Кіхтенко Олександр Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Тимофійович Кіхтенко
UA-OF10-ARMY-GEN-GSB-H(2015).png Генерал армії України
Кіхтенко Олександр Тимофійович.jpg
Загальна інформація
Народження 5 квітня 1956(1956-04-05) (63 роки)
Богодухів, Харківська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Військова служба
Роки служби 19742010
Приналежність СРСР СРСРУкраїна Україна
Рід військ Емблема внутрішніх військ МВС України.svg ВВ МВС України
Командування
10 жовтня 2014 — 11 червня 2015
ПопередникСергій Тарута
НаступникПавло Жебрівський

Командувач ВВ МВС України
16 лютого 2005 — 6 квітня 2010
ПопередникСергій Попков
НаступникВолодимир Воробйов

2001 — 2005 Начальник штабу ВВ МВС України
Нагороди та відзнаки
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден Данила Галицького
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «Захиснику Вітчизни»
«Почесний працівник МВС України»
«Лицар Закону» (МВС України)
«Хрест Слави» (МВС України)
«За безпеку народу» I ст. (МВС України)
«Почесний знак МВС України»
«За відзнаку в службі» I ст. (МВС України)
«За відзнаку в службі» II ст. (МВС України)
«За міжнародне співробітництво у правоохоронній діяльності» (МВС України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль Жукова
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)

Олександр Тимофійович Кіхтенко (нар. 5 квітня 1956, Богодухів, Харківська область, Українська РСР, СРСР) — український воєначальник, генерал армії України. З 10 жовтня 2014 року до 11 червня 2015 — голова Донецької ОДА.

Життєпис[ред. | ред. код]

Кар'єра

З 1974 — на службі в Радянській Армії.

У 1978 закінчив Омське вище загальновійськове командне училище[ru] ім. М. В. Фрунзе. Служив на офіцерських посадах, починаючи з командування взводом.

У 1991 закінчив розвідувальний факультет Військової академії імені М. В. Фрунзе.

Після розпаду СРСР продовжив службу в Збройних силах України. Був начальником управління Внутрішніх військ України Запорізької області. З 2001 року — перший заступник командувача Внутрішніми військами України — начальник штабу Внутрішніх військ. З лютого 2005 року — командувач Внутрішніми військами України, генерал-полковник (березень 2006).

Ім'я генерала Кіхтенка стало широко відомо в період політичної кризи в Україні у 2007 році. Тоді О. Т. Кіхтенко відкрито виступив на боці Президента України Ющенка, тоді як серед опонентів останнього був безпосередній начальник Кіхтенка — Міністр внутрішніх справ України Василь Цушко. Зокрема, Кіхтенко заявив, що він не буде виконувати накази Цушка, якщо вони будуть суперечити наказам Президента. Незабаром Ющенко перепідпорядкував Внутрішні війська України від Міністра внутрішніх справ особисто собі як верховному головнокомандувачу. Також у квітні 2007 року генерал Кіхтенко був введений до числа членів Ради національної безпеки та оборони України. Військове звання генерала армії України присвоєно указом Президента України Ющенка від 20 серпня 2008 року[1].

Член РНБО з 3 квітня 2007 по 21 січня 2008[2] та з 29 січня по 6 квітня 2010[3].

6 квітня 2010 року звільнений з посади начальника Головного управління — командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.[4]

11 жовтня 2010 року указом Президента України Віктора Януковича звільнений з військової служби в запас за власним бажанням з правом носіння військової форми одягу.[5]

10 жовтня 2014 року під час поїздки Донецькою областю Президент України Петро Порошенко призначив О. Т. Кіхтенка головою Донецької обласної державної адміністрації[6].

На посаді голови Донецької ОДА виступає за введення існуючих зв'язків з окупованими територіями у правове поле, усунення штучних забюрократизованих правил, які породжують корупцію[7]

    насправді розірвати економічні зв'язки між окупованою і не окупованою територією — неможливо. Хоч би які укази й постанови ми видавали. Їх можна або ввести в якесь законне поле, домовляючись. Або ж заборонити — і відправити їх у тінь, породивши безліч корупційних і контрабандних схем. Адже не можна заборонити те, що існує. Воно все одно житиме, але в інших формах і на інших умовах.
    Забюрократизована і корумпована пропускна система: замість обіцяних десяти днів люди чекають місяцями, та ще й платять за це хабарі, постійне нервування на блокпостах, відчуття власної непотрібності… Не дай бог нікому потрапити в таку ситуацію.
    Наближається Великдень, люди хочуть поїхати прибрати могили близьких, і вони не можуть цього зробити. Усі ці розмови про терористів, які можуть під прикриттям мирних жителів проїхати на нашу територію, — блеф. От скажіть мені, що легше підробити: паспорт громадянина України чи пропуск — якийсь там папірець, який легко надрукувати на принтері?

Член Політичної партії «Сила і Честь». Входив у виборчий список кандидатів у народні депутати України Політичної партії «Сила і Честь» у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року під № 1.[8]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президента України від 20 серпня 2008 року № 734/2008 «Про присвоєння військового звання»
  2. Указ Президента України від 3 квітня 2007 року № 266/2007 «Про внесення змін до Указу Президента України від 11 вересня 2006 року N 749»
  3. Указ Президента України від 29 січня 2010 року № 79/2010 «Про внесення змін до Указу Президента України від 21 січня 2008 року N 43»
  4. Указ Президента України від 6 квітня 2010 року № 519/2010 «Про звільнення О. Кіхтенка з посади начальника Головного управління - командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України»
  5. Указ Президента України від 11 жовтня 2010 року № 939/2010 «Про звільнення О. Кіхтенка з військової служби»
  6. Указ Президента України про призначення О.Кіхтенка головою Донецької обласної державної адміністрації
  7. Олександр Кіхтенко: "Економічні зв'язки з окупованими територіями потрібно повертати з тіні контрабанди в правове поле" // Інна Ведернікова, Дзеркало тижня, 10 квітня 2015
  8. Постанова ЦВК від 26 вересня 2014 року № 1199 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку Політичної партії „Сила і Честь“, у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року»
  9. Указ Президента України від 22 червня 2007 року № 549/2007 «Про відзначення державними нагородами України»
  10. Указ Президента України від 22 лютого 2010 року № 208/2010 «Про відзначення державними нагородами України»
  11. Указ Президента України від 15 грудня 2000 року № 1342/2000 «Про відзначення державними нагородами України»
  12. Указ Президента України від 22 серпня 2005 року № 1185/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
  13. Указ Президента України від 19 грудня 1996 року № 1251/96 «Про нагородження відзнакою Президента України — медаллю «За військову службу Україні»»

Джерела[ред. | ред. код]

Попередник: Голова Донецької облдержадміністрації
(10 жовтня 201411 червня 2015)
Наступник:
Тарута Сергій Олексійович Жебрівський Павло Іванович