Львівське Успенське братство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Льві́вське бра́тство, Успенське ставропігійне братство у Львові, Львівська ставропігія — братство, національно-релігійна громадська організація православних українських, грецьких міщан Львова. Початок діяльності близько 1439 року,[1] початки його значного розвитку припали на 80-х роки 16 ст. Діяло до 1788 р. Ініціаторами заснування Львівського братства були середньозаможні купці та ремісники Юрій та Іван Рогатинці, Іван та Дмитро Красовський, Л. Малецький та інші.

Коротка історія[ред.ред. код]

«Анфологіон», надрукований у друкарні Львівського Успенського братства, 1694 р.
Герб ставропигійського братства на задній обкладинці служебника

Успенське церковне братство[ред.ред. код]

Братство при Успенській церкві постало в XV ст., від 1530-х років розвивало більшу діяльність. В 1586 році отримало від антіохійського патріарха Йоакима V підтвердження нового статуту, титул (статус) Ставропігії.[2]

Ставропігійне братство[ред.ред. код]

Затверджений у січні 1586 р. антіохійським патріархом Йоакимом V Доу статут Львівського братства встановлював за братством право зверхності над іншими братствами та контроль за духовенством, у тому числі єпископами. Незабаром братство домоглося права ставропігії — непідлеглості місцевим православним єпископам. Згодом його статут став зразком для ряду православних братств Західної та Правобережної України. Активну участь у громадському житті братства брали: Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній, Кирило Ставровецький, Іов Борецький, Памво Беринда та інші українські діячі культури та освіти. Боротьбу братства проти національно-релігійних утисків підтримували деякі православні магнати (Костянтин-Василь Острозький та інші).

Досвід Острозької школи-колегіуму, яка була першою східносло¬в’янською школою вищого рівня, мав велике значення при заснуванні інших шкіл в Україні. Поступово організація шкіл переходить до братств - національно-релігійних та громадських організацій, пов’язаних спільністю ремесла, церкви, міщанської громади. Саме Львівське Успенське братство й було ініціатором заснування Львівської братської школи. Це братство об’єднувало православних українських міщан з 80-х років XVI ст. до 1788 року. Як зазначено в книжці Ігоря Шарова, заснували його купці й ремісники Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський, Л. Малецький, а затвердив 1586 року антіохійський патріарх Йоаким IV. Згодом братство отримало право ставропігії - непідлеглості місцевим єпископам, що давало змогу розвивати світські науки й можливість самостійного розв’язання багатьох громадських та економічних проблем. Вищезгадані засновники братства й створили при ньому школу. Тоді ж було відкрито Львівську братську друкарню, до якої увійшло друкарське приладдя Івана Федорова, викуплене у лихваря. Першим ректором Львівської школи був еласонський архієпископ, грек Арсеній, який разом із учителями та школярами склав «Граматику еллинословенского язьїка» грецькою і давньоукраїнською мовою. Це був тоді популярний підручник, за яким навчалися української та грецької мов у багатьох школах.


Боротьба братства із засиллям духовенства у громадському і культурному житті була одним з проявів реформації в Україні. Львівське братство протягом тривалого часу очолювало боротьбу українського населення Галичини проти насильного запровадження Брестейської церковної унії 1596 року, виступало проти соціально-політичного гноблення та національно-релігійних утисків з боку польсько-шляхетської влади.

Мали конфлікти з львівським єпископом Гедеоном Балабаном, його небожем Ісаєю. 21 січня 1602 року було укладено угоду з Г. Балабаном, за якою братство мало сприйняти можливість спадкоємності на посаді львівського єпископа.[3]

Мало тісні політичні і культурні зв'язки з Молдавією, Московією, південними слов'янами, Грецією, підтримувало визвольну війну українського народу 16481654 років. Братство намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від влади шляхетської Польщі. Братству належала львівська братська друкарня, його коштом утримувалася Львівська братська школа.

Значну увагу воно приділяло розвитку українського образотворчого мистецтва. Братство організувало у Львові шпиталь — притулок для непрацездатних, подавало матеріальну допомогу своїм незаможним членам. З середини 17 ст. керівництво братства захопили багаті купці. Систематичні грубі насильства з боку польсько-шляхетської влади, а також розорення братства 1704 року шведськими загарбниками привели до занепаду і зменшення його ролі у суспільно-політичному, громадському і культурному житті України-Русі.

1708 року під тиском львівського католицького архиєпископа Константи Юзефа Зелінського, братство змушене було прийняти унію. Попри це, переважна більшість його членів продовжувала виступати проти експансії католицизму, за збереження і зміцнення політичних, економічних, культурних та релігійних зв'язків західноукраїнських земель з Московією. 1788 року австрійський уряд ліквідував братство.

Польський політик-консерватор, історик, дослідник культури, Владислав Лозінський в своїй праці «Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku» (1890) вказував, що документацію (списки, протоколи) вони вели польською мовою.[4]

Відомі старійшини братства[ред.ред. код]

Будівельна діяльність[ред.ред. код]

При матеріальній допомозі господарів Молдавії, церковних братств Речі Посполитої, української шляхти, царів Московського царства Львівське братство збудувало визначну пам'ятку архітектури у Львові — Успенську церкву.

Протягом XVI—XVIII століть братство забудувало чотирикутник між теперішніми вулицями Руською, Федорова (колишня Бляхарська), Зацерковною (тепер сквер між костелом дімініканців і будинком № 9 на вул. Федорова). Знаходились, зокрема, головний будинок братства, будинок друкарні, 2 школи, інші прибудови. Будівлі не збереглись, на їх місці зараз будинки з кінця ХІХ ст.

В головнім будинку відбувались зібрання, наради братства; в Томину (провідну, тобто першу після Великодня) неділю — вибори старшини.

Бібліотека[ред.ред. код]

Заможні члени братства мали значні бібліотеки, які мали релігійний, філософський та науковий зміст. Серед усіх найвідомішими зібраннями володіли брати Юрій та Іван Рогатинці (80 книг), Лесько Малецький (23 книги), Роман Стрелецький (23 книги), Костянтин Мадзапета (212 книг), Іван Горбачевський (30 книг), Антон Левинський (117 книг). Значна частина була передана до бібліотеки братства.

В реєстрах бібліотеки Львівського братства XVII ст. писали польською або українською мовам. У 1779 році більшість книжок бібліотеки Львівського братства згоріла під час пожежі (залишилися лише ті, що перебували у читачів). Достеменно встановити, скільки було видань на той час, неможливо, але дослідники припускають, що в бібліотеці братства було приблизно 1000 книг.

Відомо, що книгами з бібліотеки Львівського братства користувалися друкарі, коректори, автори передмов під час підготовки видань до друку, а також для наукової праці. У 1616 році Памво Беринда взяв у братстві 20 книжок «О воспитаніи чад» для продажу та латинський словник для роботи над «Лексиконом словенороським».

З бібліотеки Львівського братства книги розповсюджувалися не лише в Галичині, Волині та в інших регіонах України, а й в Московії, Польщі, Молдавії, Волощині та в інших країнах.

Відродження[ред.ред. код]

Братство відродилося 1989 року за ініціативи священика Володимира Яреми як львівське крайове ставропігійне Братство святого апостола Андрія Первозваного.

Успенська вежа[ред.ред. код]

Братство має друкований орган — газету «Успенська вежа», створену в березні 1991 року. Через чотири роки, з 1995-го, газета стала всеукраїнською. Станом на 1997 рік газета була найдешевшою в Україні. Річна передплата коштувала 2,87 гривні на рік.

«Успенська вежа» видається та утримується коштом постійних читачів та братчиків.

Головними редакторами видання з часу його створення були Роман Мисаковець, Андрій Юраш, Святослав Ярема, Петро Шиприкевич, отець Йосип Богдан, Олег Пендерецький. Зараз видання очолює Марія Горбаль.

Хор Ставрос[ред.ред. код]

Хоровий колектив створений 1999 року на основі Братства з вірян львівських храмів УАПЦ.

Протягом останніх років колектив відвідує з колядою львівські громади УАПЦ, із пам’ятними заходами, приуроченими патріарху Димитрію та урочистими програмами до дня Матері - міста Миколаїв та Золочів, був щорічним учасником Всеукраїнських з’їздів Братства св. ап. Андрія Первозваного в Каневі.

У серпні 2012, 2013 та 2016 рр. колектив відвідав українську громаду Румунії, де взяв участь у міжнародному фестивалі української церковної пісні, 2014 - м. Мюнхен (Німеччина) – святкування храмового празника святих апостолів Петра і Павла громадою УАПЦ, 2015 та 2016 роки – участь у міжнародному фестивалі коляд і пастерок у Тісній (Польща), 2015 – участь у міжнародному фестивалі «Дні української культури на Балканському морі» (м. Рига, Латвія), 2016 – участь у міжнародному фестивалі «Схід і Захід разом» (м. Радомськ, Польща). Протягом 2011-2015 рр. хор регулярно відвідує із місійною діяльністю українські громади Підкарпатського воєводства Польщі – Сянік, Перемишль, Морохів, Уйковичі, Мокре, Команча.

Також колектив веде активну діяльність на парафіях УАПЦ Львова та Львівщини: із колядою та святковими програмами відвідує громади Львова, супроводжує співом св. літургію на дитячих та єпархіальних прощах на Святій горі у селі Ушня, міжпарафіяльних зустрічах, організованих у формі фестивалів («Великодні дзвони», «Ой на Івана», «Кермеш на Покрову», «Богородице Діво, радуйся» у селах Вихопні і Вирів, Гончари.

Хор є щорічним співорганізатором заходів, які організовує братство.

У творчому доробку колективу — два аудіо диски із колядками.

Одним із перших диригентів хору був Іван Кушнір. Згодом хор очолювали Михайло Савко, Ольга Деревецька, Леся Степаняк, Марта Максимець. Сучасний керівник хору — Руслан Ляшенко.

У літературі[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бендза Мар'ян. З історії православної культури Сяноцької землі // Український історичний журнал. — К., № 5 (482) за вересень-жовтень 2009. — С. 178. = ISSN 0130-5247
  2. Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові… — С. 48.
  3. Chodynicki K. Bałaban Gedeon (Hryhory) († ok. 1618) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 250; Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 8304034840. (пол.)
  4. Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — S. 225. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Лев, якого зображено на Гербі Львова Це незавершена стаття про Львів.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.