Кардашов Микола Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кардашов Микола Семенович
Народився 25 квітня 1932(1932-04-25) (86 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність астроном, астрофізик, науковець, винахідник, фізик
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Галузь астрофізика
Заклад Astro Space Center[d]
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Шкловський Йосип Самуїлович
Член Російська академія наук, Академія наук СРСР і Європейська академія
Нагороди

Микола Семенович Кардашов (рос. Николай Семёнович Кардашёв; 25 квітня 1932, Москва) — російський астроном, академік РАН (1994); директор Інституту космічних досліджень РАН; основні праці — в галузі астрофізики, радіоастрономії; лауреат Державної премії СРСР (1980, 1988), доктор фізико-математичних наук.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Закінчив МДУ в 1955. У 1959—1967 працював у Державному астрономічному інституті ім. П. К. Штернберга. Під керівництвом І. С. Шкловського захистив кандидатську дисертацію в 1962. З 1967 працює в Інституті космічних досліджень АН СРСР (зав. лабораторією, заст. директора по науковій роботі).

Основні наукові роботи відносяться до експериментальної і теоретичної астрофізики і радіоастрономії. Вперше розрахував і показав можливість спостереження нового класу радіоліній — рекомбінаційних, обумовлених переходами між дуже високими рівнями. Ці лінії незабаром були виявлені і стали могутнім засобом дослідження фізичних умов в газових туманностях. Досліджуючи проблему виникнення магнітного поля в залишках спалахів найновіших, зокрема в Крабовидній туманності, Кардашов в 1964, ще до відкриття пульсарів, прийшов до висновку, що дуже компактне радіоджерело, розташоване в центральній частині Крабовидної туманності, є наднамагніченою швидкообертальною нейтронною зіркою. Спільно з Л. І. Матвієнко і Г. Б. Шоломицьким в 1965 запропонував метод радіоінтерференційних спостережень на незалежних антенах, рознесених на міжконтинентальну відстань. Реалізація цього методу дала великий обсяг даних для дослідження радіогалактик, квазарів і джерел мазерного випромінювання. Бере участь в експериментальних дослідженнях і інтерпретації тонкої структури радіовипромінювання пульсарів (так званої мікроструктури імпульсів), при цьому досягнута часова роздільність складає одиниці мікросекунд. Висунув і послідовно розвиває ідею винесення радіотелескопа на орбіту (космічна радіоастрономія), що дає істотний виграш по основних параметрах спостережень — чутливості (за рахунок створення великих антенних полів в умовах невагомості і відсутності вітрових навантажень) і роздільній здатності (за рахунок можливості практично необмеженого збільшення бази радіоінтерферометра) і, нарешті, забезпечує захист від перешкод індустріального і атмосферного походження. Здійснював керівництво астрофізичними експериментами на першому космічному радіотелескопі діаметром 10 м (КРТ-10).

Кардашов є одним з ентузіастів пошуку сигналів позаземних цивілізацій. Очолював спеціальні експерименти з рознесеними антенами по виявленню надпотужних імпульсів позаземного радіовипромінювання. У 1979 вказав, що для пошуку штучних сигналів найперспективніші частоти в районі 200 Ггц (довжина хвилі 1,5 мм). У 1963 дослідив квазар CTA-102[en] — перший радянський внесок у пошук позаземного розуму (SETI). В цій роботі запропонував шкалу ранжування цивілізацій за рівнем споживаної ними енергії — шкалу Кардашова.

Обраний членом-кореспондентом АН СРСР по відділенню загальної фізики і астрономії 12 грудня 1976 р. Дійсний член РАН з 21 березня 1994. Віце-президент КОСПАР (1982—1986).

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]