Династія Хань

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Хань.

Хань
206 до н. е. – 220
Хань: історичні кордони на карті Імперія династії Хань у 87 році до н. е.
Столиця	Чан'ань (206 до н. е.—9 н. е.) Лоян (23—190, 196) Сючан (196—220)
Мови	Китайська
Релігії	Конфуціанство
Форма правління	Монархія
Історія
• Заснування	206 до н. е.
• Битва при Гайся	202 до н. е.
• Династія Сінь	9 — 24
• Трицарство	220
Площа
• 50 рік до н. е.	6 000 000 км2
• 100 рік н. е.	6 500 000 км2
Населення
• 2 рік н. е.	57 671 400 осіб
Попередник Наступник Династія Цінь період Саньґо
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Хань

Історія Китаю Історія Китаю:
Епоха неоліту
Три правителі і п'ять імператорів
Династія Ся
Династія Шан
Династія Чжоу		Західна Чжоу
		Східна Чжоу			Період Чуньцю
					Період Чжаньґо
Династія Цінь
(Династія Чу) — смутний час
Династія Хань		Західна Хань
		Династія Сінь, Ван Ман
		Східна Хань
Епоха трьох держав				Династія Вей	Династія Шу	Династія У
Цзінь			Західна Цзінь
			Шістнадцять варварських держав		Східна Цзінь
Південні та Північні династії
Династія Суй
Династія Тан
Династія Ляо		5 династій і 10 царств
		Північна Сун		Династія Сун
Династія Цзінь	Сі Ся	Південна Сун
Династія Юань
Династія Мін
Династія Цін
Республіка Китай
Китайська Народна Республіка				Республіка Китай

Дина́стія Ха́нь (спрощ.: 汉朝; кит. трад.: 漢朝; піньїнь: Hàncháo) — династія, що правила Китаєм після падіння династії Цінь, до розпаду імперії на три царства. Ця династія керувалася імператорами з роду Лю (劉/刘), першим з яких був Гао-цзу. Правління цієї династії тривало понад 400 років. Правління династії Хань поділяють на два періоди — Ранню Хань (Західна Хань, 206 р. до н. е. — 9 р. н. е.) та Пізню Хань (Східна Хань, 25-220 роки), що були розділені між собою повстанням «червонобрових» та коротким правлінням «узурпатора» Ван Мана. У китайській історіографії доба Хань вважається найбільш значущою в історії Китаю, оскільки саме в цей час сформувався китайський етнос — ханці, названий за іменем цієї династії.

Назва

Засновник династії Лю Бан був ваном (князем) володіння Ханьчжун, названого на честь його розташування на річці Хань (у сучасному південно-західному Шеньсі). Після перемоги Лю Бана завладу, династія Хань була названа на честь феоду Ханьчжун.

Періодизація

Правління династії Хань поділяється на два великі періоди:

206 до н. е. — 24 роки. В цей час столиця династії знаходилась у місті Чан'ань.

• Рання Хань (спрощ.: 前汉; кит. трад.: 前漢; піньїнь: Qián Hàn) або
• Західна Хань (спрощ.: 西汉; кит. трад.: 西漢; піньїнь: Xī Hàn

25 — 220 роки. В цей час столиця династії знаходилась у місті Лояні.

• Пізня Хань (спрощ.: 后汉; кит. трад.: 後漢; піньїнь: Hòu Hàn) або
• Східна Хань (спрощ.: 东汉; кит. трад.: 東漢; піньїнь: Dōng Hàn)

Поділ на Західну і Східну Хань прийнятий в історіографії для уникнення плутанини із династією Пізня Хань періоду п'яти династій і десяти царств.

Історія

Передумови виникнення

Деспотизм та волюнтаристська економічна політика Цінь Ши Хуан-ді, що збіглися з посушливими роками, спричинили в Китаї страшний голод та розруху.

209 року до Р. Х. проти режиму династії Цінь спалахнуло повстання. Одним із лідерів повстанців був Лю Бан. Спільно із силами бунтівного цінського полководця Сян Юя він 206 року до Р. Х. захопив столицю — місто Сяньян та знищив династію Цінь.

Після знищення династії Цінь, Лю Бан отримав від Сян Юя титул Хань-вана і територію провінції Сичуань та півдня Шеньсі, замість обіцяної центральної області Гуаньчжун.

Західна Хань

Згодом Лю і Сян вступили у боротьбу за одноосібне володарювання над Китаєм. 202 року до Р. Х. Лю розбив противника в битві при Ґайся й об'єднав Піднебесну. Встановив столицю в Чанані, що розташовувалось неподалік попередньої столиці Сяньяна. й проголосив створення династії Хань під новим імператорським іменем Гао Цзу. Заклав новий адміністративно-територіальний устрій, основною одиницею якого стало командирство. Роздав землі й титули ванів своїм родичам та відданим підлеглим. Багато зробив для зміцнення конфуціанства, рушійної силою якого був Лу Ґу. Також йому вдалося на деякий час замирити нову і стару аристократію.

У зовнішній політиці Гао-цзу був стурбований винекненням і стрімким посиленням держави хунну під орудою Моде. Імператор був стурбований великою кількістю залізної зброї ханьського виробництва, якою торгували хунну вздовж північних кордонів, і він запровадив заборону для торгівлю зброєю. У відповідь хунну вдерлися в межіімперії, на територію сучасного Шаньсі, де вони розгромили війська Хань 200 року до н.е. у битві під Байденом. У 197 році до н. е. було укладено Договір Миру та Спорідненості, який фактично визнавав шаньюя хунну та імператора Хань рівними, що закріплювалося шлюбним союзом, а імперія була змушена надсилати хунну велику кількість данини, такої як шовковий одяг, зерно та вино.

Після смерті Лю Бана країною фактично керувала його вдова Люй Чжи. Її доба позначилася непотизмом і корупцією, в результаті чого родичі ексімператриці з роду Лю узурпували усі важливі державні посади. 195 року було придушено повстання Лу Вана, вана Яня. 180 року до Р. Х. голови роду Люй спробували скинути правлячу династію, але зазнали поразки і були вирізані військами Лю.

В результаті скинення узурпаторів до влади прийшов Лю Хен. Прислуховувався до чиновників-легістів Цзя Ї та Чао Цо. Сприяв розвитку сільського господарства. Скасував податки на врожай та тілесні покарання. Запровадив систему іспитів на посади для аристократії, що стала предтечею державних чиновницьких іспитів. 166 року до н.е. стикнувся з новим вторгненням хунну, війна з якими тривала до 162 року до н.е., коли було укладено мирний договір з шаньюєм Лаошаном. Він підтверджував договір 197 року до н.е., але збільшив розмір данини до 600 л вина, 2,5 млн л рису, 100 тис. рулонів шовку.

У 154 році проти імператора Цзіна повстали вани князівств Чжао, У і Чу, яких підтримав шаньюй Цзюньчень. Імператорська армія швидко перемогла заколотників, що змусило шаньюя 152 року укласти новий мирний договір, який було скріплено шлюбом між володарем хунну і принцесою Хань й відкрито торговельний пункт. Але імперія у 148, 144 та 142 роках до н. е. знову зазнавала грабіжницьких походів хунну.

За імператора У спочтаку 140 року до н.е. було підтверджено договір з шаньюєм, після чого завдяки дипломату Чжан Цяню було встановлено дипломатичні відносини з Греко-Бактрійським царством і Парфянською імперією. Усі ці країни зрештою отримали посольства Хань. Ці зв'язки поклали початок торговельної мережі Шовкового шляху, яка поширилася на Римську імперію, доставляючи між ними такі товари, як китайський шовк та римські скляні вироби.

133 року до н.е. біля фортеці Майї було здійснено спробу захопити шаньюя Цзюньченя. Провал цього плану призвело до нової війни. Імператор розпочав низку масованих військових вторгнень на територію хунну. 129 року до н.е. 2 ханьські армії здобули певний успіх, а 2 інші армії були переможені хунну. 127 року до н.е. імперсторська армія здобула певну перемогу, а 126 року до н.е. імперія захопила Ордос, де було заселено китайських колоністів. 124 року до н.е. імперія здобула нову перемогу, але в наступні роки війна тривала з перемінним успіхом. 121 року до н.е. Хо Цюйбін у 2 битва завдав поразки шаньюю Їчжісє, вбивши і полонивши 70 молодших ванів (князів). Невзважаючи на подальші успіхи хунну, з 119 року до н.е. шаньюй перейшов до оборони. Того ж року у великій битві при Мобей (на північному кордоні Гобі) ханьське військо завдало Їчжісє ніщивної поразки, а останній ледве врятувався. За цим того ж року було завдано поразки східному чжукі-вану, внаслідок чого було захоплено десятки тисяч ворогів. Це змусило хунну відступити за Гобі, а ці землі було захоплено імперією, післячого командувачі Хо Цюйбін і Вей Цін дійшли пходом до озера Байкал.

В подальшому відбувається розширення території на захід завдяки перемокам над хунну, внаслідок чого було створено Намісництва Західного краю. Разом з тим 111 року до н. е. імператор У знищив давньов'єтнамську державу Намв'єт. Приєднав до імперії її території — Ґуандун, Гуансі і частину північного В'єтнаму. 109 року до н.е. підкорив державу Дянь в Юньнані, автохтонні племені в Ґуйчжоу і Сичуані. 108 року до н. е. знищив Кочосон, заснувавши на її території командирства Сюяньту і Лелан.

106 року до н. е. імператор У здійснив адміністративно-територіальну реформу, поділивши територію імперії на 13 провінцій. Через постійну нестачу коштів, сприяв розвитку торгівлі та фінансів. Встановив фіксовані ціни на товари й державну монополію на сіль, залізо та спиртні напої. Створив великий репресивний апарат, що жорстко придушував всі прояви невдоволення, критики, корупції.

Але спроби у 105—102 роках до н.е. підкорити державу Даюань у Ферганській долині зазнали невдачі. В подальшому встановлюються союзні відносини з державою Кангюй, сусідом Даюань. У 103—100 роках до н.е. було відбито щорічні напади шаньюїв Ера і Сюйліху. 99 року до н.е. імператорське військо завдало хунну поразки, але не змогло розвинути успіх. Війна між Хань і хунну тривала до самої смерті імператора У.

83 року до н.е. поновилася війна з хунну, яким 80 року до н.е. армія імператора Чжао завдала поразки. У відповідь шаньюй Хульяді 79 року до н.е. спробував захопити Ордос, але марно. 72 року до н.е. ханьська армія здійснила успішну кампанію у володіння хунну. Водночас імперський уряд активно підбурював сусідів і васалів хунну до повстань.

Імперія Хань у 60 році до н.е.

Імператор Сюань проводив політику на оновлення уряду, боротьби з корупцією, підвищення рівня чиновництва. 54 року до н.е. шаньюй хунну Хухан'є визнав зверхність Хань. З 51 до 53 року відбувався великий збір вчених у Павільйоні кам'яного каналу. У підсумку опубліковано офіційні версії та інтерпретації класичних текстів, які стали обов'язковими для кандидатів на чиновницькі посади. Цю політику продовжив імператор Юань, що займався скорочення державних витрат з метою зниження податків та поліпшення добробуту населення. Також подальше підкорення хунну, які з 40-х років до н.е. визнали владу імперії й залишалися вірними до завершення існування Західної Хань

З часів імператора Чена фактичну владу перебрала імператриця Ван і її рід, представники якого отримували найвищі посади й титули. В результаті корупція досягла жахливих розмірів, а бунти і селянські повстання стали спалахувати по всій країні.На нетривалий час за панування імператоар Ай рід Ван було відсторонено від влади. Втім останній повернув свої позиції за імператора Піна.

Тривалий час після смерті імператора Піна влада знаходилася у регентської ради на чолі із Ван Маном. У 6 році як імператора обрано праправнука імператора Сюань-ді — Лю Іня. Втім він фактично не правив, владу зберіг дасима (титул) Ван Ман. Останній оженив його на своїй онукі. Зрештою Ван Ман побачивши підтримку військових та чиновництва на свою користь, вирішив скинути династію Хань. Зрештою у 9 році Ван Ман скинув імператора Жуцзи-ді й оголосив про створення нової династії Сінь 新.

Правління Ван Мана

Період правління Ван Мана (9-23 н. е.) на короткий час перервало правління династії Хань (207 до н. е. — 220 н. е.) у Китаї. Після проведення усіх необхідних процедур Ван Мана було визнано новим імператором. Із самого початку новий володар Китаю намагався провести реформи для зміцнення центральної влади, послаблення аристократії, розширення підтримки серед селян. В результаті фінансових дій Ван Ман фінансовий стан аристократії значно погіршився, а її вплив усередині країни суттєво зменшився. Водночас була надана державна підтримка торгівлі. Голод 21 і 22 років спровокував приєднатися до численних повстанців селянство. Їх підтримала місцева знать, яку незабаром очолив рід Лю — представники поваленої династії Хань, що мали кровний зв'язок з її засновником, Лю Баном. У 22 році армія узурпатора двічі зазнала поразки від прихильників старої династії та армії повстанців — «червонобрових» на чолі з Фань Чуном.

У 23 році члени роду Лю починають вирішальний етап боротьби за відновлення влади своєї династії. Готуючись до штурму міста Ваньчен (сучасний Наньян) — бази Ван Мана на півдні, вони оголосили новим імператором Лю Сюаня. Того ж року армія Ван Мана зазнала вирішальної поразки при Куньяні 昆陽 (сучасний Піндіншань, провінція Хенань). Услід за цим армія повстанців рушили на столицю Чан'ань та захопила її, Ван Ман був убитий в бою.

Східна Хань

Східна Хань у 100 році

У 25 році, скориставшись помилками Лю Сюаня (імператора Генши), владу захопив Лю Сю (імператор Гуан У). Утім, йому ще тривалий час довелося вести боротьбу з іншими претендентами. Імператор Гуан У спромігся об'єднати під своєю владою Китай у 36 році після ліквідації династії Сінь, громадянської війни та повстання червонобрових.

Заснування Пізньої Хань було актом відновлення Ханської династії. Імператору Гуан У приписують заснування нової столиці у Лояні та проведення земельної реформи. Водночас докладаються чималі зусилля з відновлення влади над землями, що здобули самостійність в часи династії Сінь. 30 року було знову захоплено командирства Сюаньту і Лелан, 43 року — придушено повстання сестер Чинг у Намв'єті. Але війна, що почалася з хунну 26 року була невдалою: спочатку імператорська армія зазнала поразки від шаньюя Худуерші Дао-гао, а 35 року — втратила Ордос. Втім боротьба з перемінним успіхом тривала до 48 року, коли ханьськими інтригами вдалося розколоти хунну на північних та південних. Шаньюй останніх — Хухан'є II — 50 року визнав зверхність Хань.

Імператор Мін активно впроваджував конфуціанські норми в систему управління. Поступово серед представників роду Лю посилюється невдоволення суворою політикою імператора. У 66—67, 70, 73 роках було розкрито численні заколоти ванів з членів роду Лю. Водночас відбувається певна зовнішньополітична активізація, що тривало за наступного імператора Чжана. У 70—80 роках командувач Бань Чао відновлює владу імперії в оазах Таримського басейну. 73 року Доу Го в битві при Іулу завдав поразки північним хунну, завдяки чому було захоплено Турфан й вигнано хунну до озера Баркол, після чого встановлено залогу в Хамі. Але вже 75 року північні хунну знищили її. У 86 році з великими труднощами імператорській армії довелося придушити повстання племені цян.

Війна з північними хунну тривала за імператора Хо. 89 року північним хунну було завдано рішучої поразки у битві в Алтайських горах. 91 року північні хунну відкочували до долини Ілі, на місце яких прибули сяньбі. 97 року було відправлено посольство на чолі із Гань Іном до Римської імперії, з метою відновити колишні дипломатичні та торговельні контакти, але той не зміг дістатися Риму. Але все більшу владу здобувають євнухи, що у свою чергу призводило до посилення корупції. Втім центральний уряд ще продовжував ефективно працювати.

За правліня імператора Ань відбувалася боротьба аристократичних кланів Ден і Ян. Разом з тим у війні з сяньбі 97—133 років імперія здобуває перемогу, але це спричинило послаблення позицій на заході, чим скористалося Кушанське царство. В подальшому відбувається зміцнення союзу з центральноазійською державою Юебань на противагу Кангюю і кушанам. Внаслідок занедбаністю справами з боку імператора Шуня, який переклав значну частину своїх обов'язків на євнухів. Все це призвело до послаблення влади, збільшенню податків та здирництва, що призвело у 136—138 роках до численних повстань по всій країні.

З часів правління імператора Чун фактична влада зосередилася в імператриці Лян та її родичів, що тривало до самої її смерті у 159 році. Але їх зловживання та посилення євнухів за імператора Хуаня погіршило становище імператорської армії та наповнення скарбниці. Цим скористався сяньбіський володар Тяньшихуай, що став активно грабувати китайські провінції. Боротьба з ним тривала разом з протистоянням аристократичних родів і палацових євнухів. Разом з тим в період імператора Хуаня прибуло посольство, що складалося переважно з купців, від римського імператора Марка Аврелія. Також через Ок Ео здійснювалася торгівля з римлянами.

177 року ханьська армія зазнала ніщивної поразки від сяньбі, внаслідок чого напади на імперію з борку останніх посилилися. У 178 році імператор Лін видав наказ, згідно з яким усі посади чиновників стали продаватися за гроші, що ще більше сприяло зростанню корупції. 184 року було викрито змову даоської секти Тайпін, що втім не завадило почати повстання жовтих пов'язок. Для його придушення імператор передав військові повноваження у провінціях губернаторам (му), що збільшив їх самостійність. Разом з тим зникла загроза з боку сяньбі, які на той час розпалися на 3 племенні союзи.

Загибель династії

Через дезорганізацію центрального апарату за часів імператорів Хуань-ді Лін-ді припиняються регулярний ремонт гребель і догляд за іригаційними спорудами. Ріка Хуанхе, яка давно вже перетворилася на надземну річку, виходить з берегів, її розливи несуть лихо сотням тисяч родин. Бюрократичний апарат імперії роз'їдає корупція, він перетворився на самодостатню силу, яка поглинає основний додатковий продукт. Малолітні імператори виявлялися пішаками в руках придворних угруповань «євнухів» і «вчених». «Вчені» з позицій так званих чистих суджень викривали зловживання «брудних» користолюбців у центральній адміністрації.

Політична боротьба між «євнухами», пов'язаними з «сильними будинками», і «вченими», які відображали інтереси професійної бюрократії, виливалася в запеклі чвари, які доходили до кровопролиття. Спроби державного заколоту у 166 і 169 роках, що мали на меті зміну та оздоровлення управлінського апарату, провалилися. Розправа «євнухів» була нещадною. «Вчених» стратили, катували, засилали, тисячу «чистих» кинули до в'язниці. Їхні книги публічно спалювалися на вогнищах. «Сильні родини» на місцях контролювали канали рекомендації чиновників, домагалися у своїх маєтках політичної самостійності і формального визнання особистої залежності хліборобів.

Посилення впливу в суспільно-політичному житті «сильних родин» з середини II ст. знаменувало собою дезінтеграцію імперської бюрократичної системи та остаточний занепад імператорської влади. В обстановці тривалої політичної й глибокої соціально-економічної кризи в країні вибухнув найпотужніший в історії стародавнього Китаю широкий суспільний рух, відомий під назвою повстання жовтих пов'язок. Придушення останнього суттєво посилило командувачів армії, що вступили у протистояння з аристократичними кланами. Спочатку фактичну владу захопив Дун Чжо.

190—191 роках невдаволені організували похід проти Дун Чжо. 196 року один з командувачів, Цао Цао, захопив імператора Сяня, від імені якого став панувати. 220 року Цао Пей змусив імператора зректися влад на його користь. Але владу роду Цао не визнали в інших чатсинах імперії, що зрештою розпалася на царства У, Вей і Шу.

Населення

Перший перепис 202 року до н.е. встановив 15 млн осіб. Населення імперії, зафіксоване в податковому переписі 2 року, становило 59 594 978 осіб у 12 366 470 домогосподарствах.

Щільність населення була вищою на півночі та нижчою на півдні. Якщо взяти за межу річку Хуай та гори Ціньлін, то населення на півночі становить понад 85%, тоді як населення на півдні становить менше 15%. Щільність населення навколо столиці Чан'ань становить близько 1000 осіб на квадратний кілометр. Більшість простолюдинів, які населяли міста, жили в розширених міських та приміських районах за межами міських стін та брам.

Перший перепис населення часів Східної Хань показав зменшення чисельності населення до 21,007,820 осіб, а домогосподарств — 4,279,634. Політична і еконмоічна стабілізація сприяли зростанню населення. У 140 році воно становило 50 066 856 осіб у 16 070 906 домогосподарств. При цьому населення півдня зросло до 40% від загальної чисельності населення країни. Але подальші війні на півнчоі, стихійні лиза призвели до зменшення населення нижче 50 млн осіб. Останній перепис 156 року зафіксував 50,066,856 осіб у 16,070,906 домогосподарств.

217 року за приблизними оцінками дослідників населення імперії зменшилося до бл. 15 млн осіб у бл. 3 млн домогосподарств.

Столиці

Загальна площа міської території столиці Західного Хань — Чан'аня, включаючи прибудови за межами стін, становила 36 км². Загальна площа міської території столиці Східного Хань — Лояна, включаючи прибудови за межами стін, становила 24,5 км². Територія навколо столиць поділялася на передмістя (сяо, потім цзяо) — 59 лі від столиці; та дянь столичний округ навколо на відстані 100 лі.

Устрій

Імператор

Імператор (Син Неба) мав абсолютну владу, яка спиралася на Мандат Неба. Він за допомогою радників, які розглядали кожного кандидата, призначав усіх урядовців, що отримували зарплатню в 600 данів зерна.

На тін'ї (придворних нарадах) за участю імператора, міністрів та радників обговорювалися різні питання, такі як призначення нових імператорів, надання дворянству ленів, створення нових родових храмів, реформи державної релігії, грошова або податкова системи, управління державними монополіями на сіль та залізо (коли вони існували за часів Західної Хань), запровадження нових законів або скасування старих, складні судові процеси, або ж питання про оголошення війни іноземній державі чи прийняття мирних переговорів. Хоча імператор часто підкорявся консенсусу більшості своїх міністрів на придворних нарадах (тін'ї), його схвалення було необхідним для будь-якого рішення щодо державної політики, і він іноді навіть відхиляв думку більшості.

Найвпливовішою родичкою імператора була імператриця-вдова, вдова попереднього імператора і зазвичай біологічна мати імператора. Якщо бабуся імператора — велика імператриця-вдова — була ще живою під час його правління, вона мала вище становище над імператрицею-вдовою. Імператори часто зверталися за схваленням імператриці-вдови для своїх рішень. Якщо імператор був лише дитиною, він діяв лише як номінальна особа, тоді як імператриця-вдова домінувала в придворній політиці. Вона мала не лише право видавати укази та помилування, але й якщо імператор помирав, не залишивши спадкоємця, вона мала виключне право призначити нового імператора.

Нижче імператриці-вдови були імператриця та імператорські наложниці. Хоча вона була дружиною імператора, становище імператриці при дворі не було стабільним, і імператор міг усунути її з посади. Проте імператриця користувалася підпорядкуванням наложниць як своїх підлеглих, які виступали за підвищення своїх синів над імператрицями на власний страх і ризик.

Посада регента (офіційно відома як головнокомандувач — дайцзянцзюнь) була створена за часів правління імператора У, коли він призначив трьох чиновників для формування тріумвірату регентства над центральним урядом. Регенти часто були родичами імператора по шлюбу через родину його імператриці, але вони також могли бути людьми з низьким рівнем доходу, які залежали від прихильності імператора для просування свого становища при дворі.

Управління

Вищі посадові особи центральної бюрократії, які виконували дорадчі, цензорські, виконавчі та судові ролі в управлінні імперією, складалися з Трьох державних радників (саньгун), керівників великих спеціалізованих міністерств, відомих як Дев'ять міністрів, та різних чиновників столичного регіону.

Посада великого наставника (тайфу) мала найвищий цивільний статус після імператора, але регулярно не обіймалася. Ця роль вважалася почесною, а не основною. У Західній Хань Великого наставника нібито призначали на початку правління кожного імператора, і його не замінювали до самої смерті цього імператора. З 202 року до н. е. по 6 рік було призначено лише чотирьох тайфу. Натомість, у Східній Хань кожен імператор, крім імператора Хуань, мав нового тайфу, призначеного на початку свого правління. Великий наставник номінально відповідав за надання молодому імператору морального керівництва, але сумнівно, що ця роль коли-небудь сприймалася серйозно або офіційно виконувалася. Ранг тайфу ймовірно був вищим за ранг саньгун.

В часи Західної Хань Трьома великими радниками були: канцлер (ченсян), великий секретар (юшидафу) і великий командувач (тайвей), за імператора У — військовий міністр (дасима), з 51 року — знову великий командувач; великий очільник з кадрових питань (даситу); великий міністр робіт (дасикун). Також Трьох великих радників називали Великими гунами (на кшталт великих герцогів).

За часів Західної Хань канцлер (ченсян) був головним цивільним чиновником. Обов'язки канцлера були розділені між правим канцлером (ю ченсян) та лівим канцлером (чжу ченсян) між 196 і 180 роками до н.е. Після 180 року до н. е. посада лівого канцлера була лише титулярною, і її представник не мав реальних повноважень. Канцлер Західної Хань контролював державні фінанси, пересування військових підрозділів, реєстри земель та населення, карти територій імперії, щорічні звіти провінцій, гучні судові процеси та складав урядовий бюджет. Канцлер міг безпосередньо призначати посадовців, які мали ранг 600 дань або нижче, а також міг рекомендувати імператору кандидатів для набору на вищі посади в центральному уряді. Він ніс відповідальність за дії посадовців, яких він рекомендував та призначав, але він також міг карати неналежних посадовців без згоди імператора. Посаду канцлера було скасовано для за часів Східної Хань і замінено на посаду даситу (великого очільника з кадрових питань). У 208 році посаду канцлера було відновлено.

Даситу (великий очільник з кадрових питань) виконував ті ж цензорські та дорадчі функції, його підпорядковувалися міністерства стаєн, юстиції і перегляду, церемоніалу. Дасикун виконував спеціалізовану роль нагляду за проектами громадських робіт по всій імперії. Він відповідав за будівництво міських стін, міст, каналів, іригаційних канав, гребель, інших інженерних проектів, контролював лише імперські будівельні проекти. Дасикун щорічно звітував трону про хід виконання будівельних проектів місцевими адміністраціями. Йому були надані офіційні повноваження контролювати міністра імперського роду, скарбниці та розваг.

За часів Західної Хань імператорський радник (шаншулін), також відомий як великий та імператорський секретар, вважався другою посадовою особою після канцлера. Як і канцлер, він здійснював цензорські повноваження щодо провінційних чиновників, які також надсилали йому щорічні звіти. Його головним обов'язком було підтримувати дисциплінарні процедури для чиновників; він міг розслідувати навіть тих, хто був прикріплений до канцелярії та імператорського палацу. До його підлеглих входили керуючи секретарі (шіюші), на чолі з помічником імператорського палацового писаря (юші чжунчен; також відомим як помічник палацового секретаря). Їх часто відправляли до провінцій для розслідування можливих правопорушень з боку місцевих чиновників.

За часів Східної Хань повністю оформив імператорський секрнетаріат (шаншу) на чолі із шанщуліном, що за адміністративною і політичною вагою став переважатися ченсяна. Лише наприкінці існування династії, лише завдяки енергії Цао Цао ченсян знову перевершив шаншуліна..

Час від часу значну вагу наприкінці Західної Хань набували дасима та дасима бяоці цзянцзюнь, що часто фактично очолювали імператорський уряд.

Уряд складався з дев'яти міністрів (цзюцін), кожен з яких очолював один з Дев'яти дворів (цзюси): імператорських жертвоприношень (тайчанси); імператорських розваг, або палацової адміністрації (гуанлусюньси); імператорського роду (цзунчженси); імператорських стаєн (тайпуси); імператорської скарбниці (шаофуси); імператорських регалій і охорони (вейвейси); державного церемоніалу (хунлуси) на чолі із дахунлу; національних житниць (сінунси) на чолі із дасінуном; юстиції та перегляду (даліси). Вони підпорядковувалися Трьом державним радникам (саньси за часів Східної Хань).

Придворний архітектор (цзянчжу дацзян) відповідав за будівництво, обслуговування та ремонт залів імператорського палацу, урядових залів, храмів, курганів, будівель у похоронних парках, доріг, що ведели зі столиці, та робіт з ліквідацією повенів. Він керував роботою військовослужбовців, доки цей обов'язок не був переданий до міністерства робіт у 8 році до н. е. Підлеглі придворного архітектора відповідали за збір деревини для теслярів та каменю для мулярів. Його посаду було скасовано за часів заснування Східної Хань у 57 році, а його обов'язки було передано до Міністерства домашнього господарства, що створено було замість міністерства національних житниць. 76 року посаду придворного архітектора було відновлено.

Силі був столичним цензором, що відповідав за 1200 каторжниками під час будівництва доріг та каналів. З 89 року до н.е. його посаду зміцнено на силі-сяовей, що відповідав рангу у 2 тис. дан, отримавши посох влади, що дозволив йому заарештовувати та карати тих, хто займався чаклунством. Але 45 року до н.е. повноваження обмежені, стали дорівнюватися повноваження провінційного інспектора. У 7 році до н.е. знову отримав колишні повноваження. За часів Східної Хань повноваження силі вкотре обмежено повноваження столичної інспекції.

Начальник водних шляхів та парків (шуіхен дувей) керував великим імператорським мисливським парком, розташованим за межами Чан'аня, включаючи його палаци, місця для відпочинку, зерносховища та ділянки фруктових та овочевих садів, які разом з дичиною забезпечували їжею імператорський двір. Він також збирав податки з простолюдинів, які користувалися територією парку. З 115 року до н.е. стає незалежність від міністрів посадовцем.

Палацові писарі (чжуншу) спочатку були палацовими секретарями (чжуншу гуань), яких призначали спочатку з євнухів. З часів правління імператора У до 29 року до н. е., коли вони укомплектовувалися штатними чиновниками. До кінця Західної Хань вони узурпували значну частину повноважень канцлера.

Державні службовці класифікувалися за 20 ступенями (після 32 року до н. е. їх кількість зменшилася до 16), що виражалося у річній зарплаті чиновника, вираженій у кількості дань чи ши (29,8 л — за Західної Хань; 35 л — за Східної Хань). Вона коливалася від рангу в 10 тис. дань (для вищих рангів) до 100 дань (для нижчих). За цією системою три державних радники мали найвищий ранг, нижчі були дев'ять міністрів (отримували 2 тис. дань). Але десь половина зарплати виплачувалася у вигляді грошових монет. Інша половина зарплати чиновника складалася з нелущеного зерна та лущеного зерна, що вимірювалося в ху (близько 20 л); оскільки один ху нелущеного зерна дорівнював 100 монетам, а один ху лущеного зерна дорівнював 160 монетам, коефіцієнт перерахунку нелущеного зерна на лущене становив 10 до 6. Іноді імператори дарували високопосадовцям розкішні подарунки у вигляді вина, продуктів харчування та шовкового одягу. Ці подарунки, в деяких щедрих випадках, могли дорівнювати половині стандартної річної зарплати посадовців. Літніх посадовців часто звільняли зі служби та призначали пенсію.

У Західній Хань існувала система рекомендацій, за якою місцеві чиновники подавали до столиці пропозиції щодо того, хто з їхніх підлеглих був гідним кандидатом на посаду; це створювало відносини «покровитель-клієнт» між колишніми начальниками та успішними кандидатами на вищі посади. Третина з 252 урядовців Східної Хань, біографії яких згадуються в «Книзі Пізньої Хань», були синами або онуками чиновників, тоді як 1/5 походила з відомих провінційних родин або мала предків, які служили чиновниками.

Адміністративний поділ

Столиці Чан'ань і Лоян управлялися та забезпечувалися кількома чиновниками та посадовцями. Носій булави (чжі цзіньу), також відомий як носій позолоченої булави та комендант столиці (чжунвей) до 104 року до н.е., підтримував правопорядок у столиці, за винятком імператорських палаців. За часів Західної Хань його зарплата становила цілих 2000 дань. Носій булави особисто оглядав місто тричі на місяць. Він відповідав за військовий арсенал, а також за ліквідацію наслідків стихійних лих під час повеней та пожеж. Повітовими та муніципальними одиницями столиць керував префект (лін). Останній також відповідав за в'язницю та міг заарештовувати високопосадовців. Полковник міських воріт (ченмен сяовей) командував залогами біля 12 міських брам, кожні з яких охороняв «капітан».

Спочатку було 14 провінцій (чжоу), але після втрати Ордосу їх кількість було скорочено до 12, не рахуючи столичну провінцію. Столичною провінцією керував силі.

Провінції:

Бін	(кит.: 并州; піньїнь: bīngzhōu, бінчжоу, «об'єднана»)	на сході великого закруту Хуанхе
І	(кит.: 益州; піньїнь: yìzhōu, ічжоу, «прибуткова»)	Сичуань і Ханьчжун, в долині річки Хань, північніше Сичуаня.
Лян	(кит.: 涼州; піньїнь: liángzhōu, лянчжоу, «прохолодна»)	північний захід.
Сі	(кит.: 司州; піньїнь: sīzhōu, січжоу, «керівна»)	район великого закруту Хуанхе
Сюй	(кит.: 徐州; піньїнь: xúzhōu, сюйчжоу, «тиха»)	схід Центральної рівнини, північ нижньої течії Хуанхе
Цзі	(кит.: 冀州; піньїнь: jìzhōu, цзічжоу, «бажана»)	північ нижньої течії Хуанхе
Цзін	(кит.: 荊州; піньїнь: jīngzhōu, цзінчжоу, «плодова»)	середня течія Янцзи
Цін	(кит.: 青州; піньїнь: qīngzhōu, цінчжоу, «синя»)	узбережжя південніше естуарію Хуанхе, Шаньдун
Цзяо	(кит.: 交州; піньїнь: jiāozhōu, цзяочжоу, «перехресна»)	крайній південь
Ю	(кит.: 幽州; піньїнь: yōuzhōu, ючжоу, «спокійна»)	північний схід, Ляодун
Юй	(кит.: 豫州; піньїнь: yùzhōu, юйчжоу, «зручна»)	на заході Центральної рівнини, між Хуанхе і Хуайхе
Юн	(кит.: 邕州; піньїнь: yōngzhōu, юнчжоу, «юнська»)	на заході, вздовж річки Вей, правої притоки Хуанхе
Ян	(кит.: 揚州; піньїнь: yángzhōu, янчжоу, «славна»)	на півдні від нижньої течії Янцзи
Янь	(кит.: 兗州; піньїнь: yǎnzhōu, яньчжоу, «заснована»)	на півдні від нижньої течії Хуанхе

Командирства і ванства часів династії Хань

Для більшого якісного управління Гаоцзу створив 13 командирств-цзюнь (включно зі столичним), що були підпорядковані особисто імператорові. Командирством керував (тайшоу). В подальшому чжоу стали поділятися на цзюнь. До 2 року існувало вже 83 командирства. Йому допомагали комендант (дувей). Кожне командирство також мало секретарів, скарбника та посадовця, відповідального за рахунки, який щорічно звітував імператорському двору про діяльність тайшоу. Багато обов'язків тайшоу були сезонними, такі як інспекції повітів щовесни для перевірки сільського господарства та обслуговування доріг, мостів, гребель та інших громадських робіт. Він відповідав за рекомендацію гідних кандидатів, відомих як «Синів» та «Непідкупних», до столиці наприкінці кожного року взимку. Кандидатури потім розглядалися на призначення на посаду в центральній або місцевій державній установі. Це відбувалося за системою квот для кожного з командорств, яка була вперше встановлена за часів правління імператора У. З 92 року квоту було змінено: один кандидат на кожні 200 тис. домогосподарств у командирстві. 30 року залишилися лише командирство у прикордонні.

Командирства поділялися на повіти (сюнь). У 2 році було 1587 повітів. Повіт Хань був найменшою політичною одиницею, в якій був призначений централізовано посадовець. У більших повітах, де проживало близько 10 тис. домогосподарств, його називали префектом (лін); у менших повітах його називали начальником (чжан). Залежно від розміру повіту, ранг зарплати префекта становив 600 або 1000 дань, тоді як начальник мав ранг 300 або 500 дань.

Окружний магістрат відповідав за підтримання правопорядку, зберігання зерна на випадок голоду, реєстрацію населення для оподаткування, мобілізацію призовників-простолюдинів для виконання барщинних робіт, нагляд за громадськими роботами, ремонт шкіл та проведення ритуалів.

Повіт був додатково поділений на райони, кожен з яких складався щонайменше з кількох хуторів, згрупованих разом; зазвичай це була громада приблизно зі ста сімей. Начальник поліції був призначений до кожного району окружним магістратом. Окружний магістрат значною мірою покладався на співпрацю місцевих старійшин та знаті на рівні району.

Спочатку існувало 10 напівнезалежних ванств, де панували представники правлячої династії. Згодом було збільшено до 20 ванств. На початку Хань імператорські родичі та деякі військові, які служили імператору Гао-цзу, були призначені ванами, які правили великими напівавтономними володіннями, відповідно до цього вони поділялися на ісін-ван («вани різних прізвищ», тобто не належали до роду Лю) та тунсін-ван (вани одного прізвища, тобто належні до роду Лю). До перших ванств належади Янь, Чу, Чжао, Хань, Лян, Чанша і Хуайнань; до других — Дай, Лу, Чаншан, Хуайян, Лю. Після того, як неспоріднені вани померли, імператорський наказ заборонив усім членам родин, які не були членами правлячого роду Лю, ставати ванами князівств Чу, Дай, Ці, Цзін, Хуайнань, Чжао, Янь і У. Кількість ванів не було стабільним. Найбільша кількість була за імператора Цзіна. З часів імператора У кількість ванств стало зменшуватися. Вже за імператора Піна залишилися лише вани Ґуанши і Гуанцзун.

Ванство за способом управління було схоже з командирство. Братів імператора, стриєчних братів по батьківській лінії, синів братів та синів імператора, за винятком спадкоємця трону, було призначено ванами. Центральний уряд після 154 року до н.е. позбавив політичної влади ванів та призначив їхній адміністративний персонал, королі все ще мали право збирати частину податків на своїй території як особистий дохід. Ванства передавалися у спадок синам призначеного вана, тоді як інші його сини та брати отримували звання хоу та правили невеликими володіннями (хоуго, «маркизат»), де частина податків йшла до їхньої приватної скарбниці. Хоча вани і хоу користувалися багатьма привілеями, імператорський двір часом обмежував їхню владу.

З 106 року до н.е для інспекції провінцій (чжоу) стали окружні інспектори (ціші) з зарплатнею у 600 дан. Ними керував помічник імператорського палацового чиновника (писаря), і вони були підлеглими імператорського радника. Посаду інспектор було замінено на губернаторів-му («пастиря»). З 5 по 1 рік до н. е. ця посада була повернута до інспектора, але знову була перейменована на му, який тепер був відповідальним перед усіма Трьома державними радниками. У 42 року знову було повернуто посаду інспектора (до 188 року). Інспектори і губернатори відповідали за перевірку очільників провінцій, командирств і ванів напівнезалежних князівств. Вони оцінювали посадовців за критеріями компетентності, чесності, послуху імператорському двору, дотримання закону, їхнього ставлення до засуджених та будь-яких ознак вимагання, кумівства чи фракційності. На повітовому рівні діяв власний інспектор — дую.

Міжнародні відносини

Усі держави поза кордонів імперії розглядалися як залежні держави. При цьому були номінально залежні, з якими були дипломатчині відносини, а дарунки імператора розглядали як данину. Також були фактично залежні держави (шуго), статус яких було закріплено у 121 році до н. е. Вони складалися переважно з неханьських кочових племен та союзів, які здалися після переговорів або збройного конфлікту та визнали зверхність Хань. Вони служили буфером між територією Хань та ворожими племенами, такими як хунну, а також засобом придушення племен у Ордосі.

Директор залежних держав (дянь шуго), чия зарплата становила 2000 дань, відповідав за посольства до іноземних країн та кочових народів уздовж кордонів Хань, а також за щорічний обмін заручниками — зазвичай іноземними князями — що подавалися до двору Хань. Посаду дянь-шуго залежних держав було скасовано у 28 році до н. е. Імператор призначав коменданта (дувей) для управління неханьським населенням кожної залежної держави.

Окремою структурою, що займалося зовнішними питаннями було Намісництво Західних регіонів (сіюй духуфу). Його було створено у 60 році до н. е. для ведення справ з містами-державами в Таримському басейні.

Також для контролю над залежними племенами, насамперед хунну, в часи Східної Хань імператорський уряд призначав дуляо-гянгюню (урядника) зі значними повноваженнями.

Суспільство

Стани

Аристократія

На вершині суспільства стояв імператор та члени правлячого роду Лю. Його підданим не дозволялося звертатися до нього на ім'я; натомість вони використовували непрямі посилання, такі як «під сходами до трону» (біся) або «вищий» (шан). Якщо простолюдин, урядовий міністр або аристократ входив до палацу без офіційного дозволу, покаранням була страта. Вани напівнезалежних князівств з роду Лю користувалися соціальним статусом, який був трохи нижчим за імператорський.

Починаючи з правління імператора Гао-цзу, тисячі знатних сімей, включаючи представників ванських домів Ці, Чу, Янь, Чжао, Хань та Вей з періоду Воюючих держав, були насильно переселені до міст навколо столиці Чан'ань. У першій половині Західної Хань переселення також могло бути нав'язане впливовим та багатим чиновникам з річним доходом 2 тис. дань (лі ер цянь дань), а також особам, які володіли майном вартістю понад мільйон готівкою (гао-цзи фужень цзі хаоцзе бінжень чжі цзя).

Разом з тим за перших імператорів Західної Хань відбулося утворення аристократичними кланами політичних блоків (мен або тунмен), що складалися з угрупувань (дан чи шудан), на чолі яких стояли елітні групи (ін або хаоін). Дослідники умовно їх поділяють на «старі» та «нові». До перших належали клани Люй, Тянь, Чжао, Чжан, Вей, Пен; до других — Чжоу, Сяо, Фань, Чень, Лі, Гуань. Боротьба між ними точилася до 180 року до н.е., коли клани Чен, Лі і Гуань здобули гору. Спробою «старих» взяти реванш стало захоплення влади Ван Маном.

За перших імператорів Східної Хань вага аристократичних кланів зменьшується, але вже наприкінці I ст. вони знову набувають державної ваги. Найпотужнішими були клани Лян, Ян, Дун, Доу, Хе, Сун, Юань.

Чиновництво

Чиновники часів Хань

Ті, хто служив в уряді, мали привілейоване становище в суспільстві, яке було лише на один рівень нижче за знать (хоча деякі високопосадовці також були шляхтичами та мали володіння). Їх не могли заарештувати за злочини без дозволу імператора. Їхні покарання в суді також мали отримати схвалення імператора. Чиновники не звільнялися від страти, проте їм часто давали можливість покінчити життя самогубством як гідну альтернативу. Вважалося, що заможні чиновники менше спокушатимуться хабарями. Тому на початку династії наявність загального оціненого оподатковуваного багатства в 100 тис. монет була обов'язковою умовою для обіймання посади. Цей показник був зменшений до 40 тис. монет у 142 році до н. е., проте з часів правління імператора У ця політика більше не застосовувалася.

Незважаючи на зниження соціальної мобільності представників менш відомих кланів, місцеві еліти стали набагато більше інтегрованими в загальнонаціональну соціальну структуру вищого класу в період Східної Хань, тим самим розширюючи класифікацію тих, хто належав до вищого класу. Новий клас шляхти, який повністю консолідувався за часів Східної Хань, складався з безробітних вчених, вчителів, студентів та урядовців.] Ці чоловіки, хоча й були географічно розділені та загрузли в місцевій діяльності, почали розглядати себе як учасників ширших державних справ. Імператори Юань та Чен були змушені відмовитися від своїх схем переселення чиновників та їхніх сімей навколо поселення царських гробниць у 40 та 15 роках до н. е. відповідно, оскільки на той момент чиновники та вчені мали настільки великий вплив як на місцевому, так і на національному рівні, що їх примусове переселення стало немислимим.

Шляхта

Огидаючись тим, що вони вважали корумпованим урядом, багато місцевих шляхтичів вважали моральне, наукове життя вищим за обіймання посади, і тому відхиляли номінації на службу при дворі. Доки останні не скасували в 184 році, щоб заручитися підтримкою шляхти проти повстання жовтих пов'язок. Водночас кланові заборони створили значну незалежну, незадоволену частину шляхти, яка не просто повернулася до самітницького життя у своїх рідних містах, а підтримувала контакти з іншими шляхтичами по всій імперії та активно брала участь у протестному русі. Визнаючи, що провінційна шляхта може діяти самостійно, канцлер Цао Цао встановив дев'ятирангову систему, за якою видатний шляхтич у кожному повіті та командирстві присвоював місцевим чиновникам ранг, який уряд використовував для оцінки кандидатів на посади.

Багато вчених, які потребували додаткових коштів на освіту або боролися за політичні посади, вважали фермерство гідною професією, яка, хоча й була скромною, не сприймалася зверхньо своїми колегами-шляхтичами.

Євнухи

Євнухи, які утримували гарем палацу, також могли отримати подібний рівень влади. Вони часто походили з середнього класу та мали зв'язки з торгівлею. У Західній Хань є лише кілька прикладів, коли євнухи прийшли до влади, оскільки офіційна бюрократія була достатньо сильною, щоб придушити їх. Після того, як євнух Ши Сянь став префектом Палацових майстрів письма, імператор Юань передав йому значну частину своєї влади, завдяки чому той отримав право приймати життєво важливі політичні рішення та користувався повагою з боку чиновників. Жоден палацовий євнух не отримав аналогічної влади до 92 року, коли євнухи на чолі з Чжен Чжуном стали на бік імператора Хе у ході державного перевороту з метою повалення клану Доу.

Після 135 року євнухам було надано законне право передавати володіння усиновленим синам. Хоча імператор Лін передав значну частину влади євнухам Чжао Чжуну та Чжан Рану, євнухів було вбито в 189 року, коли Юань Шао захопив Лоян.

Селяни

За часів Західної Хань дрібні незалежні власники-хлібороби представляли більшість селян-землеробів, проте їхня економічна боротьба за незалежність під час війни, стихійних лих та криз втягнула багатьох у борги, бандитизм, рабство та різко збільшила кількість безземельних орендарів (дяньнун) до кінця Східної Хань орендарів, які платили орендну плату у вигляді приблизно 50% своєї продукції в обмін на землю, знаряддя праці, тяглових тварин та невеликий будинок. Наймані робітники (гунун) також були зайняті в маєтках багатіїв, хоча їх було не так багато, як орендарів.

Соціальний статус бідних незалежних власників-землеробів був вищим за статус орендарів та найманих робітників, але нижчим за статус заможних землевласників (шляхтичів, купців). У той час як заможні землевласники наймали орендарів та найманих робітників, землевласники, які керували малими та середніми маєтками, часто виконували роль управителів над своїми синами, які обробляли поля, та доньками, які ткали одяг та займалися шовківництвом для виробництва шовку для дому або продажу на ринку.

За часів Західної Хань селяни-землероби становили більшість тих, кого уряд залучав до виконання панщини або військових обов'язків. Для трудової служби (генцзу) чоловіки віком від 15 до 56 років залучалися на один місяць на рік для роботи на будівельних проектах та виконання інших обов'язків у своїх командирствах та повітах.

Ремісники

Ремісники та майстри мали соціально-економічний статус між селянами та торговцями. Деякі з них могли отримувати цінний дохід, наприклад, ремісник, що виготовляв ножі та мечі міг харчуватися їжею, гідною знаті та чиновників. Ремісники та майстри також мали правовий статус, вищий за торговців. На відміну від простих торговців, ремісникам закон дозволяв носити вишуканий шовк, їздити верхи та в каретах. Також не існувало законів, які б забороняли ремісникам ставати чиновниками.

Праця ремісників вважалася ханьськими конфуціанськими вченими другорядною порівняно з працею селянина. Це, можливо, значною мірою тому, що вчені та чиновники не могли вижити без продукції селян та податків, що сплачувалися зерном.

Торгівці

За винятком книготорговців та аптекарів, шляхта не займалася торговельними професіями, оскільки вчені та урядовці вважали купецький клас низьким та презирливим. Зареєстровані торговці були зобов'язані законом носити білий одяг, що свідчило про їхній низький статус, і могли бути виділені для призову до збройних сил та змушені переселятися на землі на глибокому півдні, де, як відомо, була поширена малярія. На противагу цьому, мандрівні торговці часто були багатшими завдяки своїй торгівлі між мережею міст та їх здатності уникати реєстрації як торговців. Починаючи з правління імператора Гао-цзу, зареєстрованим купцям було заборонено носити шовковий одяг, їздити верхи або обіймати державні посади.

Хоча ці закони з часом послаблювалися, імператор У поновив переслідування купців державою, коли в 119 році до н. е. заборонив зареєстрованим купцям купувати землю. Якщо вони порушували цей закон, їхня земля та раби конфісковувалися державою. Імператор Цзін видавав едикти проти так званних спекулянтів, яких називали «той, хто дешено купуї і дорого продає» (цзянь май гуй май).

Купець, який володів майном вартістю 1 тис. кетті золота, що еквівалентно 10 млн готівкових монет, вважався великим купцем. Такий статок був у сто разів більшим за середній дохід землевласника-хлібороба середнього класу та значно перевищував річний дохід маркіза у розмірі 200 тис. готівкових монет, який збирав податки з тисячі домогосподарств. Деякі купецькі родини заробляли статки на суму понад 100 млн готівкових монет, що еквівалентно багатству, набутому найвищими посадовцями уряду. Купці займалися безліччю приватних ремесел та галузей промисловості. Один і той самий купець часто поєднував кілька видів ремесел, щоб отримати більший прибуток, таких як розведення тварин, віддання землі в оренду, виробництво, торгівля та лихварство.

На початку періоду Західної Хань могутні купці могли зібрати робочу силу з понад 1 тис. селян для роботи в соляних шахтах та болотах для випаровування розсолу для виробництва солі або на залізоробних заводах, де вони використовували міхи та чавунні знаряддя. Щоб обмежити вплив таких заможних промисловців, імператор У націоналізував ці галузі промисловості до 117 року до н. е. та вперше запросив колишніх купців з технічними знаннями, таких як Сан Хун'ян (помер у 80 році до н. е.), очолити ці державні монополії.

Простолюдини

Простолюдини, відомі як «гості» (біньке) мешкали на території господаря в обмін на послуги. Часто спочатку належали до інших соціальних груп, а іноді вони були втікачами, які шукали притулку від влади. Господарями часто були заможні шляхтичіта чиновники, проте іноді вони були заможними простолюдинами. У типових стосунках господар надавав своїм васалам житло, їжу, одяг та транспорт в екіпажі в обмін на епізодичну та нестандартну роботу чи послуги, такі як консультативна роль, посада охоронця, чорна фізична праця по дому, а іноді й більш небезпечні місії, такі як вчинення вбивств, боротьба з мандрівними бандитами або виїзд у бій на захист господаря.

Простолюдини мали різний статус, в залежності від вмінь або послуг, які могли надати господареві. Незалежно від статусу, будь-якому васалу дозволялося приходити та виходити з помешкання господаря, як йому заманеться. Військова роль простолюдинів стала набагато вираженішою наприкінці II століття н. е. під час політичних потрясінь. На той час господарі почали ставитися до васалів як до своїх особистих військ (буку), що підривало свободи пересування та незалежності, якими користувалися простолюдини до того. У той час як окремі простолюини раніше приєднувалися до війська за власним рішенням, до кінця II ст. життя всіх сімей простолюдинів стало сильно контролюватися господарем.

Раби

Рабів (нулі) поділяли на дві категорії: приватні і державні. Раби, що перебували у приватній власності, часто були колишніми селянами, які потрапили в борги та продалися в рабство, тоді як інші були колишніми державними рабами, яких дарували аристократам та високопосадовцям як винагороду за їхні послуги. Приватних рабів зазвичай призначали на кухню, тоді як інші виконували ролі озброєних охоронців, кінних ескортів, акробатів, жонглерів, танцюристів, співаків та музиків. Не всі раби мали однаковий соціальний статус. Деякі раби заможних родин чи чиновнкиів жили краще, ніж простолюдини, оскільки їм дозволялося носити розкішний одяг та споживати якісну їжу та вино. Приватні раби могли купити свою свободу у свого господаря, тоді як деякі господарі вирішили звільнити своїх рабів.

Державні раби іноді були військовополоненими, але більшість таких рабів були дарованими імператорському двору іноземними державами, сім'ями злочинців, які вчинили державну зраду, та колишніми приватними рабами, яких або дарували владі (оскільки це звільняло колишнього рабовласника від трудових обов'язків), або конфіскували державою, якщо їхній господар порушив закон. Державних рабів залучали до роботи в палацах, установах, майстернях, стайнях, а іноді й на державних сільськогосподарських полях, тоді як приватні раби займалися домашнім обслуговуванням, а іноді й сільським господарством. Цих рабів не призначали для роботи в монополізованих урядом галузях промисловості заліза та солі. Державні раби могли отримати свободу від імператора, якщо їх вважали занадто старими, якщо імператор жалів їх або якщо вони вчинили гідний вчинок.

Раби становили близько 1% населення. Діти як державних, так і приватних рабів народжувалися рабами. Вбивство раба було протизаконним; ванів позбавляли ванств після того, як виявлялося, що вони вбивали рабів.

Система рангів

Зберігалася система ранжування для простолюдинів та знаті, яка базувалася на системі 12 рангів ще з держави Цінь. Підвищення в ранзі визначалося імператором і могло відбуватися з особливих подій, таких як ходження на трон нового імператора, весілля імператора або обрання спадкоємця трону. Центральний уряд іноді продавав ранги, щоб отримати більше доходів для держави. Усі чоловіки старше 15 років (за винятком рабів) могли бути підвищені в ранзі до 8 рангу (гунчен — «шляхетний колісничий»). Коли простолюдина підвищували в ранзі, йому надавали почесніше місце в розсадці на сільських бенкетах, давали більшу порцію дичини за столом, його менш суворо карали за певні злочини та він міг бути звільнений від трудової служби перед державою.

19-й (гуаньнейхоу) та 20-й (чехоу) ранги були рангами хоу, проте лише 20-й ранг дозволяв мати хоуго.

Особисті відносини

Родина

Відносини перебували під впливом конфуціанських звичаїв і включали як найближчу нуклеарну родину, так і членів розширеної родини. Родина була патрилінійною, оскільки сини батька не вважали родичів матері частиною свого клану; натомість їх вважали «зовнішніми родичами». Сім'я з більш ніж двома синами мала сплачувати додаткові податки. Середня сім'я в одному домогосподарстві зазвичай мала близько 4 або 5 найближчих членів родини. Великі сім'ї з'явилися за часів Східної Хань, коли деякі одружені брати вирішували жити з родинами один одного. Домогосподарство з трьома поколіннями, що жили під одним дахом, було неймовірно рідкісним явищем.

Рід або клан складався з чоловіків, які мали спільного патрилінійного предка, проте були поділені на підгрупи, чия поведінка один щодо одного регулювалася відповідно до конфуціанських звичаїв, які диктували, який родич має бути ближчим і більш близьким. Чотири різні підгрупи були такими: брат, сини брата та онуки брата; брати батька, сини та онуки брата батька; брати діда по батьківській лінії, їхні сини та онуки; та брати прадіда по батьківській лінії, їхні сини, онуки та правнуки. Коли центральна державна влада розпалася наприкінці епохи Східної Хань, менш розвинені райони країни залишалися відносно стабільними завдяки усталеним родинним групам, тоді як у високорозвинених районах (де родинні групи були фактично знищені державою) було набагато більше селян, готових звернутися до повстанських рухів для захисту та виживання.

Від жінок очікувалося виховання дітей, ткання одягу для сім'ї та виконання домашніх обов'язків, таких як приготування їжі; хоча сільське господарство вважалося чоловічою роботою, іноді жінки обробляли поля разом зі своїми чоловіками та братами.[168] Деякі жінки утворювали спільні групи прядіння та ткацтва, щоб об'єднати ресурси для оплати свічок, лампової олії та опалення вночі та взимку. Спів і танці для розваги заможних покровителів були іншими поширеними професіями, доступними для жінок. Деякі жінки також зверталися до скромної професії чаклунства для отримання доходу.

Шлюб

Шлюби укладалися як угоди та зв'язки, що утворювалися між двома кланами (головним питанням яких була власність), а не обов'язково двома особами. Внесок батька щодо того, з ким мають одружуватися його сини та дочки, мав більшу вагу, ніж рішення матері, хоча дід міг скасувати рішення батька. Після одруження нова дружина була зобов'язана відвідати сімейний храм, щоб стати частиною клану чоловіка та бути належним чином шанованою своїми нащадками після смерті. Проте вона зберігала своє дівоче прізвище.

Переважна більшість людей за часів правління Хань практикували моногамію, хоча заможні чиновники та знать могли дозволити собі утримувати одну або кількох наложниць на додаток до своєї законної дружини.

Хоча ідеальний вік для шлюбу становив 30 років для чоловіка та 20 — для жінки, чоловіки одружувалися у 16 років, а жінки - у 14. Щоб заохотити сім'ї видавати своїх дочок заміж, у 189 році до н.е. було прийнятозакон, який у п'ять разів збільшив ставку подушного податку для незаміжніх жінок віком від 15 до 30 років. Практикували сувору форму екзогамії, згідно з якою не можна було одружитися з особою з однаковим прізвищем, навіть якщо обох партнерів не можна було простежити до спільного предка.

За звичаєм існувало сім умов, за яких чоловік міг розлучитися зі своєю дружиною: непокора свекрухам, безпліддя, перелюб, ревнощі до наложниць, невиліковна хвороба, балакучість та крадіжка. Проте чоловікові не дозволялося розлучатися з дружиною, якщо вона завершила 3 роки жалоби за одним із його померлих батьків, якщо в родині її батька не було живих родичів, до яких можна було б повернутися, або якщо родина чоловіка спочатку була бідною, але розбагатіла після одруження. Іноді жінки також могли ініціювати розлучення та повторно вийти заміж, якщо родина чоловіка була бідною, він був хворий або його свекри були надто жорстокими.

Великими чеснотами чоловіків були сила та непохитність, тоді як великими чеснотами жінки були повага та поступливість. Протягом свого життя жінка хань мала підкорятися волі спочатку свого батька, потім чоловіка, а потім свого дорослого сина.

Гомосексуалізм

Припускають, що більшість імператорів були бісексуалами або гомосексуалістами. Найбільш з них відомий імператор Ай, що планував передати трон коханцеві Дунсяню. Їх стосунки відомі історією, коли імператор обережно відрізав рукав, щоб не розбудити Дунсяня, що заснув на ньому. Розрізаний рукав багато хто наслідував при дворі, і він став відомим як дяньсю («рукав, що відрізано»). Ця фраза була пов'язана з попередньою історією Міцзи Ся про надкушений персик, щоб створити формулювальний вираз ютао дуаньсю для позначення гомосексуальності загалом. Окрім імператорів бісексуали були також відомі сановники і аристократи, зокрема Хо Гуан, регент часів Західної Хань, і Лян Цзі, командувач часів Східної Хань. Політик і історик Східної Хань Ін Шао згадує про сексуальні відносини між палацовими жінками. такі відносини називалися дуйши.

Проституція

Саме в джерелах цієї епохи виявлено найраніші достовірні відомості про повій, але їх законодавчий статус достемено не відомий, припускають, що загалом вони були поза законом.

Право

На початку правління династії у праві ще панувала легістська концепція. Імператор мав виключне право складати нові закони або скасовувати старі. Канцлер Гао-цзу — Сяо Хе —інтегрував значну частину законів Цінь у законодавство Хань. Доказом цього є археологічні знахідки бабмбукових тектів Шуйхуді (епохи Цінь) та Чжанцзяшань (епохи Хань). Дев'ять розділів кодексу законів складалися зі статутів, що стосувалися злочинності, тоді як два з цих розділів стосувалися судового процесу («Збірка судових запитів» — «Цзоуяньшу»). Хоча він зберігся лише у невеликих фрагментах, це, як стверджується, була масивна письмова праця на 960 письмових сувоях. Кодекс містив 26 272 статті, написані 7 732 200 ієрогліфами, які окреслювали покарання. Було 490 статей лише про смертну кару, які містили 1882 правопорушення та 3472 аналогії або судові прецеденти.

Завдяки Дун Чжун-шу право поступово стало більш конфуціанським. Саме його концепція паралельності виховання і покарання мала на увазі під поняттям лі (правило) — засіб прояву та розвитку доброго, а під фа (закон) — засіб припинення та усунення поганого, поєднавши тим самим у правотворчості принципи легістської та конфуціанської шкіл. Закони династії Хань існували як кодифікації. Хоча кодекси цієї династії не збереглися до наших днів, але вже сунський вчений Ван Інлінь зробив спробу реконструкції за різними матеріалами, що дійшли до його епохи.

У подальшому склалася система кримінальних законів (люй), які були ядром законодавства, і навіть система допоміжних статутів (лін), що доповнювали люй. Люй - це спадщина попередніх китайських імператорів, а лін - доповнення, які було складео і впроваджено наступними імператорами. При династії Хань між лін та люй не було істотної відмінності.

Судочинство

На рівні повіту, командирства суддями були їх очільники. Їхні юрисдикції перетиналися, проте тайшоу (очільнки командирства) втручався у справи повтіового суду лише за необхідності; загалом було погоджено, що той, хто першим заарештує злочинця, першим його судитиме. Якщо справу суду командирства не можна було вирішити, Командувач юстиції був останньою апеляційною інстанцією перед імператором.

Командувач юстиції (Далі) — один з дев'яти міністрів центрального уряду — відповідав за винесення вироків у судових справах стосовно політичних змовників, вбивств ванів, хоу і високопосадовців, але імператор не лише мав право скасовувати рішення командувача юстиції. Імператор міг помилувати будь-кого та дарувати загальну амністію.

Ханьські вчені стверджували, що тортури — не найкращий спосіб отримати зізнання, тоді як судові засідання скликалися для вирішення, скільки ударів слід завдавати та якого розміру має бути палиця, щоб не завдати незворотних травм. Ув'язнення було нечуваною формою покарання за часів Хань; поширеними покараннями були смертна кара через обезголовлення, періоди примусових каторжних робіт для засуджених, заслання або грошові штрафи.

У Ранній Хань також існували завдання каліцтв в якості покарання, запозичені з попередньої практики в Цінь. Це включало татуювання на обличчі, відрізання носа, кастрацію та ампутацію однієї або обох ніг, проте до 167 року до н. е. вони були скасовані на користь тривалих покарань фалака. На початку правління імператора Цзіна було зменшено кількість ударів, які в'язень міг отримати від фалака. Починаючи з 195 року до н.е. особи віком від 70 років були звільнені від каліцтв.. Подальші реформи звільнили осіб віком від 70 років від суворих методів допиту у випадках, відмінних від неправдивих звинувачень та вбивств.

Не всі вбивства отримували однакове покарання, оскільки при винесенні вироку враховувалися родинні зв'язки та обставини. Наприклад, батько отримував набагато менш суворе покарання за вбивство сина, ніж якщо син убив свого батька. Жінки мали певні права згідно із законами Хань. Чоловікам було заборонено фізично знущатися над своїми дружинами. Справи про зґвалтування також зазвичай подавалися до суду та каралися за законами Хань.

Економіка

Основу становили сільське госпдарство, ремісництво, добування солі і заліза, торгівля. Землеробству сприяло винайдення нових сільськогосподарських знарядь праці. Тринога залізна сівалка, винайдена у II ст. до н.е. дозволила селянам ретельно садити посіви рядами, замість того, щоб сіяти насіння вручну. Важкий залізний плуг з відвалом потребував лише однієї людини для керування ним та двох волів для тяги. Він мав три лемеші плуга, насіннєвий ящик для сівалок, інструмент, який перевертав ґрунт і міг засіяти приблизно 45 730 м² землі за один день.

Щоб захистити посіви від вітру та посухи Чжао Го створив систему чергування полів (дайтяньфа), яка змінювала положення борозен та гребенів між вегетаційними періодами. Після того, як експерименти з цією системою дали успішні результати, уряд офіційно спонсорував її та заохочував селян використовувати її. Селяни також використовували систему ямних полів (аотянь) для вирощування сільськогосподарських культур, яка включала сильно вдобрині ями, що не потребували плугів чи волів і могли бути розміщені на похилій місцевості. На півнчоі переважно вирощували ячмінь, пшеницю і просо, а у південній та невеликій центральній частинах імперії поля використовувалися переважно для вирощування рису.

Використовували бронзу та залізо для виготовлення різноманітної зброї, кулінарних інструментів, інструментів для столярів та побутових виробів, бронзових дзеркал (визначалися особим стилем, для якого було характерен сріблястий блиск через додавання олова). Виробляли коване залізо, вводячи надлишок кисню в піч та викликаючи зневуглецювання. Чавун тепер можна було перетворювати на коване залізо та сталь за допомогою процесу рафінування.

Ханьська кераміка (особливо керамічні фігурки), різьблення по нефриту (особливо нефритові костюми), ткацтво по шовку і китайський живопис (на папері) були трьома областями особливих досягнень. Вважається, наприклад, що самі ранні зразки китайської порцеляни проводилися в провінції Чжецзян під час пізньої Східної Хань (100—200 рр. н. е.).

Для видобутку металевих руд викопували підземні шахти, деякі з яких сягали глибини понад 100 м. Буріння свердловин та бурові вишки використовувалися для підйому розсолу до залізних резервуарів, де його переганяли на сіль. Дистиляційні печі нагрівалися природним газом, який подавався на поверхню бамбуковими трубопроводами. Можливо, ці свердловини досягали загальної глибини 600 м.

Крім того, підкорення деяких частин Центральної Азії дало ханським імператорам контроль над важливими торговими шляхами до Європи та, отже, через які транспортувалися шовк і золото. До 166 роцу н. е. був встановлений прямий зв'язок з Римом, що призвело до імпорту слонової кістки та панцира черепах.

Приватні виробництва та державні монополії

Китайська алебарда ji (戟) часів династії Хань та китайський залізний меч.

За часів ранньої Західної Хань заможні виробники, які займалися металом або соляним бізнесом, багаті торговці, а також правителі місцевого масштабу могли похвалитися накопиченнями, порівнянними за обсягом з державною скарбницею, і кількістю селян до тисячі душ. Через те що багато селян не працювали на своїх полях, уряд втрачав значну частину податкових надходжень. Щоб обмежити таких багатіїв, імператор У-ді націоналізував соляну та металургійну галузі у 117 році до н. е., дозволивши при цьому багатьом колишнім промисловцям стати офіційними керівниками монополій. За часів Східної Хань центральний уряд скасував державні монополії, віддавши їх воєначальникам та місцевій адміністрації, а також приватним підприємцям.

Виробництво міцних спиртних напоїв було ще однією прибутковою галуззю приватного бізнесу, яка була націоналізована центральним урядом у 98 році. Однак ця монополія була скасована в 81 році і було введено податок у дві монети за кожні 0,2 літра продукції для приватників. 110 року до н. е. імператор У-ді був також замішаний у справі прибуткової торгівлі алкоголем, коли здійснював продаж державних запасів зерна за цінами нижчими, ніж у торговців. Окрім створення імператором Мінгом короткочасного Управління з регулювання та стабілізації цін, яке було скасоване в 68 році, в період Східної Хань центральний уряд практично не вживав заходів з регулювання цін.

Оподаткування та власність

Золоті монети Східної Хань

Крім земельного податку, який землевласники сплачували залежно від їхнього врожаю, населення також мало сплачувати подушний оклад і податок на власність, які виплачувалися готівкою. Річна величина подушного окладу становила для дорослих чоловіків і жінок 120 монет, а для дітей — 20 монет. Торговці були зобов'язані платити за вищою ставкою у 240 монет. Подушний оклад стимулював монетизацію економіки, що спричинило випуск понад 28 мільярдів монет з періоду 118 до н. е. — 5 рік н. е. тобто в середньому 220 мільйонів монет на рік.

Широке звернення готівки як монет дозволило успішним торговцям вкладати гроші у купівлю земель, забезпечуючи цим розвиток торгового класу, незважаючи на одночасні спроби уряду поставити його представників у жорсткі умови шляхом введення великих торгових і майнових податків. Імператор У-ді навіть запровадив закони, які забороняли зареєстрованим купцям володіти землею, але великі торговці могли оминути реєстрацію і володіли великими земельними ділянками.

Великі маси селян, які володіли невеликими ділянками, стали основним джерелом податків династії Хань. Проблеми почалися в другій половині Східної Хань, коли багато селян влізли в борги й були змушені працювати на багатих землевласників. Уряд Хань розпочав реформи, щоб звільнити дрібних землевласників від боргів та дати їм можливість працювати на власних землях. Ці реформи включали зменшення податків, тимчасові звільнення від сплати податків, видачу позичок, а також забезпечення безземельних селян тимчасовим житлом і роботою до виплати боргів на спеціальних земельних ділянках, з яких вони повинні були віддавати половину врожаю, а уряд забезпечував їх знаряддями праці.

У 168 році ставка податку на землю була зменшена з однієї п'ятнадцятої частини врожаю до однієї тридцятої, а пізніше до однієї сотої (в останні десятиліття династії Хань). Втрати в надходженнях були компенсовані підвищенням податків на майно.

Трудовий податок прийняв форму військового обов'язку, який потрібно було відбувати один місяць на рік, для чоловіків у віці від 15 до 56 років. За часів Східної Хань можна було уникнути служби шляхом сплати замісного податку, оскільки наймана праця ставала все більш популярною.

Зміна у засобах грошового обігу

Монета учжу (五銖), випущена за правління імператора У-ди) (роки правління 141-87 до нашої ери), 25,5 мм в діаметрі

Династія Хань успадкувала від династії Цинь монети бань лян (半兩, дослівно « пів-ляна»). На початку царювання династії імператор Лю Бан закрив державний монетний двір та дозволив карбування монет приватним особам. Його рішення було скасовано в 186 році до нашої ери його вдовою, імператрицею Люй Чжи, яка заборонила приватне карбування. 182 року до н. е. Люй Чжи випустила бронзову монету, яка була значно легшою, ніж попередні. Це викликало інфляцію, яка поширилася майже по всій країні й тривала до 175 до н. е., коли імператор Вень-ді дозволив приватним карбувальникам робити монети масою приблизно 2,6 грама.

144 року до н. е. імператор Цзін-ді знову скасував приватне карбування на користь центрального уряду та воєначальників. Також він запровадив новий вид монети. Імператор У-ді у 120 році до н. е. також випускає нову монету, а рік пізніше скасовує бань лян по всій країні, замінивши її монетою учжу (5銖, дослівно «п'ять чжу») вагою 3,2 грама. Ця монета стає китайським стандартом до воцаріння династії Тан (619—907 року). Її використання кілька разів переривалася на короткий термін через випуск нових видів грошей за часів правління Ван Мана, поки не було остаточно затверджено в 40 році імператором Гуан У-ді.

Оскільки монети, що карбувалися приватно воєначальниками були часто поганої якості та меншої маси, центральний уряд закрив їх карбовані двори й монополізував випуск монет в 113 році до н. е. Випуск монет урядом був переглянутий Суперінтендантом водних шляхів та парків, який передав цю прерогативу до рук Міністерства фінансів за часів Східної Хань.

Збройні сили

Армія

Вершники і колісничі армії Східної Хань

Основу становили піхота і вершники. Також до 133 року до н.е. зберігалися колісничні підрозділи. Але вони виявилися занадто повільними, щоб наздогнати повністю вершників хунну. Проте колісниці все ще використовувалися як оборонні засоби ще кілька десятиліть.

Залізне стремено ханьського вершника

Кінні сили були досить обмеженими на початку династії. Їхні єдині масштабні програми конярства існували в містах північно-західної імперії: Тяньшуй, Лунсі, Аньдін, Бейді, Шан та Сіхе. Імператор Вень постановив, що троє чоловіків віком до 1800 року можуть бути звільнені від військової служби за кожного коня, надісланого родиною уряду. Імператор Цзін створив 36 урядових пасовищ на північному заході для розведення коней для військового використання та відправив 30 000 рабів для догляду за ними. На час приходу до влади імператора У, уряд контролював табуни приблизно з 300 000 коней, які за часів правління імператора У зросли до понад 450 000. Використовувалися одинарні стремена для кріплення.

Професійна регулярна армія існувала в періоди Західної та Східної Хань. За часів правління імператора У династії Хань регулярна армія була значно збільшена (з 400 до 600 тис. вояків), щоб протистояти військовим викликам, що поставали перед хунну під час воєн Хань-хунну та іншими супротивниками під час експансії династії Хань на південь. Кількість кіннотних сил до 124 року до н. е. також значно збільшилася з 80 000–100 тис. до 200 000–250 тис. солдатів. Ханьська армія на той час переважно надавала перевагу професійним та напівпрофесійним військам, які служили довший час, над військами, які регулярно ротувалися та виходили у відставку після короткого терміну служби. Пізніше загальна регулярна армія хань збільшилася з 600 до 700 тис. осіб, включаючи близько 300 тис. вершників, з яких понад 400 тис. були професійними солдатами, які замінили новобранців.

Водночас існувала система військової повинності для простолюдинів (чженцзу) як непрофесійних солдатів. Були призивали чоловіків від від 23 років повинні були пройти один рік навчання в одному з трьох видів військ: піхота, кавалерія або річковий флот. До досягнення 56 років вони були зобов'язані пройти один рік дійсної служби у складі військ, відправлених для охорони кордонів від ворожих кочівників або для виконання обов'язків вартових у столиці. 155 року до н.е вік було знижено до 20 років, за правління імператора Чжао на нетривалий час повернуто до 23, але зрештою знову стало 20 років. Призовники навчалися 1 рік, а потім служили ще 1 рік на кордоні, або в одній з провінцій чи в столиці як охоронці. Відносно невелика меншість цих призовників також служила в кавалерійських підрозділах на півночі, які складалися переважно з добровольців з аристократичних родин, або у морських силах на півдні. Після завершення дворічної служби призовників звільняли зі служби. За часів Західної Хань звільнених із служби призовників все ще могли призвати на навчання раз на рік, але ця практика була припинена після 30 року. Ті, хто мав ранги від четвертого до восьмого, не повинні були проходити службу у своїй місцевості, а ті, хто мав ранг 9 і вище, мали повне звільнення. За часів Західної Хань загальна кількість чоловіків, які мали право на військовий призов, коливалася від 13 до 15 млн осіб, що відповідає близько 30% від загальної чисельності населення.

185 року до н.е. було створено Північна армія. Спочатку складалося з 8 полків, а між 31 і 39 роками до н.е. зменшено до 5 полків (залогової кавалерії, добірної кавалерії, піхоти, річкового флоту, лучників). Південна армія була створена в 138 році до н.е. для захисту столиці і імператорського палацу. 188 року було створено Армію Західного саду.

За часів Східній Хань ополчення було зменшено в розмірах на користь добровольчої армії. Також можна було законно відкупитися від призову. Під час криз добровольча армія збільшувалася в розмірах, але були сформовані великі ополчення, а деякі офіцерські звання були відновлені для тимчасового використання. Військового обов'язку можна було уникнути навіть за умови сплати податку на переїзд, оскільки армія Східної Хань стала значною мірою добровольчою силою.

Командування

Великий командувач (дацзянцзюнь; в подальшому об'єднаний з посадою головнокомандувача) був головнокомандувачем військових сил у Західній Хань, проте його посада обіймалася нерегулярно (з 205–202 років до н. е., з 196–195 років до н. е., з 189–177 років до н. е., з 154–150 років до н. е. та у 140 року до н. е.). Після 119 року до н. е. цю посаду обіймали декілька військових (до 117 року до н.е.). 106 року до н.е. посаду булос касованоі і відновлено у 87 році до н. е. З 51 року ця посада стала переважно цивільною. Тепер він міг розслідувати діяльність тих самих посадовців у центральному та місцевому уряді. Його різні бюро займалися призначенням, підвищенням та пониженням посадовців, веденням реєстрів населення та сільським господарством, утриманням транспортних засобів, поштових відділень та кур'єрів, цивільними справами, зберіганням зерна та військовими справами. Йому також були надані офіційні повноваження контролювати трьох із дев'яти міністрів: міністра церемоній, міністра національних житниць та міністра імператорської охорони.

Не було постійних генералів (цзянцзюнь) чи польових командирів. Їх обирали з придворних чиновників безпосередньо імператором за потреби. Часом кільком генералам доручали командування експедиційними силами, щоб запобігти отриманню переважної влади одним генералом та повстанню. Грошова винагорода генерала була еквівалентною або трохи нижчою, ніж у дев'яти міністрів, але у разі невдачі в кампанії генерал міг зіткнутися з дуже суворими покараннями, такими як страта. Заступником генерала був пянь-цзянцзюнь. Бяоці цзянцзюнь — генерал легкої кавалерії.

Меншими силами керував полковник (сяовей). Останньому підпорядковувалися сима (майор), цзюньхоу (капітан), тюньчжан (чотар). Інспектором армії був центральний капітан (бейцзюнь чжунхоу). Прикордонну залогу очолював юйші.

Зброя і обладунки

Дао, цзянь і алебарда часів Хань

Основною зброєю були цзянь, дао, алебарда (ге), спис (мао), посох, лук, арбалет (ну). Цзянь був популярною зброєю в епоху Хань, і тоді виник клас фехтувальників, які заробляли на життя фехтуванням. Фехтування на мечах також було популярним проведенням часу для аристократів. Відомо, що існував посібник із 37 розділів, відомий як «Шлях Цзяня», але на тепер не зберігся. Дао з кільцевими навершями також поширилися як кавалерійська зброя в епоху Хань. Дао мав перевагу в тому, що був однолезовим, що означало, що тупу сторону можна було потовщувати для зміцнення меча, роблячи його менш схильним до поломок. У поєднанні зі щитом дао ставав практичною заміною цзяня, тому з часом він став більш популярним вибором.

Арбалети масово вироблялися з використанням таких матеріалів, як шовковиця та латунь. За часів династії Хань далекобійність арбалетів з силою натягу від 76 до 340 кг перевищувала кілька сотень тисяч кроків. У 99 році до н.е. важкі арбалети з кількома болтами використовувалися як польова артилерія проти атакуючої кочової кінноти. У 180 році використовувався тип повторюваного арбалета, що приводився в дію рухом колі.

Обладунки династії Хань були подібними до обладунків династії Цінь, з деякими варіаціями та вдосконаленнями. Солдати носили костюми з лакованої необробленої шкіри, загартованої шкіри, бронзи, заліза або сталі, і були різних різновидів, таких як лускаті та пластинчасті. Шоломи були у вигляді шапок із необробленої шкіри або загартованої шкіри, які іноді доповнювалися шаром металевих пластинчастих елементів або виготовлялися з металів, таких як залізо чи сталь. Деякі вершники носили обладунки та щити, а деякі коні були принаймні частково в обладунках, але суттєві обладунки, подібні до катафракту, з повним покриттям, що покривало всього коня, не засвідчені письмово до кінця II століття.

Тактика

Піхота шикувалася у формацію глибиною мінімум у п'ять вояків, але реальна практика на полі бою могла бути гнучкою, деякі командири віддавали перевагу рядам глибиною до 10 осіб.

Військові видатки

Утримання величезної регулярної армії та проведення військових кампаній було дуже дорогим для уряду династії Хань. Уряд за імператора У був змушений створювати нові податки, запроваджувати державні монополії на сіль та залізо та продавати аристократичні звання, щоб отримати достатнє фінансування, оскільки існуючих джерел державних доходів було недостатньо. середньорічна вартість утримання піхотинця становила близько 10 000 готівкою, а віршника з його бойовим конем — близько 87 000 готівкою, що включало весь одяг, зброю, захисне спорядження та корм для коня, за винятком зернових запасів для солдата, які оцінювалися в середньому в 36 дан на рік. Згідно з цими оцінками, якщо регулярна армія Хань у 120-х роках до н. е. налічувала 600 000 солдатів (з 300 000 піхотинців та 300 000 вершників), загальна річна вартість становила б 29,1 мільярда готівкою. Якщо вона налічувала 700 000 вояків (з 400 000 піхотинців та 300 000 вершників), загальна річна вартість становила б 40,1 млрд монет. Порівнюючи ці загальні річні витрати на утримання регулярної армії з її річним грошовим доходом у розмірі 12 млрд. і 8 млрд монет доходів Таємної скарбниці (загалом 20 млрд.), то річні витрати на військо були в становитимуть 1,46—1,07 рази більше за доходи.

Флот

В цей період військові кораблі змінили конструкцію з клінкерної (перекриття дощок) на різьблену (дошки, що лежать поруч), і було додано кілька шарів надбудови. Якорі, кермо, стрілоподібні вітрила та вітрила стали стандартом для військових кораблів. Флот офіційно був відомий як «флот баштових кораблів» через важливість цього типу військового корабля у військово-морській стратегії. Флот був розгорнутий для захисту, а потім у походах проти держав Дун'оу в 138 році до н. е., Намв'єт 100 000 чоловік у 112—111 роках до н. е., придушення повстання в Міньюе в 110 році до н. е.

Флот складався переважно з двох класів кораблів: палубних кораблів (цзянь) та списоподібних кораблів (менчун). Палубні кораблі нагадували клітку з товстими дошками над палубою, на палубі та навколо корпусу для захисту від снарядів. Списоподібні кораблі були довгими та вузькими, призначеними для таранних атак на ворожі кораблі. 200 тис. моряків служили у флоті палубних кораблів, розділених на 3 ескадри: Цзянхуай у Юйчані, Куайцзі у Гоучжані (поблизу сучасного Нінбо) та Цінці у Шаньдуні.

Вірування

Вірили, що людина має дві душі: хунь та по. Вважалося, що дух-душа (хун) подорожує до раю безсмертних (сянь), тоді як тіло-душа (по) залишається на землі у своєму належному місці спочинку, доки вживаються заходи, щоб запобігти її блуканню в підземний світ. Тіло-душа нібито могла використовувати предмети, поміщені в гробницю померлого, такі як домашнє начиння, одяг, їжа та посуд, і навіть гроші у вигляді глиняних копій. Вважалося, що подвійні душі також можуть бути тимчасово возз'єднані в церемонії під назвою «виклик хунів для повернення до по» (чжао хунь фу по).

Імператор виконував роль верховного жерця в країні, він був зобов'язаний приносити ритуальні жертви Небу, верховним божествам та духам гір і річок. З 205 року до н. е. було утворено П'ять Сил (Уді), яким імператор приносив жертви. Імператор Чен скасував державне поклоніння П'яти Силам на користь церемоній, присвячених Небу (Тянь) та верховному богу (Шанді). Однією з основних причин цієї зміни в державній політиці було бажання імператора Чена здобути пряму прихильність Неба і таким чином отримати благословення від спадкоємця чоловічої статі. Виключне поклоніння Небу з боку двору продовжувалося протягом до кінця династії Хань.

Здійснювали ритуальні жертвопринесення (зазвичай тварин та їжі) різним божествам, духам та предкам. Вважалося, що померлі предки потребували їжі та пиття в потойбічному житті, тому живі члени сім'ї були зобов'язані регулярно пропонувати їжу та вино предкам у сімейному святилищі чи храмі. Заможні родини, що могли дозволити собі ховати своїх померлих у великих гробницях, часто розміщували продукти біля входів до таких комплексів.

Але вірування у потойбічне життя не були однаковими по всій імперії та змінювалися з часом. Не тільки існувало багато різних похоронних звичаїв та поглядів на те, як людина подорожує потойбічним життям, але навіть імена хунів та по, що означають дух-душа та тіло-душа, могли бути замінені на демон (гуй) та дух (шен). Демони вважалися частковими проявами померлого, яким бракувало їхньої життєвої енергії (ци), яку потрібно було виганяти, коли вони злісно спричиняли хвороби живим; однак демона також можна було вважати нейтральним «привидом». Духи зазвичай асоціювалися з тваринними духами, що втілювали певні місця, такі як бо Хуанхе (Хебо). Вважалося, що якщо цим духам приносили належні жертви, це приносило удачу; якщо нехтували ритуальними жертвопринесеннями, дух міг накликати нещастя на окремих осіб та місцеві громади.

У Західній Хань тексти, залишені в гробницях, ілюструють, що живі ставилися до мертвих з більшою співчуттям, ніж у Східній Хань, коли духів загалом більше боялися як небезпеки для живих. «Тексти, що вгамовують гробниці» (чженьмувень), що з'явилися протягом I ст., діяли як паспорти для померлих, щоб вони не турбували та не створювали небезпеки для живих. Як гробниці Західної Хань, так і Східної Хань містили «земельні контракти» (діцюань), в яких зазначалося, що померлий володіє землею, на якій його поховали.

Цикл усін

Ханці вірили, що три царства: Небо, Земля та Людство, нерозривно пов'язані та підпорядковані природним циклам; якби людина могла зрозуміти ці цикли, вона могла б зрозуміти приховані таємниці трьох царств. Одним із циклів був інь та ян, що відповідали поступливості та твердості, тіні та сонячному світлу, жіночому та чоловічому началам, а також Місяцю та Сонцю відповідно, тоді як вважалося, що він керує трьома царствами та зміною пір року. П'ять фаз (усін) були ще одним важливим циклом, де елементи дерева (му), вогню (хуо), землі (ту), металу (цзінь) та води (шуй) змінювали один одного в чергуванні, і кожна відповідала певним рисам трьох царств. На початку династії Хань родина Лю пов'язувала свою династію з водною фазою. До 104 року до н.е. двір Хань приєднався до земної фази. З 26 року двір Східної Хань ретроспективно стверджував, що стихією Хань завжди був вогонь.

Перша згадка про буддизмвідноситься до 65 ророку, коли Лю Ін, зведений брат імператора Мін, нібито віддавав шану Будді. Імператор Мін також збудував перший відомий буддійський храм — Храм Білого Коня — в Лояні. Він нібито був збудований на честь іноземних ченців Цзяшемотена (Кашьяпа Матанга) та Чжу Фаланя (Дхармаратна). Ань Шиґао з Парфянської імперії прибув до Лояну в 148 році. Він переклав буддійські праці китайською мовою, а також праці з йоги, які китайці пов'язували з даоськими вправами. Інший іноземний чернець, Локаксема з Гандхари, перебував в імперії Хань з 178 по 198 рік, під час чого переклав «Досконалість мудрості», «Шурангама-сутру» та «Пратьютпанна-сутру», а також познайомив ханців з концепціями Будди Акшобх'ї, Будди Амітабхи (буддизму Чистої Землі) та вченнями про Манджушрі.

Даоське релігійне товариство «П'ять кульок рису» було засноване Чжан Даолінем у 142 році. Посвячених членів групи називали «випивниками», титул, пов'язаний зі старійшинами села, які першими пили на бенкетах. Чжан Лу (третій очільник товариства) ініціював повстання у 184 році, яке дозволило йому зберегти повний контроль над командирствами Ба та Ханьчжун (сучасного Сичуаню та південного Шаньсі) до 215 року.

Культура

Мова

За часів Західної Хань використовувалася класична давньокитайська мова, але вже Сима Цянь складав свої твори пізньокласичним варіантом давньокитайської мови. У I—III ст. за династії Східна Хань затвердився власний варіант мови, віджомий як пізня давньокитайська мова, що стала проміжним етапом між давньокитайською та середньокитайською мовами.

Писемність

Приклад лішу часів Хань

Основи писемності лішу часів бере з династії Цінь. За часів Хань воно досягло зрілої форми, яку також називають (бафень). Бамбукові пластинки, знайдені наприкінці XX століття, вказують на те, що це дозрівання завершилося за часів правління імператора У. Цей процес, який називається лібянь, включав зміну та спрощення форм символів, при цьому багато компонентів об'єднувалися, замінювалися або пропускалися. У свою чергу, самі компоненти було упорядковано, щоб використовувати менше, пряміші та чіткіші штрихи. В результаті, лішу значною мірою бракує зображальних якостей, які все ще присутні в сяочжуань (мале письмо печатки). У середині Східної Хань з'явилася спрощена та легша форма лішу — сіньліті. До кінця Хань це стало домінуючим письмом, яке використовували писарі, хоча лішу залишалося у використанні для формальних робіт, таких як гравіровані стели.

З кінця династії повсякденні тексти, як правило, надавали перевагу іншій формі регулярного письма, в якій символи вписані в квадрати, що називається кайшу

На початку правління династії основними письмовими матеріалами були глиняні таблички, шовкова тканина, конопляний папір та згорнуті сувої, виготовлені з бамбукових смужок, зшитих разом конопляною ниткою; їх пропускали через просвердлені отвори та закріплювали глиняними штампами. Найдавніший відомий збережений аркуш паперу з написом на ньому був знайдений у руїнах сторожової вежі Хань, яка була залишена у 110 році у Внутрішній Монголії.

Освіта

Професійний вчитель, який відкрив приватну школу в маленькому містечку чи селі, іноді міг зібрати аудиторію від кількох сотень до понад тисячі учнів. Від студентів очікувалася оплата навчання, тому вчитель отримував значну зарплату. Його становище в місцевій громаді зазвичай мало першорядне значення і навіть використовувався як арбітр у суперечках.

Окрім приватного репетиторства, у 124 році було засновано Імперський університет (тайсюе), який тоді вміщував лише 50 учнів, але до II століття кількість студентів досягла близько 30 тис. осіб. Ці студенти могли бути призначені імператором на різні урядові посади відповідно до їхніх оцінок на іспитах. Студенти повинні були бути старше вісімнадцяти років для вступу, і їх обирав міністр церемоній з числа тих, кого рекомендувала місцева влада. Інші студенти могли обрати вступ до школи, що спонсорувалася місцевим командорським урядом.

Каліграфія

За Східної Хань каліграфія як мистецтво розвинулося у II ст., коли Лю Дешан та Чжун Ю стали першими майстрами цього мистецтва, використовувала вільніший, скорописний стиль, сіншу («біговий» стиль), у якому символи виконувалися пензлем швидше. Згодом ліншу, кайшу і сяочжуань також перетворилися на стилі каліграфії.

Наука і технології

Династія Хань була відповідальна за численні технологічні та наукові досягнення, в тому числі водяний годинник, сонячний годинник, астрономічні інструменти й розвиток паперу. Стандартний процес виготовлення паперу був винайдений Цай Лунем у 105 році. Ідеологічно на нього великий вплив зробили етика і філософія конфуціанства, хоча залишилися сліди законництва і даосизму від династії Чжоу.

Праця «Історичні записи» Сима Цяня вважається першою зі стандартних історій Китаю, яка заклала основу для китайської історіографії, створивши першу універсальну історію Китаю. Він розділив свою працю зі ста тридцяти розділів на основні аннали, хронологічні таблиці у форматі сітки (з річними звітами з 841 року до н. е., початку регентства Гунхе), трактати на загальні теми (такі як економіка та календар), історії спадкових будинків та держав, біографії окремих осіб, розташовані приблизно в хронологічному порядку, та власну автобіографію як останній розділ.

Наступною була «Книга династії Хань», складена Бань Бяо, його сином Бань Гу та його дочкою Бань Чжао. На відміну від приватної та незалежної роботи Сими, цей історичний текст був замовлений та спонсорований двором династії Хань за часів імператора Мін, який дозволив Бань Гу використовувати імператорські архіви. Це створило значний прецедент для решти «Офіційних історій» (Чженши), оскільки історик тепер практично не міг критикувати свого правлячого імператора, ґрунтовно і акцентовано висвітлювати насамперед політичний процес в хронологічному порядку із зазначенням найважливіших датованих подій у розділах цзичі («хроніки») і бяо («таблиці») і з подальшою деталізацією відомостей про них у розділах чжисі («трактати») і чжуань («перекази»). Чженши були

Наприкінці Східної Хань було створено «Книгу Пізньої Хань» (невідомого авторства), яке було упорядковано вже за династії Сун.

Окрім біографій, що містяться в історичних працях, серед шляхти стало популярним писати стилістичні есе та замовляти приватні біографії аристократів. Ці приватно опубліковані біографії зосереджувалися або на шляхетних представниках місцевості, або на більш відомих діячах, які мали імперське значення. Прикладом стала праця «Життєпис відомих жінок» («Ле нюй чжуань») Лю Сяна.

Лікарі епохи Хань вважали, що людське тіло підпорядковується тим самим силам природи, які керують більшим Всесвітом, а саме космологічним циклам інь та ян і п'яти фаз. Кожен орган тіла був пов'язаний з певною фазою. Хвороба розглядалася як ознака того, що канали ци, або життєвої енергії, що ведуть до певного органу, були порушені. Тому лікарі епохи Хань призначали ліки, які, як вважалося, протидіяли цьому дисбалансу.

Окрім дієти, лікарі призначали припікання, акупунктуру та гімнастику як методи підтримки здоров'я. Вважається, що Хуа То і Чжан Чжунцзин співпрацювали для складання медичного трактату«Шеньнун Бенцаоцзін» («Класика трав Шень-нуна»).

Серед словників, написаних за часів династії Хань, – «Регіональна мова» («Фан'янь» 15 року до н.е.) Ян Сюна та «Пояснення унітарних символів та аналіз складних символів» («Шовень Цзецзи» 121 року н. е.) Сюй Шеня. «Фан'янь» був першою працею зі словникового запасу китайської діалектної мови; сучасний китайський термін для позначення «діалекту» походить від назви цієї книги. У «Шовень Цзецзи» Сюй Шень розділив письмові символи на вень (文) та цзи (字), де перші були оригінальними піктограмами, а другі – символами, похідними від них. Перерахувавши 9353 символи з 1163 варіантними формами, Сюй розташував їх у 540 заголовках розділів відповідно до їхніх письмових радикалів. Цей зручний та систематичний підхід до розташування символів за їхніми радикалами став стандартом для всіх китайських словників.

Західноханьська книга Фань Шенчжи шу, написана за часів правління імператора Чен, є одним із двох посібників з сільськогосподарських технік та процесів, що збереглися з часів Хань. Інший — це східноханьські щомісячні інструкції для чотирьох класів людей («Сімінь юелін»), написані Цуй Ши.

Математичні трактати включали «Книгу про числа та обчислення» («Суань шу шу»), «Арифметичну класику про гномона та кругові шляхи неба» («Чжоу бі суань цзін») та «Дев'ять розділів про математичне мистецтво» («Цзючжан Суаньшу»).

Математичні досягнення династії Хань включають розв'язання задач із прямокутними трикутниками, квадратними коренями, кубічними коренями та матричними методами, знаходження точніших наближень для числа пі, надання математичного доказу теореми Піфагора, використання десяткового дробу, гаусівського виключення для розв'язання лінійних рівнянь, та ланцюгових дробів для знаходження коренів рівнянь. Одним із найбільших математичних досягнень династії Хань було перше у світі використання від'ємних чисел. Від'ємні числа вперше з'явилися в «Дев'яти розділах математичного мистецтва» як чорні лічильні палички, де додатні числа були представлені червоними лічильними паличками.

Також існували праці з астрономії, такі як «Різні читання космічних візерунків та зображень пневми» та «Духовний устрій Всесвіту» Чжан Хена, опублікований у 120 році; «Мистецтво семи світил»«Мистецтво восьми елементів» (174—175 роки) Лю Хуна. Астрономи складали зоряні каталоги та детальні записи комет, що з'являлися на нічному небі, зокрема записували появу комети, відомої зараз як комета Галлея, у 12 році до н.е.. Вони припускали, що Сонце, Місяць і планети мають кулясту, а не дископодібну форму. Вони також вважали, що освітлення Місяця та планет спричинене сонячним світлом, що місячні затемнення відбуваються, коли Земля перешкоджає сонячному світлу, що падає на Місяць, і що сонячне затемнення відбувається, коли Місяць перешкоджає сонячному світлу досягати Землі. У 28 році до н.е. ханьські астрономи зафіксували появу великої плями на Сонці під час сходу сонця. Це зазвичай вважається першою задокументованою сонячною плямою. Ймовірно, це була надзвичайно велика група сонячних плям.

104 року до н.е. було запроваджено новий календар Тайчу (太初历), який вимірював тропічний рік у 365+385⁄1539 (~ 365,25016) днів, а місячний місяць — у 29+43⁄81 днів. Також було вирішено відповідність тривалості календарного року до сонячного року шляхом впровадження 7 інтеркалярних місяців кожні 19 років за встановленим правилом. Це значно наблизило календарний рік до сонячного. Але імператор Чжан відновив календар Сіфень, відомий з часів Чжоу.

Філософія

Закони, звичаї, література й освіта значною мірою ґрунтувалися на філософії та етичній системі конфуціанства. Представники класу вчених і знаті, які прагнули зайняти державні посади, повинні були здобути освіту на основі конфуціанства. Нова синтетична ідеологія ханського конфуціанства була створена, коли вчений Дун Чжун-шу об'єднав конфуціанський канон з космологічними циклами інь і ян й китайськими п'ятьма елементами. Його модель включала та виправдовувала імперський уряд у природний порядок Всесвіту, вона сподобалася імператору У, який у 136 році до н. е. скасував неконфуціанські академічні кафедри або ерудитів, які не мали справи з п'ятьма конфуціанськими класичними працями.

У конфуціанстві існували різні регіональні традиції або «школи», що відносилися до певних текстів. Дві, які викликали найбільше дискусій, були традиціями «Нових текстів» та «Старих текстів». Перші представляли твори, що передавались усно після спалення книг Цінь у 213 році до н. е., а другі були нещодавно виявленими текстами, які,начебто були викопані зі стін будинку Кун-цзи, містили архаїчні письмові символи і, таким чином, були більш автентичними версіями. Хоча спочатку «Старі тексти» були відхилені, вони знайшли визнання при дворі імператора Піна, були відхилені імператором Ґуан У, а потім знову прийняті імператором Чжаном, але втретє були відхилені наступними імператорами.

Ханьське конфуціанство трансформувалося в період Східної Хань, коли вчені намагалися зрозуміти, як режим Ван Мана зазнав невдачі, незважаючи на його значну підтримку конфуціанських реформ. Перехід від ідеалізму Західної Хань до скептицизму Східної Хань частково можна представити «Зразковими вислови» («Фаянь») Ян Сюна, який стверджував, що людська природа невизначена, що можна розвивати добро та уникати негативних ситуацій, вивчаючи цінні принципи багатьох шкіл думки (не лише конфуціанства), проте людина не має контролю над своєю кінцевою долею (命), визначеною Небом.

Проте вплив легізму і даосизму все ще збергігали вплив. Деякі ранні чиновники Західної Хань перебували під впливом принципу «недіяння», що проявляється в роботах Хань Фея. Використовуючи цю концепцію, вони стверджували, що як тільки закони та адміністративні системи були встановлені, уряд функціонував безперебійно, і втручання з боку правителя стало непотрібним. Ця школа думки була відома як Хуан-Лао, що отримала повне визнання при дворі під патронажем імператриці Доу 1-й пол. II ст. до н.е.

Втім праці, як «Хуайнаньцзи» (139 року до н. е.), представили нові систематичні ідеї про космос, які підривали послання думки Хуан-Лао. Такі вчені, як Шусунь Тун, почали надавати більшого значення етичним ідеям, що пропагувалися в «класицистських» філософських працях.

Ван Фу намагався поєднати конфуціанство з ідеями легізму та даосизму, щоб пояснити, як можна врятувати суспільство. У своїх «Коментарях самітника» («Цянь фу лунь») він стверджував, що зло, накопичене людством з часом, може бути виправлене шляхом безпосередньої взаємодії з політичним організмом (легалістський підхід), але що людина повинна тим часом розвивати особисту чесноту як довгострокове рішення (даосський підхід).

У свою чергу Цзя Ї поєднав протилежні точки зору Мен-цзи та Сюнь-цзи у розділі «Захист і наставництво» («Баофу») своєї книги «Нові рекомендації» («Сіньшу»), щоб стверджувати, що людська природа є пластичною і тому спочатку не є ні доброю, ні злою.

У своїй праці «Збалансована дискурсія» («Луньхен») Ван Чун стверджував, що людське життя не є цілісним цілим, продиктованим єдиною волею Небес, як у Дун Чжуншу, а радше розбивається на три площини: біологічний (психічний та фізичний), соціально-політичний та моральний, елементи, які взаємодіють один з одним, створюючи різні результати та випадкову долю.

Внаслідок тривалого розвитку до I ст. н. е. образ шенженя («досконаломудрої людини») став важливою складовою державної релігії імперського Китаю, де досконалі мудрі мислилися вже не просто мудрецями, але особистостями особливого типу, що мають божественне походження і мають надприродні здібності. Цей етап розвитку образу шенженя виявився зафіксований у корпусі апокрифів (ченьвей) - релігійно-політичних за своїм характером текстів, що стали квінтесенцією політичної ідеології кінця Західної Хань.

Література

Більшість віршованих творів складено у жанрі фу, чуці або в обох жанрах. Деякі відомі поети часів Хань відомі. Втім багато з них анонімні, зокрема поети, що стоять за збірками «Музичного бюро» (Юефу), включаючи «Дев'ятнадцять старих пісень» (Ґуші Шицзюшоу), що типово для віршів з народної баладної традиції. Серед важливих авторів поезії епохи Хань є Сима Сянжу, Бань Гу, Мі Хен, Чжан Хен, Лю Сян. В інших випадках вірші приписували конкретним особам (наприклад дипломатові Су У, імператорській наложниці Бань-цзеюй) або писали з урахуванням їхньої персони, але справжній автор залишається невідомим.

Один із стилістично найважливіших напрямків розвитку поезії Хань можна знайти у збірці «Дев'ятнадцять старих віршів». Хоча збережені версії існують лише в пізніших збірках, зокрема в літературному збірнику Вень Сюань, самі 19 віршів, здається, належать до періоду Хань. Вони впливають як на поетичну форму ґуші («старий стиль»), так і на свій «тон похмурої меланхолії.

Поетичні вірші, опубліковані Музичним бюро, відомі як твори «Музичного бюро», пізніші твори, створені за зразком стилю творів Музичного бюро, відомі як твори «в стилі Музичного бюро» (юефу); і деякі з цих віршів «літературного юефу» та «нового юефу» були написані одними з найкращих наступних поетів. Твори Музичного бюро епохи Хань (юефу) були зібрані та передані майбутнім часам у таких (переважно епохи Шести династій) антологіях, як «Вень Сюань» та «Нові пісні з Нефритової тераси».

Наприкінці династії розвинувся жанр цзяньань, що демонстрував розвиток від детальних каталогів фу до форми поезії юефу. Водночас автори жанру цзяньань розвинули юефу в іншу форму, яка була прямим попередником основної форми жанру ши. Поезія цзяньань, як правило, була більш особистою та безпосередньою.

Наприкінці І ст. до н.е. зародилися і загалом оформилися до сер. І ст. ченьвей (апокрифи), що були релігійно-політичними за своїм характером творами, що являли собою сплав даних з галузі філософії, космології, міфологізованої історії, протонаукових знань та посібників з мантичних практикПід сильним впливом апокрифічних текстів створено «Лунь хен» («Терези суджень», I ст.), «Бай ху тун» («Усюдипроникливі [дискусії в залі] Білого тигра», I ст.), Цянь фу лунь» («Суждения затворника», II ст.) «Ді ван ши цзі («Аннали імператорів і князів», III ст.).

Мистецтво

Фреска з гробниці біля Лояна. Західна Хань. I ст. до н.е.

Динамічна династія Хань стала свідком значного піднесення мистецтва в порівнянні з попередньою добою мистецтва династії Цінь. Твори мистецтва також виконували важливу поховальну функцію. Маляри прикрашали стіни, що вистилають підземні гробниці померлих, фресками та різьбленими рельєфами; метою цих творів мистецтва було допомогти померлому в подорожі потойбічним життям. Також було поширеним тиснення художніх візерунків на плитці та цеглі.

Художників класифікували як ремісників, оскільки вони були несільськогосподарськими робітниками, які виготовляли та декорували предмети. Займалися виготовленням мініатюрних гіпсових візків, глиняних статуй собак, коней та людських фігур співаків та акторів, а також дитячих іграшок.

Імператор Лін доручив чиновнику Цай Юну намалювати портрети та створити панегірики для п'яти поколінь видатного клану Ян, чиновників та військових офіцерів. Це перший зафіксований випадок у Китаї, коли вченому-чиновнику було доручено написати панегірики та намалювати портрети разом, замість того, щоб покладатися на кваліфікованих ремісників для виконання живопису.

Особливим напрямком було створення зображень на бронзових дзеркалах. Зазвичай в середині зображували квадрат у колі з божеством чи «безсмертним», навколо яких були тварини(дракона, фенікса і тигра), яких оточували рослинні орнаменти (тистя і трави) або зубчастий визерунок з хмаринок, створюючи композицію космоганичного змісту.

Скульптурні фігурки людей, знайдені в ханьських гробницях, розміщувалися там для виконання різних функцій для померлого в потойбічному житті, таких як танці та гра музики для розваги, а також подача їжі. Поширеним типом керамічної фігурки, знайденої в ханьських гробницях, є солдати і служниці (часів Західної Хань) жінка-артистка з довгими, розвіваними шовковими рукавами, які розвіваються під час танцю часів Східної Хань). Деякі керамічні людські фігурки — як чоловічі, так і жіночі — були знайдені оголеними, всі з чітко вираженими геніталіями та відсутніми руками. Це пояснюється тим, що колись у них були дерев'яні або тканинні руки, які кріпилися до отворів у плечах кілочками, а також мініатюрний одяг з швидкопсувних матеріалів, таких як шовк. Керамічна скульптура Західної Хань відзначалася високим ступінем художньої майстерності, яскравістю та різноманітністю стилів, насамперед Чу; а в період Східної Хань постаті були більш ідеалістичні, метою було вхопити та передати дух персонажа, а ніж його точність зображення.

Кам'яні рельєфи виникли на початку династії Західна Хань на саркофагах. Внаслідок зміни простору кам'яної поверхні, на яку наносилися зображення, композиція стала тяжіти до більшого багатства та різноманітності: процесії верхи і в екипажах; військові і мисливські сюжети.

При передачі складних багатокомпонентних об'єктів у мистецтві кам'яних рельєфів Східної Хань майстри використали нарощування шарів зображення, стали зображуватись протяжні гори у вигляді «рибної луски».

Архітектура

Деревина була основним будівельним матеріалом за часів Хань; її використовували для будівництва палацових залів, багатоповерхових житлових веж і залів, а також одноповерхових будинків. Оскільки деревина швидко руйнується, єдиним свідченням дерев'яної архітектури династії Хань, що залишилося, є колекція розкиданої керамічної черепиці.

Цює на гробниці Гао Ї. Східна Хань

Але деякі споруди, зроблені з цегли, каменю та утрамбованої землі, залишилися неушкодженими. Це включає кам'яні стовпчасті ворота, цегляні гробниці, утрамбовані земляні міські стіни, утрамбовані земляні та цегляні маячні вежі, утрамбовані земляні ділянки Великої китайської стіни, утрамбовані земляні платформи, де колись стояли підняті зали, та два утрамбовані земляні замки в Ганьсу. Руїни утрамбованих земляних стін, що колись оточували столиці Чан'ань та Лоян, досі стоять разом з їхніми дренажними системами з цегляних арок, ровів та керамічних водопроводів. Монументальні кам'яні стовпчасті ворота, що називаються цюе, з яких 29 датуються ханьською епохою, утворювали входи до стін у святилищах та гробницях. Ці стовпи мають художні імітації дерев'яних та керамічних будівельних елементів, таких як черепиця, карнизи та балюстради.

Будинок з внутрішнім двором є найпоширенішим типом будинку, зображеним у творах мистецтва періоду Хань. Керамічні архітектурні моделі будівель, таких як будинки та вежі, були знайдені в гробницях Хань, можливо, для забезпечення житла померлим у потойбічному житті. Вони дають цінні підказки про втрачену дерев'яну архітектуру. Художні візерунки, знайдені на керамічній черепиці моделей веж, у деяких випадках точно відповідають черепиці Хань, знайденій на археологічних пам'ятках.

З літературних джерел епохи Хань відомо, що існували дерев'яні мости з естакадами, арочні мости, прості підвісні мости та плавучі понтонні мости. Є лише дві відомі згадки про арочні мости та одна рельєфна скульптура, розташована в провінції Сичуань, яка зображує арочний міст.

Одяг

Для бідних коноплі були поширеною сировиною, що використовувався для виготовлення одягу, тоді як багаті могли дозволити собі шовковий одяг. Шовковий одяг, знайдений у гробницях Хань, включає ватні халати (шеньї), довгі халати з хутряними вставками (паофу), двошарові халати, одношарові халати, одношарові спідниці, взуття, шкарпетки та рукавиці. Багаті чоловіки також носили хутро лисиці та борсука, пір'я диких качок та капці з інкрустованою шкіряною або шовковою підкладкою; ті, хто мав скромніший дохід, могли носити вовняні та шкури тхора. Великі валізи з бамбуковими ковдрами, знайдені в гробницях Хань, містили одяг та речі розкоші, такі як візерунчасті тканини та вишивка, звичайний шовк, дамаск та парча, а також перелівець (або марля), все з насиченими кольорами та візерунками. Халати з широкими рукавами переважали над халатами з вузькими рукавами, крім того, у V-подібному вирізі було помітно нижню сукню. Імператор У під впливом конфуціанських ідей змінив основний колір одягу, вибравши жовтий, на краях рукавів і воріт нашивалась смуга тканини, що трохи відрізнялася від основного кольору. Чоловічі штани на той час були з дуже довгими штанинами і не мали пояса.

Під час жертвоприношень предкам імператор одягав подовжену тіару, церемоніальний халат, зовнішня частина якого була червоного кольору, а внутрішня — пурпурового кольору з додаванням червоного.

Жіночий одяг являв собою широкі сорочки з довгими рукавами і затягнутими манжетами, що щільно облягали шию (жу). На початку епохи Хань нижній одяг був тісним і сковував рухи. Пізніше штани стали підв'язувати нижче коліна тканиною, наприклад, парчової стрічкою, щоб зв'язати ноги для їзди на коні. У повсякденному житті жінки стали носити жилети як жіночий одяг, що відрізнявся практичністю та естетикою. Імператор Чжао наказав усім жінкам у палаці носити їх із ременем, що щільно застібався, що і стало причиною поширення одягу такого типу.

При цьому мали значення (підкреслюючи станові відмінності) крій одягу (форми брами та рукавів), колір (чорний та жовтий для імператора, фіолетовий для знаті, білий та зелений для простолюдинів), її декоративні прикраси (вишивки, розпис по тканині). Також існували інструменти для прасування одягу.

Зачіски включали високі пучки, заплетене волосся та прикраси, у тому числі металеві каркаси та фігурки цикад, що символізували безсмертя. Парадними прикрасами імператриць і знатних дам вважалися велика шпилька «буяо» («трястися при ходьбі») з підвісками, що розгойдувалися під час руху. Більшість буяо було зроблено із золота у формі дракона або фенікса і прикрашалися перлами та нефритом. Вперше в цей період з'являються волосяні брошки дянь' і являли собою квіти, виготовлені з коштовних металів.

Побут

Речами розкошів обставляли будинки заможних купців, чиновників, знаті та ванської родин. Такі товари часто були багато декоровані кваліфікованими ремісниками. До них належать червоно-чорні лаковані вироби різних форм і розмірів, бронзові вироби, такі як дзеркала з рельєфним декором, олійні лампи у формі людських фігур та позолочені бронзові вироби, глазуровані керамічні вироби з різними гравійованими візерунками, а також прикраси та ювелірні вироби з нефриту, опал, бурштину, кварцу, золота та срібла.

Подорожі на екіпажах та конях були звичайним елементом повсякденного життя мешканців імперії, а також символом знатних людей. Але навіть імператор було дозволити собі мати коней однакової масті, а генерали могли їздити лише у екіпажах, запряжених волами. В епоху Хань полювання вже давно не відігравало істотної ролі в господарстві і стало діяльністю, що поєднує розваги знаті та фізичні вправи. Наприклад, за часів імператора У-ді династії Хань у передмісті Чан'аня було споруджено «Сад Шанліньюань» для полювання та дозвілля імператора.

Кухня

Найпоширенішими продуктами харчування за часів були пшениця, ячмінь, рис, просо лисячий хвіст, просо та квасоля<refWang (1982), 52></ref>. Також споживали сорго, Coix lacryma-jobi, таро, мальву, зелену гірчицю, диню, пляшковий гарбуз, пагони бамбука, коріння лотоса та імбир.

Серед фруктів, які вживали ханьці, були каштан, фінік, груша, персик, слива (включаючи сливу Prunus salicina та Prunus mume), диня, абрикос, червона бабуїна та полуниця.

Китайці часів Хань одомашнили та їли курей, мандаринок, гусей, верблюдів, корів, овець, свиней та собак.Серед видів дичинних тварин, на яких полювали були кролики, плямисті олені, горлиці, гуси, сови, китайські бамбукові куріпки, сороки, фазани звичайні та журавлі, тоді як рибу та черепах ловили зі струмків та озер.

З гробниці пані Дай (II століття до н.е.) відомо про тогочасні рецепти. Серед них були овочеві та м'ясні рагу, приготовані в горщиках, які мали такі комбінації, як рагу з яловичини та рису, рагу з собачого м'яса та селери, і навіть рагу з оленя, риби та бамбукових пагонів.[267] Приправи, згадані в рецептах, включають цукор, мед, соєвий соус та сіль. Рецепти в епоху Хань зазвичай передбачали м'ясо, начинене пластівцями, тістечками та іншими «обгортками».

Використовували палички для їжі як столове приладдя. Для пиття напоїв заможні люди часів Хань часто використовували чашки із золотими ручками та інкрустовані сріблом.

Пиво, яке могло бути неферментованим солодовим напоєм з низьким вмістом алкоголю або міцнішим пивом, ферментованим на дріжджах, зазвичай вживалося разом із м’ясом, але практично ніколи не вживалося разом із зерновими, такими як рис. Вино також регулярно вживалося.

Поховання

Було знайдено понад 10 підземних гробниць епохи Хань, багато з яких мали арки, склепінчасті камери та банялоподібні дахи. Найвідомішими є Хо Цюйбін му і усипальня Лю Шена

За часів Східної Хань нові стилістичні товари, вироби та твори мистецтва, знайдені в гробницях, зазвичай виготовлялися виключно для поховання і не вироблялися для попереднього використання померлим за життя. До них належать мініатюрні керамічні вежі — зазвичай сторожові вежі та міські житлові вежі — які дають історикам підказки про втрачену дерев'яну архітектуру.

Окрім веж, є також мініатюрні моделі жерновів, водопровідних колодязів, свинарників, товкачів та сільськогосподарських полів з гончарними свинями, собаками, вівцями, курами, качками. Хоча багато предметів, поміщених у гробниці, були загальновживаним посудом та начинням, вважалося табу приносити предмети, призначені для поховання, до житлових приміщень або імператорського палацу. Їх можна було приносити до житлових приміщень лише після належного оголошення про них на похоронних церемоніях, і вони були відомі як мінці («страшні речі», «предмети для померлих» або «блискучі речі»).

Імператорські мавзолеї

За письмовими джерелами відомо, що столиця Західної Хань - Чан'ань - була оточена групою імператорських мавзолеїв, поблизу яких, за даними переписів, до кінця династії виросли великі поселення. Усі міста навколо мавзолеїв набували статусу повітових центрів. Бань Гу згадує «міста-мавзолеї» Дулін (для імператора Сюань) і Балін (для імпертаора Вень), які перебували на південний схід від Чан'ані і «П'ять мавзолеїв» (Улін) — Чанлін (мавзолеї імпертаора Гао-цзу і імператориці Люй-хоу), Аньлін (для імператора Хуей), Янлін (для імператора Цзін), Маолін (для імператора У) та Пінлін (для імператора Чжао) —, розташованих на північ від неї, на північному заході — Ваньняньлін (для Лю Тай-гуна, батька Гао-цзу), Вейлін (для імператора Юань), Яньлін (для імператора Чен), Ілін (для імператора Ай), Канлін (для імператора Пін), на південний захід — Наньлін (для Бой-тайхоу, матері імператора Вень). Практика заснування «міст-мавзолеїв» була припинена при імператорі Юані. Таким чином, у мавзолеїв останніх чотирьох імператорів Західної Хань, розташованих неподалік один від одного за 10-15 км на північний захід від Чан'ані, міста не зводилися.

У 1990-х роках проведоно розвідки рештків мавзолейного комплексу (лін'юань) імператора Цзін в Янліні, що надає уявлення про будову імператорських мавзолеїв часів династії Хань. Територія комплексу має форму гарбуза-горлянки, 6 км із заходу на схід та від 1 до 3 км із півночі на південь, загальна площа близько 12 км². До нього входить могильний пагорб імператора, могильний пагорб імператриці, супутні поховання, рови з поховальними статуетками, храмові будівлі та цвинтар злочинців, які працювали на будівництві мавзолею. Власне комплекс займає західну частину і являє собою орієнтований країнами світу прямокутник (близько 2000 м із заходу на схід, близько 1400 м з півночі на південь), що плануванням нагадує традиційне китайське місто. Територія оточена стіною та ровом, усередину ведуть четверо брам, в центрі розташовувалося поховання імператора. У північно-східній частині комплексу розташовується могильний пагорб імператриці. Могила імператриці за формою та розміром подібна до могили імператора, оточуюча курган стіна охоплює дещо меншу площу. На північний захід і південний схід від імператорського кургану розташовані супутні поховання, на південний захід і південний схід від кургану знайдені сліди великих будівель, можливо, це поминальні храми імператора. Поруч із південно-східним масивом супутніх поховань знайдено «кам'яний компас» (лоцзін-ші), призначення якого не є зрозумілим на тепер. На північ від похоронного комплексу розташовані два великі поховання, що супроводжують, за типом близьких імператорським, але набагато меншого розміру, ймовірно там було поховано членів імператорської родини. У східній частині комплексі, десь за 1100 м від східної стіни похоронного комплексу, розташовано масив супутніх поховань та рови з поховальними статуетками. Масив неправильної форми, бл. 2350 м із заходу на схід та 1500 м із півдня на північ, загальна площа бл. 3,5 км². Десь посередині по всій довжині його розсічено церемоніальною «дорогою духів» (шень дао), яка йде до східних воріт похоронного комплексу, дорога дуже широка, бл. 110 м. На північ і південь від дороги йдуть ряди поховань. Весь масив розсічено взаємно перпендикулярними розділовими каналами, виявлено 22 канали, що йдуть із заходу на схід, і понад 100 – що йдуть з півночі на південь. Всього знайдено понад 5000 великих, середніх і малих поховань, імена похованих у деяких з них (переважно йдеться про найбільші могили) вдалося визначити: це сановники з родів Бань-і, Чжоу і У, му (губернатори) та аристократи (переважно хоу з правлячого роду Лю) часів імператора Цзін.

Значення династії Хань

Протягом панування династії Хань, Китай був офіційно проголошений конфуціанською державою. Разом з тим з початку правління імператора Лю Чжуана з династії Пізня Хань до країни стали проникати ідеї буддизму. Економіка країни мала чимало здобутків у сільському господарстві, ремеслах і торгівлі. Населення досягло 55 мільйонів мешканців. Водночас, Китай розширив свій політичний і культурний вплив на сусідні країни Маньчжурії, Монголії, Корейського півострова, Японського архіпелагу, В'єтнаму і Центральної Азії.

Династія Хань була відома своїми військовим здобутками. Її імперія простягалася далеко на захід, до Тарімського басейну в сучасному Сінцзянському автономному районі КНР. Ханські воєначальники вирушали з воєнними експедиціями аж до Каспійського моря, надаючи безпеку торговим караванам по середньоазійським шляхам. Ці шляхи дістали назву «шовкового», оскільки по них експортувався китайський шовк. Китайські армії спромоглися завоювати північні Корею та В'єтнам на кінець 2 століття до н. е. Проте загалом, нагляд за завойованими периферійними регіонами був слабким і непостійним.

Задля самоствердження та ефективізації контролю над сусідніми країнами династія Хань розробила китаєцентричну систему двосторонніх відносин. Згідно з нею володарі-сусіди мусили сплачувати Китаю данину і визнавати китайського імператора за свого сюзерена, в обмін на що отримували дозвіл на торгівлю з Хань і ярлик васального Китаю правителя власної країни. Майже всі сусідні народи були включені до цієї китаєцентричної дипломатії за винятком сюнну, з якими китайці поводили себе як з рівними.

Занепад династії Хань був пов'язаний із децентралізацією влади, занепадом інституту імператора та економічними негараздами. Останні спричинили повстання жовтих пов'язок, яке спустошило Північний Китай. У результаті ослаблення династії, країна розпалася на три царства.

Див.також

• Похід проти Дун Чжо

Література

Кирилицею

• Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — К. : Либідь, 1996.
• Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — К. : Либідь, 2000-2002-2006. — 592 с. — ISBN 966-06-0245-6.
• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.

Латинкою

• Brook, Timothy. (1998). The Confusions of Pleasure: Commerce and Culture in Ming China. Berkeley: University of California Press. ISBN 0-520-22154-0
• Ebrey, Walthall, and Palais (2006). East Asia: A Cultural, Social, and Political History. Boston: Houghton Mifflin Company. ISBN 0-618-13384-4.
• Fairbank, John King and Merle Goldman (1992). China: A New History; Second Enlarged Edition (2006). Cambridge: MA; London: The Belknap Press of Harvard University Press. ISBN 0-674-01828-1
• Huang, Ray (1997). China: A Macro History. New York: An East Gate Book, M. E. SHARPE Inc.
• Morton, W. Scott and Charlton M. Lewis (2005). China: It's History and Culture. New York: McGraw-Hill, Inc.
• Needham, Joseph (1986). Science and Civilization in China: Volume 4, Part 2. Taipei: Caves Books, Ltd.
• Needham, Joseph (1986). Science and Civilization in China: Volume 5, Part 7. Taipei: Caves Books, Ltd.
• Wright, David Curtis (2001) The History of China. Westport: Greenwood Press.
• Yuan, Zheng. "Local Government Schools in Sung China: A Reassessment, " History of Education Quarterly (Volume 34, Number 2; Summer 1994): 193—213.

Посилання

• Гань // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Хань