Перейти до вмісту

Західна Чжоу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Західна Чжоу
Дата створення / заснування1046 до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
Зображення
КонтинентАзія Редагувати інформацію у Вікіданих
СтолицяФенхаоd Редагувати інформацію у Вікіданих
Форма правліннямонархія Редагувати інформацію у Вікіданих
Замінений наСхідна Чжоу Редагувати інформацію у Вікіданих
На замінуLate Shangd Редагувати інформацію у Вікіданих
Час/дата припинення існування771 до н. е. Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Західна Чжоу у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Історія Китаю
Історія Китаю
Історія Китаю:
Епоха неоліту
Три правителі і п'ять імператорів
Династія Ся
Династія Шан
Династія Чжоу
Східна Чжоу Період Чуньцю
Період Чжаньґо
Династія Цінь
(Династія Чу) — смутний час
Династія Хань Західна Хань
Династія Сінь, Ван Ман
Східна Хань
Епоха трьох держав Династія Вей Династія Шу Династія У
Західна Цзінь
Шістнадцять варварських держав Східна Цзінь
Південні та Північні династії
Династія Суй
Династія Тан
Республіка Китай

Західна (Рання) Чжоу (кит.: 西周) — царська династія в Китаї в 1046—771 до н. е., період Західної Чжоу виділяють як початковий період епохи Чжоу. Період охоплює правління 12-и ванів протягом близька 276 років. Він поділяється на раннє Західне Чжоу (1027–966 рр. е.), середнє Західне Чжоу (965–857 рр. е.) і пізнє Західне Чжоу (877–771 рр. е.).

Джерела

[ред. | ред. код]

Історія та світогляд Західної Чжоу відомі по класичних трактатах «Чжоулі» — Чжоуські ритуали, «Шуцзін» — Книга Історії, «Шицзін» — Книга Пісень, «Їцзін» — ворожильна Книга Перемін. Магістральний хронологічний нарис за темою подано у відповідному розділі «Історичних записів». Важливим додатком є численні написи на бронзі (Китайські бронзові написи[en]) та інші археологічні свідоцтва.

Історія

[ред. | ред. код]

Раннє Західна Чжоу

[ред. | ред. код]
Битва при Мує

Династія Чжоу виникла в результаті завоювання держави Шан чжоуськими племенами. Завойовники прийшли з басейну річки Вей. Згідно історичних джерел чжоу мешкали у регіоні Гуаньчжун («земля в межах перевалів») за часів династії Шан[1] Згідно з історичними даними, додинастичний Чжоу піднявся як васальна держава на західному кордоні Шан, діючи як її союзник проти варварів сіжун, доки їхній вплив не перевищив вплив династії Шан.

Основу держави заклали Вень-ван, що переніс столицю з Ції (Цічжоу) до Фен, та його сини, У-ван та Чжоу-ґун. У 1050-1045 роках до н.е. вони повстали проти династії Шан. Перебіг війни невідомий, але бл. 1046 року до н.е. чжоусців очолював У-ван, який разом із союзником Цзян Цзия виступив на чолі армії у 45 000 вояків та 300 колісниць. Вони перетнули Хуанхе та перемогли Чжоу, вана Шан, у битві при Мує, що поклало край цієї династії[2]. Армія Чжоу провела 2 місяці в Їньсює, придушуючи опір, перш ніж повернутися до долини Вей. Спочатку чжоуські князі планували зі здобиччю повернутися до своїх володінь, проте У-ван переконав їх закріпитися на захоплених землях. Тоді ж було засновано нову династію, яка дістала назву Чжоу. Отримані тексти розповідають, що У-ван залишив двох або трьох своїх братів (залежно від джерела) наглядати за власне володіннями Шан, якими номінально правив У Ген, син останнього шанського вана. Невдовзі згідно практики Ерван Саньке («два вана та три пошани») йому було надано володіння Сун[3].

Повстання трьох охоронців

Після смерті У-вана бл. 1043 року до н.е. влада перейшла до його чина Чен-вана, при якому фактично керували стрийки Чжоу-ґун і Шао-ґун, що керували східними і західними землями держави відповідно[4]. владу перебрав його брат Чжоу-ґун, при цьому в безпосередньому підпорядкуванні останнього перебували всі східні території держави, а західними областями опікувався Шао-ґун. Але невдовзі почалося постання повстання братів останніх (відоме як повстання трьох охоронців — Гуаньшу, Кайшу і Хуошу спільно з У Геном та племен дун'ї, але вдалося придушити бл. 1040 року до н.е.[5]. Переможний тріумвірат Чен-вана, Чжоу-ґуна і Шао-ґуна розширив володіння на територію, що простягалася до Шаньдуну. Вони побудували східну столицю Ченчжоу (на честь Чен-вана) і почали засновувати чжоуські поселення та держави у стратегічних точках своїх володінь[6]. Найважливіші були передані члена правлячої родини Цзі, зокрема Сін синам Чжоу-ґуна. Чен-ван і Чжоу-ґун провели політичну і адміністративні реформи, зміцнивши владу своєї династії. Також успішно діяли проти племен наньмань на півдні, дун'ї на східному узбережжі Жовтого моря, лушуйху. З метою контролю над цими племенами і шанським населенням було створено васальні держави Ці та Лу, які контролювали дун'ї; Цзінь та Янь, які охороняли північ та північний схід; Вей, яка контролювала колишню шанську столицю Їньсюй та східний вузол шляхів.

Період самостійного правління Чен-вана відзначався умиротворенням і дотриманням правопорядку. До моменту смерті Чен-вана чиновницький апарат держави очолював уже Шао-ґун

Кан-ван здійснив 3 великі військові кампанії для розширення своїх володінь. Сяо Юйдін розповідає про перемогу над гуйфанами, ймовірно, в регіоні Ордос, наприкінці правління Кан-вана, коли було захоплено у полн 13 тис. осіб[7]. Його політику продовжував син Чжао-ван, але зрештою його спроби розширити володіння до пониззі Янцзи наштовхулис яна спротив держави Чу, від якої бл. 958/857 року до н.е. зазнав ніщивної поразки. За одними відомостями ван загинув у битві, за іншими помер невдовзі після цього[8]. Це призвело до послаблення політичного і військового авторитету ванів й посилення місцевих володарів-васалів.

Середнє Західне Чжоу

[ред. | ред. код]

За панування Му-вана держава перейшла до оборони, особливо на сході. У «Бамбукових анналах» зафіксовано кампанію проти південносхідної держави Сюй, війська якого довелося вигнати зі східної столиці. Напис на Дунгуї оспівує поразку, завдану племені дун'ї поблизу Ін, міста-фортеці заснованої одним із братів Чен-вана для охорони південних підступів до столиці[9][10].

Дуже мало історичної інформації доступно про правління наступних ван[11]. Ґун-ван зумів перемогти й приєднати до своїх володінь державу Мі[12]. Бл. 899 року до н.е. Ґун-ван фактично передав трон своєму синові Ї-вану, а сам доживав свій вік у власному палаці. Але Сима Цянь стверджує без пояснень, що останнього через 7 років змінив його стрийко, який став Сяо-ваном, і що після смерті Сяо «численні володарі відновили» сина Ї-вана, що став Ї-ваном II. Бронзові написи того часу використовують два різні ванські календарі, а в «Бамбукових анналах» згадується, що Ї-ван I виїхав зі столиці[13][14]. Деякі автори припускають, що того витіснив його дядько, і вони деякий час були суперниками, але що сталося, зараз невідомо.

Ї-ван II відомий тим, що зварив гуна держави Ці в казані. Бронзовий напис підтверджує напад Чжоу на Ці в цей час. Цей випадок свідчить про зменшення влади вана, оскільки Ці відмовилось сплачувати данину до імператорської казни[15]. Ї-ван II воював проти Чу та східних варварів у південних околицях своїх володінь. війська Чу дійшли до річки Ло, де ван спільно з васалами завдав ворогові поразки[16].

Пізнє Західне Чжоу

[ред. | ред. код]

Послаблення династії починається за правління Лі-вана, правління якого стало переламним. Ван розпочав оборонні кампанії на сході та північному заході. На відміну від попередників намагався обмежити владу місцевої аристократії, яка мала на той час значні володіння. Спротив останніх спричинив репресії з боку Лі-вана. Водночас невдоволення знаті діями володаря проявилося в скасуванні щорічних обов'язкових візитів до столиці держави. Інші перестали підтверджувати присягу вірності вану. Усі отримані тексти зображують його в негативному світлі та зазначають, що його бл. 855 або 841 року до н.е. вигнали зі столиці в долину річки Фен — до місцевості Чжи. Джерела розходяться в думках щодо того, чи це було повстання селянства чи знаті. «Бамбукові аннали», підтверджені бронзовими написами, розповідають, що у відповідності до чжоуських законів не було поставленого нового вана за життя ще живого. Тому було впроваджено регентство на чолі з Ґун-бо володіння Хе (відомий також як Гунхе)[17].

У період регенство Ґун-бо відбувається посилення місцевих володарів й аристократії. Лише після смерті Лі-вана трон перейшов до його сина Сюань-вана. Він діяв швидко, щоб забезпечити безпеку держави. На 5-му році свого правління наказав розпочати кампанію проти племен цзянжун, цюаньжун і сян'юнь на заході, в якій спочатку зазнав тяжкої поразки від жунів, але зрештою переміг сян'юнів[18]. Згідно з «Бамбуковими анналами», бл. 816 року до н.е. він наказав розпочати кампанію проти хуайї на південному сході. Бронзові написи фіксують перемоги в цій та інших кампаніях проти сян'юня[19]. Він зміцнив владу на півдні, перемістивши поселення з долини Вей до басейну Наньяна, прагнув покращити відносини з віддаленими васалами Чжоу на північному сході та сході[20]. Водночас вану також доводилося декілька разів втручатися у боротьби за спадкоємство в державах-васалах Лу, Вей, Ці, Цзінь, Цзянму і Тао[21]. Лише бл. 790 року до н.е. ван змусив їх припинити ворожнечу й підкоритися йому. Але наприкінці панування його конфлікт з державою Танду призвів до змови аристократів, внаслідок чого Сюань-ван загинув.

Зміцнення васалів, котрі закликали до країни кочівників, поступово призводило до послаблення держави. У 750 році до н. е., Шень-хоу за підтримки племен цзен і цюаньжунів, повалив Ю-вана, внаслідок чого столиця Хаоцзін було сплюндровано[22]. Представники правлячої династії на чолі із Пін-ваном втекли на схід, де заснували столицю Ванчен, чим започаткували династію Східна Чжоу[23].

Територія

[ред. | ред. код]

За часів правління Чен-вана та Кан-вана династія Чжоу простягалася на схід до моря, на захід до верхів'їв річки Вей, на північ до Сушеня (сучасний Чаоян, Ляонін) та на південь до району на північ від річок Янцзи та Хуай і річки Хань, досягнувши своєї найбільшої протяжності[24].

Столиці

[ред. | ред. код]

Під час Західного Чжоу ван У зберіг стару столицю Фен (на західному березі річки Фен) для церемоніальних цілей, але збудував нову для свого палацу та адміністрації неподалік у Хаоцзіні (на східному березі річки Фен). Також існувала сакральна столиця Ціі (Цічжоу) на горі Цішань (в Шеньсі).

Устрій

[ред. | ред. код]

Влада перебувала у вана. З метою посилення законності Чжоу було запроваджено доктрину Мандат Неба, одночасно проводячи важливі ритуали Шан у Ванчені та Ченчжоу[25]. Також з цього часу ван став зватися Сином Неба.

Державу Чжоу було консолідовано шляхом наданням земель та повноважень членам правлячого роду, а також їх спільникам — згідно із ієрархією, яку іноді порівнюють із феодальною ієрархією Європи пізніших часів. За класичними джерелами, ієрархія складалася із шісти ступенів: ван (цар), ґун (князь/герцог), хоу (барон), бо (граф/ерл), цзи, нань (віконти). Через відсутність паралелизму між західними ієрархічними системами титулування та Чжоу ці титули часто залишають без перекладу. Територія, яку займали землі Чжоу, була порівняно велика, але міру її централізації ще не з'ясовано остаточно. Так, археологічні дослідження довели, що аристократи Західної Чжоу ретельно достримувалися системи, яка розрізнювала їх статус згідно кількості ритуальних сосудів у храмах предків (так звана система лє дін 列鼎). Але існує припущення, що централізація була саме ритуальною, а не політичною та економічною. Місцеві аристократи були забов'язані регулярно відвідувати вана — або приймати його у себе, при певній економічній незалежності кожної сторони. Через це Чжоу часом також розглядають не як єдину державу, а як сукупність кількох держав об'єднаних під гегемонією верховного правителя-вана.

Разом з тим ванська влада не набула деспотичного характеру. Вона обмежувалася радою сановників. В екстрених випадках (наприклад, для вирішення питання про успадкування влади) скликалися зібрання представників вищої титулованої чжоуської аристократії — чжухоу («численні хоу»). Ванові були підпорядковані так звані «три старці» або «три мудрих» (женжень) чи «три гуна» (сань ґун Three Ducal Ministers[en]), тобто три керівники головних управлінь у державі: фінансового, військового та суспільних робіт (головним чином функціонування зрошувальної системи). Поступово число управлінь зростає, створюється особливе управління палацу та скарбниці вана, судове відомство, відомство культу царських предків. Досліди ступеня інституалізації відповідних управлінь далекі до завершення.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

Держава за середньої Західної Чжоу подялося на 9 префектур і 71 феодальне володіння, але до кінця пізньої Західної Чжоу їх зросло до 1700[26][27].

Економіка

[ред. | ред. код]

Основу становило сільське господарство, частково були розвинені ремісництво і внутрішня торгівля. У той час як усі поля належали аристократам, приватними полями керували виключно окремі родини, а продукція належала виключно селянам. Лише продукція з общинних полів, оброблена всіма вісьмома сім’ями, йшла до аристократів, а вона, у свою чергу, могла йти вану як данина.

З IX ст. існувала система колодязів (цзінтянь чжіду), що являла собою метод розподілу землі. Земельна ділянка була поділена на дев'ять квадратів, причому центральний квадрат (цзітянь) оброблявся для виконання громадських обов'язків, таких як виробництво зерна для спільного зберігання під час неврожайних періодів, тоді як навколишні квадрати оброблялися окремими домогосподарствами[28].

Вирощували різні господарські культури (просо, сорго, пшеницю, рис, бобові, порей, городина і садовина, конопля, очерет) й мати вищу врожайність. Основними знаряддями сільськогосподарського виробництва за часів династії Західна Чжоу були плуг та мотика[29]. За часів династії Західна Чжоу сільськогосподарські знаряддя все ще виготовлялися переважно з дерева, кістки, каменю та мушлі, також використовувалися деякі бронзові знаряддя[30]. Систему залишення землі було замінено перелоговою сівозміною.

Посудина ю (різновид казана дін)

Деякі важливі виробничі сектори цього періоду включали виплавку бронзи, яка була невід'ємною частиною виготовлення зброї, сільськогосподарських знарядь, дзвонів, дзеркал (пласких, вигнутих і опуклих

в центрі). У цих галузях промисловості домінувала знать, яка керувала виробництвом таких матеріалів[31]. Найпоширенішими посудинами протягом усього періоду були чаша-гуǐ та казан-дін. Найдавніші гуǐ були підняті на підставці[32]. З часом посудини ставали менш яскравими. Винні посудини, такі як келихи та посудини для розливання, продовжували вироблятися, але значною мірою зникли до кінця пізньої Західної Чжоу. Ю та цзунь зазвичай відливали в відповідних наборах[33]. До середини X ст. до н.е. (середня Західна Чжоу) посудини зменшилися, а їхній профіль став простішим[34]. Новими типами були ваза ху та посудина сю[33]. Гуї цього періоду, як правило, мають кришки[35]. Нові типи посудин почали з'являтися на початку IX ст. до н.е. і швидко поширилися по всій долині Вей, де ніжки та ручки стали більшими та складнішими, і часто увінчувалися головами тварин[34][36]. Лиття чавуну задокументовано ще в 513 році до н.е.

Кераміка поступово перейшла на метод швидкого обертання, і вироби стають стандартизованими. Температура випалу примітивних порцелянових черепків досягла понад 1200 °C, корпус більш ніжний, і він глазурований синім та жовто-зеленим кольорами. Мінеральний склад близький до складу порцеляни. Також можливо стали виробляти вапняково-кремнієве скло[37].

Продовжувалися продиції шовківництва. Розведення шовкопрядів дуже поширене, а текстиль став важливою додатковою діяльністю для фермерів. Шовкові тканини включають саржеві жакардові тканини та вишиті вироби[38].

Військо

[ред. | ред. код]

Війна розглядалася як аристократична справа, з протоколами, які можна порівняти з лицарством європейського лицаря[39]. Воїни-аристократи мали вправно володіти луком і керувати колісницею, а мисливство розглядалося в якості військової підготовки.

В часи ранньої Західної Чжоу армії були відносно невеликими військами, що складалися з аристократів-дафу, дрібних шляхтичів, залежних від вана або феодала їхньої рідної держави. Ці армії були відносно погано оснащені. Хоча організовані військові сили існували разом із державою, про ці армії в цей період залишилося мало записів. Армії були зосереджені навколо знаті на колісницях, яка відігравала роль, подібну до мікенських ахейців, оскільки була головною бойовою силою армії. Спочатку ці армії були погано навчені та безладно постачалися, а це означало, що вони не могли вести кампанію більше кількох місяців і часто були змушені відмовлятися від своїх завоювань через брак припасів[40].

Польова армія власне вана в часи Західної Чжоу складалася з «Шести ши [армій] Заходу» (西六師), що базувалися у столиці та долині річки Вей, та «Восьми ши [армій] Ченчжоу» (成周八師), що базувалися у Лої[41].

З середньої Західної Чжоу армія формувалася за десятичними принципом, складалося з підрозділів у 10, 100, 1000 і 10 тис. вояків. У великих військових кампаніях брали участь як власне війська вана, так й його васалів. Васальні держави мали право на менші військові сили: великі мали право на 3 армії, середні – на 2, а малі – на 1. В середньому армія становила бл. 10 тис. піхоти і 200 колісниць[42].

Бронзовий шолом кінця Західної Чжоу

Бронзова зброя, така як списи та короткі мечі і кинжали, була основним спорядженням як піхоти, так і колісниць в період Західної Чжоу. Також застосовувалися луки. В якості захисту застосовувалися шкіряні обладунки та бронзові щити.

Релігія

[ред. | ред. код]

Написи показують, що Чжоу перейняли ритуали предків Шан. Це прийняття практик Шан свідчить про спробу легітимізувати правління Чжоу[43][44]. Проте Чжоу не прийняли людських жертвоприношень, які були настільки поширені в пізній Шан, і навіть не згадували про них у жодному зі своїх текстів[45].

Державною релігією Чжоу був культ предків та природних сил на чолі із Небом (Тянь), а також богу Шан-д й Землі (Ді)[46]. Вважалося, що ван отримував владу (а разом з нею і право видавати закони) від самого Неба, яке спосилало його родині «повеління (мандат) на царювання», а кожній людині — «мандат на життя» (Тянь мін). Таким чином, ван носив також титул «Син Неба» — як особа, на якій лежить відповідальність за зв'язок між світом людей та космосом. Важливим інструментом цієї системи була нібесна сила де 德, яку ван отримував від Неба через заслуги предків та, згідно із віруваннями того часу, за їх безпосередньої участі.Чжоу хотіли збільшити кількість шукачів просвітлення, містиків та тих, хто був би зацікавлений у вивченні таких речей, щоб ще більше дистанціюватися від парадигми епохи Шан та місцевих традицій.

Ритуальні ху-вази часів пізньої Західної Чжоу

Жертвопринесення предкам були центральними релігійними церемоніями аристократії. Первинними джерелами є ритуальні посудини та їхні написи[47]. Зміни в наборах посудин в аристократичних гробницях середньої Західної Чжоу відображають значну зміну в ритуальній практиці, включаючи перехід від невеликої сімейної обстановки до більшої події, що включає більше представників родової групи[48][49]. Отримані тексти описують ці ритуали як такі, що відбуваються в храмах роду[50].

Найдетальніший ранній опис ритуалу предків знайдено в одному з малих придворних гімнів од «Колючий кальтроп» (Чучі)[51]. Ритуал описується як спільне свято, під час якого духи померлих предків запрошувалися спуститися з небес до храму предків, щоб поспілкуватися з живими[52]. Визначено три ролі: «благочестивий нащадок» (сяосунь), який був головою роду, «величезний імітатор» (хуанші), підлітковий член родини, який представляє померлих предків, та «виконуючий обряд (гунчжу), фахівець з ритуалів, що посередничає між ними[53][54]. Члени роду готують підношення з проса, м’яса та елю. Поки свято продовжується представленнями та тостами, що іменник оголошує благочестивому нащадку[55]. Барабани та дзвони звучать, щоб відзначити завершення обрядів та супроводжувати імітатора з храму, знаменуючи повернення духів на небеса[56][57].

Написи містять багато згадок про храми, присвячені предкам ванів, як місця проведення церемоній, на яких ван дарував почесті або призначення. Ці храми часто описуються як частина палацу, що ще більше підкреслює їх подвійні релігійні та адміністративні функції[58].

Культура

[ред. | ред. код]

Пам'ятники мистецтва Чжоу належать до найвищих досягнень людства за часів бронзової доби. Від Шан було успадковано майстрів, що були здатні виготовляти витончені бронзові посудини усіх типів.

Мова

[ред. | ред. код]

Припускають, що чжоу, ймовірно, розмовляли мовою, значною мірою схожою за словниковим запасом та синтаксисом на мову населення Шан[59][60]. Саме до період Західного Чжоу належим одна з найраніших написів давньокитайською мовою[61].

Писемність

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дачжуань

Тривав процес розвитку основного шрифта (цзіньвень), що почалося ще наприкінці династії Шан. Зрештою сформувалося письмо великої печатки (дачжуань). Чжоу також розширили пізньошанську практику написів на бронзових посудинах, створюючи довгі тексти, що записують досягнення їхніх власників та почесті, надані їм королем.

Наука

[ред. | ред. код]

Існують свідоцтва про наявність розвиненої політичної ідеології, астрономічних знань, філософської думки та багатої музичної культури.

Ведіння регулярної хроніки подій зафіксоване з 841 року до н. е., Гунхе, який з'являється у Сима Цяня як найраніша дата у хронологічному викладені подій епохи Чжоу.

Поховання

[ред. | ред. код]

Гробниці аристократів ранньої Західної Чжоу мають подібну структуру до гробниць східних рівнин. Поховання відбувалися в прямокутних ямах, орієнтованих з півночі на південь. Пандус, викопаний на південь, дозволяв переносити труну та поховальні дари до дерев'яної конструкції (гуо 槨), збудованої на дні ями. У похованнях високого статусу на півночі викопували другий пандус, коротший і трохи вищий за південний пандус, і зі сходами, можливо, для обраної аудиторії на похороні. Труну зазвичай розміщували з півночі на південь, а померлого клали лежачи на спині, головою зазвичай на північ. У ямі під труною (яокен 腰坑 «пояснична яма») тримали жертовного оленя або собаку. Площа навколо боків гуо було заповнено утрамбованою землею, щоб утворити виступ (ерцентай 二層台), на якому розміщувалися ритуальні посудини та інші жертвоприношення, особливо коней. Потім могилу запечатували, заповнюючи яму та пандуси утрамбованою землею[62][63].

Практика поховання слуг разом з їхнім господарем продовжувалася, але в менших масштабах, а додаткові людські жертвоприношення, які спостерігаються в похованнях Шан, відсутні в похованнях Західного Чжоу[64]. Посудини для зернових підношень були додані до поховального комплексу з початку періоду Західного Чжоу[65].

Нефритові вироби, що використовувалися для покриття обличчя померлого в гробниці пізнього Західного Чжоу

Ближче до кінця середнього періоду відбулися різкі зміни в ритуальних посудинах, знайдених в аристократичних похованнях. Було введено кілька нових типів. Посудини стали більшими та виготовлялися в однакових наборах, часто з однаковими написами[66]. Келихи та наливники для алкоголю в стилі Шан були остаточно відкинуті, замінені парами посудин ху для зберігання алкоголю 50 см заввишки[67]. Були додані відповідні набори дзвонів, засновані на південних моделях[68]. Додавання декоративних речей з напівкоштовного каміння постійно зростало протягом усього періоду Західного Чжоу[65]. Практика покриття облич померлих відповідної форми нефритовими виробами з'явилася в пізній період[69].

Поховання Західного Чжоу, від ценра долини Вей до Янь на північному сході та Шаньдун на сході, надзвичайно одноманітні за пропорціями та облаштуванням, дотримуючись стандартів, очевидно, встановлених по всій території Західного Чжоу[70].

Ця одноманітність порушиться протягом наступного періоду Чуньцю, оскільки місцеві володарі продемонстрували свою владу, а також включили елементи сусідніх народів[71].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Li, Feng (2006), Landscape and Power in Early China: The Crisis and Fall of the Western Zhou 1045–771 BC, Cambridge University Press, p. 32
  2. ↑ Shaughnessy (1999b), "Western Zhou history", in Loewe, Michael; Shaughnessy, Edward L. (eds.), The Cambridge History of Ancient China, Cambridge: Cambridge University Press, p. 309
  3. ↑ Shaughnessy (1999b), p. 310
  4. ↑ Shaughnessy (1999b), p. 311
  5. ↑ Shaughnessy, Edward L. (1999). "Western Zhou History". In Michael Loewe; Edward L. Shaughnessy (eds.). The Cambridge History of ancient China - From the Origins of Civilization to 221 B.C. Cambridge: Cambridge University Press, p. 311
  6. ↑ Shaughnessy (1999b), pp. 311–313
  7. ↑ Shaughnessy (1999b), pp. 320, 322.
  8. ↑ Shaughnessy (1999b), pp. 322–323
  9. ↑ Shaughnessy (1999b), pp. 323–325
  10. ↑ Shaughnessy, Edward L. (1991), Sources of Western Zhou History: Inscribed Bronze Vessels, University of California Press, pp. 177, 179–181
  11. ↑ Shaughnessy (1999b), p. 328
  12. ↑ King Gong of Zhou Ji Yihu in history of China. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 5 січня 2019
  13. ↑ Shaughnessy (1999b), p. 329
  14. ↑ Li (2006), p. 99
  15. ↑ Li (2006), pp. 97–99
  16. ↑ Shaughnessy (1999b), p. 331
  17. ↑ Shaughnessy (1999b), pp. 344–345
  18. ↑ Shaughnessy (1999b), pp. 345–346
  19. ↑ Shaughnessy (1999b), p. 347.
  20. ↑ Li (2018), p. 95
  21. ↑ Shaughnessy (1999b), p. 347
  22. ↑ Tse, Wicky W. K. (2018). The Collapse of China's Later Han Dynasty, 25–220 CE: The Northwest Borderlands and the Edge of Empire. Routledge. p. 45–46, 63, n.40. ISBN 978-1-315-53231-8
  23. ↑ Xu, Zhaofeng. "Considering Chengzhou ('Completion of Zhou') and Wangcheng ('City of the King')" (PDF). Chinese Archaeology.
  24. ↑ （2007年）:《西周史與西周文明》第四章〈西周王朝的建立、興盛〉，第二節〈周公東征〉，第57頁-第60頁
  25. ↑ Shaughnessy (1999), "Western Zhou History", in Loewe, Michael; Shaughnessy, Edward L. (eds.), The Cambridge History of Ancient China, Cambridge University Press, pp. 310–311
  26. ↑ Kjellgren, Björn (2012). ”Zhou - förläningar och klassmekanismer”. Kinas äldre historia. Gleerups. sid. 20–23. ISBN 978-91-40-66370-2
  27. ↑ Hägerdal, Hans (2012). ”Zhoufolket tar över”. Kinas historia. Historiska media. sid. 43–46. ISBN 978-91-87031-24-3
  28. ↑ Lewis, Mark Edward (1999). Writing and Authority in Early China. SUNY Press. ISBN 9780791441138
  29. ↑ （2007年）:《西周史與西周文明》第六章〈生產與生活〉，第一節〈社會生產〉，第81頁-第90頁
  30. ↑ 趙世超，〈殷周大量使用青銅農具說質疑〉，《農業考古》，1983年第2期
  31. ↑ History of Zhou Dynasty 1122–255 BC China Education Center
  32. ↑ Shaughnessy, Edward L. (1991), Sources of Western Zhou History: Inscribed Bronze Vessels, University of California Press, pp. 129–130
  33. 1 2 Shaughnessy (1991), p. 128
  34. 1 2 Rawson, Jessica (1999), "Western Zhou archaeology", in Loewe, Michael; Shaughnessy, Edward L. (eds.), The Cambridge History of Ancient China, Cambridge: Cambridge University Press, p. 360
  35. ↑ Shaughnessy (1991), p. 130
  36. ↑ Shaughnessy (1991), pp. 126–127
  37. ↑ 參見中國科學院考古研究所：《淬西發掘報告》附錄二《張家坡西周居住遺址陶瓷碎片的研究》，文物出版社，1963年
  38. ↑ 參見李也貞等〈有關西周絲綢和刺繡的重要發現〉，《文物》，1976年第4期
  39. ↑ Sources of East Asian Tradition, Theodore De Bary(Columbia University Press 2008), p. 119
  40. ↑ Sun Tzu, The Art of War, Translated by Sam B. Griffith (2006), Blue Heron Books, ISBN 1-897035-35-7, 23–24
  41. ↑ Li Feng (2006). Landscape and Power in Early China: The Crisis and Fall of the Western Zhou 1045–771 BC. Cambridge University Press. p. 94. ISBN 1139456881
  42. ↑ Haizong Lei · (2020). Chinese Culture and the Chinese Military. Cambridge University Press. pp. 3–5. ISBN 9781108479189
  43. ↑ Bagley (2018), "The Bronze Age before the Zhou dynasty", in Goldin, Paul R. (ed.), Routledge Handbook of Early Chinese History, Routledge, p. 74
  44. ↑ Rawson, Jessica (1999), "Western Zhou archaeology", in Loewe, Michael; Shaughnessy, Edward L. (eds.), The Cambridge History of Ancient China, Cambridge: Cambridge University Press, p. 387
  45. ↑ Bagley (2018), pp. 75–76
  46. ↑ Ivanhoe, Philip J.; Van Norden, Bryan W. (2005). Readings in Classical Chinese Philosophy (2nd ed.). Indianapolis, IN: Hackett. pp. XII–XIV. ISBN 0-872-20781-1
  47. ↑ Kern, Martin (2009), "Bronze inscriptions, the Shijing and the Shangshu: the evolution of the ancestral sacrifice during the Western Zhou", in Lagerwey, John; Kalinowski, Marc (eds.), Early Chinese Religion, Part One: Shang through Han (1250 BC–220 AD), Brill, pp. 143–145
  48. ↑ Rawson, Jessica (1999), "Western Zhou archaeology", in Loewe, Michael; Shaughnessy, Edward L. (eds.), The Cambridge History of Ancient China, Cambridge: Cambridge University Press, p. 438
  49. ↑ Kern (2009), pp. 155–156
  50. ↑ Kern (2009), p. 157.
  51. ↑ Kern (2009), p. 173
  52. ↑ Falkenhausen (1993b), "Issues in Western Zhou studies", Early China, 18, p. 148
  53. ↑ Falkenhausen (1993b), "Issues in Western Zhou studies", Early China, 18, pp. 148–149
  54. ↑ Kern (2009), pp. 154, 173–176
  55. ↑ Legge, James (1871), Chinese Classics volume 4: The She King, or The Book of Poetry, part 2, pp. 371–372
  56. ↑ Kern (2009), pp. 174–176
  57. ↑ Falkenhausen (1993b), pp. 149–150
  58. ↑ Kern (2009), pp. 158–160, 162
  59. ↑ Bodman, Nicholas C. (1980), "Proto-Chinese and Sino-Tibetan: data towards establishing the nature of the relationship", in Van Coetsem, Frans; Waugh, Linda R. (eds.), Contributions to historical linguistics: issues and materials, Leiden: Brill, p. 41
  60. ↑ McCraw, David (2010). "An ABC Exercise in Old Sinitic Lexical Statistics" (PDF). Sino-Platonic Papers (202)
  61. ↑ Baxter, William H. (1992), A Handbook of Old Chinese Phonology, Berlin: Mouton de Gruyter, pp. 2–3
  62. ↑ Thote, Alain (2009), "Shang and Zhou funeral practices: interpretation of material vestiges", in Lagerwey, John; Kalinowski, Marc (eds.), Early Chinese Religion, Part One: Shang through Han (1250 BC–220 AD), Brill, pp. 117–120
  63. ↑ Cook, Constance A. (2020), "Western Zhou rites and mortuary practice (inscriptions and texts)", in Childs-Johnson, Elizabeth (ed.), The Oxford Handbook of Early China, Oxford University Press, pp. 445–446
  64. ↑ Thote (2009), p. 120
  65. 1 2 Thote (2009), p. 121
  66. ↑ Rawson, Jessica (1999), "Western Zhou archaeology", in Loewe, Michael; Shaughnessy, Edward L. (eds.), The Cambridge History of Ancient China, Cambridge: Cambridge University Press, pp. 433–435
  67. ↑ Cook, Constance A.; Sun, Yan (2016), "Bronzes and sacrifice", in Cook, Constance A.; Goldin, Paul R. (eds.), A Source Book of Ancient Chinese Bronze Inscriptions, Society for the Study of Early China, pp. xxix
  68. ↑ Rawson (1999), pp. 436, 438
  69. ↑ Rawson (1999), p. 433
  70. ↑ Thote (2009), pp. 117, 123
  71. ↑ Thote (2009), pp. 125–126

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Західна_Чжоу&oldid=47659387