Острів Відродження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Острів Відродження
Vozrozhdeniya Island.jpg
Вид острова з космосу в листопаді 1994 року. Світлі ділянки — соляна кірка на місці обміління моря, темні ділянки — первинна територія острова.
Географія
45°01′ пн. ш. 59°10′ сх. д. / 45.017° пн. ш. 59.167° сх. д. / 45.017; 59.167Координати: 45°01′ пн. ш. 59°10′ сх. д. / 45.017° пн. ш. 59.167° сх. д. / 45.017; 59.167
Акваторія Аральське море
Площа 216 км² і 550 км²
Найвища точка 38 м
Країна
Flag of Uzbekistan.svg Узбекистан[1] і Flag of Kazakhstan.svg Казахстан
Адм. одиниця Каракалпакстан[1]
Населення 0 осіб (2019)
Острів Відродження. Карта розташування: Узбекистан
Острів Відродження
Острів Відродження
Острів Відродження (Узбекистан)

CMNS: Острів Відродження у Вікісховищі

Острів Відродження[2][3], Возрождєнія[4] (узб. Tiklanish (Vozrojdeniye) orollari; каз. Возрождение аралы) — колишній острів у центральній частині Аральського моря[5]. Тепер урочище, більша південна частина якого належить Муйнакському району Каракалпакстану Узбекистану, менша північна — Аральскому району Кизилординської області Казахстану. До обміління моря, що розпочалося в 1960-ті роки, площа острова становила близько 216 км²[6][7].

Природа[ред. | ред. код]

Острів є частиною древнього меридіонального підняття дна Аральського моря[7], що ділить його на два басейни різної площі, менший західний і більший східний. Коли в посушливі роки Східний Арал повністю пересихає, урочище стає частиною Аралкуму. Острів складений шарами вапнякових порід[8], присутні виходи на поверхню крейдяних порід.

Рельєф низовинний, місцями ділянки бугристих пісків[6].

Пустельна і напівпустельна рослинність[6].

Історія[ред. | ред. код]

Острів було відкрито 1848 року експедицією російського гідролога Олексія Бутакова[5][6]. Тоді він дістав назву Миколи І (рос. Николая I), а два невеличких прилеглих острівця були названі Костянтин (Константин) та Спадкоємець (Наследник). Разом з ще двома безіменними вони утворювали групу Царські острови (Царские острова)[8].

З приходом радянської влади острів було перейменовано на Відродження (Возрождения). Впродовж 1924—1926 років на острові діяв крайовий ізолятор спецпризначення. 1942 року на острові було відкрито військовий полігон. Після війни, 1948 року на острові було закрито рибзавод і облаштовано військову частину з біохімічною лабораторією, місцеве населення виселили на материк. На острові в 1980-х роках був побудований унікальний (єдиний в СРСР) аеродром, що складався з 4-х бетонних злітно-посадочних смуг у вигляді рози вітрів. Полігон функціонував до 1992 року, потім військовий контингент був передислокований, біолабораторія — демонтована, частину устаткування військові вивезли за межі острова, а частина залишилася похованою на острові.

Унаслідок обміління Аральського моря 2001 року з'єднався з суходолом і став півостровом. Пізніше періодично то ставав повністю частиною суходолу, то півостровом, в період розливів Великого Аралу (2010—2014). 2008 року компанією «ПетроАльянс» на потребу уряду Узбекистану було проведено геологорозвідувальні роботи з пошуку нафтових родовищ.

Біохімічний полігон «Бархан»[ред. | ред. код]

Докладніше: Бархан (полігон)

З 1942 року по 1992-й на острові працював полігон випробувань біохімічної зброї «Бархан»[9]. 52-га польова науково-дослідна лабораторія (ПНИЛ-52) до 1941 року розташовувалась у на острові Городомля озера Селігер, поблизу міста Осташков Тверської області (військова частина 04061). З початком німецько-радянської війни лабораторія була евакуйована до Кірова, пізніше — до Саратова, а 1942 року отримала постійне місце на острові Відродження.

До 1948 року було облаштоване військове містечко Аральск-7 (Кантубек), збудовано злітно-посадкову смугу здатну приймати військовий транспорт. У містечку жили дослідники і військовослужбовці, які брали участь у випробуваннях, загалом до 1,5 тис. осіб. У містечку були зведені дитячий сад, школа, стадіон і кінотеатр. Від 1973 року полігон став основною тестовим майданчиком підприємства «Биопрепарат», яке займалося радянською секретною програмою біологічної зброї. Тут випробовували зброю на основі різноманітних патогенів: бактерій (сибірська виразка, туляремія, бруцельоз, чума, тиф, ку-гарячка), вірусів (натуральна віспа, ебола, марбург, венесуельський енцефаломієліт коней) і токсинів[9]. Випробовували спеціально розроблені штами, стійкі до всіх відомих на той момент антибіотиків[9]. У якості піддослідних і донорів крові використовували свійську худобу (коней, овець, ослів), диких куланів та імпортованих мавп. На початку 1990-х років містечко було евакуйоване, частину обладнання демонтували і вивезли, частину закопали[9].

Населення[ред. | ред. код]

Через багаті на рибу навколишні води на острові періодично оселялись рибалки. Серед чагарників паслись величезні стада сайгаків, у двох бухтах гніздились водоплавні птахи. За радянських часів місцеве населення було виселено на материк, облаштовано військову частину Аральськ-7 (Кантубек), в якому одночасно мешкало до 1,5 тис. військовослужбовців і персоналу. За часів незалежності Узбекистану місцевість знелюдніла.

У культурі[ред. | ред. код]

Острів є локацією ряда комп'ютерних ігор:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б GEOnet Names Server — 2018.
  2. Аральське море // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — С. 234.
  3. Атлас світу, 2005.
  4. Аральське море // Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1959. — Т. 1 : А — Богунці. — С. 281.
  5. а б ГЭС, 1989, с. 108.
  6. а б в г Возрождения остров // Краткая географическая энциклопедия : [у 5 т.] / гол. ред. А. А. Григорьев та ін. — М. : Советская энциклопедия, 1960. — Т. 1 : Ааре — Дятьково. — С. 196.
  7. а б Возрождения остров // Большая советская энциклопедия : [в 51 т.] / гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1951. — Т. 8 : Вибрафон — Волово. — С. 561. (рос.)
  8. а б Царские острова // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1903. — Т. XXXVIIа (74) : Ходский — Цензура. — С. 812.
  9. а б в г Биохимический полигон в Аральском море: фотоистория «Ленты.ру» : [рос.] : [арх. 5 лютого 2014 року] // Lenta.ru : вебсайт. — 2014. — 21 января. — Дата звернення: 9 червня 2021 року.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]