Життєпридатність планети

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оцінки життєпридатності планет ґрунтуються на ступені подібності умов на них з умовами на Землі, тому що це єдина відома населена планета

Життєпридатність планети (англ. planetary habitability) — здатність планети або її супутника бути потенційно придатною для виникнення і підтримки життя.

Загальний опис[ред. | ред. код]

Оскільки існування живих організмів на інших планетах, крім Землі, не доведено, будь-яку планету не можна впевнено визнати придатною, тобто мова йде про екстраполяцію інформації про фізико-хімічні умови на Землі, а також у Сонячній системі. Ці характеристики (тип зірки, відстань між Землею і Сонцем, маса і орбіта Землі) сприяють розвитку не тільки одноклітинних організмів, здатних існувати в широкому діапазоні температур, але і багатоклітинних організмів. Дослідження в цій царині, як теоретичні, так і експериментальні, є предметом щодо молодої наукової дисципліни астробіології, яка входить до складу планетології.

Абсолютно необхідною умовою існування живих організмів є джерело енергії, але потенційна придатність планет для розвитку життя залежить і від поєднання геофізичних, геохімічних та астрофізичних чинників.

При визначенні потенційної життєпридатності планети, дослідження зосереджені на основному складі, характеристиках орбіти, атмосфери і можливих хімічних реакціях. Найважливішими зоряними характеристиками є маса і світність, стабільність і висока металічність. Скелясті землеподібні планети й місяці, що потенційно мають життя, засновану на вуглеці, є найважливішим напрямком досліджень астробіології, хоча інші теорії часом розглядають альтернативну біохімію і інші типи космічних тіл.

Ідея, що за межами Землі може існувати життя, є однією з найдавніших, але історично вона була сформована філософією та природничими науками.

Наприкінці XX століття відбулося два прориви в цій області. Спостереження і вивчення автоматичними міжпланетними станціями інших планет і місяців Сонячної системи, надало критично важливу інформацію для визначення критеріїв життєпридатності і дозволяє провести важливі геофізичні порівняння між Землею і іншими об'єктами. Кількість позасонцевих планет, уперше виявлених 1991 року, постійно зростає, що дозволяє отримати додаткову інформацію з вивчення можливості існування позаземного життя. Найголовніше, це підтвердило той факт, що Сонце не унікально серед зірок за наявності планетної системи й розширило обрій пошуків далеко за межі Сонячної системи.

Американські астрономи уклали список планет, на яких з найбільшою ймовірністю може бути життя. Станом на липень 2018 р. до цього списку увійшли понад 1000 таких планет. Зокрема, супутник Сатурна Титан і екзопланета Глізе 581 g, яка знаходиться на відстані 20,5 світлових років від Землі в сузір'ї Терези.[1]

Коефіцієнти схожості планет із Землею[ред. | ред. код]

Залежно від ступеня схожості цих параметрів екзопланети із земними їм присвоєні відповідні коефіцієнти. Чим вище коефіцієнт - тим більше та чи інша планета схожа на Землю. [2]

Коефіцієнт схожості із Землею за густиною речовини планети, віддаленістю від материнської зірки і розміром.

  • Gliese 581g - коефіцієнт 0,89;
  • Gliese 581d - 0,74;
  • Gliese 581c - 0,7;
  • Gliese 581e - 0,56;
  • Марс - 0,7;
  • планета HD 69830 d із сузір'я Корма - 0,60;
  • Місяць - 0,56.

За наявністю атмосфери (в тому чи іншому вигляді), кількості світла, що надходить на планету з материнської зірки, характеру поверхні і наявності органічних сполук коефіцієнт схожості з Землею :

  • супутник Сатурна Титан (0,64),
  • Марс (0,59),
  • супутник Юпітера Європа (0,49),
  • Юпітер, Венера, Сатурн і його супутник Енцелад (0,35), інші планети Сонячної системи - 0,37.

За іншими оцінками, найбільш подібною до Землі є Kepler-452b[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]