Паєвська Юлія Георгіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юлія Георгіївна Паєвська
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).png Солдат
Yuliia "Tayra" Paievska.png
Загальна інформація
Народження 19 грудня 1968(1968-12-19) (53 роки)
Київ
Alma Mater Національний університет фізичного виховання і спорту України
Псевдо Тайра, Габрієл
Військова служба
Роки служби з 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Емблема медичної служби (2007).png Медичні сили Збройних сил України
Війни / битви
Командування
Командир евакуаційного відділення 61-го ВМГ
2018 — 2020
Нагороди та відзнаки
Орден «Народний Герой України»
Відзнака Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції»
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За заслуги перед Збройними Силами України»
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)

Ю́лія Гео́ргіївна Пає́вська (псевдо: «Тайра», «Габрієл»; нар. 19 грудня 1968, Київ) — українська військовослужбовиця, парамедикиня, волонтерка та доброволиця; командирка підрозділу «Янголи Тайри» та евакуаційного відділення 61-го війського мобільного госпіталю (2018—2020); дизайнерка, президентка федерації айкідо «Мутокукай-Україна».

З 2014 року як парамедикиня брала участь у Революції гідності та війні на сході України[⇨]. 16 березня 2022 року під час облоги Маріуполя потрапила у російський полон, була звільнена через три місяці 17 червня 2022 року[⇨].

Нагороджена відзнакою Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції», орденом «Народний Герой України», медалями «За сприяння Збройним Силам України» та «Захиснику Вітчизни», нагрудними знаками «Знак пошани» та «За заслуги перед Збройними Силами України»[⇨].

« Моя війна почалася з Грушевського. «

— Юлія Паєвська[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки та освіта[ред. | ред. код]

Народилася 19 грудня 1968 року в Києві. Юлію виховували бабуся та дідусь — ветеран Другої світової війни Костянтин Чубуков. З 1-го класу у школі вчилася робити перев’язки і накладати джгути: її вчила шкільна медсестра, яка була санінструктором під час Другої світової[2]. З шести років займалася спортом[3].

Закінчила Національний університет фізичного виховання і спорту України (НУФВІСУ)[4]. Одружена на Вадимі Пузанові[5], подружжя має дочку Анну-Софію[4]. До 2014 року професійно займалася дизайном (книжкова графіка, реклама) та художньою керамікою[6][4]. Займається спортом, має 5-й дан айкідо. Очолює федерацію айкідо «Мутокукай Україна» та викладала айкідо понад 20 років[5].

Війна на сході України (з 2014)[ред. | ред. код]

Під час Революції гідності з першого дня протистоянь на Грушевського 19 січня стала медиком Євромайдану[7][1]. Усі свої навички здобула «в полі», коли допомагала пораненим. Тоді ж стала відома під псевдонімом «Тайра»: так у стародавній Японії звалася група родів, що мали імператорське походження та були позбавлені статусу принців, однак швидко перетворилися на самураїв — через постійне виконання військових завдань[1].

З початком російсько-української війни у березні 2014 року знайомий Юлії Олексій Арестович запропонував їй викладати тактичну медицину. Вона склала власний курс на матеріалах американських, європейських та натівських інструкторів та викладала його у проєктах «Народний резервіст» і «Захист Патріотів». Навчання проводила на полігоні та на базах добровольців, а вже у квітні 2014 року поїхала на Донеччину медиком. Спочатку діяла самостійно як парамедик. Поступово вже на фронті зібрала свою евакуаційну команду під назвою «Янголи Тайри»[2]. Рятувала бійців на Світлодарській дузі (2016)[7], біля села Широкине (2020)[8].

Навесні 2016 року «Янголи Тайри» почали співпрацю з командою ASAP Rescue. 2018 року «Янголи Тайри» вийшли із складу ASAP, коли Юлія підписала контракт зі Збройними силами України та очолила власний підрозділ[1] — евакуаційне відділення 61-го мобільного військового госпіталю в Маріуполі[9]. Станом на листопад 2019 року Юлія навчила тактичній медицині близько 8 тисяч людей, а її підрозділ врятував понад 500 бійців та бійчинь ЗСУ[4][10].

Під час виконання однієї з бойових евакуацій Юлія Паєвська зазнала травми кульшових суглобів: «Завантажуючи в машину пораненого солідної комплекції, я неоковирно повернулась, упала й не змогла підвестися. Довелося замінювати обидва тазостегнових суглоби. Поставили один титановий ендопротез, а згодом — другий. Виконуючи призначення лікарів, проходила на милицях два місяці, хоча вже готова була зістрибнути з них раніше»[4].

Російське вторгнення в Україну (2022)[ред. | ред. код]

Початок російського вторгнення 2022 року зустріла у Маріуполі. Надала допомогу сотням поранених бійців та цивільних[4]: доставляла людей у шпиталь і направляла їх до лікарів залежно від пошкоджень та ступеня ураження[3]. 16 березня Юлію та водія реанімобіля Сергія, з яким вона працювала, затримали на блокпості в селищі Мангуш неподалік Маріуполя[11]. Вони потрапили в полон до російських окупантів, коли їхали так званим зеленим коридором, організуваним для виїзду цивільних до Запоріжжя[3][12][13].

17 червня 2022 року Президент України Володимир Зеленський повідомив, що Юлію звільнили після трьох місяців полону: «Вдалося звільнити з полону „Тайру“, українського парамедика Юлію Паєвську. Вона вже вдома. Будемо працювати й надалі, щоб забрати всіх»[14].

23 липня 2022 року Юлія взяла участь у Другому саміті перших леді та джентльменів, що проходив у Києві, та закликала на ньому докладати максимум зусиль, аби повернути усіх полонених додому[15].

15 вересня 2022 року Юлія свідчила перед Комісією з питань безпеки та співробітництва в Європі про жахи російського полону. Як зазначила посол України у США Оксана Маркарова, «це був дуже потужний виступ з правдою про жахи російської блокади Маріуполя та про тримісячне перебування в нелюдських умовах у полоні окупантів, нічим не обмежену жорстокість російських загарбників-терористів; [Юлія] закликала наших американських друзів збільшити допомогу Україні, збільшити тиск на Росію, допомогти нам захистити не тільки Україну, а й весь цивілізований світ»[16]. Юлія зазначила, що важливо збирати свідчення для притягнення Росії до відповідальності за воєнні злочини та нарощувати зусилля для звільнення всіх захисників та цивільних, які стали заручниками Росії та яких незаконно утримує країна-аргесор, що порушує всі міжнародні норми[16].

Позавоєнна діяльність[ред. | ред. код]

2015 року — кандидатка у депутати Київської міської ради від партії «Громадянський рух „Спільна справа“» на місцевих виборах у Києві[17]. 2019 року балотувалася у народні депутати України від партії «Голос» на парламентських виборах, № 79 у списку, безпартійна[18]. Кандидатка у депутати Київської міської ради від партії «Демократична Сокира» на місцевих виборах у Києві 2020 року, № 2 у списку[19]. Уповноважена з питань реабілітації учасників бойових дій у «Демократичній Сокирі»[20].

2018 року Юлія брала участь у міжнародних спортивних змаганнях «Ігри нескорених 2018» у Сіднеї та виборола золоту медаль у змаганнях із плавання і бронзу зі стрільби з лука[4]. 2020 року була єдиною жінкою в національній збірній України на «Іграх нескорених 2020», що проходили у Гаазі[21][1]. 2018 року взяла участь у етнопоказі робіт вітчизняних майстрів «Українські амазонки»[22].

2020 року подарувала Національному музею Революції Гідності каску, арафатку та прапор із написом «Тайра»[1], а в листопаді 2022 року передала кілька особистих речей, пов'язаних із підрозділом «Янголи Тайри», до Національного музею історії України у Другій світовій війні: там їх використають у експозиціі, присвяченій боротьбі українців проти Росії[23].

« Народ, що не пам'ятає своєї історії, не готовий зустріти своє майбутнє, саме тому ворог великі сили і ресурси втрачає саме на фальшування історії як минулого, так і сучасності. Але скільки не називай темряву світлом — сенс явищ від того не зміниться[23]. «

— Юлія Паєвська

У липні 2022 року, після звільнення з полону, хрестилася; її хрещеним батьком став давній друг Дмитро Корчинський[24].

Відео з нагрудної камери[ред. | ред. код]

2021 року принц Гаррі, засновник «Ігор нескорених», передав Юлії нагрудну камеру, аби вона зняла матеріали для майбутнього фільму від Netflix про людей, що мотивують[25]. Починаючи з повномасштабного вторгнення 2022 року і до потрапляння в полон Юлія зафільмувала 256 ГБ відео своєї роботи парамедиком у Маріуполі. За день до полону Юлія заховала карту пам'яті у ватний тампон та передала її співробітнику поліції, який, у свою чергу, передав карту журналістам «Ассошіейтед Прес», аби вони могли вивезти ці матеріали з-під окупованого міста та опублікувати[26][27]. Журналісти проїхали 15 російських блокпостів, перш ніж потрапити на підконтрольну Україні територію. 19 травня видання опублікувало частину відео[26].

У перший же тиждень після звільнення Юлії з полону принц Гаррі зателефонував їй та виразив підтримку[15].

Нагороди[ред. | ред. код]

Державні[ред. | ред. код]

Міжнародні[ред. | ред. код]

Відомчі[ред. | ред. код]

Волонтерські[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е На варті між життям і смертю. Історії медиків Майдану. www.maidanmuseum.org (укр.). Процитовано 16 листопада 2022. 
  2. а б 9 травня – пам’ять про дідуся: як онука ветерана Другої світової стала парамедиком в АТО. Українська правда _Життя. Процитовано 1 грудня 2019. 
  3. а б в Про звірства росіян мають розповідати ті, хто пройшов через полон. Інтерв'ю з парамедиком Тайрою. UATV (укр.). 19 серпня 2022. Процитовано 16 листопада 2022. 
  4. а б в г д е ж Тайра вільна. Чим відома парамедикиня Юлія Паєвська, нещодавно звільнена з полону окупантів. nv.ua (укр.). Процитовано 15 листопада 2022. 
  5. а б Прищепа, Ярослав (16 жовтня 2022). Пройшла через російський полон. Медикиня Тайра. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 15 листопада 2022. 
  6. «Ангели» стріляють з лука: «Тайра» – учасниця Invictus Games 2020. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 15 листопада 2022. 
  7. а б Рагуцька, Лілія (7 липня 2018). Як янголи Тайри рятують життя на передовій: розповідь легендарного парамедика. OBOZREVATEL INCIDENT (укр.). Процитовано 15 листопада 2022. 
  8. Кесарчук, Леся (10 березня 2020). Залізна мужність «Тайри». www.mil.gov.ua. Міністерство оборони України . Процитовано 15 листопада 2022. 
  9. «Росія не хоче її обміняти». Український волонтер Юлія Паєвська у полоні та в ефірі російського НТВ. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 16 листопада 2022. 
  10. «Ангели» стріляють з лука: «Тайра» – учасниця Invictus Games 2020 – АрміяInform. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 1 грудня 2019. 
  11. Парамедикиня Тайра записала перше відео після визволення з полону. ФОКУС (укр.). 18 червня 2022. Процитовано 15 листопада 2022. 
  12. Цензор.НЕТ. Волонтерка Юлія Паєвська потрапила до полону російських окупантів. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 15 листопада 2022. 
  13. Тайра розповіла Гельсінській комісії у США про жахіття полону. Українська правда (укр.). Процитовано 15 листопада 2022. 
  14. З російського полону звільнили парамедика "Тайру", - Зеленський. РБК-Україна (українською). 17 червня 2022. Процитовано 17 червня 2022. 
  15. а б «Тайра, це Принц Гаррі»: українська парамедикиня розповіла про телефонну розмову з герцогом Сассекським. Процитовано 16 листопада 2022. 
  16. а б Тайра свідчила у США про жахи російського полону | Еспресо. espreso.tv (укр.). Процитовано 16 вересня 2022. 
  17. Паєвська Юлія Георгіївна — Біографія, Балотування, Фракції, Політична Агітація. www.chesno.org. Чесно. Процитовано 17 листопада 2022. 
  18. Центральна виборча комісія
  19. Вибори 2020. vybory.sokyra.party. Процитовано 6 жовтня 2020. 
  20. Тайра: Ми просимо справедливості, а не помсти | Демократична Сокира. sokyra.party. Процитовано 15 листопада 2022. 
  21. «Ангели» стріляють з лука: «Тайра» – учасниця Invictus Games 2020. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 15 листопада 2022. 
  22. «Я «спрыгнула» с костылей месяц назад, а туфли на 12-сантиметровой платформе надела за день до дефиле». fakty.ua (рос.). Процитовано 15 листопада 2022. 
  23. а б Юлія Паєвська "Тайра": Роль музеїв у історичній пам'яті про війну з росією, фото - Погляд. poglyad.tv (uk-UA). Процитовано 15 листопада 2022. 
  24. а б Щириця, Павло (7 серпня 2022). "Правда їх не цікавить. Їм важливо, щоб сказала те, що вони хочуть почути". Gazeta.ua (укр.). Gazeta.ua. Процитовано 15 листопада 2022. 
  25. Matthews, Chris (20 травня 2022). Ukrainian medic films Mariupol horrors before being captured by Russia. Mail Online. Процитовано 16 листопада 2022. 
  26. а б Опубліковано кадри з нагрудної камери парамедика Тайри, яку ЗС РФ взяли в полон (відео). ФОКУС (укр.). 20 травня 2022. Процитовано 16 листопада 2022. 
  27. Ali, Taz (19 травня 2022). Captured Ukrainian medic's bodycam footage shows insider account of Mariupol. inews.co.uk (англ.). Процитовано 16 листопада 2022. 
  28. Волонтерку і парамедика Юлію Паєвську «Тайру» звільнили з полону. hromadske.ua (ua). Процитовано 15 листопада 2022. 
  29. Відзнака Президента України "За гуманітарну участь в антитерористичній операції" (списки нагороджених "асапівців") | ASAP Rescue Ukraine. asap-rescue.com. Процитовано 15 листопада 2022. 
  30. The Ukrainian people awarded the European Parliament’s 2022 Sakharov Prize. www.europarl.europa.eu (англ.). 19 жовтня 2022. Процитовано 16 листопада 2022. 
  31. а б в г Василенко, Олександра (31 жовтня 2017). Сниться кошмар, як російський офіцер стріляє у лоб. Gazeta.ua. Процитовано 16 листопада 2022. 
  32. 25-та церемонія нагородження орденами “Народний герой України” пройшла в Запоріжжі. СПИСОК - Новинарня. novynarnia.com (укр.). 15 вересня 2017. Процитовано 15 листопада 2022. 
  33. Дурова, Дар'я (17 червня 2022). Із російського полону звільнили парамедикиню Тайру: хто така Юлія Паєвська й чому на неї полювали окупанти. Фото і відео. WAR OBOZREVATEL (укр.). Процитовано 16 листопада 2022. 
  34. Орден Нескорених. vto-orden.com.ua. 16 травня 2018. Процитовано 16 листопада 2022. 
  35. Невидимий батальйон: 5 історій жінок-військових. Українська правда _Життя. Процитовано 16 листопада 2022. 
  36. “Посттравматична рапсодія” : Кіно про героїв (ВІДЕО) (укр.). Процитовано 15 листопада 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]