Моргун Федір Трохимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Федір Трохимович Моргун
Моргун Федір Трохимович.jpg
Народився 9 травня 1924(1924-05-09)
с. Новоолександрівка, Гришинського району на Донеччині
Помер 7 липня 2008(2008-07-07) (84 роки)
м. Київ
Поховання Новоміське кладовище, м. Полтава
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Національність українець
Діяльність агроном, письменник, політик
Відомий завдяки партійний і громадський діяч
Alma mater Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет
Науковий ступінь доктор сільськогосподарських наук
Володіє мовами російська
Учасник німецько-радянська війна
Членство Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Посада Перший секретар Полтавського обкому Комуністичної партії України
Термін 26 січня 1973 — 2 квітня 1988
Партія КПРС
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Державна премія СРСР

Моргу́н Фе́дір Трохи́мович (9 травня 1924, с. Новоолександрівка, нині Покровського району Донецької області — 7 липня 2008, м. Київ, похований у м. Полтава) — радянський і український учений-аграрій, економіст, письменник і публіцист, багаторічний керівник Полтавщини, перший голова Державного комітету СРСР з охорони природи, Герой Соціалістичної Праці.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився на хуторі Ново-Олександрівському Гришинського району Донецької губернії (нині село Новоолександрівка Покровського району Донецької області).

1943 року призваний до лав Червоної армії. Учасник Великої Вітчизняної війни. Мінометник. Був тричі поранений. Війну закінчив у травні 1945 року в Чехословаччині.

Після війни закінчив з відзнакою Дніпропетровський сільськогосподарський інститут, за фахом агроном.

З 1949 до 1954 року працював на Полтавщині — спочатку був помічником керівника відділення цукрозаводу, потім начальником відділення, директором радгоспу, головним агрономом Полтавського цукрового тресту.

З 1954 року працював на цілині в Кокчетавській області Казахстану. З 1962 року — перший заступник голови виконкому Павлодарської обласної Ради депутатів трудящих, з 1963 року — другий секретар Павлодарського сільського обкому Комуністичної партії Казахстану, з 1964 року — перший заступник голови Цілинного крайвиконкому — начальник крайового управління сільського господарства в місті Цілиноград (нині столиця Казахстану Астана).

З 1965 року — інструктор та завідувач сектором сільськогосподарського відділу ЦК КПРС по Західному Сибіру, Алтайському краю і Забайкаллю. З 1969 року — перший заступник голови Ради Міністрів Киргизької РСР, а з 1972 року — інспектор Центрального комітету Компартії України.

З 26 січня 1973 року до 2 квітня 1988 року обіймав посаду першого секретаря Полтавського обласного комітету Компартії України. Пропагував і впроваджував прогресивний ґрунтозахисний спосіб безвідвальної обробки сільськогосподарських земель. За його ініціативи із Казахстану на Полтавщину було завезено понад 10 тисяч безвідвальних знарядь (плоскорізів, голчастих борін, протиерозійних культиваторів тощо), на заводі «Одесаґрунтомаш», на підприємствах Міністерства внутрішніх справ було налагоджене виробництво плоскорізів. Ґрунтозахисну обробку було впроваджено практично на всій площі ріллі Полтавської області. Безвідвальна обробка ґрунту дала чималий протиерозійний ефект.

Федору Трохимовичу приписують слова однієї з версій народної пісні «Як піду ж я понад лугом»:

« Не піду я понад лугом, де мій батько оре плугом,

А піду ж я понад лісом, де мій милий з плоскорізом…

»

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1976 року «за видатні успіхи, досягнуті у Всесоюзному соціалістичному змаганні, проявлену трудову доблесть у виконанні плану і соціалістичних зобов'язань зі збільшення виробництва і продажу державі сільськогосподарських продуктів» Моргуну Федору Трохимовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і молот».

Федір Моргун — Депутат Верховної Ради СРСР 8-10 скликань.

11 березня 1988 року призначений головою вперше організованого в СРСР Державного комітету з охорони природи. Виступив із критикою прийнятої Політбюро ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР програми будівництва економічно витратних і екологічно шкідливих заводів з виробництва штучного кормового білку з парафінів нафти, наполягав на розв'язанні білкової проблеми за рахунок вирощування гороху, сої, ріпака, соняшнику та кормів з бобових і багаторічних трав. 7 червня 1989 року звільнений на пенсію, . З липня 1989 року — персональний пенсіонер союзного значення.

Захистив кандидатську дисертацію з сільськогосподарських наук. Потім, у 1995 році — у Тимірязєвській сільськогосподарській академії (Москва) докторську дисертацію, присвячену впровадженню ґрунтозахисного землеробства на Полтавщині. Був академіком Української академії аграрних наук.

У 19952001роках — радник голови адміністрації Білгородської області Росії. З 2001 року — радник голови Полтавської обласної державної адміністрації з сільськогосподарських питань. У 2007 році брав участь у позачергових парламентських виборах за списком блоку «Всеукраїнська громада»

Помер 7 липня 2008 року в Київській лікарні швидкої допомоги від наслідків травми, отриманої в автомобільній аварії. Похований у Полтаві на Новоміському кладовищі.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Федір Трохимович був членом спілки письменників України. Автор понад 80 книг, активно займався публіцистикою. Творчість можна умовно поділити на два етапи: перший — це твори господарської спрямованості, написані у часи активної діяльності в Україні та в інших республіках Радянського Союзу, другий — твори часів незалежної Української держави з початку 90-х років минулого століття. У цей період публіцистика письменника була спрямована на осмисленню процесу становлення нашої держави, з'ясування і переосмислення здобутків і втрат українського народу протягом попередніх століть з позицій оновленої української свідомості. Федір Трохимович так оцінював своє письменницьке публіцистичне завдання: «Моя мета — показати, як працювали, до чого прагнули мої ровесники, чого добивалися, де помилялися і ким були обдурені і зраджені. А покоління моє — і щасливе, і обдурене, і зраджене одночасно».

Найвідоміші твори[ред. | ред. код]

1968 — 1984 роки

«Думы о целине» (1968, 1969), «Хлеб и люди» (1973, 1975, 1979), «На землі — господарем»(1976), «Обработка почвы и урожай» (1977, 1981), «Расскажи, поле…» (1981, 1983), «Поле без плуга» (1981, 1982, 1984). Книги «Думи про цілину», «Хліб і люди» перекладалися на українську, казахську, узбецьку, азербайджанську, вірменську та інші мови, мали декілька перевидань. Незважаючи на перевидання і переклади ці книги стали бібліографічною рідкістю.

1994 — 2008 роки

«Безсмертна душа України. Задовго до салютів: Правда про генерала Кирпоноса» (1994, 1995, 1996), «Перепаханные поколения» (1998, 1999, 2001), «Селянин — Світова Душа» (19981999), «Прокляття війні» (20012004), «Куди йдеш, Україно?» (2003), «Керівники держав, не бійтеся бути святими» (2003), «Плугом по… долях дітей» (2003), «Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу: факти і наслідки» (2007) та інші. Письменник Микола Костенко називав Федора Моргуна «пророком своєї Батьківщини», «справжнім Батьком українського села», «другом і порадником кожного, хто бере участь у розбудові демократичної України».

Нагороди, пам'ять[ред. | ред. код]

Ордени СРСР

Ордени України

2001 року в Полтаві ім'ям Федора Моргуна названа вулиця в Київському районі міста.

Джерела і посилання[ред. | ред. код]