Антропний принцип

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Згідно антропного принципу, якби Всесвіт був не таким, а інакшим, його було б нікому спостерігати

Антро́пний при́нцип (від грец. anthropos — людина), принцип антропності або принцип Зельманова-Картера — один з принципів сучасної космології, який стверджує, що люди спостерігають Всесвіт саме таким, а не інакшим, оскільки за інших умов людей не існувало б. Принцип встановлює залежність появи та існування людини як складної системи та космічної істоти від фізичних параметрів Всесвіту (зокрема, від фундаментальних фізичних констант — сталої Планка, швидкості світла, маси протона й електрона тощо).

Фізичні розрахунки показують, що якби змінилася хоча б одна з наявних фундаментальних констант (при незмінності інших параметрів і збереженні усіх фізичних законів), то стало б неможливим існування тих чи тих фізичних об'єктів — ядер, атомів та ін. Наприклад, якщо зменшити масу протона усього на 30 %, то в нашому фізичному світі були б відсутні будь-які атоми, крім атомів водню, і життя стало б неможливим. Осмислення цих залежностей і призвело до висування в науці та філософії антропного принципу.

У світоглядному плані антропний принцип втілює у собі філософську ідею космізму — взаємозв'язку людини й Всесвіту, висунуту ще в античності і розвинуту плеядою філософів і натуралістів (Протагор, Анаксагор, Бруно, Ціолковський, Вернадський, Чижевський, Тейяр де Шарден, Ф. Крік, Фрімен Дайсон, Ф. Хойл та ін.).

Формулювання[ред.ред. код]

Існують різні формулювання антропного принципу, але найчастіше він використовується у формі двох тверджень (слабкого і сильного), висунутих 1973 року фахівцем з теорії гравітації Брендоном Картером.

«Слабкий» антропний принцип стверджує: «Те, що ми очікуємо спостерігати, має бути обмежене умовами, необхідними для нашого існування як спостерігачів». Згідно нього, умови, необхідні для розвитку розумного життя, існують лише в певних областях, обмежених у просторі й часі. Люди виникли завдяки збігу багатьох факторів у одній з кількох таких областей.

«Сильний» антропний принцип стверджує, що «Всесвіт (і, отже, фундаментальні параметри, від яких він залежить) повинен бути таким, щоб у ньому, на деякому етапі еволюції, припускалося існування спостерігачів». Іншими словами, у Всесвіті закономірно і обов'язково виникають саме такі умови, що призводять до появи людини.

У парадоксальній формі його можна викласти так: «Наявність життя, представником якого ми є, накладає на властивості Всесвіту низку дуже сильних обмежень». Або: «Всесвіт не може бути іншим, ніж він є, оскільки ми існуємо». Ці твердження слід розуміти не як можливість впливу людського інтелекту на Всесвіт, а як неможливість виникнення та існування інтелекту у Всесвіті, властивості якого були б іншими.

Історія[ред.ред. код]

Ідея єдності людини і Всесвіту розроблялася в багатьох філософських і релігійних вченнях. Проте науково першим її спробував обґрунтувати Альфред Рассел Воллес, британський натураліст, мандрівник, географ, біолог і антрополог XIX ст. Як він зауважував, думка про «множинність світів» Коперника, де Земля є однією з численних населених розумними істотами планет, не підкріплена спостереженнями. Воллес доводив, що можливість виникнення де-небудь у Всесвіті життя і розуму залежить від великого числа взаємопов'язаних умов. Він дійшов висновку, що «будь-яка інша планета в Сонячній системі, крім нашої Землі, ненаселена» і «майже настільки ж ймовірно, що ніяке інше Сонце не має заселених планет». Воллес дотримувався думки, що люди — єдині розумні істоти і могли виникнути виключно на Землі як вершина еволюції Всесвіту. Дослідник приймав можливість існування інших всесвітів з іншими фізичними законами, однак вважав — тільки в нашому могла з'явитися людина і саме для цього Всесвіт виник.

Костянтин Ціолковський на початку XX ст. стверджував, що розум виникає як обов'язкова складова Всесвіту, необхідна для його подальшого розвитку. Тому спостережуваний нами космос не може бути іншим, оскільки в іншому не було б нас. Британський фізик Поль Дірак у 1937 визначив залежність фізичних констант від віку Всесвіту. Полемізуючи з ним, американський фізик Роберт Дікке зробив висновок, що ці константи саме на поточному етапі розвитку Всесвіту мають такі значення, які дозволяють фізикам досліджувати їх.

Радянський астроном Абрам Зельман у 1955 році описав зв'язок Всесвіту з його спостерігачами: «… можливість існування суб'єкта, який вивчає Всесвіт, визначається властивостями досліджуваного об'єкта … Ми є свідками процесів певного типу тому, що процеси іншого типу протікають без свідків». Григорій Ідліс в 1965 дійшов висновку: «Ми спостерігаємо свідомо не довільну область Всесвіту, а ту, особлива структура якої зробила її придатною для виникнення і розвитку життя».

Термін «антропний принцип» запропонував у 1973 році британський фізик Брендон Картер. Він виступав проти думки, що Земля і людство є пересічними явищами у Всесвіті з двома головними аргументами: а) необхідною передумовою нашого існування є спеціально сприятливі умови (температура, хімічний склад навколишнього середовища і т. д.) б) Всесвіт еволюціонує і не є просторово однорідним. З цього фізик зробив висновок, що «хоча наше становище не обов'язково є центральним, воно неминуче в деякому сенсі привілейоване». Згідно Картера, існує багато всесвітів, у яких умови поєднуються по-різному. Серед них є ті, де умови виявляються сприятливим для появи життя, в їх числі і наш Всесвіт. Можливість існування множини таких всесвітів уже припускалася в 1957 Г'ю Евереттом як наслідок розщеплення Всесвіту на кілька своїх версій в кожний момент, коли існує кілька варіантів подальшого розвитку подій[1].

Сучасна інтерпретація[ред.ред. код]

Антропний принцип припускає як релігійну, так і наукову інтерпретацію. Згідно першого, антропні характеристики Всесвіту виглядають як «підтвердження віри у творця, котрий спроектував світ так, щоб задовольнити в точності наші потреби» (Хойл[джерело?]). Наукова позиція заснована на тезі про принципову можливість природного існування безлічі світів, у яких втілюються всілякі комбінації фізичних параметрів і законів. При цьому в одних світах реалізуються найпростіші стаціонарні фізичні стани, в інших же можливе формування складних фізичних систем — зокрема, й життя в його різноманітних формах. А оскільки життя існує, значить наш Всесвіт «пристосований» до нього.

Значення антропного принципу зростає за космічної активності людини і є усе серйознішим поворотом сучасної науки до гуманістичної проблематики.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]