Олеся Гончара, 71

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олеся Гончара, 71

Проєкт будинку Осипа Родіна 1882 року
50°26′52″ пн. ш. 30°29′48″ сх. д. / 50.44784960002777296° пн. ш. 30.49668360002777945° сх. д. / 50.44784960002777296; 30.49668360002777945Координати: 50°26′52″ пн. ш. 30°29′48″ сх. д. / 50.44784960002777296° пн. ш. 30.49668360002777945° сх. д. / 50.44784960002777296; 30.49668360002777945
Країна  Україна
Розташування Київ
Тип будівля
Стиль еклектизм
Архітектор Володимир Ніколаєв
Статус  щойно виявлений об'єкт культурної спадщини, охороняється законом
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Садиба Осипа Родіна — будинок другої половини XIX століття у Києві на вулиці Олеся Гончара, 71.

Будинок — один із елементів рядової забудови кварталу. Наказом Департаменту охорони культурної спадщини (ДОКС) Київської міської державної адміністрації № 46 від 22 вересня 2020 року будівлі надали статус щойно виявленої пам'ятки історії та архітектури[1]. 28 січня 2021 року Окружний адміністративний суд Києва скасував охоронний статус будівлі[2].

Історія[ред. | ред. код]

Генеральний план садиби (1881)

У другій половині XIX століття на території садиби стояв одноповерховий дерев'яний будинок із садом і господарськими будівлями. 1881 року ділянку викупив селянин Осип Родін. 1882 року на його замовлення звели будівлю за проєктом київського архітектора Володимира Ніколаєва. 1901 року садиба перейшла у спадок донькам Родіна — міщанкам Надії Зелінській і Ганні Богорській. 1910 року садибу продали дворянину Казимиру-Альбіну Жубру, який на той час працював в управлінні Південно-Західної залізниці[3].

Близько 1922 року більшовики націоналізували будинок і передали в оренду житлокооперативу.[джерело?]

19 жовтня 1998 і 30 березня 2001 року фірма «Вета» викупила частину приміщень, а іншу, з комунального майна, отримала в оренду. 27 листопада 2003 року рішенням міськради будівлю перевели із житлового фонду в нежитловий. У березні 2011 року частину приміщень будівлі № 71, що перебувала у власності територіальної громади, передали в оренду й одразу дозволили приватизувати нежитлові приміщення. 14 червня 2012 року комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з позовом про виселення з приміщень фірми «Вета» і повернення майна. Суд задовольнив ці вимоги[4].

У будинку розташовувався Театр Історичного Портрета (ТіП), заснований 1978 року Ігорем Шведовим (1924 — 2001), художнім керівником, автором і виконавцем усіх вистав[3].

До 2014 року приміщення займала «Вільна сцена» театру драми і комедії на Лівому березі, індивідуальний проєкт режисера Дмитра Богомазова.[джерело?]

Відкрита у 2006 році експериментальна сцена на 20 місць була найменшим театральним майданчиком Києва[3].

8 квітня 2010 року фірма «Арікс» викупила сусідню ділянку № 69, а в 2013 і 2015 роках — № 71. За результатами журналістських розслідувань кінцевим бенефіціарним власником фірми «Арікс» визначено Якова Басса, батька Дениса Басса, колишнього заступника київського голови Черновецького[5].

2012 року Міністерство культури України у відповідь на запит КМДА відмовило в наданні будинку по вулиці Олеся Гончара, 71, охоронного статусу (на підставі висновку експертної ради при Міністерстві культури, наданого за підписом М. М. Дьоміна)[6].

2019 року фірма «Арікс» делегувала функції замовника будівництва ТОВ «Концепт-плаза». Різні власники «Концепт-плаза» пов'язані з фірмами з орбіти Дмитра Ісаєнка, народного депутата від ОПЗЖ, Андрія Вавриша, власника компанії SAGA Development, та колишнього заступника директора департаменту містобудування й архітектури Київської міськадміністрації. Власники за допомогою громадської організації «Європейський закон і порядок» через суд домоглись визнання внесених ними змін у дозволі на будівництво[5][7].

2019 року на території колишньої садиби розпочалось будівництво ЖК «Franklin Concept House» на 18 поверхів[8][9].

У вересні 2020 року активісти, об'єднані навколо проєкту «Мапа реновації», звернулися до депутатів Київської міської ради з вимогою внести будинок до переліку нововиявлених пам'яток архітектури. 22 вересня 2020 року Департамент охорони культурної спадщини надав будинку статус щойно виявленої пам'ятки історії та архітектури[1][10].

Власники будівлі оскаржили наказ в Окружному адміністративному суді. Суд звернувся до Українського товариства охорони пам'яток історії й культури (УТОПІК) щодо визначення цінності будівлі. У висновку УТОПІК зазначено, що об'єкт належить до рядової забудови і його рекомендовано вилучити з переліку об'єктів культурної спадщини. Посилаючись на цей документ, 28 січня 2021 року суд задовольнив позов власника будівлі й скасував наказ ДОКС[11][5].

4 серпня 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд підтримав позбавлення будинку Осипа Родіна статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини. Тобто суддями залишено в силі рішення суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні апеляційних скарг Мінкульту, Офісу прокурора та громадської організації «Мапа Реновації». Тепер справу буде розглядати Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду України. 5 серпня, вже на другий день після позбавлення статусу щойно виявленої пам'ятки культури, біля об'єкта почалися будівельні роботи[12].

Архітектура[ред. | ред. код]

Цегляний будинок первісно був двоповерховий. На початку XX століття добудували третій поверх.

Створений у формі цегляного стилю й еклектики з використанням елементів модерну. Фасад розчленований центральною і боковими розкріповками, які фланковані лізенами. На рівні першого поверху лізени рустовані. Віконні прорізи прямокутні, а на верхньому поверсі аркові. Попри це використання елементів декору, схожих на початкові, автентичність будівлі була порушена пізнішою надбудовою.

Станом на лютий 2021 року у цілому кварталі збереглися лише два зразки забудови кінця ХІХ сторіччя, зокрема й будівля № 71[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Наказ Департаменту охорони культурної спадщини № 46, 2020, с. 4.
  2. ↑ Єдиний державний реєстр судових рішень: справа № 640/28045/20. court.gov.ua. 28 січня 2021. Процитовано 28 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ а б в г Садиба Осипа Родіна, 2020.
  4. ↑ Постанова Вищого господарського суду України № 5011-3/1124-2012, 2012.
  5. ↑ а б в Знесення нововиявленої пам’ятки на Гончара, 2021.
  6. ↑ Ганна Мамонова (21 квітня 2021). Київрада розгляне питання про можливе знесення чотирьох історичних будівель Києва. suspilne.media. Суспільне. Процитовано 28 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. ↑ Сагайдачного, 18: житло під виглядом готельних апартаментів, 2020.
  8. ↑ Історична забудова чи багатоповерхівка, 2021.
  9. ↑ ЖК Franklin Concept House на Гончара, 2020.
  10. ↑ ОАСК вилучив будинок на Гончара з переліку об’єктів культурної спадщини, 2021.
  11. ↑ Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/28045/20, 2021.
  12. ↑ Орися Маркевич (20 серпня 2021). У Києві почали демонтаж будинку Осипа Родіна. the-village.com.ua. Процитовано 21 серпня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]

Парний бік
Клініка Маковського
Непарний бік
Монументальне мистецтво
Садиби
Збережені
Будинок на Андріївському узвозі, 10-А • Маєток Беретті • Садиба Більського • Маєток Марії Бродської (1900-ті) • Садиба Гальперіна (1899) • Садиба на Олеся Гончара, 71 • Маєток Зайцева • Особняк Закса (1873) • Будинок з ірисами • Садиба Іпсіланті • Особняк Ковалевського (1913) • Будинок на Крутому узвозі, 3 • Будинок на Крутому узвозі, 4 (1846) • Садиба на Липській, 16 (1914) • Маєток Лібермана (1898) • Садиба Міхельсона (1896) • Садиба Мурашка • Садиба на Нагірній, 14 • Будинок невтішної вдови (1908) • Садиба на Покровській, 11 • Маєток Полякова (1910-ті) • Особняк Равіч-Думітрашко (1890-ті) • Садиба на Сагайдачного, 20/2 • Садиба на Сагайдачного, 27 • Садиба на Саксаганського, 38 (1871-1899) • Садиба на Січових Стрільців, 24 • Кам'яниця на Спаській, 1/2 • Садиба на Спаській, 12 • Маєток Івана Терещенка (1875) • Маєток Ніколи Терещенка (1875) • Маєток Олександра Терещенка (1893–1898) • Маєток Федора Терещенка (1882) • Особняк Трепова • Будинок Трубецьких • Особняк на Трьохсвятительській, 5/1 (1894) • Садиба Ханенків • Садиба на Хорива, 2 • Садиба на Шовковичній, 14 • Шоколадний будиночок (1901) • Замок барона Штейнгеля (1879)
Втрачені
Маєтки ХХ ст.
Герб на будинку Ханенків Замок барона Штейнгеля
Архітектори
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олеся_Гончара,_71&oldid=42307044