Очікує на перевірку

Проспект Миру (Маріуполь)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Проспект Миру
Маріуполь
Проспект Миру
Проспект Миру
Проспект Миру
МісцевістьІсторичний центр
РайонЦентральний район
Колишні назви
Катерининська
(в ужитку — Велика)
радянського періоду (українською)Проспект Республіки
(в ужитку — проспект)
Загальні відомості
Протяжність5 км
Координати початку47°05′36″ пн. ш. 37°33′42″ сх. д. / 47.09333° пн. ш. 37.56167° сх. д. / 47.09333; 37.56167
Координати кінця47°06′0.4″ пн. ш. 37°30′04″ сх. д. / 47.100111° пн. ш. 37.50111° сх. д. / 47.100111; 37.50111
Транспорт
Автобуси2, 10, 12А, 15А, 16А
Тролейбуси1, 2, 5, 10, 11, 12, 13, 15
Маршрутні таксі24т, 110, 112, 114, 117, 118, 124, 131, 132, 145, 146, 150, 153, 156
Рух2—3 смуги в обох напрямках
Покриттяасфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Державні установиАпеляційний суд Донецької області
Паркипарк 50-річчя Перемоги
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapr3557485
На карті
На карті населеного пункту
Мапа
Мапа
CMNS: Проспект Миру у Вікісховищі

Проспект Миру — центральна автомагістраль Маріуполя, у Центральному районі. Напрямок — зі сходу на захід. Загальна довжина проспекту — 5 км. Проспект починається від площі Визволення, далі перетинається з вулицями: Земська, Торгова, Харлампіївська, Грецька, огинає Театральну площу з обох сторін і перетинається з вулицями Архипа Куїнджі, Архітектора Нільсена, проспектом Металургів, вулицею Казанцева, провулком Нахімова, вулицями Осипенко, Леваневського, бульваром Богдана Хмельницького, проспектом Будівельників, вулицями Зелінського, Громової, Купріна і закінчується біля перетину з вулицею Андрія Назаренка, переходячи у Бердянське шосе.

Назви

[ред. | ред. код]

До 1876 року вулиця в ужитку називалась Великою, а з вересня 1876 року — Катерининською. Після Жовтневого перевороту вулиця стала офіційно називатись проспектом Республіки, проте в ужитку слово Республіка опускалось.

За часів «хрущовського потепління» молодь дала свою неофіційну назву вулиці — Брод, скорочено від бродвей.

У 1960 році на честь 90-річчя з дня народження Леніна, проспект отримав його ім'я.

Історія

[ред. | ред. код]

Вулиця Велика, згодом — Катерининська, проспект Республіки, починалась від Харлампієвського собору, який відокремлював міський базар від головної вулиці. Її парадна частина закінчувалась біля скверу, далі знаходились обивательські подвір'я, винний склад, відомий сучасникам як лікеро-горілчаний завод, кінний двір, амбари і так до «вигону», до Сінної площі (до сучасного — проспекту Металургів).

З 1933  — до початку 1960-х років проспектом курсував трамвай.

У радянські часи, у передвоєнні роки планувалось розвивати проспект Республіки у західному напрямку, навіть встигли збудувати багатоповерхівку в стилі конструктивізму. У ній знаходилася крамниця «Дитячий світ» (нині — відділення Першого українського міжнародного банку. У перші повоєнні роки зруйновані будинки були відбудовані, а поруч із ними з'явились кілька нових. Лише в 19601970-ті роки проспект Миру стрімко почав розбудовуватись на захід.

У вересні 1943 року гітлерівці спалили всі, за малим винятком, будівлі проспекту Республіки. Проте відновлення будинків зі стінами, які досить добре збереглись, йшло дуже швидко. На це знадобилось небагато часу і до початку 1950-х вони отримали майже довоєнний зовнішній вигляд.

З початку 1950-х років почалось будівництво великих багатоповерхівок в стилі «сталінського ампіру» на місці руїн і одноповерхових будинків. Це будинки № 13 (поруч з редакцією газети «Приазовський робочий», № 10/20 та № 24.

Історичні будівлі

[ред. | ред. код]
Редакція газети «Приазовский рабочий»

Починаючи з місця, де раніше був Харлампієвський собор, на непарній стороні вулиці знаходиться двоповерхова будівля, відома присутністю в ній диспетчерської міського транспорту. До Жовтневого перевороту в ньому знаходились номери готелю «Росія». Далі, за музичним училищем і конторою одного із управлінь будівельної організації, знаходиться будівля, яку в народі називають «трест». Назва пішла з тих часів, коли трест «Азовстальбуд» вибудував для себе управління, використавши залишки стін колишньої Крамниця і складу братів Абадашевих. Зараз тут розміщується консульство Греції, офіси різних фірм.

Ще один будинок із давніх — редакція газети «Приазовский рабочий». На стальній фігурній огорожі балкону викарбувані цифри року побудови — 1902. Це рік будівлі особняка. Раніше на його першому поверсі розміщувався тютюновий магазин, поверхня внутрішніх стін і прилавків якого була прикрашена під хохлому. Відразу після німецько-радянської війни тут розмістилася книжкова крамниця, потім замість книг і канцелярських товарів почали торгувати наочними посібниками. Редакція газети оселилася в будинок ро проспекту Республіки 19 квітня 1951 року. До цього там були класи Маріупольського педагогічного училища.

Будинок Юр'єва

На перехресті сучасного проспекту Миру і вулиці Грецької, ще до того часу, як кримські греки з'явились в Приазов'ї, за розпорядженням азовського губернатора Василя Черткова був закладений фундамент і вибудовані стіни Церкви святої Марії Магдалини, яка мала стати головним храмом міста. Прибувши до Маріуполя, митрополит Ігнатій чомусь вирішив її не добудовувати, а головний міський храм в ім'я святого Харлампія розташувати ближче до річки. Тоді мешканці нового міста — прапорщик Горлинський, Пилипенко, Велегура, Головко, Дейнека добились, щоб недобудовану церкву передали малоросійській нації, людям що мешкали в той час як в самому місті, так і в розташованих на березі Азовського моря зимівниках і на рибацьких хуторах. Церкву побудували, а 4 червня 1791 року вона була відкрита для богослужінь. Службу правили в ній рівно сто років, поки у 1891 році не опечатали через поганий стан.

У квітні 1891 року, на подорожуючого Японією спадкоємця російського престолу, майбутнього імператора Миколу ІІ, був здійснений замах, проте як було повідомлено народу, відбулося диво: великий князь залишився в живих. На честь цієї події Маріупольська міська дума вирішила спорудити каплицю на місці геть ветхої Марії-Магдалинівської церкви. Церкву розібрали, спорудили каплицю, а 5 травня 1895 року при великій кількості народу освятили. Каплиця простояла до 1933 року, доки її не знесли, оскільки вона заважала прокладці трамвайного шляху.

З чотирьох, лише два вугли перехрестя більш-менш зберегли дореволюційний вигляд. На місці будівлі Укрсоцбанку і розташованій по діагоналі з нею. На цьому вуглі знаходився будинок з взуттєвим магазином на першому поверсі. Його третій поверх прибудований після війни. Колись будинок належав адвокату Юр'єву. В ньому в різні часи знаходились: редакція однієї з перших газет «Маріупольський довідковий листок», що видавалась в Маріуполі, один з перших кінотеатрів. Тут збирались перші піонерські загони. В цьому будинку розміщувалося ДПУ, яке пізніше перейменували в НКВС. Восени 1941 року німецько-фашистські окупанти зайняли Маріуполь, а в колишній будинок Юр'єва вселилось гестапо.

Пам'ятники

[ред. | ред. код]
Назва Розташування Зображення
Тарасові Шевченку Перед Театральним сквером по парній стороні
Жертвам Голодомору 1932—1933 років
та політичних репресій
на розі просп. Миру та вул. Університетська
Володимиру Короленко Перед Театральним сквером по непарній стороні
Архіпу Куїнджі Біля перетину з проспектом Металургів
Володимиру Висоцькому Біля Будинку зв'язку
Жертвам Чорнобильської катастрофи На розі з бульваром Богдана Хмельницького
Воїнам 9-ї авіаційної дивізії Парк 50-річчя Перемоги

Меморіальні дошки

[ред. | ред. код]
Меморіальна лошка першим піонерам

Всі меморіальні дошки встановлені в старій частині проспекту.

  • По непарній стороні:
    • на розі проспекту Миру і вулиці Харлампіївської — на будівлі колишнього готелю «Континенталь» де:
      • 12 січня 1918 (30 грудня 1917 року) відбулась остання битва з контрреволюційними силами за встановлення радянської влади в місті Маріуполі;
      • у 1920 році розміщувався штаб начальника морських сил Чорного та Азовського морів;
    • буд. 9/22 — Герою Соціалістичної Праці Івану Голубєву, на будинку де він працював з 1962 по 1985 роки;
Меморіальна дошка Івану Голубєву

Література

[ред. | ред. код]
  • Сергій Буров. «Маріуполь. Минуле». Маріуполь. ЗАТ Газета «Приазовский рабочий». 2003. стор. 6—12. ISBN 966-8208-06-04 (рос.)