Луб'янка (Сватівський район)
| село Луб'янка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Сватівський район |
| Тер. громада | Білокуракинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA44100010140054821 |
| Облікова картка | Луб'янка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1686 |
| Населення | 494[1] |
| Площа | 2,417 км² |
| Густота населення | 204,39 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92243 |
| Телефонний код | +380 6462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°28′54″ пн. ш. 38°46′16″ сх. д. / 49.48167° пн. ш. 38.77111° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
69 м |
| Водойми | р. Біла |
| Відстань до районного центру |
6 км |
| Найближча залізнична станція | Чумбур |
| Відстань до залізничної станції |
3 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92242, Луганська область, Білокуракинський район, село Олексіївка |
| Карта | |
  Луб'янка | |
 Луб'янка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Луб'я́нка — село в Україні, у Білокуракинській селищній громаді Сватівського району Луганської області.
Площа села 668,3 га.[2] Селом тече річка Біла, права притока Айдару (басейн Сіверського Дінця).
За переказами, у селі на кручі був збудований княжий вітряк, покритий зверху і оббитий із боків лубом. Він простояв до 1967 року. Тож на відміну від водяного млина, цю прозивали «луб'яною»[2].
На території села знайдені могильники кочових народів VII—X століть. Курганні поховання та кам'яні баби свідчать про привабливість високого крутих крейдяних пагорбів у вигині річки Біла (притока Айдару) для кочових народів того часу[2].
Село було засноване вихідцями з Лівобережної України в 1686 році. На початку XVIII століття, після азовських походів Петра I ці землі були віддані князю Борису Куракіну. Його син Олександр Куракін займався освоєнням цих земель в 1730-1760-х роках, розводив на цих землях овець та велику рогату худобу, давав притулок кріпакам-утікачам з України та Росії.
1804 року на хуторі по правому березі річки Біла налічувалось 36 дворів[3].
З 1917 — у складі УНР. З 1920 — стабільний комуністичний режим. У 1921 року село стало центром сільської ради. 1927 року 27 найбіднішими селянськими родинами організований перший в районі спільний обробіток землі СОЗ «Радянське село». Того ж року держава дала йому в кредит 2 трактори, молотарку, косарку, снопов'язалку і 3 пароконні ходи. 1930 року організовано 3 колгоспи: «імені Чубаря» (голова Третяк Давид Петрович), «П'ятикутна зірка» (голова Гнатенко Сергій Григорович), «Свобода» (голова Жадан Гордій Якович). 1932 року вони були об'єднані в один колгосп «Москва—Донбас»[2].
Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі комуністи замучили голодом 98 осіб — переважно дітей та старих людей[4].
1934 року на базі колгоспу «Москва—Донбас» (голова Жадан Григорій Федорович) виокремили колгосп «імені VII з'їзду рад» (голова Жадан Василь Якович). 1937 року введена в експлуатацію залізниця Москва — Донбас[2].
У роки німецько-радянської війни село було окуповане німецько-італійськими військами з 9 липня 1942 по 19 січня 1943 року. За час німецької окупації селян відправляли на вантаження піску в Олексіївському кар'єрі, на роботи до Третього рейху. Під час Острогозько-Россошанської наступальної операції частинам Південно-Західного фронту Червоної армії була поставлена задача вийти 18 січня 1943 року на лінію Шахове — Нагольна — Дем'янівка — Грицаївка — Гайдуківка. 19 січня 1943 року бійці 172 стрілецької дивізії і 115 танкової бригади зайняли село[5]. 175 односельців загинули в роки війни, 138 з них занесено до Книги пам'яті України.
1943 року колгоспи поновили роботу, весняно-польові роботи проходили у важких умовах ручної праці. У 1950 році господарства села об'єднали в один колгосп імені Тимірязєва (голова Жадан Василь Якович). 11 серпня 1954 року указом Президії Верховної Ради УРСР Лубенська сільська рада увійшла до складу Олексіївської сільської ради.
Населення становить 337 особи, 186 дворів.
1885 року на колишньому державному хуторі Білокуракинської волості Старобільського повіту мешкало 1102 особи, було 150 дворових господарства[6]. У 1914 році в селі проживало 1950 осіб[7].
У селі існують вулиці: Залізнична, Зарічна, Підгірна, Радянська, Трет'яка Миколи, Шкільна, провулок Жовтневий.
До війни в селі працював молокозавод районного підпорядкування (директор Опаренко Василь Якович), куди колгоспи району здавали на переробку молоко. У 1957 році молокозавод був переведений до Білокуракиного, поблизу залізничної станції.
Упродовж 1957—1963 року біля залізничної станцій Луб'янка 17 дистанція Південної залізниці (Валуйки) організувала 2 кар'єри з видобутку каменю і випалювання вапна. 25 робітників працювало на 2 печах з випалювання вапна. Весь будівельний матеріал відправляли залізницею[2].
1950 року два господарства села об'єднали в один колгосп «імені Тимірязєва» (голова Жадан Василь Якович). Колгосп об'єднав на той час 356 дворів і 491 осіб працездатного населення. За ним держава закріпила 5338 га земельних угідь (2982 га власне рілля). У 1958 році колгосп «імені Тимірязєва» приєднали до колгоспу «імені Леніна» в Олексіївці. Він об'єднав 663 двори, 889 працездатних чоловік та 10 323 га землі (з них 5605 га ріллі). Головою став Костянтин Пилипович Ільченко. У 1963 році колгосп перейменували на «Шлях Леніна». Через 3 роки, у 1966 році колгосп «імені Тимірязєва» знов стає самостійним. Провідною галуззю колгоспу було тваринництво, ВРХ (червона степова порода)[2].
Керівники колгоспу:
- 1950—1955 — Жадан Василь Якович.
- 1958—1963 — Ільченко Костянтин Пилипович.
- 1963—1966 — Носуля Іван Васильович.
- 1966—1968 — Каркавенко Олексій Іванович.
- 1968—1978 — Зубарєв Юрій Захарович.
- 1978—1984 — Заїка Марія Марківна.
- 1985—1998 — Світличний Микола Пилипович.
У селі створено кілька фермерських господарств, відкрито 3 приватні магазини.
Розташоване за 6 км від райцентру, у селі розташовується зупинна платформа Луб'янка на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова, найближча станція Чумбур за 3 км. З районним центром зв'язує асфальтований автошлях.
На початку 1960-х років селяни збудували власними силами клуб з місцевого каменю й обклали цеглою. Завідувачкою клуба була Павелко Антоніна Максимівна. Село славилося своїми талантами — хоровий і танцювальний сільські колективи виступали на обласній сцені[2].
У 1986—1988 роках колгосп збудував для молодих спеціалістів та працівників господарства 20 будинків.
День села відмічають в першу неділю жовтня.
У 1895 році поблизу церкви була збудована церковнопарафіяльна школа. 1914 року відкрита 7 річна однокласна земська школа.
З 1961 року в школі було запроваджене восьмирічне навчання. 1 вересня 1988 року була відкрита нова школа, збудована силами Білокуракинського ПМК під керівництвом Гапочки Миколи Михайловича. З 1988 року поряд зі школою функціонувала шкільна оранжерея, яка з 1997 року переобладнана в шкільну газову котельню. З 1989 року в школі було запроваджене дев'ятирічне навчання. Функціонують 6 навчальних кабінетів, спортзал, актовий зал, їдальня, майстерня, комп'ютерний клас[2]. Станом на 2013 рік в Луб'янській загальноосвітній школі навчається 42 учнів в 11 класах, кількість персоналу становить 12 чоловік, директор Світлична Галина Василівна[8].
У 1976—1977 роках у центрі села, на місці сучасної школи, власним коштом односельці звели пам'ятник-монумент воїнам Великої Вітчизняної війни 175 прізвищами тих, що загинули в роки війни. У фундамент вмонтована капсула із землею з Мамаєвого кургану, що її привіз директор школи Жадан Никифор Якович. 1985 року пам'ятник було перенесено на високу кручу (85 м), де до того часу стояв вітряк[2].
Кам'яна церква була збудована у 1892 році на кошти прихожан за проектом архітектора В. Х. Немкіна[9]. Перше богослужіння відбулося на свято Івана Хрестителя. Зруйнована.
- Бунчужний Євдоким Микитович — свинар колгоспу колгоспу «імені VII з'їзду рад», учасник Всесоюзної виставки досягнень народного господарства.
На північно-західній околиці села на місці кар'єру з знаходиться цікава геологічна пам'ятка природи місцевого значення Кисилівські оголення[10].
- Історія Білокуракинщини
- Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Луганська область
- ↑ За Всеукраїнським переписом 2001 року.
- ↑ а б в г д е ж и к л Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
- ↑ (рос.) Экономические примечания на Старобельский уезд, 1804 / Сост. С. А. Сычева. – Х., 2008. – 168 с.
- ↑ Михайличенко В. В., Борзенко М. О., Жигальцева В. Л. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Луганська область. [Архівовано 19 квітня 2014 у Wayback Machine.] — Луганськ: Янтар. — 2008. — 921 с.
- ↑ (рос.) Филоненко С. И., Филоненко А. С. Острогожско-россошанская операция — «Сталинград на Верхнем Дону» [Архівовано 15 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
- ↑ Луб'янська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів [Архівовано 7 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Білокуракинської районної ради Луганської області. Інформаційна система управління освітою. Луганська область.
- ↑ Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681—1917. Альбом-каталог. — Х.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007. ISBN 978-966-8246-73-9
- ↑ Природно-заповідний фонд Луганської області [Архівовано 26 грудня 2014 у Wayback Machine.] / О. А. Арапов, Т .В. Сова, В. Б. Фєрєнц, О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганськ: ВАТ «ЛОД». — 168 с.
- Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
- Погода в селі Луб'янка [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.].
- Луб'янка [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] на Вікімапії.
