Вирів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вирів
Church Vyrov 3.jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Кам'янка-Бузький район
Рада/громада Вирівська сільська рада
Код КОАТУУ 4622182001
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1352
Населення 360
Площа 0,75 км²
Густота населення 480 осіб/км²
Поштовий індекс 80441[1]
Телефонний код +380 3254
Географічні дані
Географічні координати 49°59′16″ пн. ш. 24°21′37″ сх. д. / 49.98778° пн. ш. 24.36028° сх. д. / 49.98778; 24.36028Координати: 49°59′16″ пн. ш. 24°21′37″ сх. д. / 49.98778° пн. ш. 24.36028° сх. д. / 49.98778; 24.36028
Середня висота
над рівнем моря
228 м
Водойми р. Горпинка
Відстань до
обласного центру
розміщено за 24 км від районного центра та за 12 км від залізничної станції Колодно км
Відстань до
залізничної станції
3км до залізничної станції Колодно км
Місцева влада
Адреса ради 80441, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, с.Вирів, тел. 6-75-52; 6-75-33
Карта
Вирів. Карта розташування: Україна
Вирів
Вирів
Вирів. Карта розташування: Львівська область
Вирів
Вирів
Мапа

Вирів у Вікісховищі?

Ви́рів — село в Україні, в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області. Населення становить 360 осіб. Орган місцевого самоврядування — Вирівська сільська рада.

У Вирові діє філія опорного Жовтанецького НВК ЗШ І-ІІст., пошта, будинок культури, бібліотека, медпункт.

До Вирова можна доїхати маршрутним таксі № 222 Львів-Якимів, № 223 Львів-Соколів зі Львова (АС № 2).

Археологічне насліддя[ред. | ред. код]

На окраїні Вирова археологом Богданом Янушем (Кароповичем) у 1925 р. знайдений курган епохи бронзи (початок II тисячоліття до н. е.). У похованні виявилась бронзова прикраса і крем'яне листоподібне вістря списа та людина з ранньої бронзової доби.

Перша згадка про село[ред. | ред. код]

Перша згадка про село Вирів відноситься до XIV століття і датується 1352 роком (в привілеї — помилково 1362) — села Горпин, Вирів, Нагірці в Львівській землі стали власністю шляхтича Ґжеґожа (Григорія) Тимшица (посмертно названий «Давидовський»), який отримав їх за заслуги від короля Казимира ІІІ Великого.

Село в XV—XIX ст[ред. | ред. код]

Друга згадка про село відноситься до XV століття і датується 1456 роком.

У 1649 році село було знищено татарами, про що свідчить запис, який зберігся в архіві: «в 1649 р. за зізнанням збирачів податків, с.Вирів було знищене татарами».

Згідно з описом сіл Кам'янецького повіту 1894 р. у Вирові було 77 домів з населенням 548 чоловік. Шематизм 1945 р. подає, що в цей час Вирів налічував 682 мешканці.

Нелегким було життя селян і в XIX ст. Всі найкращі орні землі належали поміщику, як і самі селяни. Так за переписом 1868 р. пану Івану Счжелецькому належало 657 моргів землі, в той час як 347 селян користувалися лише 468 моргами. Селяни жили в злиднях і більша частина з них була змушена працювати на поміщика.

У другій половині ХІХ ст. в селах починаються неврожаї, а саме в 1866, 1874, 1881, 1883 роках. А вже після небувалої посухи 1889 року край охопив катастрофічний голод 1890 року.

Отже, село впродовж XVII—XIX століть потерпало від різних бід, а саме від нападу татарських орд, від переходу під владу Австрії, від посухи, голоду та багато іншого

Перша світова війна[ред. | ред. код]

1 серпня 1914 року, вранці, відізвалися церковні дзвони на дзвіницях храмів Божих не тільки в Вирові, але й у всіх навколишніх селах та розсудили стривожений люд. Мобілізація заглянула в кожне селянське віконце. Острах й метушня охопила село. Забирали не тільки молодих хлопців, але й чоловіків до 42 років.

По оголошенню мобілізації річники пішли на фронт, а старших газдів разом  з кіньми та возами забирали на «форшпан», бо тоді ще не було такої техніки, а треба було швидко підзвозити ту чи іншу військову амуніцію. Одне слово, під час мобілізаційних формувань громадські уряди почали працювати за законами військового часу. Найперше організувалася в селі варта, для військових потреб виділяли робочу силу, а для упорядкування доріг кожен мешканець села зобов'язаний був відробити шарварок.

У середині 1914 р. Галичина стала ареною жорстоких боїв, які призвели до масового знищення народного господарства. Галичина неодноразово переходила з рук в руки. Перемінні успіхи австрійської чи російської армій завдавали великої руйнівної шкоди галицьким селам і містам, в тому числі селу Вирів.

У міжвоєнний період село перебувало у скруті, поляки переслідували національно свідомих українців, нав'язували свою віру, полонізували їх. Селяни терпіли нужду, не вистачало хліба, ширились хвороби.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час Німецько-радянської війни на фронтах проти німецько-фашистських загарбників воювали 83 жителя, 73 з них за бойові подвиги нагороджені орденами і медалями СРСР. 65 людей відали своє життя в боротьбі з гітлерівцями.

Восени 1941 р. на Львівщині, зокрема на територіях контрольованих Червоною армією, зусиллями місцевих активістів виникають радянські підпільні групи в різних населених пунктах Львівщини. Туди входить і Вирів, на чолі з М.Проциком. Починаючи з весни 1942 р. групи зустрічаючись, обговорювали політичне становище в Західній Україні та готувалися до організації підпільно-партизанської боротьби з гітлерівськими загарбниками.

Із спогадів Андрія Содомори: «З початком квітня сорок четвертого року посеред ночі село здригнулося від реву потужних моторів: насувалися важкі німецькі танки, двигтіла земля, падали тини, лягали дерева… П'ять важких танків з залогами зупинились біля нашої хати. Та не довго стояли: за кілька днів опівночі алярмово мусили вирушати». Йдеться про спробу Вермахту зупинити весняний наступ Червоної армії на Правобережну Україну після Корсунь-Шевченківської операції (січень-лютий 1944 р.). Згадує далі: «Одразу ж — радянські війська; знову ж танки; тим разом легші, але мобільніші (Т-34). Через село поспіхом проходили військові частини — піхота». Мова про радянський наступ влітку 1944 року в ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції.

Під час Львівсько-Сандомирської операції (13 липня 1944 — 29 серпня 1944) в с. Вирів загинув солдат 9 мех. корпусу 10 віддільного мот. батальйону старший сержант — Соловйов Володимир Степанович (1923 р. — 19 липня 1944 р.). За свідченнями, отриманими 1997 р., залишки Володимира були перезахоронені на Холмі Слави біля могили розвідника М.Кузнєцова. В школі с. Вирів в ті роки був музей бойової Слави, де була інформація про загиблого, фото і навіть свідки його загибелі.

Післявоєнні часи[ред. | ред. код]

1949—1951 рр. в Західній Україні була проведена примусова колективізація сільського господарства. Був утворений колгосп «Україна», за яким було закріплено 590 га сільсько господарських угідь в тому числі 459 га орної землі. Була відкрита восьмирічна школа, медпункт, дім культури з залом на 325 місць, бібліотека з книжним фондом 10,3 тисячі екземплярів, 2 магазини, відділення зв'язку — все це функціонує по сьогодення. Попри величну славу побудови соціалізму радянський уряд зазнав поразки. Так званий «Могутній СРСР» припинив своє існування, червоні стяги змінилися на синьо-жовті. Відбулося активне відродження українських традицій, зміна свідомості.

Храм Преображення Господнього ПЦУ (1939 р.)[ред. | ред. код]

Церква Преображення Господнього с. Вирів (до цього часу не збереглась)

В матеріалах візитації за 27 жовтня 1763 року згадується дерев'яна вирівська церква Преображення Господнього, як зазначено у документі, через її геть підупалий стан конче «потребує репарації». Також читаємо про тридільну з пірамідальним наметовим верхом дерев'яну церкву з цвинтарем довкала та дерев'яну, оббитою гонтом дзвіничкою з двома невеликими дзвонами; церква, як повідомляє напис на одвірку, побудована 1763 року, але вона, зазначено у цьому ж документі: «по кутах розійшлась і осіла в землю». Оскільки щойно збудована церква не могла «осісти  в землю», то тут, очевидно, — помилка (переставлено цифри): на одвірку зазначений був, мабуть, 1673 рік. А з ежекційного документу, датованого 26 серпня 1765 року, дізнаємось, що львівський мечник, «на Вирові пан і дідич», Ігнатій Коритко гербу Абданк вибудовує у Вирові нову дерев'яну церкву і забезпечує відповідними посілостями пароха. Її ровесниця дзвіниця й досі стоїть, щоправда обшита новими дошками. Побіч — нова, перед самою війною, 1939 року, поспіхом закінчена однобанна, теж дерев'яна, церква Преображення Господнього.

З якої сторони ми б не добиралися до села побачимо на горизонті величезну баню церкви. Здалеку може видатись, що це мурована святиня, а насправді вона з дерева. Чим ближче ви підходите до неї тим більше вона викликає захоплення своїми формами. Дерев'яна церква стоїть на плато схилу. Зі сторони головного входу будівля вражає своєю висотою — 25 метрів (висота 8-ми поверхового будинку).

Храм збудований у 1937—1939 рр. коштом добровільних пожертв парафіян на місці попереднього з 1756 р. Майстер будівництва Василь Літовинський.

Щойнозбудована та стара церква (згодом розібрана), 1939 р.

Церква хрестоподібна у плані, оточена піддашшям яке навколо бабинця переходить в широке опасання — галерею з дерев'яною огорожею. Головний вхід у церкву підкреслений стрімким двосхильним дахом. Крім центральних дверей існують бокові. До великого гранчастого вівтаря прибудовані високі ризниці. На стінах храму є високі вікна арочної та круглої форми. На середохресті нави, на великому світловому восьмерику, поставлена великих розмірів баня з ліхтарем і маківкою. В інтер'єрі храму розташований різьблений і золочений іконостас XVII ст., деякі частини його вірогідно перенесені зі старої церкви.

Храм згідно проекту мав бути 3-купольним, але так як наближалася війна, вирішили завершити будівництво з одним куполом. Варто зазначити і про те, що храм побудовано на насипному ґрунті (і досі є невідомо, яким чином було навезено стільки землі при тодішніх можливостях). Але мабуть ми всі розуміємо, що ця нелегка праця і старання добрих людей нашого села була благословенна Богом, саме тому ця святиня височіє і по сьогоднішній день, гуртуючи вірних до молитви і подяки Богові за Його ласку і милосердя.

На південний захід стоїть дерев'яна двоярусна дзвіниця XVIII ст. За переказами старожилів, під час Другої світової війни у ній облаштовували позицію снайпери, яким з висоти було видно все навкруги.

Згідно історичних архівних документів, які збереглися, парафію с. Вирів обслоговували наступні священнослужителі: о. Тарнавський,- о. Михайло Улицький (1852—1885 рр.),- о. Теодор Білевич (1886—1905 рр.), — о. Гураль, — о. Євстахій Хрущевський, (1905—1919 рр.) — о. Стефанина, — о. Кіндрицкий (до 1921 р.), — о. Іван Курчаба (1921—1933 р.), — о. Олександр Содомора (1933—1977 рр.), — о. І.Кривий (з 1978 р.)


Отець Олександр Содомора[ред. | ред. код]

о. Олександр Содомора (багатолітній на стоятель парафії с. Вирів)
«Батькова рука» А.Содомори (в якій автор розповідає про історію села та свого батька о. Олександра Содомори)

Як вже було зазначено храм збудовано у 1939 р. стараннями громади і вмілим керівництвом тодішнього настоятеля о. Олександра Содомори. Саме він підняв людей на таку благу справу. Отець Олександр відзначався твердим характером, був мудрим, працьовитим, часом строгим. Його поважали люди і завжди прислухалися до його розумних порад, бо свої слова він завжди підтверджував власними вчинками. Він був справжнім пастирем і добрим батьком для своїх парафіян. І на сьогоднішній день є старші люди, які з великою повагою згадують про свого настоятеля. Він був справжнім пастирем і добрим батьком для своїх парафіян, піклувався господарським життям села, подбав про відкриття хати-читальні, разом з дружиною заснував вирівську філію «Союзу Українок». Вірно і ревно служив отець Содомора (саме так називали його люди) на парафії у Вирові з 1933 р. по 1977 р. Упокоївся 20 червня 1977 р. і спочиває на місцевому цвинтарі.


У 2014 році уродженець села Вирів, син багатолітнього настоятеля парафії о. Олександра Содомори, український перекладач, письменник, науковець — Андрій Содомора видав книгу «Батькова рука», тиражем в 5000 примірників, в якій розповідає про свого батька, його нелегку працю, історію села, зростання в рідному Вирові.

Мироточива ікона Божої Матері «Праворучиця» кін. XVIII ст.[ред. | ред. код]

В храмі зберігається мироточива ікона Божої Матері «Праворучиця». Перебувала ця ікона на Поволжі (Російська Федерація), а в Україну була перевезена в м. Дніпро приблизно в 30-ті роки XX ст. родиною Вдовиченко. Родина знайшла на горищі ікону і перевезли її в м. Львів, де проживали. В зв'язку з виїздом за кордон 1998 р. ікона була передана родині Висоцьких с. Вирів. Точних відомостей щодо автора і місця написання ікони немає, важливий факт полягає в тому, що в 2006 р. на іконі поступово почали з'являтися мокрі, жирні сліди, які чим раз збільшувалися. Рідина виділялася з середини ікони і була олієподібної форми.


Весною 2010 р. з благословення настоятеля храму ікона була оглянута експертами — іконописцями, які підтвердили, що зовнішнього втручання в появленні слідів не виявлено. Настоятелем храму були наведені деякі архівні справки щодо цієї ікони. Вважається що це є копія чудотворної ікони Божої Матері «Праворучиця», яка зберігається у монастирі Мега Спілеон (Велика печера- в перекладі), що в містечку Калаврита у Греції. Це одна з перших ікон написана апостолом Лукою. Що цікаво — зображення Божої Матері на іконі було нанесено кольоровим воском.

Легенда ікони

В 325 р. двом благочестивим монахам Симеону і Федору, з'явилась у сні Пресвята Богородиця і сказала, щоб вони йшли в м. Калаврита у Греції і знайшли Її ікону. Вони відправились пішки з Єрусалима на півострів Пелопонез, що в Греції. В той же час в м. Калаврита жила дівчина Єфросінія, яка кожен день пасла кіз. Одного разу вона побачила, що одне козеня пропадає на деякий час і повертається з мокрою борідкою. Дівчина пішла за ним. Козеня привело її в печеру де знаходилось джерело. Незабаром Єфросинії з'явилась Божа Матір і наказала чекати двох братів — монахів, з якими вона повинна була знайти коло джерела Її ікону. Коли вони зустрілись то, дійсно, знайшли  в печері біля джерела святий образ Божої Матері. З молитвою, взявши його, раптом, вони побачили велику змію, яка намагалась вжалити дівчину, але в цей момент, з ікони вийшов промінь світла і поразив змію. Це було перше чудо створене іконою. Пізніше в 426 р. на місці віднайдення ікони було засновано монастир, в якому зберігається і сама ікона, а в печері продовжує бити джерело.

Мироточива ікона Матері Божої «Праворучиця»

День шанування ікони «Праворучиця» припадає на 25 січня.

18 липня 2010 року в с. Вирів відбулось урочисте перенесення ікони Божої Матері «Праворучиця» до храму Преображення Господнього Православної церкви України.

Географічне розміщення села[ред. | ред. код]

Вирів розташований в межах своєрідної фізико-географічої області відомої під назвою Мале Полісся, де знаходяться Кам'янка-Бузький, Буський, Золочівський, Бродівський, Жовківський, Яворівський, Радехівський та Сокальський адміністративні райони. Село Вирів розміщене на висоті 228 метрів над рівнем моря.

З геологічної точки зору село Вирів розміщене на південно-західній окраїні Руської платформи в межах Волинсько-Подільської плити‚ західний схил якої утворює Львівську мульду (западину).

Серед корисних копалин краю є пісок, глина і торф.

Річка Горпинка

Основною водоймою краю існує річка Горпинка, яка є лівою притокою Західного Бугу, Горпинка бере початок на південь від сусіднього села Якимів (витікає з великого ставу). Тече в межах Надбужанської котловини переважно на північ, місцями на північний схід. Впадає до Західного Бугу біля західної околиці села Тадані. Довжина її сягає 20 км, площа басейну 69,3 км². Річка типово рівнинна.  Долина широка, місцями заболочена, поросла луками. Річище слабозвивисте, на значній протяжності каналізоване і випрямлене, дно переважно мулисте.

Топоніміка і ономастика[ред. | ред. код]

Прізвища і найменування

Як відомо, в XV ст. прізвищ не було, тільки імена. В актах XV ст. теж не знаходимо ні кількості жителів, ні їх прізвищ. Суцільні списки українського населення з соціальних низів з'являються тільки з другої половини XVI ст. Додатковим засобом більш чіткого визначення особи в цей період була вказівка на рід, заняття, професію. Найбільш поширеним і типовими були двочленні найменування типу Васько Стельмах, Мельник  і т. д., в яких на першому місці вказувалося церковне ім'я, на другому назва професії, або навпаки. Назви, утворені описовим способом, вказували місце проживання чи походження носія: «Васько з Ворева». Однак, у XVI ст. не було ще загальноприйнятої форми найменування людей.

На зв'язок сина з іменем матері, утвореним від імені її чоловіка, вказують прізвища Михайлюк, Якимовець і т. д. Прізвища такого типу іноді називали «вдовиними», адже після смерті чоловіка дружина залишалася главою сім'ї і звалась тоді б по чоловікові, а прізвища їхніх синів, перенесені через посередництво матері будуть звучати Михайлюк, Якимовець.

Найбільш поширеними давніми родовими прізвищами у краю є: Бойко, Базилія, Вантух, Війтів, Голик, Кук, Михайлюк, Магеровський, Біскуп, Форись, Стефанишин, Юрків, Жовнірчук, Процик, Яремко, Волянський, Стельмах. Серед імен, що й тепер поширені, — й такі ось, рідше вживані: Тихон, Антоній, Яцко (Яків), Ілько, Онуфрій, Проць, Франк, Симеон, Тимко, Варвара, Ксеня, Пелагія, Марина, Параскевія, Матрона, Агафія (Гаська), Євдокія, Євка.

MG 5914(1).jpg

Назва села[ред. | ред. код]

Vyrov krarevid.jpg

Щодо назви села, то тут годі сказати щось певне. Перше, що спадає на думку, — це «вир» (у латино мовних документах «Vyrensis» — вирівський), адже була тут ріка, були потічки, острівці, тож і вир якийсь міг бути. Однак, назва «Вирів» подібна й до утворень присвійного типу, як у назвах сусідніх сіл (Яким — Якимів; Сокіл — Соколів), проте імена «Вер» чи «Вир» — документально не засвідчені. Інша річ — прадавнє Ор (Орів); так і казали люди старшого покоління: Орів, Ворів чи Вурів (діалектне «укання»), з Орева, до Ворева… Однак, у найдавніших письмових згадках (латиномовних) — усе-таки Виров, Веров, Вирув. А втім, що заважає припустити, що первісне, ще не зафіксоване на письмі, «Орів» (є ж на Сколівщині таке слово — Орів) згодом зазвучало з таким характерним саме для тих регіонів протетичним «в» — «Ворів»?.

В архівних документах зустрічається давня назва села — Ворів. За переказами старожилів ця стародавня назва походить від того, що недалеко від села були ліси, в яких збиралися люди — втікачі, що не маючи землі, займалися крадіжкою. Називали цих людей ворами, а село — селом ворів, злодіїв. Інші старожили твердять, що назва села походить від місця, на якому поселялись перші поселенці. Було це місце болотистим, порослим лісом, порізане глибокими ровами та ярами. Воно було надійним захистом від ворожого нападу. Село і зараз закрите горою неприродного характеру зі сходу. Старожили розповідають, що в центрі гори знаходились руїни якогось великого муру, льохи, де селяни ховалися під час воєн.

Не менш цікавими є також з'ясування походження назв вулиць і кутків села.

Належні Вирову поля звались: Березина, Дуби, Дубина, Гайки, Гони, Вила, Зади, Маринці…  Майже всі вони — саме на лівому березі річки Горпинки, де, вірогідно, й розташоване було старе село. Були тут кути: Вантухів, Кубишів, Васильків. Потік — Сокілець, гори з дивною назвою Гордова, гори Середньої, полів На острівцях, Вишеньки, Ліски, За ліском, Терні тощо.


Відомі люди[ред. | ред. код]

У селі народилися:

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Дерев'яна церква Преображення 1937 р. в селі Вирів[недоступне посилання з березень 2019]
  • Пам'ятки архітектури в Вирові
  • Погода в селі Вирів
  • «Батькова Рука» (ст. 17) О.Содомора
  • «История городов и сел украинской ССР»(ст.372) Тронько П. Т.
  • «Відомі люди Кам'янеччини». — Львів. — 2009.
  • Іван Дума «Дивосвіт Кам'янеччини». — Львів. — «Камула». — 2008 р.
  • «Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині доби бронзи і раннього заліза» [К.: Наукова думка, 1982, с.27]
  • «Надбужанщина». — Том 1.- Нью-Йорк, 1986. — с.551-603.
  • Пам'ятки культури лінійно-стрічкової кераміки // Археологія Української РСР — Київ — Т. 1 — 1971 — с.96-104
  • Загальний огляд // Природа Львів обл. — Львів — 1972 р. — с.7-11
  • M. Wilamowski. Stanisław (Ostaszko) z Dawidowa (Dawidowski) h. Wilczekosy (Prus II) (zm. 1442/3) // Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 2003.— t. XLII/1, z. 172.— S. 23
  • https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/travel_notes/travel_autors/polischuk_travel/60956/