Климко (повість)
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (лютий 2025) |
|
Климко  | |
|---|---|
 | |
| Жанр | повість |
| Форма | роман |
| Напрям | реалізм, неореалізм |
| Автор | Григір Тютюнник |
| Мова | українська |
| Написано | 1976 |
| Нагороди | Літературна премія імені Лесі Українки, 1980 |
 Цей твір у Вікіцитатах | |
«Климко» — повість українського письменника-шістдесятника Григора Михайловича Тютюнника, написана у 1976 році[1]. У повісті відображено події Другої світової війни та її трагічний вплив на долю української дитини.
1942 року через голод і війну (та послухавши поради знайомих) письменник у віці 11 років пішов до матері на Полтавщину пішки.
Згодом в автобіографії Григір Тютюнник згадував:
Порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, — голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні. Через Слов'янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню[2].
Цей складний особистісний досвід Григора Тютюнника[3] ліг в основу повісті «Климко»[4].
Головний герой повісти — Климко — є сиротою, а батька Григора репресувала радянська влада в 1937 році[5]: «У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок (він з 1897 року), його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах»[1].
Після цього малого Тютюнника виховували дядько й тітка, а персонаж Климко також живе з дядьком (Кирилом): «Узяв мене до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник, — мати осталися заміжні за іншим, а я пішов до дядька. Сьогодні я знаю, для чого взяв мене дядько. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з сусіднього з нами хутора Троянівка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками»[2].
| Персонаж | Стисла характеристика |
|---|---|
| Климко | Жив удвох із дядьком Кирилом у залізничному бараці, відколи осиротів. Після загибелі дядька вирушає до Слов'янська по сіль. Вирізняється моральною силою: чесний, самостійний, працьовитий, цілеспрямований, витривалий, завжди готовий допомогти іншим. Дуже ввічливий і відповідальний, незважаючи на юний вік. |
| Зульфат Гарєєв | Давній Климків товариш. Фізично сильний, упевнений у собі, запальний, кмітливий. Гостро відчуває несправедливість. Як і Климко, завжди готовий допомогти ближньому, однак побоюється свого похмурого дідуся. |
| Дідусь Гарєєв | Низенький, сухоплечий, у ватяних штанях, вовняних шкарпетках і гостроносих шахтарських чунях. Хороша людина в душІ, але часто має похмурий настрій і песимістичний погляд на життя. Тому в очах інших персонажів є суворим, але відвертим (щирим) чоловіком. |
| Учителька Наталя Миколаївна | Колишня вчителька Климка й Зульфата. Доброзичлива, любить своїх учнів, але потребує захисту та допомоги, оскільки піклується про маленьку доньку — Олю. |
| Дядько Кирило | Машиніст великого паровоза ФД. Працелюбний, усміхнений (хоча ніколи не усміхався весело), турботливий. Щиро любить Климка. |
| Дід Бочонок | Станційний аптекар і дядьків Кирилів товариш. Допомагає людям, які приходять до нього зі своїми скаргами на здоров'я. Це дратує його егоїстичну та похмуру дружину. Співчуває Климкові через загибель дядька Кирила. |
| Бочончиха | Худа, злюща і скупа жінка діда Бочонка. Завжди мріє про вигоду (гроші), тому її дратує альтруїзм Бочонка у ставленні до хворих людей. Дає Климкові черстві сухарі на дорогу. |
| Швець | Доброзичливий дядько, що дає Климкові взуття, захищає дівчину з хустиною від ворожих поліцаїв. Знайомить Климка з тіткою Мариною. «Зоставив ноги в шахті», але не втратив жаги до життя. |
| Дівчина з хустиною | Була на шахтах Донбасу. Добивається до мами на Сумщину. Ледь не стає жертвою поліцаїв, але її рятують Климко й швець. Відчуваючи вдячність до Климка за порятунок, пропонує йому йти з нею, щоб знайти нову сім'ю, але Климко відмовляється, оскільки пам'ятає про свою обіцянку (принести сіль учительці та Зульфату). |
| Тітка Марина | «Жінка у довгому синьому плащі і в калошах на босоніж». Забирає Климка до себе додому та лікує (у дорозі Климко сильно захворів). Хороша людина, яка бачить себе новою матір'ю головного персонажа. Утім, чесний Климко не може покинути своїх друзів, тому Марина дає йому харчі на дорогу (+сіль і молоко) і прощається (і для Климка, і для Марини прощання стає дуже болісним). |
| Солдат в окулярах (чех) | Помічає Климка, коли той ховається у скирті. Побачивши виснажений стан хлопця, дає йому галети й сіль. |
| Німець | Жорстоко б'є Климка та викидає його з вагона потяга. |
| Поліцаї | Намагаються силою забрати дівчину з хустиною, але її захищають швець і Климко. Жорстокі та впевнені у власній фізичній силі. |
У повісті відображено події Другої світової війни. Головний герой, хлопчик на ім'я Климко, прокидається серед степу після сну під скиртою. Він прямує до Слов'янська. Під час подорожі хлопчик пригадує як опинився без домівки. Климко, осиротівши, жив із дядьком Кирилом у залізничному бараці біля колій. Дядько працював машиністом паротяга й тому багато днів не бував удома. З роботи він повертався завжди спокійним та усміхненим, але втомленим. Попри це, він завжди приносив Климкові гостинець. Дядько Кирило цікавився шкільними успіхами Климка, який мав гарні оцінки з усіх предметів, за винятком письма. З початком війни на станцію приїхала дрезина-рейковоз, на якій були тіла загиблих — дядька Кирила та його двох помічників. Від людей у натовпі хлопчик дізнався, що залізничників вбила бомба прямим влучанням. Климко залишився сам, болісно переживав втрату найближчої людини, плачучи на кладовищі. Сидіячи у скирті, він побачив німецький обоз. Один солдат з обозу помітив Климка, але пожалів і пригостив галетами та сіллю. Потім хлопець отримав сухарі від аптекаря, але цього не вистачило надовго.
Прямуючи далі, хлопець знайшов печену картоплю, якою втамував голод. Потім німці розбомбили залізничну станцію і барак згорів. Климко перейшов жити до невеличкої кімнати у шахтній сортувальні, де йому заважали пацюки. Та Климко зустрів шкільного друга Зульфата Гарєєва, який прогнав гризунів. Хлопці якийсь час переховувалися в кімнаті, чуючи гуркіт боїв. Одного разу вони пішли на базар і побачили як їхня вчителька Наталія Миколаївна з малою донькою намагалася обміняти гарну сукню на їжу. Проте, побачивши своїх учнів, вона засоромилася обмінювати сукню. Тоді розлючений бородань, який керував обміном, став ображати вчительку, — і Зульфат кинув у нього камінь. Згодом хлопці запропонували учительці перейти жити до них у кімнату. Наталія Миколаївна погодилася: у неї нема притулку, а школу розгромили італійські солдати.
Оскільки багато їжі забрали італійські окупанти (є лише трохи сала й картоплі), Климко вирішив піти до Слов'янська по сіль (із чого й починається твір), аби потім обмінювати її на харчі. Про це він сказав Зульфату та залишив записку для Наталії Миколаївни з проханням не хвилюватися. Хлопці зрозуміли, що дочка Наталії Миколаївни не зможе вижити, коли вчителька стала давати їй чай замість молока.
Хлопчик поступово наближається до міста (за цей час виснажується і розуміє, що захворів). Він заходить на базар і починає шукати, де продають сіль. Його кличе дядько (швець, який залишився без нижніх кінцівок) та починає питати, хто він та звідки. Климко розповідає. Дядько звертає увагу на його босі ноги та дає Климкові взуття. Також дядько каже, що Климку потрібно повернутись назад на 50 кілометрів до Артемівська (нині Бахмут), де він зможе знайти сіль. У цей час на базарі німці та поліцаї починають облаву. Вони хапають дівчат і хлопців, щоб відправити їх на роботу у Німеччину. Швець намагається захистити дівчину від насильства, але прислужники німців його б'ють. Климко все-таки відчайдушно допомагає врятуватися цій дівчині, на яку поліцаї полюють з особливою наполегливістю. Він каже, буцімто вона його сестра. Дівчина, вражена таким благородним вчинком хлопця, пропонує йому стати частиною її сім'ї, але Климко заперечує, бо не може кинути напризволяще Зульфата й Наталю Миколаївну. Швець і дівчина дають Климкові трохи солі.
Одна жінка (тітка Марина), яка торгувала на базарі, дізнається, що потрібно Климку, та обіцяє дати йому ще солі. Климко за це допомагає їй відвезти додому візок. Удома в жінки йому стає гірше, (адже він ще в дорозі захворів), але вона допомагає йому одужати. Три дні вона піклується про непритомного Климка.
Попри слабкість, Климко намагається поратись по господарству, щоб віддячити. Тітка Марина пропонує йому залишитися в неї, але хлопчик відповідає, що мусить повертатися. Марині вдається посадити Климка на товарний поїзд, щоб той міг швидше й безпечніше дістатися додому. Вона прощається з хлопчиком і визнає, що він устиг стати для неї рідним. Марина сподівається, що колись вони ще побачаться.
У вагоні поїзда Климко зустрічається із земляками. Йому стає легше на душі, він думає, що все найгірше вже позаду, і засинає. У сні-спогаді Климко бачить дядька Кирила, відчуває сильну тугу за ним. Хлопець хоче посадити над могилою дядька вишню. Климко прокидається і бачить німця, який увірвався у вагон і помітив «нелегалів». Німець б'є виснажених людей і викидає їх із вагона. Серед них опиняється й Климко, проте хлопець продовжує шлях додому пішки.
Коли Климко повертається та до своєї станції, лунають постріли. Він бачить, як якийсь чоловік намагається втекти від солдатів, які стріляють у нього. Хлопець привертає увагу чоловіка, підказуючи, що сховатися можна в балці. Та від залізничного переїзду знов лунають постріли (автоматна черга). Кулі влучають у Климка, і головний герой гине на очах у Зульфата, який біжить йому назустріч.
- В основі твору — враження Тютюнника від важкої дороги додому шляхами війни. Архітектоніка повісті «Климко» містить композиційний прийом — екскурс у минуле. Це відхід від основної сюжетної лінії і основної теми твору з метою висвітлення додаткових епізодів (в той час, коли Климко пішки долає десятки кілометрів у пошуках солі, письменник час від часу перериває свою розповідь про мандри хворої дитини і показує картини довоєнного життя свого кмітливого, працьовитого й розумного героя в шахтарському висілку та випробування, які випали на долю Климка в перші дні війни). Екскурс належить до позасюжетних елементів. У ньому автор виводить і всеохопно розкриває характери інших персонажів (Зульфата, дідуся Гарєєва, вчительки Наталі Миколаївни), показує епізоди, які допомагають зрозуміти, що саме вплинуло на рішення героя почати такий нелегкий шлях[4].Особливе місце в цих екскурсах у минуле посідає образ дядька Кирила, який став для Климка-сироти найріднішою людиною. Климко відчуває прагнення знову побачити дядька, якого вбила війна.
2. Оніричні мотиви (сни персонажа): «Вагон розгойдувало дужче й дужче, а стрічки від безкозирки лоскотали і лоскотали Климкові шию — так м'яко, так ніжно», «уночі йому снилася велика зграя жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш». Григір Тютюнник постійно поглиблює аналіз внутрішнього світу Климка, описуючи думки та почуття персонажа:Дядько Кирило, в білих напрасованих брюках, білих парусинових черевиках і блакитній сорочці, легко перехопленій у стані шовковим поясом, одягав Климка в матроський костюм з безкозиркою, в нові рипучі сандалі, брав його за руку, і вони йшли до магазинів по морозиво та цукерки — смугасту «Ракову шийку»… Вітер грався стрічками безкозирки і лоскотав ними тоненьку Климкову шию.
3. Діалоги головного героя з іншими персонажами розкривають образи персонажів[6].«Листя палять, — подумав Климко. — Треба ж роботу якусь зробити тітці, а то тільки набалакав: і те зроблю, і те…»
Григір Тютюнник часто описує зовнішність своїх персонажів, звертаючи увагу на найдрібніші елементи:– Наталю Миколаївно… — Климко зупинився і подав учительці її трояндову сукню, яку досі ніс під полою дядькової діжурки. — Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми вас із Зульфатом удвох просимо, — переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…
АБО:Наталя Миколаївна стояла осторонь від натовпу, що затулив підводу, і, маленька, бліда, дивилася на бороданя широко розплющеними очима. В них не було ні презирства, ні гніву, а лише зляканий подив. Одна її брова, поторкана золотом од ранкового сонця, напружено піднялася вгору і дрібно-дрібно тремтіла.
4. Пейзажі, описи інтер'єру, природних явищ.Дядько сидів просто на землі, обгорнувши ноги старою сукняною ковдрою. На скронях йому густо висіялася кучерява розсадка сивини, а лице було все в зморшках. І в кожній зморшці, здавалося Климкові, чаїлася добра лагідна усмішка.
5. На окрему увагу заслуговує колірна палітра твору[7]. Хоча дія повісті відбувається на тлі війни, у тексті важливе значення мають не тільки темні, але і яскраві кольори. Це й не дивно, оскільки, незважаючи на трагічний кінець твору, Григір Тютюнник утверджує віру в переможну силу людської любови (Любови Всевишньої):У степу було тихо: блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.
- А світло звідусіль малювало на стіні супроти Климкового ліжка великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи, вони мінилися і тремтіли, як од вітру в степу…
- Повсідаються долі, сплівши ноги по-турецьки, і гомонять — без світла, серед червоних райдуг від напаленої до вишневого кольору чавунної «буржуйки».
- Найчастіше це траплялося у свято, коли депо, шахта, станція, клуб і школа сяяли вночі червоно-синьо-жовто-зеленими гірляндами, що гасли аж по тому, як сходило сонце, а з вікон у висілку грали патефони, і в бараці крізь тонкі стіни було чути з кімнати в кімнату святковий гомін.
- Над вершечками, жовтими й зеленими, помітив Климко, тоненькою цівочкою підіймався вгору димок.
- На плечах у неї (дівчини) була ще одна хустка — велика, у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі.
- Вони побачили маленьке-маленьке личко, біле, аж крейдяне, і щільно заплющені повіки, що здригалися від сонця, а губенята, не червоні, а синюваті, ожинові, невпинно ворушилися, наче шукали щось etc.
6. Функцію композиційного стрижня в повісті «Климко» виконує мотив дороги.
Тепер йому лишалося пройти кілометрів шістдесят. Климко повернув за акацієву посадку і побачив неподалік у степу старого з кошиком та жінок з мішками за плечима. Вони посувалися помалу і дуже горбилися. Климко пішов слідом за ними.
Мотив дороги розкриває перед читачем Климка як уже сформовану особистість із великою духовною силою[8].
У 1980 році за повість «Климко» та твір «Вогник далеко у степу» Григора Тютюнника нагороджено Літературною премією імені Лесі Українки[9].
У 1984 році за мотивами повісті режисер Микола Вінграновський зняв фільм[10] «Климко»[11].
- Григір Тютюнник. Климко. Повість. Оповідання. Казки. Видавництво «Знання», Київ, 2020 р. ISBN 978-617-07-0819-9.
- ↑ Григір Тютюнник - Біографія / Бібліотека Української Літератури – UkrClassic.com.ua. ukrclassic.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
- ↑ Джи), J. G. (Джей (24 листопада 2014). "Климко" історія написання. Dovidka.biz.ua (укр.). Процитовано 9 жовтня 2024.
- ↑ Hryhir Tiutiunnyk. Wikipedia (англ.). 27 вересня 2024. Процитовано 26 жовтня 2024.
- ↑ а б Григір Тютюнник — Климко (аналіз, паспорт твору). www.ukrlib.com.ua. Процитовано 9 жовтня 2024.
- ↑ ТЮТЮННИК ГРИГІР МИХАЙЛОВИЧ. web.archive.org. 17 січня 2018. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 26 жовтня 2024.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) - ↑ Живописець правди (О. Гончар) - Григір Тютюнник / Бібліотека Української Літератури – UkrClassic.com.ua. ukrclassic.com.ua (укр.). 18 грудня 2012. Процитовано 9 жовтня 2024.
- ↑ TURCHAK, OLENA. «ТРАДИЦІЙНА СЕМАНТИКА КОЛЬОРІВ ТА ЇЇ ТВОРЧА МОДИФІКАЦІЯ В ПОВІСТІ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА КЛИМКО.» Studia Ukrainica Posnaniensia 11.02 (2023): 83-102.
- ↑ Повість Григора Тютюнника "Климко" (слухати). Мала Сторінка. Процитовано 9 жовтня 2024.
- ↑ graphicbox, thomas villain + anybodesign +. Журнал Дніпро | читацький літературно-художній журнал Дніпро. www.dnipro-ukr.com.ua (фр.). Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
- ↑ Iryna Denysiuk (26 грудня 2015), Фільм " Климко" (1983 р., за мотивами повісті Григора Тютюнника), процитовано 9 жовтня 2024
- ↑ Климко. usfa.gov.ua (uk-Uk) . Архів оригіналу за 15 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
- Текст повісті «Климко» в е-бібліотеці «ЛітАрхів»
- Повість «Климко» Григіра Тютюнника / Ел. примірники твору в форматах: djvu, fb2, epub, txt