Пулюй Іван Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Павлович Пулюй
Іван Пулюй.jpg
Народився 2 лютого 1845(1845-02-02)
Гримайлів
Помер 31 січня 1918(1918-01-31) (72 роки)
Прага
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Alma mater Віденський університет
Галузь наукових інтересів фізика, електротехніка
Заклад Вища технічна школа у Празі
Відомий завдяки: Рентгенівське випромінювання

Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Pulyuy, Johann Puluj; *2 лютого 1845, Гримайлів, Гусятинський район, Тернопільська область — 31 січня 1918, Прага) — український та австро-угорський фізик і електротехнік, винахідник, організатор науки, громадський діяч, перекладач Біблії. Доцент Віденського університету. Професор Вищої технічної школи в Празі, ректор першого в Європі електротехнічного факультету. Доктор Страсбурзького університету. Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Член Наукового товариства імені Шевченка. Першим зробив знімок кісток руки доньки із використанням X-променів, які через 12 років були запатентовані як «рентгенівські».

Життєпис[ред.ред. код]

Молодий Іван Пулюй

Народився у глибоко релігійній греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пуглюя (пізніше Іван Павлович змінить прізвище на Пулюй) — бургомістра міста Гримайлова у 1861–1865 рр. За життя любив повторювати: «Що має статись — станеться обов'язково і буде найкращим, бо така воля Господня».

Освіта[ред.ред. код]

Пам'ятна дошка гуртку «Громада», Тернопіль

Навчався у місцевій початковій школі. 1865 року закінчив Тернопільську гімназію, вступив на теологічний факультет Віденського університету, який закінчив з відзнакою. Пізніше вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де навчався до 1872 року.

Мати бажала, щоб став священиком. Після відмови зробити це батьки перестали допомагати фінансово, через що потрапив в скрутне матеріальне становище, яке долав за допомогою, зокрема, читання лекцій.[1]

1872 року склав іспити для праці гімназіальним вчителем (математика, фізика). Водночас займався дослідами у професора Ланґе[de](фізичний інститут).[1]

Був доцентом Віденського університету. 18741875 — викладав фізику у Військово-морській академії в Фіуме (нині Рієка, Хорватія).

1875 — як стипендіат австрійського Міністерства освіти (800 золотих ринських[1]) підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Страсбурзькому університеті. Тут познайомився з Вільгельмом Рентгеном, ім'ям якого будуть названі промені, відкриті Пулюєм. А разом з Ніколою Теслою Пулюй вивчав електричний струм у вакуумі.[2]

1876 — захистив докторську дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», у якій опублікував результати досліджень температурної залежності в'язкості газів, за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.

Прилад І. Пулюя для визначення механічного еквівалента теплоти

1877 року отримав габілітацію приват-доцента у Віденському університеті, до 1883 викладав кінетичну теорію газів та тепла.[1]

1884 — Міністерство освіти Австро-Угорщини запропонувало Івану Пулюю як професорові експериментальної і технічної фізики очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі (нині Чеський технічний університет). Тут він запровадив курс електротехніки і довірену йому кафедру 1903 року перетворив на першу в Європі кафедру фізики та електротехніки. У 18881889 був ректором цієї школи, створену ним кафедру очолював протягом 32 років (до виходу на пенсію у 1916)[3].

Був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії.

1916 — йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я.

Разом з Іваном Горбачевським організував товариство «Українська громада» в Празі, створив фонд допомоги студентам[4].

Помер і похований у Празі.

Сім'я[ред.ред. код]

1884 року Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стозітською — студенткою Віденського університету, молодшою від нього на 18 років. У них народилося 15 дітей. Вижило тільки шестеро:

Дослідницько-наукова робота[ред.ред. код]

Наукова діяльність Івана Пулюя почалася з дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і пари. Проводив дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції, результати яких були опубліковані у «Доповідях Віденської Академії наук». Його «Електродна промениста матерія» у 1883 році вийшла окремою книгою, 1889 року випущена у Лондоні англійською мовою.

Фізичні прилади Пулюя стали експонатами наукових музеїв Відня, Парижа, Ляйпціґа, Праги. За флуоресцентну «Лампу Пулюя» 1881 року одержав премію на Празькій виставці. Його численні винаходи запатентовані у різних країнах Європи. Нагороджувався орденами «Залізної корони», «Франца Йозефа» та званням цісарського двору. Прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти був відзначений медаллю 1878 року в Парижі.

Справжньою «білою плямою» в історії фізики, що чекає своїх дослідників є необ'єктивне висвітлення ролі Івана Пулюя у відкритті та дослідженні Х-променів, названих рентгенівськими. У цьому зв'язку доречно нагадати, що «Лампа Пулюя»- фактично перша рентгенівська трубка, була сконструйована за 14 років до офіційної реєстрації відкриття Х-променів. Так сталося, що німецький учений Рентген на кілька тижнів раніше опублікував у пресі своє відкриття. Та й зрештою за ним стояла могутня європейська держава, а на кого міг опертися Іван Пулюй? На свій уярмлений народ, якого, по суті, тодішній світ і не знав? І той факт, що нобелівським лауреатом став Рентген, а не українець Пулюй, звичайно прикрий. Якби з цього приводу можна було б поцікавитись думкою самого Пулюя, то він міг би відповісти словами української поетки Емми Андрієвської: «Найвищий мій Нобель — це приналежність до української нації».[7]

Іван Пулюй — автор майже 50 наукових і науково-популярних статей з фізики і електротехніки, написаних українською, німецькою та англійською мовами. В основному вони були опубліковані у Записках Віденської Академії наук.[8]

Зв'язок з Україною[ред.ред. код]

Іван Пулюй завжди пам'ятав про свою приналежність до українського народу і ніколи не ганьбився цим. Навпаки — називав Україну «перлиною Європи» та вірив у її незалежність. Це йому належить думка, яку сьогодні чуємо з уст багатьох політиків: «Самостійність України є ключем для мирної зали Європи», «Гордієвим вузлом, під замком якого лежить гарантія миру Європи». Як доречні ці вислови сьогодні — у непростий час для України та її народу.

Як палкий патріот України, що силою обставин був відірваний від рідної землі, Пулюй багато зусиль та творчої енергії віддав громадсько-політичній роботі. Як вже згадувалось, гімназистом заснував у Тернополі молодіжний гурток. Ще студентом він видав перший молитовник українською мовою, переклав підручник з геометрії для українських гімназій. Іван Павлович знав багато мов, у тому числі грецьку, іберійську, староєврейську. Разом з Пантелеймоном Кулішем, а потім з Іваном Нечуєм-Левицьким вони переклали на українську мову Біблію, що видавалася частинами: 1871 року у Відні; 1880-го — у Львові. Повне зібрання вийшло у Відні 1903 року. Пулюй доклав багато зусиль для поширення Біблії у тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Він звертався через російське посольство у Відні до головної управи «по делам печати» в Петербурзі за дозволом легального поширення Біблії, однак одержав відмову. Багато працював учений у товаристві імені Шевченка у Львові і закордоном, а у Празі — з українською громадою.

Національна патріотична діяльність Пулюя відображена і у десятках статей, надрукованих у газеті «Діло». У 1915 році він написав дві брошури німецькою мовою про політичну ситуацію українського народу, необхідність відновлення української державності. В одній з них («Україна та її міжнародне політичне значення») зокрема, читаємо: «Поневолені народи Росії повинні стати вільними і утворити власні держави. Але найважливіше значення для досягнення цієї мети, для забезпечення тривалого миру в Європі може мати тільки самостійна Україна. Незалежність України є, за нашим переконанням, ключем до миру в Європі».[9]

Тенденційність російської та радянської історіографії в оцінці внеску українців у світову науку та культуру спричинилася до того, що ім'я Івана Пулюя, як і десятки та сотні інших славних імен наших земляків, практично довший час залишалося невідоме широким колам українського громадянства. Та часи змінюються, і не блудним сином, а великим нашим попередником повернувся Пулюй в Україну, в нашу свідомість. І це довгоочікуване повернення дає нам змогу осягнути розумом свою історію, відчути приналежність до великого народу, якому є ким і чим гордитися. 30 січня 1918 року в чеській столиці знайшов вічний спочинок Іван Павлович Пулюй. Його надія і віра у незалежність, державність рідної землі здійснилася. За тиждень перед смертю Івана Павловича, Центральна Рада своїм Четвертим універсалом проголосила незалежність України.[10]

Науковий внесок[ред.ред. код]

«Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».
(Іван Пулюй)

Явищами, що породжуються електричним струмом в вакуумі, Іван Пулюй зацікавився ще у Страсбурзькому університеті. Освоївши ремесло склодува, він видував скляні трубки для своїх дослідів, для потреб колег-фізиків. Подружився з ним Нікола Тесла, який також у цей час стажувався у професора А. Кундта і перейняв у Пулюя мистецтво виробництва трубок. Пулюй та Тесла, провівши цілий ряд досліджень з газорозрядними трубками, на думку багатьох істориків науки і вчених-фізиків виявилися найближче до розгадки природи випромінювання, що породжується катодними променями. Повернувшись із Страсбурга до Відня, продовжив займатися вивченням явищ у трубках. У 18801882 роках докладно описав видимі катодні промені. 1881 року сконструйована ним трубка, що випромінює Х-промені — прообраз сучасних рентгенівських апаратів, була відзначена Срібною медаллю Міжнародної електротехнічної виставки у Парижі. У світі вона стала відома як «лампа Пулюя»[11], протягом деякого часу випускалася серійно. Сконструйована за 14 років до відкриття В. К. Рентгена, генерувала промені, названі згодом за пропозицією анатома Коллікера рентгенівськими. За допомогою цього пристрою І. П. Пулюй вперше у світовій практиці зробив знімок зламаної руки 13-річного хлопчика, знімок руки своєї дочки зі шпилькою, що лежить під нею, а також знімок скелета мертвонародженої дитини. Серія рентгенограм органів людини, виконана Пулюєм, була настільки чіткою, що дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів. Однак відсутність належним чином обладнаної лабораторії і матеріальні труднощі сильно гальмували дослідження вченого

Праці[ред.ред. код]

Рентген.JPG

Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед із проблем катодного випромінювання та катодних Х-променів, які відкрив за 3 роки до Рентгена. 1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив «рентгенівський» знімок скелета.

Публікації про катодні Х-промені[ред.ред. код]

  • Strahlende Elektrodenmaterie //Wiener Berichte I. — 1880. — 81. — S.864 −923; II. — 1881. — 83. — S.402-420; III. 1881. — 83. — S.693-708; IV. — 1882. — 85. — S.871-881.
  • Strahlende Elektrodenmaterie und der sogenannte vierte Aggregatzustand' — Wien; Verlag Carl Gerold Sohn, 1883.
  • Radiant Elektrode Matter and the so Called Fourth State.— London: Physical Memoirs, 1889. — Vol. l, Pt.2. — P.233-331.
  • Über die Entstehung der Röntgen‘schen Strahlen und ihre photographische Wirkung //Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 228–238.
  • Die Röntgenische Entdeckung neuer Eigenschajten der sog.

Kathodenstrahlen //Bohemia. — 1896. — 11.01
Останні дві публікації — одні з перших, чи навіть перші, де Х-випромінювання названо «рентгенівськім».

Підтримка української культури[ред.ред. код]

Пам'ятна дошка на стіні будинку № 9 по вулиці Шкодагассе, Відень, Австрія
Поштова марка України, присвячена до 150 річчя від дня народження Івана Пулюя, 1995 (Michel 135)
Аверс монети, номіналом 5 гривень, випущеної Національним банком України до 165-ї річниці від дня народження Івана Пулюя

І. Пулюй відомий своїм внеском у просуванні української культури. Ще у Тернопільській гімназії заснував молодіжний гурток «Громада» для вивчення і популяризації української історії та культури. Студентом став організатором «Віденської Січі», що об'єднувала українську молодь австрійської столиці.

Активно підтримував відкриття українського університету у Львові і публікував статті на підтримку української мови. Будучи професором, І. Пулюй організував стипендії для українських студентів Австро-Угорщини. Був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

Переклад Біблії[ред.ред. код]

Разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким Іван Пулюй зробив перший переклад українською мовою Нового та Старого Завіту, виданих 1903 року.

У 1860-х роках перекладати Біблію українською мовою розпочав П. Куліш, що завжди керувався прагненням перетворити українців з етносу в політичну націю. До нього приєднався І. Нечуй-Левицький. 1869 р. вони залучили до перекладу І. Пулюя, відомого вченого-фізика, що мав глибокі знання богослов'я. Переклад Нового Завіту (до першого соборного листа Ап. Петра) був готовий до травня 1871.[1] 1881 р. Новий Заповіт у їхньому перекладі Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові. Праця над Старим Заповітом тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. в Кулішевому хуторі Мотронівка стала трагічною сторінкою в історії української Біблії[12]. Перекладачі почали працювати над перекладом Старого Заповіту знову від самого початку. Уже після смерті П. Куліша завершив переклад І. Пулюй, який разом з представником Британського біблійного товариства Мілярдом звернувся до вдови П. Куліша передати їм переклад частини Старого Завіту, зроблений чоловіком.[1] Лише 1903 р. (чи 1904[1]) Британське та закордонне біблійне товариство видає першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») в перекладі П.Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

у Києві існує вулиця Пулюя в Турецькому містечку;
у Львові;
у Тернополі;
у Івано-Франківську;
у Дрогобичі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Олег Гаврилюк, Віра Шумська. Учений-енциклопедист з Гримайлова… С. 2.
  2. У Страсбурзі Пулюй разом з Теслою вивчали електричний струм
  3. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці: Збірник нарисів [текст] — Львів: «Меморіал», 1992. — С. 185
  4. Б. Мельничук. Горбачевський Іван Якович / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2.— С. 393
  5. Харкавий І. Іван Пулюй: «Ціль наша єсть — вибороти своєму народові поважне становисько між іншими народами…» / І. Харкавий // Свобода. — 1997. — 28 січ.
  6. Буковинці в лавах південної похідної групи ОУН / БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ: 1941 РІК
  7. Чуприна, О. Іван Пулюй винайшов Х-промені раніше від Рентгена [текст]/ О.Чуприна// Вісник Надзбруччя . — 2008. — 15лют.
  8. Капелюх, Г. Багатогранний талант генія [текст] [Про Івана Пулюя] / Г. Капелюх // Вісник Надзбруччя. — 1995. — 3лют.
  9. «Україна та її міжнародне політичне значення». Державний радник д-р І.Пулюй, професор вищої школи в Празі. Переклад з німецької мови І. Х. Гайнца. — Відень: Спілка Визволення України, 1915
  10. Лозинський, О. Повернення до нащадків [текст] [Іван Пулюй] / О.Лозіньський // Просвіта.- 1995. — 4 січ.
  11. «Лампа Пулюя» у репозитарії Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя
  12. В. Козирський, В. Шендеровський. Сто років української Біблії // Літературна Україна, 9.12.2004
  13. Постанова Президії НАН України «Про затвердження оновленого Положення про премії НАН України імені видатних учених України» № 206 від 11.07.2007.
  14. ​У Тернополі відкрили меморіальну дошку учасникам таємного молодіжного товариства
  15. Всеукраїнська стипендійна програма імені Івана Пулюя

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Науковці України Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.