Довгий Войнилів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Довгий Войнилів
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Калуський район
Рада/громада Довговойнилівська сільська рада
Код КОАТУУ 2622882001
Основні дані
Засноване 1390
Населення 1405
Площа 20,387 км²
Густота населення 68,92 осіб/км²
Поштовий індекс 77320
Телефонний код +380 03472
Географічні дані
Географічні координати 49°09′19″ пн. ш. 24°22′17″ сх. д. / 49.15528° пн. ш. 24.37139° сх. д. / 49.15528; 24.37139Координати: 49°09′19″ пн. ш. 24°22′17″ сх. д. / 49.15528° пн. ш. 24.37139° сх. д. / 49.15528; 24.37139
Водойми Ворохта
Місцева влада
Адреса ради 77320, Івано-Франківська обл., Калуський район, с. Довгий Войнилів, вул. Шевченка, 56 , тел. 92-4-10
Карта
Довгий Войнилів (Україна)
Довгий Войнилів
Довгий Войнилів
Довгий Войнилів (Івано-Франківська область)
Довгий Войнилів
Довгий Войнилів

До́вгий Войни́лів — село Калуського району Івано-Франківської області, що розтягнулося понад річечкою Василіша.

Назва[ред.ред. код]

Назва села походить за однією версією від того, що село знаходиться недалеко від смт. Войнилів. А так як воно розтягнулось в довжину (довге) так і назвали Довгий-Войнилів. За іншою версією в селі колись жив поміщик Довгань і від нього пішла назва.

Історія[ред.ред. код]

Долітописні часи[ред.ред. код]

На Басовій горі біля потоку Василишин в 1963 році при глибокій оранці знайдено велику кількість прикрас із рогів тварин і крем’яних знарядь праці – скребачок, наконечників стріл, списів, кам’яних сокир, відщеп, нуклеусів. Знахідки зберігаються у шкільному кабінеті історії.

На території села було понад 40 високих могил, розораних у кінці 1950-х років.

Феодалізм[ред.ред. код]

Згадується в 1549 році як Довга Горішня (за австрійських часів — Довга Войнилівська).

У 1648 році довговойнилівські селяни оволоділи замком у селі Лука та маєтком у селі Колодіїв поміщика Лутовського[1].

У 1649 році представники цього села брали участь в нападі на володіння шляхтича Блажовського в селі Цвітова.

Боротьба проти польських шовіністів[ред.ред. код]

За Австро-Угорщини село входило до Калуського повіту. Галичину було віддано на поталу польських урядовців, які під маскою самоврядування проводили політику ополячення українців і заселення колоністами з підросійської Мазовії. У 1880 році в селі проживало 900 греко-католиків, 94 іудеї і 72 римокатолики[2]. У 1890-х роках землі поміщицького маєтку в селі продали не місцевим селянам, а мазурам (через державний кредит), 40 родин яких поселилося у присілку Землянка. Тоді селяни Довгого Войнилова гуртом зуміли купити сіножать Мочари і ліс Морги в поміщика Негівців.

У 1899-1944 роках тут був римо-католицький костьол.

У 1918 р. поляки напали на ЗУНР, захищали волю в рядах УГА Федунь Іван Теодорович, Лебухорський Михайло Романович, Лебухорський Онуфрій Іванович і Чолій Іван.

В умовах польської окупації розвивався національний рух, виникли просвітницькі організації. На початку 1920-х років у селі організували хату-читальню в будинку Павла Чолія. Зорганізовував молодь Василь Винник за безпосереднього сприяння отця Івана Павлусевича. На початку 1930-х років за рахунок збирання коштів громадою села збудовано школу. В 1935 році громадою села за участі емігрантів з Аргентини (Лебухорські Іван і Кость, Клікавка Василь, Собкович Михайло Миколайович, Політовський Василь, Винник Михайло, Чолій Петро, Стасюк Петро) збудовано Читальню Просвіти. В читальні працювали бібліотека, дитячий садочок, кооператива «Зоря», трикотарські курси (плетення), драматичний гурток, хор, танцювальний гурток, юнацьке товариство «Луг», Союз українок.

В 1934 році під приводом адміністративної реформи з утворенням гміни Верхня поляки неодноразово пробували відібрати в довговойнилівців сіножать Мочари і ліс Морги та заготовлену в ньому деревину для будівництва школи і читальні, але люди щоразу гуртом виганяли польських чиновників і поліцію, незважаючи на арешти й ув’язнення

У 1939 році у Довгому Войнилові проживало 1530 мешканців (1455 українців, 10 поляків, 60 латинників і 5 євреїв), а в присілку Землянка (колонія кінця ХІХ ст.) — 570 мешканців (120 українців і 450 польських колоністів)[3].

Перші совіти[ред.ред. код]

Після приходу Червоної Армії у вересні 1939 року село включене до Войнилівського району. Сільські жителі були добрими господарями, релігійними, милостивими, за винятком одного — сина сторожа школи Купріяна, який став комуністом і головою сільради. 10-14.02.1940 р. була проведена перша депортація на Сибір кращих господарів («куркулів») і польських посадників. Голова сільради організував колгосп з п’яти найбідніших родин, що не мали ані одної корови, ані коня, а лише дві кози. Більше ніхто до колгоспу не пішов, а тому готувалося вивезення на Сибір — після приходу німців у сільраді знайшли список на 80 родин.

Під німецьким чоботом[ред.ред. код]

2 липня 1941 року через село пройшли німецькі частини. Школу було перетворено на госпіталь.

На святкування проголошення 30 червня 1941 року Акту відновлення української держави довговойнилівці зібрали в неділю вранці перед церквою величезний похід і колоною під прапорами і хоругвами з патріотичними піснями пройшли 10 кілометрів до Войнилова. Там зійшлися всі села району і на ринковій площі провели святковий мітинг. Але німці спростували всі сподівання на волю, натомість провели арешти і винищення українського активу та ввели окупаційний режим.

Багато поляків-фольсдойчерів пішли працювати в гестапо і з ненависті до українців масово винищували їх. Крім того польські колонії стали притулком для червоних банд, які разом із польськими боївками люто тероризували українців.

Німці в 1942 році знищили євреїв села.

ОУН почала налагоджувати спротив німцям, а влітку 1943 року скориставшись проблемами німців із загонами партизанів Ковпака під приводом захисту від них організувала територіальну мережу УНС, яку через півроку реорганізувала в УПА.

Щодо поляків, то ОУН у Галичині врахувала сумний досвід проведення польською АК спроб етноциду українців на Холмщині та Волині, тому в березні 1944 року силами УПА провела акцію на випередження — спалила обійстя польським колоністам, а найагресивніших із них ліквідувала. Такі ж заходи були проведені у Довгому Войнилові. Поляки були змушені виїхати до Польщі.

Під комуністичним чоботом[ред.ред. код]

Після приходу радянських військ у липні 1944 року почалась насильна мобілізація, більшість із мобілізованих загинули, меншість — отримали поранення і каліцтва. Паралельно почалася епідемія черевного тифу і голод, спровокований непосильними радянськими податками.

В січні-лютому 1945 року 10 000 енкаведистів на Придністров’ї проводили облави проти повстанців, у ході яких 18 січня під охороною 300 енкаведистів на 18 машинах приїхав Хрущов, зі звинуваченням у підтримці повстанців особисто арештував голову сільради Чолія Михайла Миколайовича, який так і загинув у концтаборах.

19.12.1945 при штурмі НКВД бункеру вбиті повстанці Федьків Онуфрій Тимофійович і Чолій Петро Деонізович. 16 лютого 1946 року при штурмі НКВД бункеру загинули Березюк Микола «Морозенко», Кобута Михайло.

В серпні 1946 року в селі заарештовано понад 30 довговойнилівців, серед них директора школи Собчак Ірину і учениць — Кучеру Марію, Ямнич Парасковію, Лебухорську Розалію, Чолій Параску та ін. Дітей катували в приміщенні колишнього костелу понад місяць, а Собчак Ірині присудили ув’язнення 25 років.

В 1946 році в село привезли 26 українських родин, виселених із села Ліски Грубешівського повіту і поселили в хатах колишніх польських колоністів (інші родини з цього села поселили в Томашівцях, Негівцях, Калуші та ін.).

В 1949 р. створений колгосп «Україна» і загнано до нього 198 селянських господарств, головою колгоспу був призначений Зьомковський Ігнат Якович (07.01.1915-19.01.1994), а за два роки загнали всіх.

За часів СРСР до складу Довгого Войнилова включено село Землянка.[4]

В 1989 р. в селі створено осередок ТУМу на чолі з Романом Шмігельським. В 1990 р. в селі створений осередок Народного Руху України за перебудову, який очолив Юрій Мащайкевич, до осередку записалося понад 150 селян.

Церква[ред.ред. код]

В 1599 році в селі була церква Різдва Іоанна Хрестителя зі священиком, що засвідчує напис на церковній книзі.

В 1720 році в селі будо дві церкви. Долішня більша — Різдва Пресвятої Діви Марії. Менша церква святого Миколи (літнього) збудована у 1713 р. і знаходилась за півтора кілометра на захід від більшої. Зруйнована комуністами в 1980 р., а найактивніших протестувальників Василя Соломуда і Михайла Семеновича тероризувало КДБ.

Наступна церква Різдва Пресвятої Діви Марії збудована й освячена в 1812 році (будівничий Дмитро Бабний), розписана в 1835 р. Винярським. Нова дзвіниця збудована в 1830 р. У церкві зберігся рукопис «Опис парафії Довгої з Перекосами», написаний у ХІХ ст. т.зв. «язичієм».

Церква Різдва Христового збудована 1893 року, пам'ятка архітектури місцевого значення № 765[5].

Парохи[ред.ред. код]

В 1650-1730 рр. священиком був Симеон Зелинський.

В 1735-1754 — Іван Головкевич.

В 1755-1800 — Стефан Губилецький, у 1794 р. прилучена горішня парафія, де в 1720-1763 рр. священиком був Пантелеймон Волоський, а після нього — Теодор Волоський.

Далі парохом двох парафій Довгої та Перекосів став Михайло Новодворський — до 1824 р.

В 1825-1841 — Анатолій Воронович.

1842-1880 — Яків Загорський.

1881-1884 — Фома Соболята.

1884-1893 — Миколай Софанський.

1894-1918 — Іван Павлусевич.

Далі парохами були о. Собчак, о. Климчик, о. Шкурган, о. Волочій, о. Кузик, о. Бігун, о. Когкт, о. Телічак. 4 червня 1994 року громада повернулася в УГКЦ.

Школа[ред.ред. код]

За Австрії у 1880 р. на громадські кошти збудована перша школа, двокласна (було два вчителі — подружжя Вишневських).

За Польщі школа стала семикласною (сьомий клас був необов’язковим) і навчання проводилося польською мовою.

За більшовиків у 1939 році школа стала семирічною і українською, до 8 місцевих вчителів прислали ще додатково 5 — двох східних українок і трьох москальок. Українки виявилися фаховими і добрими, а москальки — малоосвіченими, зате наполегливими в атеїстичній агітації та спробах навернення в комсомол. За два роки роботи їм вдалося завербувати в комсомол аж одну ученицю.

В 1944 р. відновили роботу школи.

У 1977 р. збудована нова школа.

Музична школа[ред.ред. код]

В 2005 р. в селі відкрито філію Войнилівської музичної школи.

Охорона здоров’я[ред.ред. код]

Перший медпункт відкритий у 1946 році в помешканні Політовського В.М., а санітаркою була Політовська Євдокія Марківна. В 1948 р. направлена в село медсестра Джавага Катерина Володимирівна.

Тепер в амбулаторії працюють терапевт, педіатр, стоматолог, акушерка, лаборант, фельдшер, медсестри, санітари. Амбулаторія обслуговує села Довгий Войнилів, Станькову і Перекоси.

Пошта[ред.ред. код]

В 1958 р. новостворене відділення пошти розміщене в будинку Цішевського Станіслава Гнатовича, вивезеного в Сибір. В 1961 р. збудоване нове приміщення. Через утрату значення листування і газет основною функцією листонош зараз стало рознесення пенсій.

Пам’ятники[ред.ред. код]

Пам’ятник Т.Г. Шевченку встановлений у 1990 р. за ініціативи осередку Руху за кошти селян (зібрали 4000 крб.) та колгоспу (2000 крб.), скульптор — Одрехівський (Львів), висота — 3 м 70 см, гіпс.

Встановлені хрести на місцях загибелі повстанців у бункерах у Перекосівському лісі, в урочищі Хатки (2 партизани з Буянова загинули навесні 1949 р.), в урочищі Перекоси (на могилі 4 партизанів встановлено хрест і меморіальна дошка).

Лісництво[ред.ред. код]

Довговойнилівське лісництво охоплює 8 сіл. Контора розміщене в Калуші — вул.. Глібова, 35.

Сучасність[ред.ред. код]

Населення – 1322.

Домогосподарств – 441.

Заселених – 412.

Родин – 482.

В т. ч. багатодітних (3 і більше) – 9.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

  • Церква Різдва Пресвятої Діви Марії УГКЦ збудована й освячена в 1893 р.
  • Церква Різдва Пресвятої Діви Марії УПЦ КП збудована й освячена 14.09.2003 р[6].
  • Народний дім.
  • Школа I-III ст[7] на 410 місць
  • Амбулаторія
  • ТОВ «Райз-Прикарпаття» орендує 682 га, вирощує худобу і свиней.

Вулиці[ред.ред. код]

У селі є вулиці[8]:

  • Зарічна
  • Зелена
  • Львівська
  • Мисливська
  • Садова
  • Тараса Шевченка

Довговойнилівські повстанці, які загинули під час національно-визвольної боротьби 1942-1952 рр.[ред.ред. код]

  • Атаманчук Іван Якович, 1927 р. н. (пс. «Луговий») — стрілець кущового проводу боївки «Калина», загинув у березні 1949 року в с. Мостище.
  • Атаманчук Михайло. 1927 р. н.. (пс. «Бурачок»), стрілець боївки, загинув 1945р. в с. Довга Войнилівська.
  • Барановський Йосиф Михайлович. 15.05.1920 р. н. Був стрільцем сотні Середнього, псевдонім - Білий. Загинув у січні 1949 р. у Войнилові.
  • Бондар Михайло Петрович, 1922 р. н., стрілець УПА, загинув 13.02.1944 р. у с. Цвіржі Львівської обл. Мостиського району.
  • Буланчук Ярослав Йосипович, 1927 р. н., стрілець боївки «Калина», загинув у березні 1949 р. в с. Мостище.
  • Варій Павло Григорович, 1912 р. н., (пс. «Чайка»), стрілець УПА, загинув у 1945 р. в с. Негівці.
  • Гаврилів Тимофій, 1918 р. н., стрілець боївки, загинув у 1945 р. під с. Перекоси.
  • Глущак Олекса, 1929 р. н. (пс. «Голуб»), стрілець сотні «Летуна», загинув у 1946 р.
  • Іващишин Василь Федорович, 1921 р. н., загинув під час облави у 1946 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Іванщишин Ярослав Федорович, 1926 р. н., загинув під час облави у 1946 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Картан Михайло, 1920 р. н., стрілець сотні «Бея», загинув у 1946 р.
  • Кобута Михайло, Бабій Василь Йосипович, невідома дівчина і ще 4 стрільці сотні «Летуна» загинули 15.2.46 р. в с. Перекоси.
  • Псевда «Максим», «Дорош» і ще три стрільці, загалом 5 повстанців загинули в бою 7.01.48 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Копачевський Іван Ількович, стрілець боївки, загинув у 1945 р. в присілку Вилки біля Станькової.
  • Кулик Йосиф Васильович, 1918 р. з с. Бухтів Львівської обл., стрілець боївки, загинув у 1947 р. в с. Довга Войнилівська, тіло забрали в смт. Войнилів.
  • Ладан Дмитро Миколайович, 1922 р. стрілець сотні «Тютюнника», загинув 4.01.47 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Литвинець Улька, 1912 р., загинула у криївці в 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Микитин Антон Антонович, 1928 р. стрілець сотні «Летуна», загинув у 1946 р. в с. Завадка.
  • Микитин Василь Григорович, 1920 р. н. стрілець куреня «Різуна», загинув у 1944 р. в Чорному лісі.
  • Микитин Іван Юркович, 1922 р. н., стрілець куреня «Різуна», загинув у 1944 р. в Чорному лісі.
  • Микитин Михайло Васильович, 1925 р., стрілець сотні «Летуна», загинув у 1946 р. в с. Протеси.
  • Микитин Павло Григорович, 1916 р. (пс. «Хмара»), підрайонний провідник ОУН, загинув 5.07.48.
  • Микитин Павло Іванович. 1924 р. н. (пс «Хмара»). станичний, загинув 7.05.1948 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Микитин Павло Гнатович, 1926 р., стрілець боївки СБ Кропка, загинув у 1946 р. в с. Перекоси.
  • Микитин Розалія Андріївна. 1926 р. н..(пс. «Степанія»). зв’язкова боївки, загинула 29.03.47 р.в с. Дубовиця.
  • Ониськів Павло Степанович, 1923 р. н., (пс. «Зозуля»), станичний, загинув у 1946 р. в с. Мостище.
  • Петрів Павло Ізидорович, 1925 р. н., стрілець боївки. загинув у 1945р. в с. Довга Войнил.
  • Петрів Петро Якович, 1925, (пс. «Сокіл»). стрілець боївки СБ, загинув у 1947 р. в с. Барлоги Рожнятівського р-ну.
  • Піх Василь Йосифович, 1930 р. н.. (пс. «Максим»), розвідник сотні «Летуна».
  • Піх Василь Юстинович. 1927 р. н. стрілець сотні «Летуна», загинув у 1946 р. в лісі біля села Станькова.
  • Собкович Володимир, 1916 р. н. (пс. «Наливайко»), стрілець сотні «Летуна» загинув у 1945 р.
  • Собкович Станіслав Іванович, 1927 р. н., стрілець сотні «Бея», загинув у 1946 р. в Чорному лісі.
  • Феґон Сидор Андрійович, 1917 р. н. (пс. «Кучма»), кулеметник сотні «Бея», в 1947 р. помер в с. Довга Войнилівська.
  • Цішевський Йосиф Гнатович, загинув у криївці в 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Цішевський Петро Гнатович, 1920 р. н. (пс. «Дорошенко»), стрілець сотні «Летуна», загинув у 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Чолій Петро Іванович, 1912 р. н. і ще три невідомі стрілці сотні «Летуна» загинули 7.01.48 р. в с. Довга Войнилівська, тіла забрані в смт. Войнилів.
  • Чолій Степан Федорович, 1915 р. н. убитий у криївці в 1945 р. в с. Довга Войнилівська.
  • Шевчук Михайло, 1918 р. н. з с. Буянів Львівської обл., стрілець боївки, загинув у с. Довга Войнилівська, тіло забрали в смт. Войнилів.

Учасники національно-визвольної боротьби 1942-1952 рр., які були засуджені Військовим трибуналом Станіславської області.[ред.ред. код]

  • Адамовський Михайло Васильович, 1927 р. н., засуджений 20. 06. 1946 р. на 10.
  • Адамовський Петро Йосипович, 1926 р. н., засуджений на 10 р:
  • Адамовський Станіслав Миколайович, 1900 р. н., Засуд. на 25 років.
  • Адамовський Хома Климович, 1911 р. н., 25 р. ВТР.
  • Атаманчук Іван Лук’янович, 1911 р. н., (пс. «Сук»), станичний ОУН, с. Томашівці, Засуджений на 10 р.
  • Бойко Василь, 1901 р., засуд. на 25 р. ВТР.
  • Бурик Лук’ян Гнатович, 1913 р. н., суджений на 10 років.
  • Винник Олекса Васильович, 1928 р. н. засуд. 1947 р. на 10 р. ВТР, помер у таборі.
  • Винник Роман Семенович, 1914 р. н. (пс. «Юра»), чл. ОУН, пропагандист кущового проводу, засуд. на 15 р. ВТР, помер у таборі 20.08.49 р.
  • Вінніц Давид Шаманович, 1918 р. н., с. Довгий Войнилів,єврей. Рядовий 208-ї окремої запасної АД. Звинувачення: проводив серед військовослужбовців антирадянську агітацію. Засуд. 30. 08. 1941 р. на 8 років позбавлення волі.
  • Гринчишин Василь Данилович, 19.02.1925 р. н., (пс. «Жвавий», «Чорнота»), стрілець сотні Гонти, у курені Летуна. Засуджений на 10 р. ВТР.
  • Гринчишин Данило Максимович, 1889 р. н., - 1955р. Засуджений на 10 р. ВТР.
  • Гринчишин Дмитро Васильович, 1919 р. н. (пс. «Мир»), Засуд. на 15 р. ВТР,
  • Гринчишин Іван Данилович, 1928 р. н., засуджений На 10 р. ВТР.
  • Гринчишин Катерина Данилівна, 1925 р. н., засуд. на 10 р. ВТР.
  • Гринчишин-Парцей Марія Ільківна, 1925 р. н., Засуджена на 10 р. ВТР.
  • Гриців Михайло Іванович, 1924 р. н. засуджений на 5 р. ВТР.
  • Грицак Василь Федорович, 1922 р. н. (пс. «Ворон»), стрілець сотні «Ромка», «Тютюнника», Ранений, засуджений на 10 р. ВТР.
  • Грицак Іван Федорович, 1927 р.н., засуджений на 10 р. ВТР.
  • Джавага Василь Федорович, 1909 р., засуд. на 25 р. ВТР .
  • Джавага Дмитро Олексійович, 1892 р. н., засуджений на 25 р. ВТР, загинув 25.04.1951 р. у таборі.
  • Джавага Михайло Дмитрович. 1922 р. н.. (псевдонім. «Крук»), стрілець сотні «Середнього». Засуджений 03.06. 1946 р. на 10 р. ВТР.
  • Джавага Павло Дмитрович. 1920 р. н. засуджений на 20 р. ВТР.
  • Джавага Ярослав Дмитрович. 1922 р. н., засуджений на 10 р. ВТР.
  • Каблак Іван Якович, 1920 р. н., станичний, стрілець сотні «Летуна», засуджений на 20 р. ВТР.
  • Каблак Степан Тимкович, 1910 р. н., стрілець сотні УПА, засуджений на 10 р. ВТР.
  • Кобута Микола Кузьмович, 1902 р. н. -1974 р. Фотограф вояків УПА. Засуджений на 10 р. ВТР.
  • Кобута Яків Степанович, 1913 р. н., с. Негівці, проживав у с Довгий Войничів. Засуд. на 25 р. ВТР.
  • Ковальський Василь Миколайович, 1896 р. н.. с. Збора. Проживав у селі Довгий Войничів. Засуд. на 25 років ВТР.
  • Крохмалюк Тетяна Кирилівна, 1922 р. н. Засуд. на 25 р. ВТР.
  • Кузів Василь Іванович, 1925 р. н. (пс. «Чорноморець»), стрілець сотні «Летуна», засуджений на 15 р. .
  • Кузів Йосип Васильович, 1912 р. н., Засуд. на 25 р. ВТР.
  • Кузів Юрій Васильович, 1911 р., Засуд. на 10 років ВТР. Кухар Степан Васильович, 1925 р. н., стрілець сотні «Тютюнника», судили пораненого у 1946 р. на 15 р. КТР, незабаром помер у таборі Красноярського краю.
  • Лагойда Микола Гаврилович, 1914 р. н., Засуд. на 25р. ВТР.
  • Ладаняк Іван Григорович, 1917 р. н., с. Перекоси. Проживав у с. Довгий Войнилів. Засуджений на 25 р. ВТР.
  • Лебухорський Дмитро Михайлович, 1922 р. н. Засуд. на 10 р. ВТР.
  • Лебухорський Михайло Романович, 1900 р. н. засуджений на 10 років.
  • Його дружина — Лебухорська (Кобута) Єфросинія Гаврилівна. 1923 р. н. Зв’язкова УПА. Перебувала 3 місяці у тюрмі в костелі смт. Войнилова. Покарання відбувала в Красноярському краю в таборі особливого режиму.
  • Лебухорський Роман Михайлович, 1900 р. н.. суджений на 10 р. ВТР.
  • Лебухорський Петро Корнилович, 1904 р. н. Засуд. на 25 р. позбавлення волі.
  • Литвин Василь Іванович, 1930 р. н., Засуд. на 10 років позбавлення волі.
  • Матушевський Михайло Іванович, 1907 р. н., Засуд. на 25 р. ВТР.
  • Микитин Іван Олексійович, 1923 р. н., засуджений на 10 р. ВТР.
  • Микитин Михайло Васильович, 1925 р. н., стрілець сотні «Летуна», засуджений на 10 р. ВТР.
  • Микитин Євстахій, 1914 р. н. засуджений на 10 р. ВТР.
  • Микитин Ярослав Степанович, 1922 р. н. (пс. «Микола»), стрілець сотні Середнього, референт пропаганди підрайонного проводу ОУН, засуджений на 20 р. ВТР.
  • Парцей Василь Хомич, 1923 р. н., (пс. «Грушка»), засуд. 13. 04.45 р. на 15 р. ВТР.
  • Собкович Володимир Йосипович, 1910 р. н., (пс. «Заливайко»), стрілець сотні Середнього, Засуд. на 10 р. ВТР.
  • Струк Іван Дмитрович, 1927 р. н., (пс. «Дуб»), господарчий станичний, засуджений на 15 р. ВТР.
  • Фегон Йосип Теофілович, 1920 р. н. чл. ОУН, Засуд. на 25 р.
  • Чолій В. П., 1927 р. н., засуджений на 10 р. ВТР.
  • Чолій Михайло Антонович, 1925 р. н., Засуд. на 10 р. ВТР.
  • Чолій Михайло Іванович, 1920 р. н., Засуджений на 10 р. ВТР.
  • Чолій Петро Серафимович, 1907 р.н., засуджений на 25 р. ВТР.
  • Чолій Петро Антонович. 1919 р. н..Засуджений на 25 р.
  • Чоловська Марія Михайлівна, 1914 р. як дружиназасудженого члена ОУН, була депортована в Магаданську обл. (1947 -1956). 15. 05. 1957 р. направлена Станіславським судом на примусове лікування в Чернівецьку психо-неврологічну лікарню.
  • Чоловський Іван Миколайович, 1912 р. н., Засуд. на 10 р. ВТР.
  • Чоловський Теодор, 1913 р. н., засуджений на 10 р. ВТР.
  • Ямнич Дмитро Олексійович, 1903 р. н. Засуджений на 10 років ВТР.

Родини, які були вивезені на спец. поселення до Сибіру з села Довга Войнилівська.[ред.ред. код]

  • Бондар Євдокія Володимирівна, 1929 р. н., 4 ос., в 1945 р. в край Комі.
  • Винник, Ганич Параска Степанівна, 3 ос. В 1947 р.^в Карагандинську обл.
  • Гринчишин Іван Данилович, З ос., в 1951 р. в Іркутську обл.
  • Глущак Юлія Ониськівна, 3 ос., в 1947 р., в Карагандинську обл.
  • Дембович Василь Харитонович, 1913 р. н., в 1948 р. в Туруханський край.
  • Зеник Володимир Михайлович, 6 ос., в 1947 р. в Карагандинську обл.
  • Коневич Василь Іванович, 4 ос., в Красноярський край.
  • Каблак Параска, 3 ос. В 1947 р. в Карагандинську обл.
  • Кухар Василь Костянтинович, 4 ос., 1947 р. в Карагандинську обл.
  • Микитин Григорій Павлович. 1886 р. н., вивезено (в тому числі 3-оє дітей неповнолітніх) в Карагандинську обл. Помер у 1962 р. в Караганді.
  • Микитин Степан Павлович, 1898 р. н., Вивезений з сім’єю (6 ос.) в 1947 р. в Карагандинську обл. помер в 1949 р. в Караганді.
  • Стасів Василь Іванович, 3 ос., в 1950 р., в Красноярський край.
  • Стасишин Федір Васильович, 5 ос. в 1950 р. в Красноярський край.
  • Цішевський Станіслав Гнат ович, 4 ос., в 1951 р., в Іркутську обл.
  • Чолій Антін Деонізович, 2 ос., в 1945 р. в Сиктивкар Комі АРСР.
  • Чолій Явдоха, 5 ос., в 1945 р. в Сиктивкар Комі АРСР.

Солдати, які загинули під час світової війни:[ред.ред. код]

  • Бабій Роман Іванович, 1917 р. н., Рядовий. Пропав безвісти у травні 1945 р.
  • Бура Михайло Миколайович, 1919 рРядовий. Пропав безвісти у липні 1945 р.
  • Винник Василь Іванович, 1909 р., Рядовий. Загинув у бою 27.01.1945 р. Похов.:с. Ейхенрід, Опольське в-во, Польща.
  • Винник Степан Миколайович, 1909 р., Рядовий. Помер від ран 26.04.1945 р. Похов.: с. Рогенбург, Бранденбургська пров., Німеччина.
  • Кобута Дмитро Кузьмович, 1914 р., Рядовий. Пропав безвісти у березні 1944 р.
  • Кулик Данило Григорович, 1902 р., Рядовий. Загинув у бою 24. 04. 1945 р. Похов.: м. Рогов, Німеччина.
  • М’язга Йосип Андрійович, 1922 р., Рядовий. Помер від ран 31. 01. 1945 р. Похов.: с. Доновиці, Бельське в-во, Польща.
  • Свирид Роман Васильович, 1909 р., Рядовий. Загинув у бою 03.05.1945 р. Похов.: с. Розенґрунд. Німеччина.
  • Сеньковський Микола Данилович, 1909 р. н.. Загинув 8.5. 1945 р. в Берліні.
  • Федоришин Дмитро Іванович, 1912 р. н., с Станькова. Жив у Довгій Войнилівській. В 1945 році пропав без вісти.
  • Ховалка Михайло Костянтинович, 1898 р., Мол. Сержант. Пропав безвісти у серпні 1945 р.
  • Чміль Іван Карпович, 1906 р. н. Мобілізований на фронт у січні 1945 р. Пропав безвісти.
  • Чолій Василь Семенович, 1919 р., Рядовий. Пропав безвісти у листопаді 1944 р.
  • Чолій Михайло Семенович, 1907 р., Рядовий. Загинув у бою 24. 04. 1945 р. Похов.: м. Рогов, Німеччина.
  • Чолій Павло Антонович, 1919 р. Рядовий. Пропав безвісти 27. 07. 1941 р.
  • Чолій Степан Іванович. 1901 р.н. Рядовий. Воював у Німеччині. Помер від ран 14.05.1945 р. Похований у м. Зорау, Німеччина.
  • Чолій Яків Йосипович, 1907 р. Рядовий. Пропав безвісти 03.05 1945 р. в. м. Берлін, Німеччина.
  • Чоловський Антон Устимович, 1902 р. Рядовий. Помер від рану фавні 1945 р. Похов.: м. Берлін, Німеччина.
  • Чоловський Василь Панькович, 1905 р. Рядовий. Пропав безвісти у січні 1945 р.
  • Микитинський Василь Олексійович, 1919 р. Рядовий. Пропав безвісти у травні 1944 р.
  • Дембицький Михайло Іванович, загинув 30. 07. 1944 р., родом з с. Яромерка Смотрицького р-ну, Хмельницької обл., загинув під часштурму села, похований на краю цвинтаря біля роздоріжжя, поставлений пам’ятник.

Солдати, які повернулися з II світової війни.[ред.ред. код]

  • ВИННИК ЙОСИП ВАСИЛЬОВИЧ. 4.12.1926 р.
  • ВАРІЙ ВАСИЛЬ ЮСТИНОВИЧ, 1905 р. н.
  • БОЙКО МИХАИЛО ЮЛІАНОВИЧ.
  • БАБІЙ ОНУФРІЙ МАРКОВИЧ. 1902 р.
  • ГИШПІЛЬ ТИМОФІЙ ФЕДОРОВИЧ, 21.11.1915-04.11.1989.
  • ДЖАВАГА ЮРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ, 1900 р. н.
  • ДЖУС ІВАН АНТОНОВИЧ,
  • ЗЬОМКОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ЯКОВИЧ, 04. 05. 1912 р.
  • ПЕКАР ВАСИЛЬ ЮРКОВИЧ. 1911 р. н .
  • КОБУТА ІВАН ДАНИЛОВИЧ.1917 р. н.
  • КОПАЧЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО КУЗЬМОВИЧ, 1914 р. н
  • КУЧЕРА МИХАЙЛО ЮРКОВИЧ, 10.02.1901-11.5.1984
  • МИКИТИН МИХАЙЛО КУЗЬМОВИЧ. 1907 р н .
  • МИКИТИН АНТІН КУЗЬМОВИЧ 1910 р. н.
  • МИХАЙЛОВСЬКИЙ ФЕДІР МАТВІЙОВИЧ.
  • ПІХ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ, 1928 р. н.
  • СВИРИД ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, 1910 р.н.
  • ЧОЛІЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ.

Кинуті на завоювання Афганістану[ред.ред. код]

  • Микитнн Володимир Богданович,
  • Русин Микола Олексійович,
  • Каблак Ігор Михайлович,
  • Бербець Микола Михайлович,
  • Петрів Василь Васильович.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Жерела до істориї України-Руси, т. ІV, стор. 275 – Львів, НТШ, 1895. – 412 с.
  2. Географічний словник Королівства Польського, 1881, т. II, стор. 104
  3. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 32 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  4. Івано-Франківська область. - Львів, видавництво «Каменяр» - 1965, стор. 65
  5. Церква Різдва Христового
  6. Івано-Франківська єпархія УПЦ КП, Калуське благочиння
  7. Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти
  8. Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.