Конвенція про хімічну зброю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конвенція про хімічну зброю

Держави-учасниці Конвенції про хімічну зброю:
   Сторони Конвенції про хімічну зброю
   Сторони Конвенції, які заявили про наявність запасів хімічної зброї та / або відомо про володіння ними потужностями з її виробництва.
Тип міжнародний договір
Підготовлено 3 вересня 1992[1]
Підписано 13 січня 1993[1]
Місце Париж та Нью-Йорк[1]
Чинність 29 квітня 1997[1]
Умови ратифіковано 65 державами[2]
Підписанти 165[1]
Сторони 193[1] (Список державних-учасниць[en])[3]
Зберігається Генеральний секретар ООН
Мови Англійська, Арабська, Іспанська, Китайська, Французька, Російська[4]
Сайт https://www.opcw.org/ru/konvenciya-o-khimicheskom-oruzhii
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Конвенція про хімічну зброю, повна назва Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення[5] (англ. Convention on the Prohibition of the Development, Production, Stockpiling and Use of Chemical Weapons and on their Destruction) — міжнародний договір в рамках ООН в галузі контролю озброєнь, що має на меті повну заборону виробництва і використання хімічної зброї з огляду на її шкідливість для довкілля і здоров'я людини, а також визначає зобов'язання держав-учасниць у цій сфері.

Цю конвенцію, підписану від імені України 13 січня 1993 року в м. Парижі, в Україні ратифіковано Законом N 187-XIV від 16 жовтня 1998.[6]/ До серпня 2010 року 188 держав є учасниками цієї конвенції і ще 2 країни підписали, але поки не ратифікували її.[1]

Контроль за дотриманням статей Конвенції здійснюється Організацією із заборони хімічної зброї, що виступає як міжнародний правовий майданчик для уточнення положень Конвенції (Конференція країн-учасниць уповноважена вносити зміни до КХЗ, а також приймати підзаконні акти про виконання вимог Конвенції, тощо.). Крім того, організація проводить інспекції військово-промислових об'єктів з метою забезпечити виконання вимог КХЗ країнами-учасницями.

Історія[ред. | ред. код]

Міжнародне обговорення питання про заборону хімічної та біологічної зброї почалося в 1968 році. Його проводив Комітет з роззброєння, що складався з 18 держав, який після численних змін назви та складу був перетворений в 1984 в Конференцію з роззброєння.[7] 3 вересня 1992 Конференція надала Генеральній Асамблеї ООН свій щорічний звіт, який містив текст Конвенції про заборону хімічної зброї. Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію 30 листопада 1992. 13 січня 1993 в Парижі Генеральний секретар ООН відкрив її для підписання. Конвенція набула чинності 29 квітня 1997 через 180 днів після того, як була ратифікована 65-м її учасником (Угорщина). Конвенція доповнює собою Женевський протокол 1925 року.

   Підписали і ратифікували
   Приєдналися
   Підписали але не ратифікували
   Не підписали

Ключові пункти Конвенції[ред. | ред. код]

  • Заборона виробництва та застосування хімічної зброї
  • Ліквідація (або використання в інших цілях) потужностей з виробництва хімічної зброї
  • Знищення всіх запасів хімічної зброї (включаючи запаси, що знаходяться за межами території держави)
  • Взаємодопомога між державами та взаємодію з ОЗХЗ у разі застосування хімічної зброї
  • Інспекції ОЗХЗ з метою контролю над виробництвом хімікатів, з яких може бути виготовлено хімічну зброю (перелік речовин наведено у додатках Список 1, Список 2, Список 3)
  • Міжнародне співробітництво в мирному використанні хімікатів у відповідних областях

Країни-учасниці[ред. | ред. код]

Майже всі країни в світі приєдналися до Конвенції про заборону хімічної зброї, зокрема 190 з 196 держав-членів ООН є учасниками КЗС.[1] З 6 держав, що залишилися, 2 підписали, але ще не ратифікували Конвенцію (М'янма та Ізраїль), 4 держави не підписали Конвенцію (Ангола, Північна Корея, Єгипет та Південний Судан). Останньою країною, що підписала конвенцію станом на кінець вересня 2013 є Сирія (підписала 13 вересня 2013)[8]. Офіційне приєднання Сирії до Конвенції відбулося після закінчення 30-денного терміну, 13 жовтня 2013 року.

Станом на березень 2021 року 193 держави стали учасниками Конвенції і прийняли її зобов’язання. Ізраїль підписав, але не ратифікував угоду, тоді як три інші країни-члени ООН (Єгипет, Північна Корея та Південний Судан) не підписали договір і не приєдналися до нього[1][9]

Країни-учасниці мають у ОЗХЗ своїх постійних представників. Для підготовки інспекцій ОЗХЗ країна-учасниця повинна створити спеціальний орган[10].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к United Nations Treaty Collection. Convention on the Prohibition of the Development, Production, Stockpiling and Use of Chemical Weapons and on their Destruction [Архівовано 7 квітня 2015 у Wayback Machine.]. Accessed 14 January 2009. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «untc» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. Chemical Weapons Convention, Article 21 [Архівовано 28 вересня 2017 у Wayback Machine.].
  3. Чотири держави ООН: Єгипет, Ізраїль, Північна Корея та Південний Судан — не є сторонами договору.
  4. Chemical Weapons Convention, Article 24 [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.].
  5. Конвенція «Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення (укр/рос)» від 13.01.1993
  6. Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва, ... Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 29 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013. 
  7. The 1993 Chemical Weapons Convention [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.], THE HARVARD SUSSEX PROGRAM ON CBW ARMAMENT AND ARMS LIMITATION
  8. INTERFAX.RU – Сирия стала полноценным участником Конвенции по запрещению химического оружия. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 28 вересня 2013. 
  9. Angola Joins the Organisation for the Prohibition of Chemical Weapons. OPCW. Процитовано 1 травня 2016. 
  10. Див. наприклад, Розпорядження Президента України «Про Національний орган України для виконання Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї» від 19 січня 1998 року № 6/98-рп [Архівовано 28 квітня 2015 у Wayback Machine.]

Література[ред. | ред. код]

  • С. П. Галака. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

Посилання[ред. | ред. код]