Рорі Галлагер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Рорі Галлахер)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галлагер.
Рорі Галлагер
ірл. Rory Gallagher
Зображення
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Вільям Рорі Галлагер
Дата народження 2 березня 1948(1948-03-02)[1][2][3]
Місце народження Баллішаннон, Донегол, Ольстер, Ірландія
Дата смерті 14 червня 1995(1995-06-14)[1][2][3] (47 років)
Місце смерті Лондон, Велика Британія
Причина смерті інфекційне захворювання
Роки активності 1963—1995
Громадянство Ірландія Ірландія
Національність ірландець
Професії співак, автор пісень, гітарист, мандолініста, музичний продюсер, композитор
Інструменти гітара[4], мандоліна, вокал[d][4] і акордеон[4]
Жанри блюз і народна музика[4]
Лейбли Polydor Records і Atlantic Records
rorygallagher.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Вільям Рорі Галлагер (ірл. William Rory Gallagher; 2 березня 1948, Баллішаннон, Донегол, Ірландія — 14 червня 1995, Лондон, Англія)[5][6] — ірландський блюз-рок-гітарист, співак, автор пісень і продюсер. Галлагер сформував групу «Taste» в кінці 1960-х і записував сольні альбоми протягом 1970-х і 1980-х років. Його альбоми були продані тиражем більше 30 мільйонів копій в усьому світі[7][8].

Галлагер отримав пересадку печінки в 1995 році, але помер від ускладнень того ж року в Лондоні у віці 47 років[9].

Британським журналом «Classic Rock» Галлагер включений в список найбільших гітаристів усіх часів.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Галлагер народився 2 березня 1948 року в Баллішанноні, Донегол, Ірландія[10][11]. Його батько Даніель працював в — Electricity Supply Board, який будував гідроелектростанцію на річці Ерн над містом[12]. Сім'я переїхала в Деррі, де в 1949 році народився його молодший брат Донал[11][13].

Його мати, Моніка, і двоє хлопчиків пізніше переїхали в Корк, де були виховані брати. Рорі відвідував Північну монастирську школу[13]. Даніель Галлагер грав на акордеоні і співав з групою «Tír Chonaill Céilí Band», в той час як в «Donegal»[12]; їх мати Моніка була співачкою і виступала з гравцями абатства в Баллішанноні.

Театр у Баллішаноні, де колись грала Моніка, тепер називається — Rory Gallagher Theatre[14].

Обидва сини були схильні до музики і заохочувалися батьками, щоб вони займалися музикою[13]. У віці 9 років Галлагер отримав від них свою першу гітару. Він розвивав свої здібності на укулеле, навчаючи себе грати на гітарі і виконувати другорядні функції. Вигравши грошовий приз у конкурсі талантів у 12 років, він купив свою першу гітару.

Галлагер почав виступати в підлітковому віці з акустичною гітарою і електрогітарою. Однак, це був Fender Stratocaster 1961 року, який він купив три роки по тому за 100 фунтів стерлінгів, який став його основним інструментом і був найбільш тісно пов'язаний з ним протягом його кар'єри[15].

Галлагер спочатку захоплювався скіффлом після того, як почув Лонні Донеган по радіо. Донеган часто співав блюз і фолк-виконавцями з США. Він повністю покладався на радіо і телебачення. Іноді BBC грала блюзові номери, і він повільно знаходив збірники пісень для гітари, де знаходив імена справжніх композиторів блюзових творів.

Ще в школі, граючи пісні Бадді Голлі і Едді Кокрана, він виявив свій найбільший вплив в Мадді Вотерса. Він почав експериментувати з фолком, блюзом і рок-музикою. Не маючи можливості знайти або дозволити собі записні альбоми, Галлагер допізна не спав, щоб послухати Радіо Люксембург і AFN, де радіо принесло йому єдиний контакт зі справжніми авторами пісень і музикантами, чия музика його найбільше зворушила[16].

Галлагер грає на мандоліні.[17] Як повідомляється, він зіграв її на чотирьох піснях: «Go to My Hometown», «Brute Force and Ignorance», «I'm Not Surprised» і «Leaving Town Blues».[17]

Вплив, який він виявив і цитував у міру свого просування, включав Вуді Гатрі, Біг Білла Брунзі і Ледбеллі. Співаючи, а потім використовуючи брекети для своєї губної гармошки, Галлагер навчився грати на слайд-гітарі. Крім того, протягом наступних кількох років свого музичного розвитку Галлагер почав вчитися грати на альт-саксофоні, басі, мандоліні, банджо і кораловому сітарі з різним ступенем майстерності[18]. До підліткового віку він почав експериментувати з різними блюзовими стилями[19].

Галлагер почав грати після школи з ірландськими шоу-групами, будучи ще молодим підлітком. У 1963 році він приєднався до секстету «Fontana», що грав популярні хіти того часу[20][21]. Група гастролювала по Ірландії і Великої Британії, заробивши гроші на оплату його гітари Stratocaster. Галлагер почав впливати на репертуар групи, почавши перехід від мейнстрімової поп-музики, уникаючи деяких пісень Чака Беррі, і до 1965 року він успішно сформував Fontana в «The Impact», зі змінами в їх лінії — в групу R&B, яка виступала в Ірландії та Іспанії до свого розформування в Лондоні[18].

Галлагер поїхав з басистом Олівером Тобіном і барабанщиком Джонні Кемпбеллом як тріо в Гамбурзі, Німеччина[20][22]. У 1966 році Галлагер повернувся до Ірландії і, експериментуючи з іншими музикантами в Корку, вирішив створити свою власну групу[11][23].

Taste[ред. | ред. код]

Завершивши музичне навчання в шоу-групах і під впливом зростаючої популярності біт-груп на початку 1960-х років, Галлагер сформував «The Taste», який пізніше перейменували на «Taste», блюз-рок і ритм-енд-блюз силове тріо, в 1966 році[24].

Спочатку група складалася з Галлагера і двох коркових музикантів, Еріка Кіттерінгема (помер в 2013 році) і Нормана Демері. Однак до 1968 року вони були замінені двома музикантами з Белфаста, з Галлагером на гітарі і вокалі, барабанщиком Джоном Вілсоном і басистом Річардом Маккрекеном[24].

Виступаючи у Великій Британії, гурт регулярно виступав в Marquee Club, підтримуючи Cream на прощальному концерті Альберт-гол і блюзову супергрупу Blind Faith в турне по Північній Америці. Під керівництвом Едді Кеннеді тріо випустило альбоми Taste і On The Boards і два концертні записи Live Taste і Live at the Isle of Wight[24].

Останній з'явився незабаром після розпаду групи на — Isle of Wight Festival 1970 року[25].

Рорі Галлагер у Нідерландах, 26 березня 1976 року.

Сольна кар'єра[ред. | ред. код]

Після розпаду Taste, Галлагер гастролював під своїм ім'ям, наймаючи колишнього басиста Джеррі Макевоя для участі в дебютному альбомі Галлагера — «Rory Gallagher»[26].

Це було початком двадцятирічних музичних відносин між Галлагером і Макевоем; іншим учасником групи був барабанщик Вілгар Кемпбелл[24]. 1970-ті роки були найпліднішим періодом для Галлагера. За це десятиліття він спродюсував десять альбомів, у тому числі два концертних альбоми, — Live in Europe і Irish Tour '74.

У листопаді 1971 року вийшов альбом — Deuce[26].

У тому ж році його визнано кращим гітаристом року Melody Maker, він випередив Еріка Клептона[27]. Проте, попри те, що низка його альбомів цього періоду досягла UK Albums Chart, Галлагер не досяг статусу головної зірки[24].

Галлагер грав і записував те, що він говорив «у мене весь час, а не просто щось, що я включаю...». Попри те, що він продав понад 30 мільйонів альбомів в усьому світі, саме його живі виступи завоювали найбільше визнання[25]. Його задокументовано в Irish Tour '74, фільмі режисера Тоні Палмера.

У періоди політичних хвилювань в Північній Ірландії, коли інші артисти були попереджені не гастролювати, Галлагер був сповнений рішучості гастролювати по Ірландії принаймні раз на рік протягом своєї кар'єри, завоювавши йому відданість тисяч фанатів, і в процесі, стати зразком для наслідування для інших молодих ірландських музикантів.

Галлагер в 1987 році

Галлагер зізнався в декількох інтерв'ю, що не було ніяких міжнародних ірландських актів, поки Ван Моррісон і він, а потім Філ Лайнотт і Thin Lizzy. Склад, до якого входили Род Де'ат на ударних і Лу Мартін на клавішних, виступав разом з 1973 по 1976 рік. Однак врешті-решт він опустився до баса, гітари і барабанів, і його виступ став потужним тріо. До числа інших випусків цього періоду відносяться — Against the Grain, Calling Card, Photo-Finish і Top Priority[26].

У січні 1975 року, коли The Rolling Stones зібралися в Роттердамі, Нідерланди, щоб продовжити роботу над своїм альбомом Black and Blue, вони прослуховували нових гітаристів, щоб замінити Міка Тейлора в їх запису.

Галлагер вирушив на гастролі з групою «просто подивитися, що відбувається», але не приєднався до групи, задоволений своєю сольною кар'єрою[28].

Джеррі Макевой заявив, що група Галлагер провела кілька телевізійних і радіопередач по всій Європі, включаючи Beat-Club в Бремені, Німеччина, і Old Grey Whistle Test[29]. Він записав два «Peel Sessions» (обидва в лютому 1973 року і містять одні й ті ж треки), але показали тільки перший[30]. Разом з Little Feat і Роджером Макгінном, Галлагер виконав перший концерт Rockpalast в Гругагалле, Ессен, Німеччина, в 1977 році[31].

Галлагер співпрацював з Джеррі Лі Льюїсом[32] і Мадді Вотерсом[33] в їх відповідних Лондонських Сесіях в середині 1970-х років. Він грав на останньому альбомі Лонні Донегана[26].

У 1980-х він продовжував записуватися, продюсуючи — Jinx, Defender і Fresh Evidence. Після Fresh Evidence він вирушив у тур по США. Крім того, він грав з Box of Frogs, групою, утвореною в 1983 році колишніми учасниками The Yardbirds. Стаючи одержимим деталями і страждаючим від невпевненості в собі, Галлагер, тим не менш, зберіг лояльну підтримку. У цей період він заявив: «Я занадто мучуся»[24].

Notes From San Francisco, альбом невиданих студійних треків і концерт в Сан-Франциско в 1979 році, вийшов в травні 2011 року[34].

Склад групи[ред. | ред. код]

На додаток до самого Галлагера (на гітарі та вокалі), протягом багатьох років група Галлагера включала:

Дискографія[ред. | ред. код]

Альбоми[ред. | ред. код]

Збірник[ред. | ред. код]

  • The Story So Far — 1974
  • In The Beginning — 1975
  • Sinner… and Saint — 1975 (композиції з Rory Gallagher і Deuce)
  • Take It Easy Baby — 1976
  • The First And The Best — 1978
  • A Blue Day For The Blues — 1995
  • Last of the Independents — 1995
  • Etched In Blue — 1998 (BPI: 60,000)
  • Wheels Within Wheels — 2003
  • Big Guns: The Very Best Of Rory Gallagher — 2005
  • Live At Montreux — 2006
  • The Essential — 2008

DVD[ред. | ред. код]

  • Irish Tour 1974—2000
  • At Rockpalast — 2004
  • The Complete Rockpalast Collection — 2005
  • Live at Cork Opera House — 2006
  • Live In Montreux — 2006
  • Featured on «Old Grey Whistle Test — The Best Of…» with the track «Hands off» — 1973

Спільні з іншими музикантами[ред. | ред. код]

  • Cream Farewell Concert — Cream — 1968 — Opening Act
  • The London Muddy Waters Sessions — Мадді Вотерс — 1972
  • The Session — Джеррі Лі Льюїс — 1973
  • Drat That Fratle Rat — Кріс Барбер — 1974
  • London Revisited — Мадді Вотерс — 1974
  • Gaodhal’s Vision — Джо О'Доннелл — 1977
  • Live — Альберт Кінг — 1977
  • Tarot Suite — Майк Бетт — 1978
  • Puttin' On The Style — Лонні Донеган — 1978
  • Jammin` With Albert — Альберт Коллінз & The Icebreakers — 1983
  • Box of Frogs — Box of Frogs — 1984
  • Strangeland — Box of Frogs — 1986
  • The Scattering — The Fureys and Davey Arthur — 1989
  • Out of the Air — Davy Spillane Band — 1989
  • Shadow Hunter — Davy Spillane — 1990
  • Words and Music — Філ Коултер — 1989
  • 30 Years A-Greying — The Dubliners — 1992
  • The Outstanding — Chris Barber and Band — 1993
  • Kindred Spirits — Імонн Маккормек — 2007

Дв.також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #128483830 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  4. ↑ а б в г Montreux Jazz Festival Database
  5. ↑ Rory Gallagher's birth certificate. Flickr. Процитовано 15 квітня 2010.
  6. ↑ Rory Gallagher. AllMusic. Процитовано 4 січня 2010.
  7. ↑ Extract from Riding Shotgun biography – Prologue: Can't Believe It's True. Ridingshotgun.co.uk. Архів оригіналу за 27 січня 2010. Процитовано 11 березня 2010.
  8. ↑ The A-Z of Irish Music: G — Rory Gallagher Biography. Irish Connections. Архів оригіналу за 11 травня 2008. Процитовано 11 березня 2010.
  9. ↑ Stanton, Scott. (2003). The Tombstone Tourist: Musicians. Simon & Schuster. с. 319. ISBN 0-7434-6330-7.
  10. ↑ Grossman, Stefan (March 1978). Rory Gallagher: Irish Guitar Star With Roots in American Blues and Rock. Magazine. Guitar Player magazine. Процитовано 28 квітня 2010.
  11. ↑ а б в RTÉ Archives - Profile - Rory Gallagher. rte.ie. RTÉ. Процитовано 10 August 2018.
  12. ↑ а б Rory Gallagher's Father Remembered by Ballyshannon Musician. discoverballyshannon.ie. Erne Enterprise Arts, Culture & Tourism. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 10 August 2018.
  13. ↑ а б в My brother's keeper. irishexaminer.com. Irish Examiner. 4 червня 2011. Процитовано 10 серпня 2018.
  14. ↑ What's the story with Rory?. Donegal Democrat. 29 квітня 2010. Архів оригіналу за 16 січня 2015. Процитовано 16 січня 2015.
  15. ↑ Minhinnet, Ray (21 липня 2005). Rory Gallagher: A Previously Unpublished Interview. Modern Guitar Magazine. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 23 грудня 2009.
  16. ↑ Gallagher, Rory (1991). Rory Gallagher 2nd Interview 1991 Audio. Radio interview. Процитовано 4 квітня 2010.
  17. ↑ а б Thread: Rory Gallagher – 20th Anniversary. mandolincafe.com. Mandolin Cafe. August 2007. Процитовано 10 жовтня 2015.
  18. ↑ а б Hunter, Stephen (4 січня 2000). Won't See His Like Again. This is a re-print of The Archive – Journal of the Northside Folklore Project, Issue 4, Jan 2000 pp.5–8 converted from PDF to HTML. с. 5—8. Процитовано 3 грудня 2009.
  19. ↑ Rory Gallagher – 1976 interview, Part 1. WDR Studio Hall L Cologne, Grugahalle, Essen. Germany: The Complete Rockpalast Collection. 1976. Процитовано 4 грудня 2009.
  20. ↑ а б Gallagher biography. RoryGallagher.com official website. Процитовано 28 вересня 2010.
  21. ↑ francis k. (2001–2010). Irish Showband & Beat- Group Members List. Архів оригіналу за 1 вересня 2013. Процитовано 19 червня 2011.
  22. ↑ The Impact Showband. Rory Gallagher Music Library (англ.). Процитовано 29 вересня 2020.
  23. ↑ Rory Gallagher (1948-1995). irish-showbands.com. Irish Show Bands. Процитовано 10 August 2018.
  24. ↑ а б в г д е Roberts, David (1998). Guinness Rockopedia (вид. 1st). London, UK: Guinness Publishing Ltd. с. 168–69. ISBN 0-85112-072-5.
  25. ↑ а б Buckley, Peter (ed.; 2003). The Rough Guide To Rock, pp. 409–10. Rough Guides Ltd; ISBN 1-84353-105-4
  26. ↑ а б в г Strong, Martin C. (2000). The Great Rock Discography (вид. 5th). Edinburgh, Scotland: Mojo Books. с. 369–370. ISBN 1-84195-017-3.
  27. ↑ Defender of the blues. Innerviews.org. Процитовано 11 березня 2010.
  28. ↑ Power, Ed (15 червня 2020). The lost Rolling Stone: how guitar great Rory Gallagher was airbrushed from rock history. The Telegraph (en-GB) . ISSN 0307-1235. Процитовано 15 червня 2020.
  29. ↑ McAvoy, Gerry; Chrisp, Pete (3 червня 2005). Riding Shotgun: 35 Years on the Road with Rory Gallagher and Nine Below Zero. Kent: SPG Triumph. с. 82. ISBN 0-9550320-1-6.
  30. ↑ The Peel Sessions BBC Radio 1; Bbc.co.uk, retrieved 26 February 2011
  31. ↑ Rockpalast Night 23.-24.July 1977: Rory Gallagher 2.3.1948–14.6.1995 (нім.). Rockpalast Archiv. September 1977. Процитовано 8 травня 2009.
  32. ↑ Roberts, David (1998). Guinness Rockopedia (вид. 1st). London, UK: Guinness Publishing Ltd. с. 242. ISBN 0-85112-072-5.
  33. ↑ Russell, Tony (1997). The Blues: From Robert Johnson to Robert Cray. Dubai, UAE: Carlton Books Limited. с. 67. ISBN 1-85868-255-X.
  34. ↑ Horowitz, Hal. Notes from San Francisco – Rory Gallagher: Songs, Reviews, Credits, Awards. AllMusic. Процитовано 18 серпня 2012.
  35. ↑ а б Larkin, Colin (1998). The Virgin Encyclopedia of the Blues. Virgin. с. 131. ISBN 9780753502266.
  36. ↑ Vignoles, Julian (2018). Rory Gallagher: The Man Behind The Guitar. Gill & Macmillan Ltd. ISBN 9781788410540.
  37. ↑ Blueprint. rorygallagher.com. Процитовано 15 June 2020. In mid ’72 bassist Gerry McAvoy’s flat-mate, drummer Rod de’Ath, deputised for the late Wilgar Campbell and following Wilgar’s departure Rod became a permanent replacement in Rory’s band
  38. ↑ Connaughton, Marcus (2012). Rory Gallagher: His Life and Times. The Collins Press. ISBN 9781848891531.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Рорі Галлагер
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рорі Галлагер


Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
BIBSYS: 7054034 · BNE: XX865220 · BNF: 138942590 · CONOR.SI: 79381347 · FAST: 314359 · Freebase: /m/01tw31 · GND: 128483830 · GTAA: 100745 · ISNI: 0000000059512909 · J9U: 987007398529805171 · LCCN: n92120148 · MAK: 9810611528105606 · NKC: xx0039943 · NLP: a0000003580162 · NTA: 073223778 · NUKAT: n2019062787 · SUDOC: 087810301 · SVKKL: 0258875-Gallagher-Rory-19481995 · VIAF: 76500078 · WorldCat: lccn-n92120148
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рорі_Галлагер&oldid=41408050