza — Мег Джонсон
  • 1964 — Жінка в клітці/Lady in Cage — Корнелія Хілард
  • 1964 — Тихше, тихше, мила Шарлотта/Hush…Hush Sweet Sharlotte — Міріам Дірінг
  • 1972 — Папеса Іоанна/Pope Joan — мати-настоятелька
  • 1977 — Аеропорт 77/Airport 77 — Емілі Лівінгстон
  • 1978 — Рій/The Swarn — Морін Шустер
  • 1979 — П'ятий мушкетер/The Fifth Musketeer — королева-мати
  • 1982 — Вбити легко/Murder Is Easy — Гонорія Вейнфлет
  • 1986 — Анастасія: Загадка Анни/Anastasia: The Mystery of Anna — імператриця Марія Федоровна
  • 1986 — Північ і Південь 2/North and South, Book 2 — міссіс Ніл

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.huffingtonpost.fr/entry/kirk-douglas-nest-pas-le-dernier-monstre-sacre-dhollywood-olivia-de-havilland-est-toujours-la_fr_5e3bceb8c5b6b70886fa416b
  2. «Hollywood's Oldest Feud»
  3. Оливия де Хэвилленд. 24SMI (ru). Процитовано 2019-11-27. 
  4. Olivia de Havilland a Citizen. The New York Times (en-US). 1941-11-29. ISSN 0362-4331. Процитовано 2019-11-27. 
  5. De Havilland lawsuit resonates through Hollywood. Reuters (en). 2007-08-24. Процитовано 2019-11-27. 
  6. Overview for Olivia De Havilland. Turner Classic Movies. Процитовано 2019-11-26. 
  7. http://www.washingtontimes.com, The Washington Times. Olivia de Havilland honored by French president. The Washington Times (en-US). Процитовано 2019-11-27. 
  8. There is nothing like a Dame. The Oldie (en-gb). Процитовано 2019-11-27. 
  9. Screenwriters say Olivia de Havilland case could be a disaster for entertainment industry. Sky News (en). Процитовано 2019-11-27. 
  10. Maddaus, Gene; Maddaus, Gene (2018-03-26). Olivia de Havilland’s ‘Feud’ Suit Tossed by Appeals Court. Variety (en). Процитовано 2019-11-27. 
  11. Mirande, Jean-Noël (2012-07-22). Olivia de Havilland, une Américaine à Paris. Le Point (fr). Процитовано 2019-11-27. 
  12. Olivia and Oscar. Los Angeles Times (en-US). 2003-03-23. Процитовано 2019-11-27. 

Посилання[ред. | ред. код]