Конвенція ООН з морського права

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
UNCLOS
Law of the Sea Convention.svg
Тип Міжнародний договір
Підписано 10 грудня 1982
Місце Монтего-Бей, Ямайка
Підписанти 157
Сторони 168
Зберігається Генеральний секретар ООН
Мови арабська
китайська
англійська
французька
російська
іспанська
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Конвенція ООН з морського права, ЮНКЛОС (англ. United Nations Convention on the Law of the Sea, UNCLOS).

В 1970 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, оголосивши ресурси дна морів і океанів за межами національної юрисдикції «загальною спадщиною людства», яку не мають права привласнювати собі жодна держава або особа. В 1973 році Асамблея скликала IIII Конференцію ООН з морського права, результатом роботи якої стало ухвалення в 1982 році в Монтего-Бей (Ямайка) Конвенції ООН з морського права. В 1994 році була прийнята додаткова Угода про здійснення частини XI Конвенції. Конвенція і Угода набули чинності відповідно 16 листопада 1996 року і 28 липня 1998 року.

Конвенція ООН з морського права передбачає нормативне регулювання таких міжнародно-правових інститутів:

Права держав, що не мають виходу до моря[ред. | ред. код]

Конвенція встановлює певні права для держав, що не мають виходу до моря, тобто держав, які не мають морського узбережжя. Такі держави мають право на доступ до моря і від нього в цілях здійснення прав, передбачених в Конвенції, у тому числі прав, що відносяться до свободи відкритого моря і загальної спадщини людства. З цією метою вони користуються свободою транзиту через території держав транзиту всіма транспортними засобами. При цьому такий рух не підлягає обкладенню ніякими митними зборами і податками або іншими зборами, за винятком зборів, стягуваних за конкретні послуги, що надаються у зв'язку з таким рухом. Держави транзиту повинні вживати всіх належних заходів з метою уникнути затримок або інших труднощів технічного характеру в транзитному русі.

Судна, плаваючі під прапором держав, що не мають виходу до моря, користуються в морських портах тим же режимом, що і режим, який надається іншим іноземним судам.

Справи[ред. | ред. код]

Морські суперечки, разом з територіальними, складають значну частину суперечок, що подаються державами в Міжнародний суд ООН, що в самому Суді пояснюють загальним для всіх держав прагненням до експансії[джерело?].

14 вересня 2016 року Міністерство закордонних справ України офіційно надіслало МЗС Російської Федерації повідомлення про арбітраж і позовну заяву про ініціювання арбітражного розгляду відповідно до Додатку VII до Конвенції з морського права щодо прав прибережної держави в Чорному і Азовському морях та у Керченській протоці [1][2].

19 лютого 2018 року Президент України Петро Порошенко підписав Розпорядження щодо представництва України в розгляді питання в Міжнародному арбітражному суді щодо порушення Конвенції ООН з морського права 1982 року. Відповідно до цього документу захищати інтереси України буде заступник Міністра закордонних справ України Олена Зеркаль. При цьому було зазначено, що даний позов є частиною боротьби проти російської агресії в юридичній площині [3][4].

27 вересня 2018 року процедурним наказом Арбітражний трибунал у справі щодо прав прибережної держави в Чорному та Азовському морях і у Керченській протоці затвердив розгляд справи: 27 листопада 2018 року Україна подала свої письмові пояснення ти вимоги; 28 січня 2019 року РФ подала відповідь — РФ вважає, що вимоги України у цій справі стосуються військової діяльності, яка виключена з-під юрисдикції Трибуналу статтею 298(1)(В) UNCLOS.; 28 березня 2019 року Україна подала свої заперечення [5].

25 листопада 2018 року відбувся Інцидент у Керченській протоці.

В грудні 2018 року в ЄС ухвалене та діє рішення, що Євросоюз відповідатиме на «Азовську кризу» не санкціями, а новими програмами допомоги Україні[6].

1 квітня 2019 року МЗС України подало другий позов до Міжнародного трибуналу ООН з морського права за Конвенцією ООН з морського права, цього разу — щодо порушення РФ абсолютного імунітету трьох українських кораблів і двадцяти чотирьох військовослужбовців на борту цих кораблів; повідомило РФ про спір[7].
Україну в Міжнародному суді представляє заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль[8]: «тепер позиція РФ вже зовсім незавуальована. Жодних судів, лише політичні консультації. Інструменти російської політики і дипломатії лишаються незмінними — "договорняки" замість договорів. Сподіваюся, що 1 квітня стане точкою неповернення і відносини, що базуються на "договорняках" ніколи не повернуться в українське політичне життя»[7].

25 травня 2019 року Морський трибунал ООН в Гамбурзі винес термінове, проміжне рішення про «попередні заходи» — зобов’язав РФ негайно відпустити українських моряків, повернути катери, надати попередній звіт про виконання заходів щонайпізніше 25 червня 2019 року, інакше «Це створить підставу для нових санкцій (проти РФ), прирече їх на програш справи в арбітражі по суті, погано відіб'ється на перспективах у інших судах, підірве їхню правову, політичну і моральну позицію у всіх міжнародних форумах. Коротше кажучи, це дорого коштуватиме, значно дорожче, ніж просто відпустити моряків», — важає Микола Гнатовський, тому визначає О. Зеркаль «єдине, що має зараз робити Україна, а точніше новий президент — не дозволити, щоби у обмін на звільнення моряків Москва виторгувала у нас якість поступки. Росія має звільнити наших моряків без додаткових умов. І обов’язково зробить це» [6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Заява МЗС України щодо порушення арбітражного провадження проти Російської Федерації відповідно до Конвенції ООН з морського права, сайт МЗС України, 14 вересня 2016.
  2. Україна звернулася з позовами проти РФ щодо порушень морського права та обмежень транзиту. Новинарня. 14 вересня 2016. Процитовано 12.10.2021. 
  3. Розпорядження Президента України. 2018-02-19. 
  4. Україна позивається проти РФ у Гаазі за Конвенцією ООН з морського права. UATV. 19 лютого 2018. Процитовано 12.10.2021. .
  5. Позиції України і Російської Федерації щодо юрисдикції Арбітражного трибуналу у справі щодо прав прибережної держави в Чорному та Азовському морях і у Керченській протоці, сайт МЗС України, 10 червня 2019 року.
  6. а б 5 відповідей про програш Росії у трибуналі ООН: моряки, нові санкції та деталі рішення. Європейська правда. 25 травня 2019. Процитовано 13.10.2021. 
  7. а б Договір про дружбу з РФ втрачає чинність із 1 квітня — МЗС. Укрінформ. Процитовано 13.10.2021. 
  8. Розпорядження Президента України.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]