Конвенція ООН з морського права
Конвенція ООН з морського права, ЮНКЛОС (англ. United Nations Convention on the Law of the Sea, UNCLOS).
В 1970 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, оголосивши ресурси дна морів і океанів за межами національної юрисдикції «загальною спадщиною людства», яку не мають права привласнювати собі жодна держава або особа. В 1973 році Асамблея скликала IIII Конференцію ООН з морського права, результатом роботи якої стало ухвалення в 1982 році в Монтего-Бей (Ямайка) Конвенції ООН з морського права. В 1994 році була прийнята додаткова Угода про здійснення частини XI Конвенції. Конвенція і Угода набули чинності відповідно 16 листопада 1996 року і 28 липня 1998 року. В наш час[коли?] Конвенція ратифікована 155 державами.
Конвенція ООН з морського права передбачає нормативне регулювання таких міжнародно-правових інститутів:
- територіальне море і прилегла зона;
- протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства;
- континентальний шельф;
- відкрите море;
- режим островів;
- міжнародний район морського дна.
Права держав, що не мають виходу до моря[ред. | ред. код]
Конвенція встановлює певні права для держав, що не мають виходу до моря, тобто держав, які не мають морського узбережжя. Такі держави мають право на доступ до моря і від нього в цілях здійснення прав, передбачених в Конвенції, у тому числі прав, що відносяться до свободи відкритого моря і загальної спадщини людства. З цією метою вони користуються свободою транзиту через території держав транзиту всіма транспортними засобами. При цьому такий рух не підлягає обкладенню ніякими митними зборами і податками або іншими зборами, за винятком зборів, стягуваних за конкретні послуги, що надаються у зв'язку з таким рухом. Держави транзиту повинні вживати всіх належних заходів з метою уникнути затримок або інших труднощів технічного характеру в транзитному русі.
Судна, плаваючі під прапором держав, що не мають виходу до моря, користуються в морських портах тим же режимом, що і режим, який надається іншим іноземним судам.
Справи[ред. | ред. код]
Морські суперечки, разом з територіальними, складають значну частину суперечок, що подаються державами в Міжнародний суд ООН, що в самому Суді пояснюють загальним для всіх держав прагненням до експансії[джерело?].
19 лютого 2018 року Президент України Петро Порошенко підписав Розпорядження щодо представництва України в розгляді питання в Міжнародному арбітражному суді щодо порушення Конвенції ООН з морського права 1982 року. Відповідно до цього документу захищати інтереси України буде заступник Міністра закордонних справ України Олена Зеркаль. При цьому було зазначено, що даний позов є частиною боротьби проти російської агресії в юридичній площині[1].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Україна позивається проти Росії в Міжнародному арбітражному суді в Гаазі за Конвенцією ООН з морського права. Офіційне інтернет-представництво Президента України. 2018-02-19.
Література[ред. | ред. код]
- В. С. Ржевська. Конвенція ООН з морського права // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- І. Забара. Підводних кабелів і трубопроводів ушкодження // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
