Пулюй Іван Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Павлович Пулюй
Іван Павлович Пулюй

Іван Пулюй.jpg

Портрет Івана Пулюя 1870 р.
Народився 2 лютого 1845(1845-02-02)
Гримайлів, нині Україна
Помер 31 січня 1918(1918-01-31) (72 роки)
Прага, нині Чехія
Поховання Прага
Громадянство Україна
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Alma mater Віденська духовна семінарія, Віденський університет
Галузь наукових інтересів фізика, електротехніка
Заклад Вища технічна школа у Празі
Науковий керівник Август Кундт
Відомий завдяки: Рентгенівське випромінювання

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Пулюй Іван Павлович на Вікісховищі

Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Puluj, Johann Puluj; 2 лютого 1845(18450202), містечко Гримайлів, нині смт, Гусятинський район — 31 січня 1918, Прага) — етнічий український та австро-угорський за підпорядкованістю територіі на той час фізик і електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член Віденського електротехнічного товариства.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів, нині смт., Гусятинський район, Тернопільська область, Україна (тоді Галицький округ[джерело?], Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя і його дружини Катерини (з дому Бурштинська). У 1861—1865 рр. Павло Пулюй був бургомістром Гримайлова.

Освіта та праця[ред.ред. код]

Пам'ятна дошка гуртку «Громада», Тернопіль

Початкову школу закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназії,[1] де разом з братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником[2][3] та активним діячем таємного товариства української молоді «Громада». Такі Товариства на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України. Тернопільський клас — «Громада» збирався тричі на тиждень після обіду на тематичні засідання: в середу (історія), суботу (література) й неділю (декламація і читання слова Божого). Великий вплив на гімназійну молодь мала поезія Тараса Шевченка.

Після закінчення гімназії 1865 року Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її осягнення. Промовистий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було. Цього ж 1865 року Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії[a] у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою і з цього приводу 1869 року вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем у Відні. У 1868 року разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні легальне студентське товариство «Січ», діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко.

В останній рік навчання в духовній семінарії Пулюй відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті. Ці науки настільки його захопили, що він вирішив не висвячуватися на священика, а стати студентом філософського факультету цього університету. Навчання тривало упродовж 1869—1872 років, а в 1872—1874 р. Пулюй уже працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянґа. У 1874 році видрукував перші дві статті, присвячені експериментальному дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури, в журналі «Доповіді Віденської академії наук».

У 1874—1875 роках викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіюме (нині Рієка, Хорватія). Там сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі й у 1878 році був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875—1876 роках  Пулюй як стипендіат австрійського Міністерства освіти навчався і працював у Страсбурзькому університеті, в фізичному інституті професора Августа Кундта. У  1876 році захистив  дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора філософії Страсбурзького університету.

Повертається до Відня і в 1876—1883 роках  працює асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті.  У 1880—1882 роках у «Доповідях Віденської академії наук» вийшли у світ чотири важливі статті Пулюя, присвячені катодним променям, які мали значний резонанс у середовищі фізиків.  На цей же період припадає початок активної роботи Пулюя в новій галузі — електротехніці. У 1881 році на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі сконструйовані Пулюєм електричні апарати відзначено дипломами.

Також після електротехнічної виставки у Відні 1883 року винаходи Пулюя викликали велике зацікавлення, наслідком чого стало його запрошення відомим підприємцем Верндлем, власником знаної у Європі фірми, переїхати до міста Штайра (Австрія). Тож у 1883—1884 роках Пулюй працював у Штайрі як консультант і директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції, при цьому забезпечив великий успіх електротехнічної виставки, яка відбулася в цьому місті влітку 1884 року.  Не забарилося визнання його заслуг і на урядовому рівні — на запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини Пулюй з осені цього ж року зайняв посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи в Празі. Тут він почав читати крім фізики лекції з окремого курсу електротехніки, розробив системний план з організації  відповідних досліджень у празькій політехніці.  На 1888—1889 навчальний рік Пулюя було обрано ректором політехніки, а 1890 р. — деканом машинобудівного факультету.

Особливим для Пулюя був початок 1896 року, коли він провів фундаментальні дослідження природи та властивостей  щойно відкритих Х-променів, результати яких опублікував у двох статтях у «Доповідях Віденської академії наук». У 90–х роках ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проектування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проектів і їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому, зокрема, мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція). У 1902 р. він заснував і очолив кафедру електротехніки. З нагоди 100-літнього ювілею Німецької політехніки в Празі Пулюя відзначили орденом Залізної корони за його наукову та викладацьку працю (1906). Він отримав також хрест ордена Франца-Йосифа і високий титул Радника двору (1910). У 1913 р. І. Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства. У 1916 році Пулюй одержав пропозицію зайняти  посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров'я. Цього ж року вийшов на пенсію.

Помер у Празі, нині Чехія (тоді Королівство Богемія, Австро-Угорщина), де й похований на Мальвазінках.

Сім'я[ред.ред. код]

1884 року Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стозіцькою (1863—1945) — студенткою Віденського університету. Шлюб узяли в греко-католицькій церкві св. Варвари у Відні. В сім'ї виросло шестеро дітей, три доньки і три сини: Наталка (1886 року народження) стала піаністкою і дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга (1891 р.н.) і Марія (1894 р.н.)  стали вчительками; Олександр (1901 р.н.)  і Юрій (Ґеорґ, 1906 р.н.) здобули інженерний фах, а Павло (1904 р.н.) став лікарем.

Оскільки в Празі не було українських шкіл, то Пулюй на літні місяці наймав для своїх дітей учителів української мови, давав відповідні оголошення до львівської газети «Діло». Павло і Юрій після смерті батька вчились у Львові в українській гімназії. Найстарший син Олександр пішов сімнадцятирічним добровольцем у лави Січового стрілецтва і до 1920 року брав участь у бойових діях Української Галицької армії.

Дослідження в галузях фізики[ред.ред. код]

Пулюй успішно працював у нових і актуальних на той час напрямках фізики: експериментальна перевірка передбачень молекулярно-кінетичної теорії Максвелла, дослідження природи і властивостей катодних та рентґенівських променів. Він став відомим як віртуозний експериментатор і проникливий теоретик.

Кредо[ред.ред. код]

«Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».
(Іван Пулюй)

Праці[ред.ред. код]

Рентген.JPG

Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами.

Публікації про катодні та Х-промені[ред.ред. код]

  • Strahlende Elektrodenmaterie //Wiener Berichte I. — 1880. — 81. — S.864 −923; II. — 1881. — 83. — S.402-420; III. 1881. — 83. — S.693-708; IV. — 1882. — 85. — S.871-881.
  • Strahlende Elektrodenmaterie und der sogenannte vierte Aggregatzustand' — Wien; Verlag Carl Gerold Sohn, 1883.
  • Radiant Elektrode Matter and the so Called Fourth State.— London: Physical Memoirs, 1889. — Vol. l, Pt.2. — P.233-331.
  • Über die Entstehung der Röntgen‘schen Strahlen und ihre photographische Wirkung //Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 228—238.
  • Die Röntgenische Entdeckung neuer Eigenschajten der sog.

Kathodenstrahlen //Bohemia. — 1896. — 11.01
Останні дві публікації — одні з перших, чи навіть перші, де Х-випромінювання названо «рентгенівським».

Пам'ятна дошка на стіні будинку № 9 по вулиці Шкодагассе, Відень, Австрія
Поштова марка України, присвячена до 150 річчя від дня народження Івана Пулюя, 1995 (Michel 135)
Аверс монети, номіналом 5 гривень, випущеної Національним банком України до 165-ї річниці від дня народження Івана Пулюя

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Зауваги[ред.ред. код]

  1. Пиндус Б., Щербак Л. в статті Пулюй Іван Павлович (Т. 3, С. 156.) стверджували, що у 1869 закінчив богословський факультет Віденського у-ту

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тернопільська гімназія, що дала світу геніїв
  2. Пиндус Б., Щербак Л. Пулюй Іван Павлович… — С. 156.
  3. щоправда, В. Окаринський вказує, що як учень 6 класу, у січні 1863 заснував не гімназійну «Громаду», а товариство у Тернополі → Окаринський В. Землі нинішньої Тернопільщини в Новий час (кінець XVIII ст.—1914 р.) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 78. — ISBN 978-966-457-228-3.
  4. Постанова Президії НАН України «Про затвердження оновленого Положення про премії НАН України імені видатних учених України» № 206 від 11.07.2007.
  5. У Тернополі відкрили меморіальну дошку учасникам таємного молодіжного товариства
  6. Всеукраїнська стипендійна програма імені Івана Пулюя
  7. [1]. Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 196 від 20.05.2016

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Науковці України Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.