Мстислав (патріарх Київський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мстислав І
Мстислав І
1-й Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України
6 червня 1990 — 11 червня 1993
Церква: Українська Православна Церква — Київський Патріархат
Попередник: титул заснований
Наступник: Володимир
2-й Патріарх Київський та Всієї України
1990 — 1993
Церква: УАПЦ
Попередник: Митрополит Діонісій
Наступник: Патріарх Димитрій
3-й Первоієрарх Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі
1969 — 1993
Церква: УАПЦ в Діаспорі
Попередник: Митрополит Ніканор
Наступник: Митрополит Константин
4-й Митрополит УПЦ Канади
1947 — 1950
Церква: УПЦ Канади
Попередник: Митрополит Іван (Теодорович)
Наступник: Митрополит Іларіон (Огієнко)
5-й Митрополит УПЦ США
1971 — 1993
Церква: УПЦ США
Попередник: Іван (Теодорович)
Наступник: Константин (Баган)
 
Ім'я при народженні: Степан Іванович Скрипник
Народження: 10 квітня 1898(1898-04-10)
Полтава, Російська імперія
Смерть: 11 червня 1993(1993-06-11) (95 років)
Грімбсі, Канада
Похований: Саут-Баунд-Брук,США
Батько: Іван Скрипник
 
Нагороди:

07 УНР 30-03-1920 Хoрунжий.svg Хорунжий

Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
Мстислав у Вікісховищі?

Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстисла́в (у миру Степан Іванович Скрипник; 10 квітня 1898, Полтава — 11 червня 1993, Ґрімсбі, Канада) — український церковний діяч, патріарх Київський і Всієї України УАПЦ, патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ (КП), Первоієрарх УАПЦ в Діаспорі, канонічність якого не визнавалася світовим православ'ям. Хорунжий Армії УНР. Племінник Симона Петлюри.

Ранні роки, армія, суспільна праця[ред.ред. код]

Степан Скрипник у формі хорунжого. 1920 рік.

Степан Іванович Скрипник народився у тодішньому центрі українського культурного життя на Лівобережжі — в Полтаві 10 квітня 1898 року. Відвідував Першу Полтавську класичну гімназію, продовжував навчання в офіцерській школі в Оренбурзі. Служив у російській імператорській армії.

У березні 1918 вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 19181919 роках. 1920-го служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. 19201921 роках був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.

У 1920-ті роки проживав у селі Борсуки (тепер Лановецький район). У міжвоєнний період працював у кооперативних установах Галичини і Волині, належав до провідних членів Волинського Українського об'єднання.

З 1923 р. перебував на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу школу політичних наук у Варшаві.

1930 року, бувши обраний депутатом Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Уперше голосно проявив себе у лютому 1931-го, коли під час засідання сейму фізично принизив, розбивши обличчя депутату-комуністу Фердинанду Ткачову. Також зокрема, виступав в сеймі проти укладення додаткової угоди 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, внаслідок чого було знищено понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини, ревіндиковано близько 2800 га землі, що належала церкві.[1][2]

З 1940 року — колабораціоніст, співпрацював з німецькою окупаційною владою у Польщі, був повітовим інспектором міста Холм.

Брав участь у церковному та громадському житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» у Рівному. Очолював 1941 року організацію допомоги та милосердя під назвою Український допоміжний комітет.

Восени 1941 року Скрипник був обраний заступником голови Української церковної ради, на Волині та зв'язковим цієї Ради зі Всеукраїнською церковною радою в Києві. З серпня 1941 року в окупованому Рівному став видавцем нацистського журналу «Волинь», в якому публікувався з прогітлерівського і антисемітською риторикою.

" І сьогодні звільнені кров'ю і працею німецького воїна з найстрашніших кайданів 23-річної московсько-жидівської азіатської неволі, ми, українці, з гордо піднятим чолом повертаємо до нової Європі, до тієї Європи, яка з'явилася в геніальному баченні Великого Європейця - Адольфа Гітлера. У таку Європу ми віримо, таку Європу ми проповідуємо, про таку Європу ми мріяли впродовж 23 років, за таку Європу пролито море найціннішої, української крові "

Розкольницька церковна діяльність[ред.ред. код]

Обраний заступником голови Холмської єпархіальної ради.

Не маючи ані духовної освіти, не мінімального стажу праці на церковній ниві, у квітні 1942 р. був висвячений у ієреї, а 14 травня, згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного у Києві, хіротонізований на єпископа Переяславського Української православної церкви.

У Почаєві вів переговори з митрополитом Української автономної церкви Олексієм (Громадським) про об'єднання двох церков, підписав 8 жовтня 1942 р. «Акт поєднання».

Заарештований гестапо на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук, з 1944 р. жив у Варшаві, згодом — у Словаччині, пізніше — у Німеччині, де очолював єпархії УАПЦ в Гессені, Вюртенберзі.

1947 року на північноамериканському континенті обраний первоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади.

З 1949 очолив УПЦ в Америці та добився об'єднання з єпархією архієпископа Іоана (Теодоровича) на соборі в Нью-Йорку того ж року: владику Іоана було обрано митрополитом УПЦ у США, а його — заступником митрополита та головою Консисторії.

Свято-Андріївський собор (Саут-Баунд-Брук)

Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруку: тут знаходяться Консисторія, духовна семінарія Святої Софії, Свято-Андріївський собор — церква-пам'ятник мученикам за свободу України, редакція журналу «Українське Православне Слово», школа релігії й українознавства, Дім української культури, концертний зал на 1500 місць, Музей церковних старожитностей, бібліотека з 140 тисячами найменувань, архів і друкарня, готель для літніх людей, Цвинтар святого Андрія — найбільше за межами України меморіальне кладовище-пантеон — та пам'ятники княгині Ользі і митрополитові Василю Липківському (скульптор Петро Капшученко).

По смерті митрополитів Іоана1971) та Никанора1969) очолив УПЦ у США а також діаспору в Європі та Австралії.

У 1963 і 1971 зустрічався з Константинопольським Патріархом, домагався від патріарха узяття під свій омофор УПЦ в США, проте останній постійно відмовляв Мстиславу, мотивуючи це тим що УПЦ в США як церква, була побудована на засадах філетизму, який в православній церкві вважаеться єрєсью.

На початку 1976 року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира).

Підтримував рух церковного росколу в Україні ( Української Автокефальної Православної Церкви), який почався в 1988 році, після святкування 1000-ліття Хрещення Руси.

Патріарх УАПЦ[ред.ред. код]

30.10.1989 р. церковними розкольниками у УРСР був проголошений своїм митрополитом.

На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю понад 700 делегатів (серед яких було 7, щойно висвячених, єпископів і близько 100 священиків, переважно з Західної України), Собором затверджено факт утворення УАПЦ і обрано його Патріархом Київським і всієї України. Світове православ'я, в основі усіх помістних церков, відмовилося визнавати цей собор як і УАПЦ, а Мстислава почали іменувати розкольником.

20 жовтня 1990 Мстислав (Скрипник) приїхав до Києва. Потім 27 жовтня поїхав з душпастирським візитом до Львова.

18 листопада 1990 року в Соборі святої Софії в Києві відбулася його інтронізація: став першим Патріархом УАПЦ.

Після створення 1992 р. УПЦ КП, проголошений її Предстоятелем з титулом Патріарха, проте сам Мстислав цього не визнавав, як і існування УПЦ КП.

1992 року передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії; бойовий прапор зберігається в музеї Збройних сил України.

Помер у канадському місті Ґрімсбі. Похований у крипті собору святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Меморіальна дошка. Киев, вул. Андріївський узвіз, скульптор: Володимир Щур

Примітки[ред.ред. код]

  1. І. Пилипів. Правовий статус Греко-Католицької Церкви в Другій Речі Посполитій (1925—1939 рр.)
  2. Володимир Вишневський. Трагедія православних церков у Польщі / Пам'ятки України. — К., № 4 за 1990 ; — № 1 за 1991. — 64 с. — С. 18–19. — ISSN 0131-2685

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Первоієрарх Української Автокефальної Праваславної Церкви в Діаспорі
19691993
Наступник:
Ніканор (Абрамович) Константин (Баган)
Попередник: Митрополити
УПЦ Канади
19471950
Наступник:
Митрополит Іван (Теодорович) Митрополит Іларіон (Огієнко)
Попередник: Митрополити
УПЦ США
19711993
Наступник:
Митрополит Іван (Теодорович) Митрополит Константин (Баган)
Попередник: Патріархи Київські та всієї України (УАПЦ)
19901993
Наступник:
Діонісій (Валединський) Патріарх Димитрій (Ярема)
Попередник: УПЦ-КП: Патріарх Київський і всієї Руси—України
19921993
Наступник:
Патріарх Володимир (Романюк)