Денисенко Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Денисенко Григорій Іванович
Народився 29 квітня 1919(1919-04-29)[1]
с. Ходорів (нині Миронівського району) Київської області
Помер 24 травня 1998(1998-05-24) (79 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність науковець, викладач університету
Alma mater Львівський політехнічний інститут (1970)
Харківський політехнічний інститут (1987)
Галузь електротехніка
Заклад Національний університет «Львівська політехніка»
НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Науковий ступінь доктор технічних наук
Членство НАН України
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора
премія Ради Міністрів СРСР Заслужений діяч науки і техніки Української РСР
Денисенко Григорій Іванович
ректор Львівського політехнічного інституту
1963 — 1971
Попередник Максимович Микола Григорович
Наступник Гаврилюк Михайло Олександрович
Ректор Київського політехнічного інституту
1971 — 1987
Народився 29 квітня 1919(1919-04-29)
Ходорів
Помер 24 травня 1998(1998-05-24) (79 років)
Київ
Похований Байкове кладовище
Відомий як науковець, викладач університету
Місце роботи Національний університет «Львівська політехніка» і НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Громадянство СРСР, Україна
Національність українець
Alma mater Львівський політехнічний інститут (1970) і Харківський політехнічний інститут (1987)
Політична партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора
премія Ради Міністрів СРСР Заслужений діяч науки і техніки Української РСР
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Денисенко.

Григорій Іванович Денисенко (29 квітня 1919, Ходорів — 24 травня 1998, Київ) — український науковець, кандидат технічних наук (з 1956 року), доктор технічних наук (з 1963 року), професор (з 1964 року), член-кореспондент НАН України (з 1969 року), радник дирекції Інституту електродинаміки НАН України (з 1989 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 29 квітня 1919 року в селі Ходорові (нині Миронівського району Київської області) в селянській родині. У 1929 році 10-річним хлопчиком став круглим сиротою і надалі виховувався у старшого брата, якого після закінчення Київського меліоративного інституту було направлено працювати в Чимкент. Згодом переїхав у Харків. Успішно склав іспити і вступив до електротехнічного інституту, але війна перервала навчання. Добровольцем пішов на фронт, був зарахований до Чугуївського полку, але скоро його відкликали з передової. Командування направило Григорія Івановича викладачем військового училища в Самарканді. Там він познайомився з майбутньою дружиною Зінаїдою Макарівною, яка теж народилася в Україні. Потім працював викладачем Вищої офіцерської школи самохідної артилерії, а у вересні 1946 року, маючи вже стаж викладацької роботи, став знову студентом 4-го курсу Львівського політехнічного інституту. Успішно закінчив навчання у 1948 році за спеціальністю електричні станції, системи та мережі.

Після закінчення інституту серед найкращих випускників був залишений у ньому викладачем. У 1948—1951 роках — працював старшим лаборантом, у 1951—1953 роках — керівник науково-дослідницького сектору. У 1953 році захистив кандидатську дисертацію. У 1953—1955 роках — старший викладач, у 1955—1959 роках — доцент, у 1959—1962 роках — декан енергетичного факультету, у 1962—1963 роках — проректор з навчальної роботи . В 1963 році захистив докторську дисертацію.

З 1963 по 1971 рік очолював Львівський політехнічний інститут. За розробку і створення комплексу навчальних корпусів Львівського політехнічного інституту був нагороджений премією Ради Міністрів СРСР.

26 грудня 1969 року обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР за спеціальністю «електричні мережі і системи».

У 1971—1987 роках працював ректором Київського політехнічного інституту. У 1987—1989 роках — завідувач відділу, керівник Відділення КЕС з ВДЕ ІЕД НАН України.

Був активним делегатом XXVI з'їзду КПРС і XXVII з'їзду Компартії України. На XXVII з'їзді Компартії України обирався членом ЦК КПУ. Депутат Київської міськради кількох скликань.

Могила Григорія Денисенка

Жив у Києві. Помер 24 травня 1998 у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Дослідження електромагнітних та енергетичних процесів в електричних мережах, аналіз надійності їх роботи, розробка принципових основ використання відновлюваних джерел енергії та побудова комбінованих систем енергопостачання на їх основі.

Праці[ред. | ред. код]

Підготував більш ніж 270 наукових публікацій, 7 монографій та отримав 22 авторські свідоцтва. Праці присвячені дослідженню одночасної передачі електроенергії змінним і постійним струмом по загальних проводах, проблемам створення математичних моделей передачі енергії пульсуючим струмом, вивченню електромагнітних процесів у таких передачах, використання енергії сонця, вітру, води в народному господарстві. Основні праці:

  • «Одночасна передача електричної енергії постійним і змінним струмами загальними лініями передач» (1969);
  • «Відновлювальні джерела енергії» (1983);
  • «Електричні системи і мережі» (1986);
  • «Передача електричної енергії пульсуючим струмом» (1971).

Велике значення Г. І. Денисенко надавав міжнародному науковому співробітництву. Його наукові праці опубліковані в США, Великій Британії, Японії.

Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]

«Заслужений діяч науки УРСР» з 1969 року. Почесний доктор Вроцлавського політехнічного інституту.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 серпня 1986 року за великий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців для народного господарства і розвиток наукових досліджень ректору Київського політехнічного інституту імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції Григорію Івановичу Денисенку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і медалі «Серп і Молот».

Нагороджений трьома орденами Леніна (1967, 1981, 1986), орденами Жовтневої революції (1971), Трудового Червоного Прапора.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Науково-технічна бібліотека ім. Г. І. Денисенка НТУУ «КПІ»

Іменем Григорія Денисенка названа Науково-технічна бібліотека Київського політехнічного інституту, на фасаді будівлі якої у 1987 році встановлено анотаційну дошку[2].

Гіпсовий барельєф встановлено на першому поверсі в коридорі 1-го корпусу Київського політехнічного інституту за адресою: Берестейський проспект, 37[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ метрична книга
  2. ↑ Сайт КПІ. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 25 березня 2012.
  3. ↑ Цікавий Київ[недоступне посилання з липня 2019](рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Ректори
Львівської політехніки
Флоріан Шиндлер (1844—1848) • Александер Райзінґер (1851—1871) • Фелікс Стшелецький (1872—1874) • Ян Непомуцен Франке (1874—1875) • Кароль Машковський (1875—1876) • Авґуст Фройнд (1876—1877) • Юліан Захарієвич (1877—1878) • Владислав Зайончковський (1878—1879) • Юліан Медвецький (1879—1880) • Ян Непомуцен Франке (1880—1881) • Юліан Захарієвич (1881—1882) • Авґуст Фройнд (1882—1883) • Юліуш Биковський (1883—1884) • Юліан Медвецький (1884—1885) • Владислав Зайончковський (1885—1886) • Богдан Мариняк (1886—1887) • Юліан Медвецький (1887—1888) • Густав Бізанц (1888—1889) • Домінік Зброжек (1888—1889) • Авґуст Фройнд (1889—1890) • Ян Непомуцен Франке (1890—1891) • Кароль Скібінський (1891—1892) • Юзеф Ріхтер (1892—1893) • Плацид Дзівінський (1893—1894) • Максиміліан Тульє (1894—1895) • Броніслав Павлевський (1895—1896) • Мечислав Лазарський (1896—1897) • Роман Ґостковський (1897—1898) • Густав Бізанц (1898—1899) • Юзеф Ріхтер (1899—1900) • Стефан Нементовський (1900—1901) • Роман Дзеслевський (1901—1902) • Тадеуш Фідлер (1902—1903) • Станіслав Кемпінський (1903—1904) • Леон Сирочинський (1904—1905) • Северин Відт (1905—1906) • Едгар Ковач (1906—1907) • Віктор Синевський (1907—1908) • Стефан Нементовський (1908—1909) • Броніслав Павлевський (1909—1910) • Максиміліан Тульє (1910—1911) • Тадеуш Фідлер (1911—1912) • Едвін Гаусвальд (1912—1913) • Казимир Олеарський (1913—1914) • Максиміліан Титус Губер (1914—1915) • Станіслав Анчиц (1915—1916) • Тадеуш Обмінський (1916—1917) • Здзіслав Криговський (1917—1918) • Тадеуш Годлевський (1918—1919) • Максиміліан Матакевич (1919—1920) • Стефан Павлік (1920—1921) • Максиміліан Титус Губер (1921—1922) • Юліан Фаб'янський (1922—1924) • Кароль Вонторек (1924—1925) • Ігнацій Мосцицький (1925) • Ян Лопушанський (1925—1926) • Отто Надольський (1926—1927) • Юліан Токарський (1927—1928) • Казимир Зіпсер (1928—1929) • Каспер Вайґель (1929—1930) • Казимир Бартель (1930—1931) • Вітольд Мінкевич (1931) • Габрієль Сокольницький (1931—1932) • Казимир Зіпсер (1932—1933) • Отто Надольський (1933—1934) • Отто Надольський (1935—1936) • Адольф Йошт (1936—1937) • Едвард Сухарда (1937—1939) • Антоній Верещинський (1939) • Максим Садовський (1939—1941) • Микола Шпилько (1941) • Теодор Бедефельд (1943—1944) • Володимир Бужинський (1944) • Стефан Ямпольський (1944—1953) • Микола Максимович (1953—1963) • Григорій Денисенко (1963—1971) • Михайло Гаврилюк (1971—1991) • Юрій Рудавський (1991—2007) • Юрій Бобало (від 2007)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Денисенко_Григорій_Іванович&oldid=41134815