Кам'яна Могила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кам'яна Могила
Каменная-могила.jpg
46°57′01″ пн. ш. 35°28′11″ сх. д. / 46.950389° пн. ш. 35.469972° сх. д. / 46.950389; 35.469972Координати: 46°57′01″ пн. ш. 35°28′11″ сх. д. / 46.950389° пн. ш. 35.469972° сх. д. / 46.950389; 35.469972
Статус: історико-археологічний заповідник
Доба: можливо: палеоліт, неоліт, енеоліт
Країна: Україна Україна
Регіон: Запорізька область
Населений пункт: смт Мирне
Артефакти: петрогліфи, барельєфи, кам'яні скульптури
Дата відкриття: відома з кінця XVIII ст.
Дата дослідження: 1837, 1890, 1934-1938, 1951-1957, 1968-2008
Дослідники: Кеппен Петро Іванович
Веселовський Микола Іванович
Даниленко Валентин Миколайович
Бадер Отто Миколайович
Рудинський Михайло Якович
Михайлов Борис Дмитрович
Гладилін Валентин Миколайович
Кифішин Анатолій Георгійович
Підпорядкування: Національний історико-археологічний заповідник «Кам'яна Могила»
Веб-сторінка stonegrave.org
Кам'яна Могила is located in Україна
Кам'яна Могила
Кам'яна Могила

CMNS: Кам'яна Могила на Вікісховищі

Ця стаття про заповідник «Кам'яна Могила» у Запорізькій області, поблизу Мелітополя. Існує також заповідник «Кам'яні Могили» у Донецькій області поблизу села Назарівка.

Кам'яна́ Моги́ла — світова пам'ятка давньої культури в Україні поблизу Мелітополя смт. Мирне у Запорізькій області над річкою Молочною, з 2008 р. — Національний історико-археологічний заповідник. Пагорб, що тисячоліттями служив людям вівтарем для відправлення язичницьких обрядів, містить декілька тисяч унікальних стародавніх наскельних зображень — петрогліфів. Хронологія петрогліфів охоплює величезний період від епохи пізнього палеоліту до середньовіччя (XXIV—XXII тис. до н. е. до X—XII ст.). З 2006 р. заповідник є претендентом на включення до списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Геологічний нарис[ред.ред. код]

Схема заповідника

У геологічному відношенні пам'ятка природи Кам'яна Могила, розташована на 16 км північніше міста Мелітополя, являє собою останець пісковика Сарматського моря (третинного періоду), з тріщинами і розломами, що привели до нагромадження плит і утворення великого числа гротів. Близько 12 млн років тому тут була піщана мілина, механізм намиття якої визначив особливості речовинного складу і неоднорідність (шаруватість) піску.

Потім тут виникло Понтійське море і утворилися вапнякові відклади (правий берег ріки Молочної, с. Терпіння). З плином часу море змінила пустеля, відклалися червоно-бурі залізо-марганцеві глини. Надалі на цій місцевості утворилася западина ріки пра-Молочної, води якої проникали углиб землі. Ймовірно, що саме в цей час інфільтровані підземні води відклали кременистий матеріал у міжзерновому просторі піску. Пісковик утворився монолітним кварцитоподібним, що важко піддається розпилюванню (за відомостями працівників музею). Надалі, за сформованими у пісковику тріщинами, відклалися зростки оксидів заліза і марганцю. Таким чином, сформувався локальний піщаний моноліт.

У період танення льодовика, що зупинився на широті міста Дніпра, стікаючі на південь води утворили долини рік і вимивини на правому березі ріки пра-Молочної. Внаслідок природного поглиблення її русла великий острів кварцитоподібного пісковика виявився на поверхні долини, підносячись над навколишнім ерозійним ландшафтом. Саме процеси локального окременіння піску зумовили різко відмінні фізико-механічні властивості цього пісковика в порівнянні з прилеглими породами, схильними до процесів ерозії.

Внаслідок фізичного вивітрювання монолітний масив пісковика розколовся на плити певної потужності (звичайно близько 0,5 м), пов'язаної з товщиною шарів піску, відкладеного на початковій стадії формування об'єкта. Межі шарів фіксувалися тонкими нальотами глинистого матеріалу, що характеризують різку зміну режиму осадонакопичення. Гравітаційні процеси спричинили сповзання плит крихкого кварцитового пісковику, а неоднорідний розмив порід основи останця викликав додаткову концентрацію напружень в його масиві, що привело до численних розломів, просідань, химерного нагромадження плит і утворення гротів.

Потрібно відзначити властивість місцевого пісковика окиснюватися (оксиди заліза) і перетворювати поверхню на тверду кірку, яка в атмосферному середовищі не втрачає своїх міцнісних властивостей, що сприяло збереженню петрогліфів на плитах печер.

Історія досліджень[ред.ред. код]

Перші письмові відомості про унікальну пам'ятку історії і природи належать до кінця XVIII ст. У 1778 році біля Кам'яної Могили встановили поштову станцію. У 1793 році на мапі Мелітопольського повіту Таврійської губернії це місце позначалося «Камінь-Ююн-Таш», в перекладі з тюркського «камінь збору» (місце збору татарських орд для експансії на землі України та Польщі).

У 1837 році Петро Кеппен писав про пам'ятку:

« «Кам'яна могила. Так в Мелітопольському повіті називається горб, що складається з величезних куп пісковика, і знаходиться на правому березі ріки Молочної… Навалені тут природою камені то виступають із землі вертикально, то, відхиляючись у протилежні боки, утворюють начебто навіси. У одному місці між скель, що обросли мохом, знаходиться проміжок на зразок вулиці… і тут-то колись був вхід до печери, в якій один з моїх провідників, що був в дитинстві пастухом і нерідко з товаришами тут проводив час, бачив на стінах написи, з яких один був завдовжки з аршин або більше, складаючи один рядок; в інших місцях були висічені окремі слова. Вхід до цієї печери занесений піском близько 1822 року.»  »

Наприкінці XIX ст. археолог Микола Веселовський, відомий своїми розкопками скіфських курганів, зайнявся дослідженнями кам'яного «кургану». Зазначимо, що аналогічно з горбами-курганами (давніми похованнями, могилами) дістала свою назву і Кам'яна Могила, хоча власне могилою вона не є. У «Звіті археологічної комісії» за 1890 рік М. І. Веселовський описує роботи по проникненню в печери, аналізує відкриті гроти і малюнки, прорізані на плитах стелі. У 1934—1938 рр. дослідження Валентина Даниленка і Отто Бадера дозволили виявити гроти з унікальними печерними зображеннями, що дало можливість краще зрозуміти побут і культуру народів, які у давнину населяли український степ. Сім польових сезонів (1951—1957 рр.) віддав вивченню пам'ятки Михайло Рудинський. За результатами досліджень він підготував монографію «Кам'яна Могила», яка привернула до пам'ятки увагу світової наукової громадськості. У 1961—1963 рр. роботу з вивчення Кам'яної Могили вів В. М. Гладилін, в результаті чого були відкриті нові гроти[1]. Знову був вивчений грот Бика, де на глибині двох метрів на стелі нижньої плити були знайдені малюнки биків, людей, лінійно-геометричні креслення тощо.

З 1983 по 2006 рік дослідження пам'ятки проводив Борис Михайлов. Результатом польових робіт стало відкриття 17 нових гротів та печер. Особливо серед них виділяються печери № 36-б (печера Бізона) та № 60 (печера Кози) з пізньопалеолітичними зображеннями мамонта, птиці, бізона, коней. Вперше на Кам'яній Могилі знайдені мезолітичні мальовничі зображення оленя, оленихи, лучника та жінки, а в одному з гротів знайдена унікальна скульптура епохи бронзи — голова ведичного дракону Врітру. Примітним фактом стала знахідка пісковикових плит з зображенням стародавніх «письмен», які датуються VI — початком V тис. до н. е.

Дослідження вчених призвели до відкриття 65 гротів та печер, на стелях яких виявлено декілька тисяч рідкісних наскальних зображень. Глибоко реалістичні малюнки дають уявлення про господарчу діяльність первісних людей Південної України, їх духовній культурі.

Гроти Кам'яної Могили[ред.ред. код]

Кам'яна Могила займає площу близько 3-х гектарів, висота останця сягає 12 м, кількість плит пісковику перевищує 3 тисячі. Великий кам'яний пагорб в степу приваблював давніх людей як явище надзвичайне, фантастичне; його виникнення залишалося для них таємницею. Очевидно, що саме з цих причин первісні люди обожнювали пагорб і перетворили його на місце поклоніння своїм богам, здійснення культових обрядів, зображення сакральних малюнків. Потрібно зазначити, що у давніх народів існував релігійний культ гори, яка ототожнювалася з житлом богів. Пізніше цей культ перейшов до цивілізованих народів (Олімп у Греції, «священна гора» японців Фудзі тощо).

Багаторічні дослідження Кам'яної Могили привели до відкриття 65 гротів і печер, на стелях яких виявлено кілька тисяч найрідкісніших наскельних зображень різних історичних епох (від пізнього палеоліту і мезоліту до середньовіччя). Гроти являють собою в основному невеликі (до 5-8 м), невисокі (1,2-1,5 м) скельні розколини з плоскими (або близькими до них) стельовими плитами. У наш час значна частина гротів заповнена піском (законсервована) для забезпечення збереження давніх петрогліфів.

Серед більшості малюнків, розташованих на тлі лінійно-геометричних композицій, добре простежуються зображення людини, диких і домашніх тварин, сцени полювання, танцю, злягання, чаклунства, солярні знаки тощо. Наскельне мистецтво Кам'яної Могили, по суті, є аналогом витворів первісних людей у печерах Західної Європи та інших країв, проте відрізняється переважанням мистецтва малих форм. Більшість малюнків наносилася на пісковик не фарбами (виняток — печера № 36), а протиралися шматком твердого каменю, утворюючи заглиблення у менш твердому пісковику, які лише іноді вкривалися мінеральними червоними і чорними фарбами. Поряд з наскельними малюнками в окремих гротах збереглися барельєфи і кам'яна скульптура (дракон, риби, лев, голова людини тощо).

Петрогліфи[ред.ред. код]

Особливу увагу і наукові дискусії викликають численні зображення, що на думку А. Г. Кифішина нагадують давні письмена, які датують дошумерським періодом. Зокрема, сучасний російський шумеролог А. Г. Кифішин стверджує, що ним прочитані деякі написи з гротів Кам'яної Могили, він датує їх VII—III тис. до Р. Х. і знаходить паралелі з написами на глиняних табличках міста-держави Ур в Месопотамії (нині — Ірак) та шумерського міста Шуруппак на р. Євфрат. Крім того, науковець вважає що виявив палеолітичну мапу річок України, на якій позначені Дніпро, Південний Буг, Дністер, Молочна. А. Г. Кифішин також вважає — Кам'яна Могила могла бути важливим святилищем протошумерських племен, збирачем важливої інформації для формування і розвитку багатьох етносів та культур.

На думку українського науковця І. М. Рассохи більша частина надписів Кам'яної Могили має прямі паралелі зі стародавніми огамічними надписами Британських островів, германськими «гільчастими» рунами, давньослов'янськими «чертами і резами» тощо, тобто може бути пам'яткою найдавнішої сакральної писемності доби індоєвропейської єдності, а саме середньостогівської культури IV тис. до н. е.

Точне число гротів невідоме, розмальованих зон може бути більше, але, не зважаючи на те, що дослідження ведуться з тридцятих років XX століття, багато гротів і печери досі можуть залишатися засипаними піском. За нинішнього стану пам'ятки видалення піску може привести до подальших обвалів глиб пісковику.

Ні у самій Кам'яній Могилі, ні в безпосередній близькості від неї не виявлено людських поселень, які можна пов'язати з пам'яткою. На підставі цього, дослідники роблять висновок, що Кам'яна Могила використовувалася виключно в культових цілях, як святилище. Окрім цього, практично всі зображення Кам'яної Могили нанесені на внутрішні поверхні кам'яних брил, і їх можна спостерігати, лише проникаючи всередину гротів, лазів і печер, що також свідчить про їхню сакральність.

На деяких зображеннях збереглися сліди червоної фарби, якою вони були розфарбовані в давнину. Петрогліфи нанесені невеликими каменями твердих порід, які легко залишали сліди на м'якому пісковику. Декілька таких кварцових каменів були виявлені в процесі досліджень.

Таким чином, у малюнках і скульптурі печер Кам'яної Могили Ріка Часу донесла до нас вірування і досягнення людини далекої старовини, які були «…одним з виявів того світорозуміння, яке склалося в кордонах широкого культурно-історичного поясу, що тягнеться через Старий Світ між Індією і Європейським узбережжям Атлантики» (М. Я. Рудинський).

Датування[ред.ред. код]

Відсутність будь-якого додаткового археологічного матеріалу і унікальність багатьох зображень Кам'яної Могили змусила дослідників намагатися датувати пам'ятку, виходячи з різних трактувань самих петрогліфів[2]. (У деякій близькості до Кам'яної Могили були виявлені палеолітичні, неолітичні поселення, а також поселення епохи бронзи, проте якого-небудь безпосередньому зв'язку з самою Кам'яною Могилою виявлено не було). У п'ятдесяті — сімдесяті роки XX століття розгорнулася дискусія щодо датування зображень палеолітом, неолітом і навіть енеолітом. Палеолітичне датування відстоював в основному В. Даниленко[3] і О. М. Бадер (принаймні на ранній стадії досліджень)[2], М. Рудинський[4] і інші дослідники дотримувалися неолітичного датування. Дискусія, по суті, звелася до того, чи є один з найбільших петрогліфів зображенням мамута або бика (мамут свідчив би на користь палеоліту, а бик на користь неоліту). Учасники дискусії померли в сімдесяті-восьмидесяті роки, залишившись при своїх думках, продовжуючи, кожен по-своєму, називати грот зі спірним зображенням «Грот бика» і «Грот мамута».

Разом з цим деякі дослідники відзначали можливість використання святилища і протягом палеоліту, а потім і за часів неоліту[2][3], а деякі відкидали таку можливість. Зокрема М. Я. Рудинський звертав увагу, що в Кам'яній Могилі не виявлено слідів накладення нових зображень на старі, що свідчить радше про нанесення петрогліфів однієї культури протягом однієї історичної епохи[4]. Дискусія про датування пам'ятки спонукала деякі довідники і енциклопедії називати Кам'яну Могилу пам'яткою мезоліту, тобто датувати її петрогліфи періодом між палеолітом і неолітом, що швидше за все помилково.

Серед багатьох наскельних малюнків тут чітко простежуються зображення людини, диких і свійських тварин. Як правило, їх видряпували шматками твердого каменю. Подекуди первісні митці покривали ці малюнки червоними і чорними мінеральними барвниками. Печера Кози, гроти Бика і Дракона, двометрова кам'яна фігура людини-риби… І всюди — зображення Дерева життя, символу родючості і вічності.

Люди залишали тут свої «автографи» починаючи з епохи кам'яної доби (22—14 тисячоліття до нашої ери). Розмальовували стіни і в добу бронзи, і пізніше. Тут знайдено залишки стародавніх жертовників. За малюнками можна простежити первісні релігії — тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків… Роль храму, що об'єднував три світи (небесний, земний і підземний), ця степова пам'ятка поблизу Мелітополя у Запорізькій області виконувала упродовж багатьох тисячоліть для різних племен і народів, що пройшли теренами сучасної України.

У вивченні цієї пам'ятки, яку багато хто вважає визначнішою, ніж «сім чудес світу», археологія дала змогу відповісти на низку питань щодо розвитку духовної культури, її фундаменту та коріння багатьох народів Євразії.

Існують версії, що тутешні наскельні написи були першими зразками писемності людства: деякі вчені дотримуються гіпотези, що мелітопольські петрогліфи на півтори-дві тисячі років давніші за всесвітньо відомі месопотамські глиняні таблички.

Про цей «природний храм» над річкою Молочною широкий загал знає ще дуже мало, до нього не ходять рейсові автобуси. Попри це, щороку «острівець серед степу» відвідують понад 30 тисяч туристів.

Заслужений працівник культури України Борис Михайлов, перший директор Національного історико-археологічного заповідника «Кам'яна Могила», понад 40 років свого життя присвятив дослідженню цієї пам'ятки (див., напр.[5]).

Сучасний стан[ред.ред. код]

Хоча багато аналогічних пам'яток з метою збереження захищаються спеціальними спорудами (наприклад Чатал-Хююк у Туреччині), Кам'яна Могила, як і раніше, лежить просто неба, і не вживається майже ніяких заходів для її збереження. Разом з цим багато дослідників протягом XX століття відзначали поступове руйнування петрогліфів (Даниленко, Міхайлов, Кифішін). Вивчення багатьох плит у наш час[Коли?] відбувається за замальовками та гіпсовими зліпками, які були зроблені ще у сорокові — п'ятдесяті роки.

У вересні 2008 року Указом Президента України № 815/2008 заповіднику було надано статус національного. Відтоді його офіційна назва — Національний історико-археологічний заповідник «Кам'яна Могила».[6] Кам'яна Могила потрапила у перелік 7 містичних місць України 2015.[7]

Примітки[ред.ред. код]

  1. До питання про вік наскельних малюнків Кам'яної Могили
  2. а б в Бадер О. М. Петрогліфи Кам'яної Могили // Палеоліт і неоліт України. Том I. Випуск VI, видавництво АН УССР, Київ, 1949
  3. а б Даниленко В. М. Кам'яна Могила, «Наукова Думка», Київ, 1986
  4. а б Рудинський М. Я. Кам'яна Могила (корпус наскельних рисунків), видавництво АН УРСР, Київ, 1961
  5. Михайлов Б. Кам'яна могила // Ятрань. — 10.01.2009.
  6. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 815/2008 Про надання Державному історико-археологічному заповіднику «Кам'яна Могила» статусу національного
  7. http://travel.tochka.net/ua/10273-top-7-samykh-misticheskikh-mest-ukrainy/ ТОП-7 найбільш містичних місць України]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.
  • Маляренко В. Т. «Суд Води» Кам'яної Могили як перший відомий у світі судовий процес [Текст] // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 12 (64). — С.4-8.
  • Михайлов Б. Д. Петрогліфи Кам'яної Могили: Семантика. Хронологія. Інтерпретація: [Монографія] — Запоріжжя, 1994, 1999, К.: МАУП, 2005 — доп.
  • Михайлов Б. Д. «Каменная Могила — подземный „эрмитаж“ Приазовья». — Запорожье: Дикое Поле, 1998, К.: Такі Справи, 2005 — доп., 2007. (рос.)
  • Михайлов Б. Д. Каменная Могила и ее окрестности: Сборник научных статей. — Запорожье: Дикое Поле, 2003, 2006 — доп., изм. (рос.)
  • Михайлов Б. Д. «Кам'яна Могила — світова пам'ятка стародавньої культури в Україні: фотоальбом». — К.: Такі Справи, 2003.
  • Михайлов Б. Д. Загадки древнего Герроса: историко-географические этюды. — К.: Такі Справи, 2009. (рос.)
  • Рассоха И. Н. Прародина Русов. — М.: Эксмо, Алгоритм, 2009. — 384 с. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]