Макогон Іван Васильович

	Макогон Іван Васильович
	;
Народився	13 (26) жовтня 1907; Грушуваха (нині Барвінківський район Харківської області)
Помер	19 серпня 2001 (93 роки); Київ
Національність	українець
Громадянство	Російська імперія, УНР, СССР, Україна
Навчання	Харківський художній інститут
Автограф

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Макогон.

Могила Івана Макогона

Макого́н Іва́н Васи́льович (13 [26] жовтня 1907(19071026), Грушуваха — 19 серпня 2001, Київ) — український скульптор, член Національної спілки художників України. Народний художник України.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 13 (26 жовтня) 1907 року в селі Грушувасі (нині Барвінківського району Харківської області) в селянській родині. В 1926–1931 роках навчався в Харківському художньому інституті в Абрама Менеса, Івана Северина, Семена Прохорова, Михайла Шаронова, Анатолія Петрицького, Олексія Кокеля, одночасно вивчав скульптуру у приватній майстерні Івана Севери.

Учасник Міжсоюзницької війни Німеччини та СССР, служив сапером у сталінських військах, був контужений. Після шпиталю працював у фронтовій газеті на Південному Кавказі. 1944 за станом здоров'я медики звільнили від строкової служби і направили у студію військових художників імені Митрофана Грекова у Москву^[1].

З 1954 викладав у Київському художньому інституті (професор з 1971 року).

Помер 19 серпня 2001. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкової та монументальної скульптури, у різних матеріалах.

Серед творів:

композиція пам'яті скульптора І. Левицького (1934);
портрет І. Северина (1937);
«Прапор Перемоги» (1946); «Народний месник» (1948),
«Арсенальці» на станції метро «Арсенальна» (1960, у співавторстві, демонтована у 1990-х);
портрети — О. Гончара (1971), Б. Андрєєва (1978);
пам'ятники — Михайлу Грушевському на Байковому кладовищі в Києві (1936),
генерал-полковникові Ю. Щаденку на Новодівочому кладовищі в Москві (1952),
Ю. Яновському на Байковому кладовищі (1961),
Герою СССР Н. І. Сосніній на станції Тетерів (1968),
організатору Голодомору С. Косіору в Києві (1970, демонтований у 2008).

До 125-річчя Тараса Шевченка зробив бюст Кобзаря для Канівського меморіального музею та ювілейну медаль, яка в 1939 році на республіканському конкурсі була відзначена як найкращий твір. Створив медаль до 100-річчя Є. Патона та інші.

У Національному художньому музеї України зберігається ряд творів скульптора, що характеризують різні періоди його творчості: «Композиція пам'яті скульптора І. Левицького» (1934; мармур); «Голівка дівчинки» (1934; граніт); «Портрет батька» (1937; теракота); «Портрет художника І. Северина» (1937; гіпс); «Жіноча голова» (1956; бронза); «Портрет письменника Ю. Дольд-Михайлика» (1960; гіпс); «Жіночий торс» (обпалена глина)^[2].

Галерея робіт
						.
надгробок О. Вербицького	надгробок Л. Дмитерка	пам'ятник Косіору	меморіальна дошка О. Міньківському	меморіальна дошка М. Федорову	меморіальна дошка М. Бажану, (архітектор О. К. Стукалов)