Кременицький Віктор Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кременицький Віктор Олександрович
Кременицький Віктор Олександрович.tif
 
Партія: КПРС
Освіта: Одеський педагогічний інститут
Народження: 1 січня 1916(1916-01-01)
Курська губернія, Російська імперія
Смерть: 1 жовтня 1994(1994-10-01) (78 років)
м. Житомир, Україна
Громадянство: СРСР СРСР, Україна Україна
 
Військова служба
Звання: полковник
Нагороди: Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден «Знак Пошани»
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня

Кременицький Віктор Олександрович (1 січня 1916, с. Шукліно, Курська губернія, Російська імперія  — 1 жовтня 1994, м. Житомир, Україна) — український радянський державний і партійний діяч, учасник диверсійно-терористичного руху в період німецько-радянської війни 1941—1945 років, голова Житомирського облвиконкому у 1955—1982 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 3—10-го скликань. Член ЦК КПУ в 1952—1954 р. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1960—1981 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1 січня 1916 року в селі Шукліно Курської губернії (тепер Фатезького району Курської області) у бідній багатодітній селянській родині.

У 1929 році переїхав у Запоріжжя, де навчався на робітничому факультеті. У вільний від навчання час підробляв на будівництві Дніпрогесу і заводу «Запоріжсталь». По закінченню робітничого факультету навчався в Одеському державному педагогічному інституті, який закінчив у 1936 році.

З 1936 року працював учителем в селі Ільїнка Далеко-Східного краю РРФСР, у 1937—1939 роках — завідувачем навчальної частини середньої школи на Волховбуді в Ленінградській області РРФСР. У 1937 році вступив до комсомолу.

У 1939 році був призваний до Червоної армії і по закінченні курсів молодших лейтенантів у листопаді 1939 року брав участь у бойових діях на фінському фронті, де командував ротою 49-ї стрілецької дивізії РСЧА. При прориві лінії Манергейма був важко поранений, а після лікування знову повернувся в стрій. Член ВКП(б) з 1940 року.

Учасник німецько-радянської війни. З липня 1941 року — партизан загону капітана Мокроусова в Криму. У січні 1942 року цей загін увійшов до складу партизанського з'єднання під командуванням двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова. Служив старшиною, начальником штабу, комісаром партизанського загону імені Сталіна, а з 1943 року — комісаром і командиром сформованої на базі з'єднання Польської партизанської бригади імені Ванди Василевської. З березня по серпень 1944 року бригада вела бойові дії на території Польщі. У цих боях був двічі поранений. Після з'єднання з частинами Радянської Армії Польську бригаду у 1944 році розформували.

У 1944 році — завідувач Олександрівського районного відділу народної освіти Сталінської області.

У 1944—1946 р. — голова виконавчого комітету Олександрівської районної ради депутатів трудящих Сталінської області.

У 1946—1948 р. — 1-й секретар Олександрівського районного комітету КП(б)У Сталінської області.

У 1948 році — завідувач відділу шкіл Сталінського обласного комітету КП(б)У.

У листопаді 1948 — серпні 1950 р. — завідувач Сталінського обласного відділу народної освіти.

У серпні 1950 — березні 1954 р. — голова виконавчого комітету Сталінської обласної ради депутатів трудящих.

У 1954—1955 р. — заступник, 1-й заступник голови виконавчого комітету Житомирської обласної ради депутатів трудящих.

У 1955 — січні 1963 р. — голова виконавчого комітету Житомирської обласної ради депутатів трудящих. У січні 1963 — грудні 1964 р. — голова виконавчого комітету Житомирської промислової обласної ради депутатів трудящих.

У грудні 1964 — 22 березня 1965 р. — 1-й заступник голови виконавчого комітету Житомирської обласної ради депутатів трудящих.

22 березня 1965 — лютий 1982 р. — голова виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів.

За досягнення значних успіхів у господарському та культурному будівництві Житомирська область була нагороджена найвищою нагородою СРСР — орденом Леніна.

Обирався депутатом Верховної Ради Української РСР протягом восьми скликань з 1951 по 1985 роки. У 1951—1955 роках обирався Заступником Голови Верховної Ради УРСР. Протягом 20 років очолював планово-бюджетну комісію Верховної Ради УРСР.

З 1982 року був на пенсії, мешкав у Житомирі.

Помер 1 жовтня 1994 року, похований у місті Житомирі.

Нагороди[ред. | ред. код]

За видатні відзнаки при командуванні партизанською бригадою імені Ванди Василевської і за проявлені особисту мужність та героїзм у боях з німецько-фашистськими загарбниками за визволення Польщі Головне Командування Армії Людової нагородило В. О. Кременицького орденом «Хрест Грюнвальда» 2-го класу та удостоїло його звання Почесного громадянина міста Замосць Люблінського воєводства.

Також нагороджений орденом Леніна, орденом «Знак Пошани», двома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Трудового Червоного Прапора (8.01.1966), орденами Вітчизняної війни І та II ступенів, багатьма медалями, у числі яких — медаль «Партизанові Вітчизняної війни» І ступеня.

Декомунізація[ред. | ред. код]

Після ухвалення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» пам'ятна дошка В.Кременицькому на вулиці Театральній в Житомирі була демонтована

Посилання[ред. | ред. код]