Денисенко Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Денисенко Григорій Іванович
Народився 29 квітня 1919(1919-04-29)
Ходорів, Жидачівський район, Львівська область, Українська СРР
Помер 24 травня 1998(1998-05-24) (79 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність науковець, викладач університету
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка» і Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
Сфера інтересів Електротехніка
Заклад Національний університет «Львівська політехніка» і Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор технічних наук
Член НАН України
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора
Заслужений діяч науки РРФСР премія Ради Міністрів СРСР
Денисенко Григорій Іванович
Денисенко Григорій Іванович

Час на посаді:
1963 — 1971
ПопередникМаксимович Микола Григорович
НаступникГаврилюк Михайло Олександрович

Час на посаді:
1971 — 1987

Народився29 квітня 1919(1919-04-29)
Ходорів
Помер24 травня 1998(1998-05-24) (79 років)
Київ
ГромадянствоСРСР, Україна
Національністьукраїнець
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора

Григорій Іванович Денисенко (29 квітня 1919, Ходорів — 24 травня 1998, Київ) — український науковець, кандидат технічних наук (з 1956 року), доктор технічних наук (з 1963 року), професор1964 року), член-кореспондент НАН України (з 1969 року), радник дирекції Інституту електродинаміки НАНУ1989 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 29 квітня 1919 року в селі Ходорові (нині Миронівського району Київської області) в селянській родині. У 1929 році 10-річним хлопчиком став круглим сиротою і надалі виховувався у старшого брата, якого після закінчення Київського меліоративного інституту було направлено працювати в Чимкент. Згодом переїхав у Харків. Успішно склав іспити і вступив до електротехнічного інституту, але війна перервала навчання. Добровольцем пішов на фронт, був зарахований до Чугуївського полку, але скоро його відкликали з передової. Командування направило Григорія Івановича викладачем військового училища в Самарканді. Там він познайомився з майбутньою дружиною Зінаїдою Макарівною, яка теж народилася в Україні. Потім працював викладачем Вищої офіцерської школи самохідної артилерії, а у вересні 1946 року, маючи вже стаж викладацької роботи, став знову студентом 4-го курсу Львівського політехнічного інституту. Успішно закінчив навчання у 1948 році за спеціальністю електричні станції, системи та мережі.

Після закінчення інституту в числі найкращих випускників був залишений у ньому викладачем. У 19481951 роках — працював старшим лаборантом, у 19511953 роках — керівник науково-дослідницького сектору. У 1953 році захистив кандидатську дисертацію. У 19531955 роках — старший викладач, у 19551959 роках — доцент, у 19591962 роках — декан енергетичного факультету, у 19621963 роках — проректор з навчальної роботи . В 1963 році захистив докторську дисертацію.

З 1963 по 1971 рік очолював Львівський політехнічний інститут. За розробку і створення комплексу навчальних корпусів Львівського політехнічного інституту був нагороджений премією Ради Міністрів СРСР.

26 грудня 1969 року обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР за спеціальністю «електричні мережі і системи».

У 19711987 роках працював ректором Київського політехнічного інституту. У 19871989 роках — завідувач відділу, керівник Відділення КЕС з ВДЕ ІЕД НАН України.

Був активним делегатом XXVI з'їзду КПРС і XXVII з'їзду Компартії України. На XXVII з'їзді Компартії України обирався членом ЦК КПУ. Депутат Київської міськради кількох скликань.

Могила Григорія Денисенка

Жив у Києві. Помер 24 травня 1998 у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Дослідження електромагнітних та енергетичних процесів в електричних мережах, аналіз надійності їх роботи, розробка принципових основ використання відновлюваних джерел енергії та побудова комбінованих систем енергопостачання на їх основі.

Праці[ред. | ред. код]

Підготував більш ніж 270 наукових публікацій, 7 монографій та отримав 22 авторські свідоцтва. Праці присвячені дослідженню одночасної передачі електроенергії змінним і постійним струмом по загальних проводах, проблемам створення математичних моделей передачі енергії пульсуючим струмом, вивченню електромагнітних процесів у таких передачах, використання енергії сонця, вітру, води в народному господарстві. Основні праці:

  • «Одночасна передача електричної енергії постійним і змінним струмами загальними лініями передач» (1969);
  • «Відновлювальні джерела енергії» (1983);
  • «Електричні системи і мережі» (1986);
  • «Передача електричної енергії пульсуючим струмом» (1971).

Велике значення Г. І. Денисенко надавав міжнародному науковому співробітництву. Його наукові праці опубліковані в США, Великій Британії, Японії.

Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]

«Заслужений діяч науки УРСР» з 1969 року. Почесний доктор Вроцлавського політехнічного інституту.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 серпня 1986 року за великий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців для народного господарства і розвиток наукових досліджень ректору Київського політехнічного інституту імені 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції Григорію Івановичу Денисенку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і медалі «Серп і Молот»[1].

Нагороджений трьома орденами Леніна (1967, 1981, 1986), орденами Жовтневої революції (1971), Трудового Червоного Прапора.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Науково-технічна бібліотека ім. Г. І. Денисенка НТУУ «КПІ»

Іменем Григорія Денисенка названа Науково-технічна бібліотека Київського політехнічного інституту, на фасаді будівлі якої у 1987 році встановлено анотаційну дошку[2].

Гіпсовий барельєф встановлено на першому поверсі в коридорі 1-го корпусу Київського політехнічного інституту за адресою проспект Перемоги, 37[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. warheroes.ru(рос.)
  2. Сайт КПІ
  3. Цікавий Київ[недоступне посилання з липень 2019](рос.)

Посилання[ред. | ред. код]