Ноосфера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ноосфе́ра (грец. νόος — «розум» і σφαῖρα — «сфера») — сфера розуму; сфера взаємодії суспільства та природи, в межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку (ця сфера позначається також термінами «антропосфера», «біосфера», «біотехносфера»)[1][2][3][4].

Ноосфе́ра — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Частина планети й навколопланетного простору зі слідами діяльності людини. Слово створене у семантичному зв`язку і лексичній аналогії з " атмосферою " і " біосферою ". Як зазначив В.І. Вернадський відповідний термін було введено французьким математиком та філософом Е. Ле Руа разом з його другом Тейяром де Шарденом після їх детального знайомства з вченням Вернадського про біосферу під час його лекцій у Парижі в 1923 р. При цьому Ле Руа визначав ноосферу як сучасну стадію, що її геологічно переживає біосфера.[2][3][5][6][7].

Початок Ноосфери доцільно визначити з того часу, коли розумові дії людей досягли за силою впливу на геосферу і біосферу потужності «геологічної сили» - це явно сталося після побудови Суецького каналу (1869 рік), Панамського каналу (1920 рік), після побудови найбільших ГЕС, після  ядерних випробувань.[7]

Концепція ноосфери[ред. | ред. код]

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

Серед складових частин ноосфери виокремлюють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їхній взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

  1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;
  2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

Український вчений С. А. Подолинський, обрахувавши баланс енергії для планети Земля, показав залежність ноосфери від джерел енергії і їхній культурний вплив на формування економіки і соціуму Землі. Цим він дав поштовх і підґрунтя працям Вернадського, Ціолковського та інших космістів. Космізм в роботах Ціолковського К. Е. і Чижевського О. Л. дає нову якість розуміння і межам ноосфери. У такому розумінні ноосфера розповсюджена в пізнанні засобами телескопів до меж далеких галактик, і ми отримали інформацію про аномалії сонячної планетарної системи проти норми, що переважає у Всесвіті. У межах руху космічних зондів, планетарних роботів-дослідників, Марс почав відкривати свої таємниці. Вже розробляються проекти освоєння інших планет і космічного простору. Ноосфера розширюється і переміщенням в просторі — послання у 60-х для позаземних цивілізацій про людство на планеті Земля біля Сонця на краю галактики.

На думку О. Т. Звєрєва[8], основними законами ноосфери є:

  • Історичні передумови (закономірності) виникнення ноосфери (В. І. Вернадський)
  • Закон ноосфери В. І. Вернадського
  • Фундаментальна константа ноосфери — моральність
  • Закон необхідності перемоги екологічного світогляду
  • Закон неминучості збільшення ролі екополітики
  • Принципи наростання цілеспрямованого впливу людей на систему людина — суспільство — природа
  • Закон гармонійного примирення свободи і національних особливостей з плануванням і об'єднанням (П. Тейяр де Шарден)
  • Закон єднання дій та ідей людства (В. І. Вернадський)

Концепція і модель Ноосфери є корисною для кращого розуміння процесу розвитку людства, вирішення міжнаціональних і міжрегіональних проблем, екологічних проблем, проблем війни і миру, ін.

Вплив концепції ноосфери на розвиток глобальних і корпоративних інформаційних та інформаційно-управляючих систем[ред. | ред. код]

Розвиток глобальних і корпоративних інформаційно-управляючих систем показує, що розвинена концепція Ноосфери також дуже корисна для дослідження й розробки досконалих інформаційно-аналітичних та інформаційно-управляючих систем корпоративного і глобального рівня, а також їх складових підсистем для групового й індивідуального використання - подібно до інформаційно-управляючого поля, мережевого ергатичного організму (2007 р.)[9].

Концепція єдиного інформаційно-управляючого поля враховує Концепцію Ноосфери як "поля, що складається усіма розумами, що взаємодіють" (див. вище) і є подальшим розвитком концепції єдиного інформаційного простору [9].

Приклади інформаційно-управляючих систем, узгоджених з концепцією Ноосфери[9]:[ред. | ред. код]

Концепція ноонсфери гармонійно доповнює концепцію Бога і може використовуватия спільно або автономно[9]. Про доцільність і практичну корисність концепції Ноосфери для створення досконалих інформаційно-аналітичних систем з функціями управління зазначили, для прикладу, в Україні у кінці першого десятиліття 21-го століття замовники цих систем корпоративного рівня, досліджували й рецензували українські вчені: д.т.н. Баранов В.Л., к.т.н. Круковський І.А., к.т.н. Водоп`ян C. В., к.т.н. П`ясковський Д.В. (ініціатори), д.т.н. Герасимов Б.М. (науковий керівник), д.т.н Коваленко М.В., д.т.н. Воронін О.А. (член Американського товариства математиків), к.т.н. Перегуда О.М., д.т.н Субач І.Ю., к.т.н. Колос Ю.О., Сімаков В.Л., Валюх А.І., Хомів Б.А., Гаврилюк В.Л. (SemanticForce, CEO ) [9][11][12][13][14].

Див. також[ред. | ред. код]

Критика ідеї ноосфери[ред. | ред. код]

Останнім часом у деяких працях екологів, істориків і філософів піддається критиці вчення В. І. Вернадського про ноосферу[15][16][17][18][19][20][21][22]. Так, відомий американський історик охорони природи Д. Вінер назвав вчення про ноосферу «утопічною і науково неспроможною ідеєю»[16]. Російський еколог Ф. Р. Штільмарк вважає: «Сама по собі ідея ноосфери, ідея гармонійного злиття природи і суспільства, в основі своїй є глибоко релігійною і на нинішній день є утопічною»[17]. Німецький філософ єврейськго походження Г. С. Левіт вважає, що «концепцію переходу біосфери в ноосферу» не можна вважати науковою[18]. Російський філософ В. О. Кутирев вважає: «Це вчення з самого початку несло в собі елементи утопії … Зараз ноосфера в стадії інтенсивного втілення і за масштабами суперничає з „чистою“ біосферою. З'явилася загроза існуванню природи як самостійної цінності»[22]. «В основі вчення про ноосферу — звичайне людське марнославство. Ми не можемо керувати природою, тому що не знаємо мети її розвитку», — вважає російський еколог О. В. Поздняков[20]. Цікаво, що ідею ноосфери не сприйняли не тільки багато сучасних екологів, істориків і філософів, але і близькі учні та друзі В. І. Вернадського — академік О. Є. Ферсман, К. О. Ненадкевич, Виноградов Олександр Павлович О. П. Виноградов[21].

Ось що пише з цього приводу В. Назаров:[21]

«

Нинішній бум з ідеєю ноосфери - це всього лише плід некритичного ейфорійного сприйняття всього, пов'язаного з творчістю великого натураліста ... Цьому буму не більше тридцяти років. Зате якщо вже що в Росії, хоч із запізненням, припаде до смаку, то величанню впину не знають. Та і якій розсудливій людині прийде в голову перекладати функції біосфери на будь-який технічний пристрій, якщо біосфера з цими функціями чудово справляється.

»

Критика критиків ідеї ноосфери[ред. | ред. код]

Є версія, що вперше термін ввів П'єр Тейяр де Шарден в його Cosmogenesis, проте станом на травень 2019 року там відсутній термін Ноосфера чи його замінник, у тому числі на сторінці Cosmogony.

Необхідно підкреслити, що критика концепціїї ноосфери В.І. Вернадського після розпаду СРСР відносно маловідомими письменниками, як правило з РФ є виключенням із загальноприйнятих позитивних оцінок ч часів СРСР, які знайшли своє відображення, для прикладу, у назві Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського[23].

Деякі з цитованих[17] критиків тут (Ф. Р. Штільмарк, ін.) називають теорію Ноосфери Вернадського "глибоко релігійною". Проте, роботи Вернадського були опубліковані у часи атеїзму в СРСР (до 1945 р.), а сам він як приклад розвитку Ноосфери називав теорію еволюції Дарвіна. Вернадський вказував, що погляди на Ноосферу формувалася у нього під впливом Першої і Другої світових війн, що викликало розуміння наростаючого руйнівного впливу розуму людей на планету, на її Біосферу і навіть на Геосферу. Це було важливим й очевидним чинником гуманістичної складової теорії Ноосфери [2].

Очевидним спростуванням "критики критики" є життєво важливі для людства прогнозно-модельні властивості вчення Вернадського про Ноосферу. Для прикладу, неврахування його попереджень про необхідність гармонійного впливу людських розумів на біосферу привело до соціально-екологічної катастрофи на Чорнобильській АЕС. Трагедія сталася з вини керівництва СРСР - біля Києва, на "шляху з варяг у греки" (з Балтійського до Чорного моря через Україну). Винуватці Чорнобильскої трагедії притримувалися таких же поглядів як показані тут критики теорії Ноосфери. У результаті одразу після аварії на Чорнобильській АЕС майже 8,5 млн людей (в Україні і Білорусі) були опромінені, близько 155 тис кв. км територій було забруднено радіацією. Реактор продовжував ще довго активно випромінювати радіацію. Керівництво СРСР у Москві намагалося приховати цю трагедію від світу, а через КДБ перешкодити поширенню правдивої інформації. Десятки мільйонів українців та їх сусідів переживають глобальні негативні наслідки цього і будуть страждати ще багато десятиліть. Цей, та багато інших прикладів переконливо показують необхідність недопущення негативного впливу Ноосфери на Біосферу й Геосферу[24]. Вершиною негативного впливу ноосфери на біосферу і геосферу є ядерні випробування .

Як підсумок варто зазначити, що концепція Ноосфери дає людям незамінні прогнозні можливості гармонійного розвитку людей, ноосфери у біосері і геосфері.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ноосфера // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  2. а б в Владимир Иванович Вернадский. «Несколько слов о ноосфере». Журнал "Успехи современной биологии" (1944 год, No. 18, вып. 2, стр. 113-120)
  3. а б В.И. Вернадский, Научная мысль как планетное явление, Отв. ред. А.Л. Яншин, Москва, "Наука", 1991.
  4. Georgy S. Levit: Biogeochemistry, Biosphere, Noosphere: The Growth of the Theoretical System of Vladimir Ivanovich Vernadsky (1863-1945) ISBN 3-86135-351-2
  5. "Evolution on Rails": Mechanisms and Levels of Orthogenesis by Georgy S. Levit and Lennart Olsson.[недоступне посилання з червень 2019]
  6. Ціннісні виміри "ноосферної парадигми" / Л. С. Хашиєва // Новий Колегiум. - 2017. - № 2. ... Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NovKol_2017_2_8.
  7. а б Концепція Ноосфери та мережеві ергатичні організми, мережево-центричні системи і війни, Інтернет речей. BI DSS (укр.). BI+KMS. 17.05.19. Процитовано 04.06.19. 
  8. Зверев А. Т. Основные законы экологии. — М.: Изд. дом Паганель, 2009. — 171 с.
  9. а б в г д Круковський, Ігор (05.01.2011 р.). Мережевий ергатичний організм (Network Ergatic Organism). Business Intelligence+KMS (українська). BIKMS. Процитовано 01.02.2019 р.. 
  10. Павлов В. В. Начала теории эргатических систем. // – Київ : Наук. думка, 1975. – 240 с.
  11. Круковський, Ігор (21.11.2011р.). Business Intelligence, експертні системи та мережевий ергатичний організм. Блог BI and DSS (українська). Видавець: BI+KMS. Процитовано 02.02.2019р.. 
  12. Круковський І.А. Проблемні питання розробки і реалізації Geospatial BusinessIntelligence // Геоінформаційні системи у військових задачах. Другий науково-технічний семінар 21‑22 січня 2011 року. – Львів: Академія Сухопутних військ, 2011. – С. 117-125.
  13. Круковський І. А. Ієрархічно-синергетичне об’єднання Social Media Analytics/Social CRM з Business Intelligence і з географічною інформаційною системою / І. А. Круковський, Б. А. Хомів, В. Л. Гаврилюк // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Технічні науки. - 2013. - № 1. - С. 60-69. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vzhdtu_2013_1_13
  14. SemanticForce - Система мониторинга и анализа онлайн-медиа в режиме реального времени: semanticforce.net
  15. Борейко В. Е. Прорыв в экологическую этику. — К.: КЭКЦ, 2013. — 168 с.
  16. а б Винер Д. Экологическая идеология без мифов // Гуман. экол. журн. — 1999. — Вып. 1. — С. 56-67.
  17. а б в Штильмарк Ф. Р. Реймерс как верующий эколог // Гуман. экол. журн. — 2001. — Вып. 2. — С. 9-12.
  18. а б Левит Г. С. Критический взгляд на ноосферу В. И. Вернадского // Природа. — 2000. — № 5. — С. 71-76.
  19. Олескин А. В. Биополитика. — М.: Изд-во МГУ, 2001. — 423 с.
  20. а б Поздняков А. В. Добрыми намерениями мостится дорога в ад // Биосфера. — 2003. — № 3.
  21. а б в Назаров В. Пусть стороники «ноосферы» мне возразят // Знание-сила. — 2003. — № 12. — С. 38-43.
  22. а б Кутырев В. А. Естественное и искусственное — борьба миров. — Н. Новгород, 1994. — 199 с.
  23. Сайт Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: http://www.nbuv.gov.ua/ Архівовано 15 серпня 2012 у Wayback Machine.
  24. Розсекречені документи КДБ: аварія на ЧАЕС не була випадковою. Радіо Свобода, radiosvoboda.org

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]