Конвенція ООН з морського права
В 1970 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, оголосивши ресурси дна морів і океанів за межами національної юрисдикції «загальною спадщиною людства», яку не мають права привласнювати собі жодна держава або особа. В 1973 році Асамблея скликала IIII Конференцію ООН з морського права, результатом роботи якої стало ухвалення в 1982 році в Монтего-Бей (Ямайка) Конвенції ООН з морського права. В 1994 році була прийнята додаткова Угода про здійснення частини XI Конвенції. Конвенція і Угода набули чинності відповідно 16 листопада 1996 року і 28 липня 1998 року. В наш час[Коли?] Конвенція ратифікована 155 державами.
Конвенція ООН з морського права передбачає нормативне регулювання наступних міжнародно-правових інститутів:
- територіальне море і прилегла зона;
- протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства;
- континентальний шельф;
- відкрите море;
- режим островів;
- міжнародний район морського дна.
Права держав, що не мають виходу до моря[ред. • ред. код]
Конвенція встановлює певні права для держав, що не мають виходу до моря, тобто держав, які не мають морського узбережжя. Такі держави мають право на доступ до моря і від нього в цілях здійснення прав, передбачених в Конвенції, у тому числі прав, що відносяться до свободи відкритого моря і загальної спадщини людства. З цією метою вони користуються свободою транзиту через території держав транзиту всіма транспортними засобами. При цьому такий рух не підлягає обкладенню ніякими митними зборами і податками або іншими зборами, за винятком зборів, стягуваних за конкретні послуги, що надаються у зв'язку з таким рухом. Держави транзиту повинні вживати всіх належних заходів з метою уникнути затримок або інших труднощів технічного характеру в транзитному русі.
Судна, плаваючі під прапором держав, що не мають виходу до моря, користуються в морських портах тим же режимом, що і режим, який надається іншим іноземним судам.
Це цікаво[ред. • ред. код]
Морські суперечки, разом з територіальними, складають значну частину суперечок, що подаються державами в Міжнародний суд ООН, що в самому Суді пояснюють загальним для всіх держав прагненням до експансії.
