Проспект Миру (Маріуполь)
Частина інформації в цій статті застаріла.(вересень 2022) |
Проспект Миру Маріуполь | |
---|---|
Місцевість | Історичний центр |
Район | Центральний район |
Колишні назви | |
Катерининська (в ужитку — Велика) | |
радянського періоду (українською) | Проспект Республіки (в ужитку — проспект) |
Загальні відомості | |
Протяжність | 5 км |
Координати початку | 47°05′36″ пн. ш. 37°33′42″ сх. д. / 47.09333° пн. ш. 37.56167° сх. д. |
Координати кінця | 47°06′0.4″ пн. ш. 37°30′04″ сх. д. / 47.100111° пн. ш. 37.50111° сх. д. |
Транспорт | |
Автобуси | 2, 10, 12А, 15А, 16А |
Тролейбуси | 1, 2, 5, 10, 11, 12, 13, 15 |
Маршрутні таксі | 24т, 110, 112, 114, 117, 118, 124, 131, 132, 145, 146, 150, 153, 156 |
Рух | 2—3 смуги в обох напрямках |
Покриття | асфальт |
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
Державні установи | Апеляційний суд Донецької області |
Парки | парк 50-річчя Перемоги |
Зовнішні посилання | |
У проєкті OpenStreetMap | r3557485 |
На карті | На карті населеного пункту |
Мапа | |
Проспект Миру у Вікісховищі |
Проспект Миру — центральна автомагістраль Маріуполя, у Центральному районі. Напрямок — зі сходу на захід. Загальна довжина проспекту — 5 км. Проспект починається від площі Визволення, далі перетинається з вулицями: Земська, Торгова, Харлампіївська, Грецька, огинає Театральну площу з обох сторін і перетинається з вулицями Архипа Куїнджі, Архітектора Нільсена, проспектом Металургів, вулицею Казанцева, провулком Нахімова, вулицями Осипенко, Леваневського, бульваром Богдана Хмельницького, проспектом Будівельників, вулицями Зелінського, Громової, Купріна і закінчується біля перетину з вулицею Андрія Назаренка, переходячи у Бердянське шосе.
До 1876 року вулиця в ужитку називалась Великою, а з вересня 1876 року — Катерининською. Після Жовтневого перевороту вулиця стала офіційно називатись проспектом Республіки, проте в ужитку слово Республіка опускалось.
За часів «хрущовського потепління» молодь дала свою неофіційну назву вулиці — Брод, скорочено від бродвей.
У 1960 році на честь 90-річчя з дня народження Леніна, проспект отримав його ім'я.
Вулиця Велика, згодом — Катерининська, проспект Республіки, починалась від Харлампієвського собору, який відокремлював міський базар від головної вулиці. Її парадна частина закінчувалась біля скверу, далі знаходились обивательські подвір'я, винний склад, відомий сучасникам як лікеро-горілчаний завод, кінний двір, амбари і так до «вигону», до Сінної площі (до сучасного — проспекту Металургів).
-
Катерининська вулиця
-
Дореволюційний краєвид вулиці
-
Проспект Республіки навпроти Палацу культури «Азовсталь» (1936)
З 1933 — до початку 1960-х років проспектом курсував трамвай.
У радянські часи, у передвоєнні роки планувалось розвивати проспект Республіки у західному напрямку, навіть встигли збудувати багатоповерхівку в стилі конструктивізму. У ній знаходилася крамниця «Дитячий світ» (нині — відділення Першого українського міжнародного банку. У перші повоєнні роки зруйновані будинки були відбудовані, а поруч із ними з'явились кілька нових. Лише в 1960—1970-ті роки проспект Миру стрімко почав розбудовуватись на захід.
У вересні 1943 року гітлерівці спалили всі, за малим винятком, будівлі проспекту Республіки. Проте відновлення будинків зі стінами, які досить добре збереглись, йшло дуже швидко. На це знадобилось небагато часу і до початку 1950-х вони отримали майже довоєнний зовнішній вигляд.
З початку 1950-х років почалось будівництво великих багатоповерхівок в стилі «сталінського ампіру» на місці руїн і одноповерхових будинків. Це будинки № 13 (поруч з редакцією газети «Приазовський робочий», № 10/20 та № 24.
-
Харлампієвський собор
-
Лікеро-горілчаний завод
-
Банк ПУБМ
-
Проспект Миру, 10/20
Починаючи з місця, де раніше був Харлампієвський собор, на непарній стороні вулиці знаходиться двоповерхова будівля, відома присутністю в ній диспетчерської міського транспорту. До Жовтневого перевороту в ньому знаходились номери готелю «Росія». Далі, за музичним училищем і конторою одного із управлінь будівельної організації, знаходиться будівля, яку в народі називають «трест». Назва пішла з тих часів, коли трест «Азовстальбуд» вибудував для себе управління, використавши залишки стін колишньої Крамниця і складу братів Абадашевих. Зараз тут розміщується консульство Греції, офіси різних фірм.
Ще один будинок із давніх — редакція газети «Приазовский рабочий». На стальній фігурній огорожі балкону викарбувані цифри року побудови — 1902. Це рік будівлі особняка. Раніше на його першому поверсі розміщувався тютюновий магазин, поверхня внутрішніх стін і прилавків якого була прикрашена під хохлому. Відразу після німецько-радянської війни тут розмістилася книжкова крамниця, потім замість книг і канцелярських товарів почали торгувати наочними посібниками. Редакція газети оселилася в будинок ро проспекту Республіки 19 квітня 1951 року. До цього там були класи Маріупольського педагогічного училища.
На перехресті сучасного проспекту Миру і вулиці Грецької, ще до того часу, як кримські греки з'явились в Приазов'ї, за розпорядженням азовського губернатора Василя Черткова був закладений фундамент і вибудовані стіни Церкви святої Марії Магдалини, яка мала стати головним храмом міста. Прибувши до Маріуполя, митрополит Ігнатій чомусь вирішив її не добудовувати, а головний міський храм в ім'я святого Харлампія розташувати ближче до річки. Тоді мешканці нового міста — прапорщик Горлинський, Пилипенко, Велегура, Головко, Дейнека добились, щоб недобудовану церкву передали малоросійській нації, людям що мешкали в той час як в самому місті, так і в розташованих на березі Азовського моря зимівниках і на рибацьких хуторах. Церкву побудували, а 4 червня 1791 року вона була відкрита для богослужінь. Службу правили в ній рівно сто років, поки у 1891 році не опечатали через поганий стан.
У квітні 1891 року, на подорожуючого Японією спадкоємця російського престолу, майбутнього імператора Миколу ІІ, був здійснений замах, проте як було повідомлено народу, відбулося диво: великий князь залишився в живих. На честь цієї події Маріупольська міська дума вирішила спорудити каплицю на місці геть ветхої Марії-Магдалинівської церкви. Церкву розібрали, спорудили каплицю, а 5 травня 1895 року при великій кількості народу освятили. Каплиця простояла до 1933 року, доки її не знесли, оскільки вона заважала прокладці трамвайного шляху.
З чотирьох, лише два вугли перехрестя більш-менш зберегли дореволюційний вигляд. На місці будівлі Укрсоцбанку і розташованій по діагоналі з нею. На цьому вуглі знаходився будинок з взуттєвим магазином на першому поверсі. Його третій поверх прибудований після війни. Колись будинок належав адвокату Юр'єву. В ньому в різні часи знаходились: редакція однієї з перших газет «Маріупольський довідковий листок», що видавалась в Маріуполі, один з перших кінотеатрів. Тут збирались перші піонерські загони. В цьому будинку розміщувалося ДПУ, яке пізніше перейменували в НКВС. Восени 1941 року німецько-фашистські окупанти зайняли Маріуполь, а в колишній будинок Юр'єва вселилось гестапо.
Назва | Розташування | Зображення |
---|---|---|
Тарасові Шевченку | Перед Театральним сквером по парній стороні | |
Жертвам Голодомору 1932—1933 років та політичних репресій |
на розі просп. Миру та вул. Університетська | |
Володимиру Короленко | Перед Театральним сквером по непарній стороні | |
Архіпу Куїнджі | Біля перетину з проспектом Металургів | |
Володимиру Висоцькому | Біля Будинку зв'язку | |
Жертвам Чорнобильської катастрофи | На розі з бульваром Богдана Хмельницького | |
Воїнам 9-ї авіаційної дивізії | Парк 50-річчя Перемоги |
Всі меморіальні дошки встановлені в старій частині проспекту.
- По непарній стороні:
- на розі проспекту Миру і вулиці Харлампіївської — на будівлі колишнього готелю «Континенталь» де:
- 12 січня 1918 (30 грудня 1917 року) відбулась остання битва з контрреволюційними силами за встановлення радянської влади в місті Маріуполі;
- у 1920 році розміщувався штаб начальника морських сил Чорного та Азовського морів;
- буд. 9/22 — Герою Соціалістичної Праці Івану Голубєву, на будинку де він працював з 1962 по 1985 роки;
- на розі проспекту Миру і вулиці Харлампіївської — на будівлі колишнього готелю «Континенталь» де:
- буд. 35 — румейському поету і письменнику Георгію Костоправу, на будинку де він працював у 1932—1937 роках;
- на розі з вулицею Куїнджі — Дмитру Ульянову — брату Леніна, на будинку де він перебував у квітні 1920 року;
- буд. 63/1 — радянському вченому-металургу, заслуженому діячу науки і техніки УРСР Івану Казанцеву, на будинку, де він жив у 1950—1966 роках.
- По парній стороні:
- буд. 22 — Почесному громадянину Маріуполя Ігорю Каримову, на будинку де він жив;
- буд. 34 (кінотеатр «Перемога») — заслуженому працівнику культури України Вілію Котенку, на будинку де у 1945 році він починав свою трудову діяльність;
- Маріупольському грецькому театру;
- буд. 40 — першому піонерському загону.
- Сергій Буров. «Маріуполь. Минуле». Маріуполь. ЗАТ Газета «Приазовский рабочий». 2003. стор. 6—12. ISBN 966-8208-06-04 (рос.)