Російські воєнкори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Російські z-воєнкори ― умовна назва різновиду російських пропагандистів, який виник після початку повномасштабного россійського вторгнення в Україну[1]. Вони стали для російської аудиторії альтернативним джерелом інформації про війну в Україні на додачу до офіційних державних російських ЗМІ, зайнявши нішу радикальних коментаторів війни[2][3].

Російські «воєнкори» створили широку мережу пропагандистських каналів у Telegram[4]. Загалом ці канали створювали викривлену картину дійсності, згідно якій Росія буцімто веде «справедливу війну» проти України, нібито одержує у ній «історичні перемоги», а абсолютна більшість росіян[ru] підтримує політику російського диктатора Володимира Путіна[4].

«Воєнкори» роглядаються як частина російської «партії війни» — ідейних мілітаристів та імперців[5]. «Воєнкори» були прихильниками переважно правих політичних поглядів[6]. Однак російські «воєнкори» були надзвичайно фрагментованими за своїми політичними вподобаннями[4]. Деякі з них накшталт Ігоря Стрелкова були активними прихильниками війни проти України, однак критично відносились до російського керівництва, звинувачуючи його у тому, що воно недостатньо робить для перемоги у війні з Україною[4]. Інші були лояльними до російської влади телевізійними пропагандистами, наприклад, Володомир Соловйов чи Армен Гаспарян[4].

Назва[ред. | ред. код]

Воєнкор (воєнний кореспондент) — це журналіст, який передає інформацію з зони бойових дій[ru][7]. Воєнні кореспонденти висвітлювали конфлікти в різних частинах світу та слово «воєнкор» не мало іншого значення[7].

Однак під час повномасштабного російського вторгнення в Україну словом «воєнкор» стали часто називати нове специфічне явище ― російських блогерів, які вели свої канали у Telegram, де транслювали свою ідеологію та новини з фронту разом з власним оглядом бойових дій[7]. При цьому частина цих «воєнкорів» ніколи не мала жодного відношення до журналістики[8].

Мережу каналів російських «воєнкорів» також часто називають «Z-пабліки»[4]. Такі канали у своїй назві часто використовують символіку російського вторгнення в Україну таку як літеру Z[4].

Передумови виникнення[ред. | ред. код]

Telegram в Росії під час вторгнення в Україну[ред. | ред. код]

З березня по червень 2022 року російська аудиторія Telegram зросла вдвічі[2]. Число росіян які хоча б раз на день відкривали цей месенджер зросло до 40 млн осіб, що складало 32.8% населення Росії старше 12 років[9]. Вже у березні 2022 року Telegram за популярністю в Росії обійшов WhatsApp і вперше у своїй історії став найбільш популярним месенджером в РФ[9]. Його трафік в загальному обсягі месенджерів в РФ зріс з 48% до 63%[9]. Зростанню популярності Telegram сприяло оголошення російською владою компанії Meta «екстремістською організацію», а доступ російських користувачів до Facebook та Instagram почав блокуватись[9].

При цьому ще у 2018 році російська влада блокувала Telegram під приводом поширення «екстремістського і терористичного контенту» та того, що засновник месенджеру Павло Дуров відмовився надавати ключі доступу до переписок користовачів ФСБ[10][11]. Однак у 2020 році Роскомнадзор припинив блокувати Telegram в РФ[10]. На цьому тлі деякі експерти з кібербезпеки підозрювали Telegram у співпраці з російською владою[10][12].

Поява «воєнкорів»[ред. | ред. код]

У 2022 році найбільш різке зростання популярності в Telegram у російської аудиторії зазнали канали про війну з Україною[2]. Як зазначав один з дослідників Telegram, після 24 лютого у росіян різко зріс попит на інформацію, і Telegram став засобом задоволення цієї потреби[9]. При цьому Радіо Свобода у червні 2022 року зазначала, що 80% великих російських політичних телеграм-каналів підтримували війну в Україні[13]. В топ-30 російських політичних телеграм-каналів потрапили лише 6, які не підтримували вторгення в Україну[13]. Серед них — Сталингулаг[ru] та канали Олексія Навального і Катерини Шульман[13].

Серед лідерів по популярності серед росіян були телеграм-канали чеченського правителя Рамзана Кадирова, представниці МЗС РФ Марії Захарової, пропагандиста Володимира Соловйова, спікера Держдуми В'ячеслава Володіна[13]. Так, аудиторія телеграм-каналу Кадирова «Kadyrov_95» за декілька місяців повномасштабної війни зросла у 42 рази, і він вийшов на четверте місце в загальному рейтингу популярності російських телеграм-каналів[13].

Вже на другий день російського вторгення в Україну у Telegram з'явилось 35 каналів, які підтримували війну проти України[13]. Вже до червня 2022 року таких каналів з'явилось більше 500[13]. На цьому тлі починається зліт популірності каналів російських «воєнкорів»[2].

Передвісниками російських «воєнкорів» взірця 2022 року називали кореспондентів ресурсу ANNA News[ru] та пригожинського видання РИА ФАН[ru], які ще до повномасштабної війни з Україною висвітлювали російську військову операцію в Сирії незалежно від Міноборони РФ[7].

Характеристика[ред. | ред. код]

Видання The New York Times поділило російських воєнкорів на дві умовні групи[1]. До першої групи належать працівники російських державних ЗМІ, яких їх видання направили в Україну виконувати редакційні завдання[1]. Друга — блогери, які самостійно їхали у зону бойових дій для опису російського вторгнення в Україну[1].

При цьому навіть ті російські воєнкори, які працювали на російські державні видання, у своїх особистих телеграм-каналах дозволяли собі казати більше, ніж це можливо в ефірах російського телебачення[3]. Наприклад, вони вдавались до прямих образ на адресу українського народу, використовували сленг чи навіть ненормативну лексику у своїх дописах[3].

Z-пабліки[ред. | ред. код]

Z-пабліки можна поділити за різними ознаками[4]. При цьому видання Meduza зазначало, що Z-паблік має мати мінімум дві ознаки: підтримувати російське вторгення в Україну та регулярно писати про цю війну[4].

Російський дослідник «воєнкорів» та автор телеграм-каналу «На Zzzzzападном фронте без перемен» Іван Філіппов поділив Z-пабліки на такі групи[4]:

  • Близькі до російського телебачання канали «експертів», представники яких регулярно виходять в ефір пропагандистких шоу: Рыбарь[ru], Fighterbomber, Razvedos Advanced Gear & Equipment.
  • Безпосередньо пов'язані з Міноборони РФ пабліки: «Херсонский вестник», «Запорожский фронт», телеграм-канали окремих російських дивізій ПДВ чи збройних формувань ДНР та ЛНР.
  • Агрегатори Z-контенту, які майже не створюють власний контент: «Военный осведомитель», «Повернутые на Z войне», «Операция Z: Военкоры Русской Весны».
  • Телеграм-канали, пов'язані з головою Чечні Рамзаном Кадировим та які займаються його вихвалянням, такі як «Кофе с чесноком и перцем» та «Кошкин Сибиряк».
  • Телеграм-канали, які прямо або опосередковано пов'язані з ПВК «Вагнер»: Grey Zone, «Разгрузка Вагнера», «Тринадцатый» Alex Parker Returns, «Говорит ТопаZ».
  • Телеграм-канали окремих російських військових: «Филолог в серой зоне», «Zаписки Vетерана».

Мова ворожнечі[ред. | ред. код]

Дослідник «воєнкорів» Іван Філіппов відзначав, що спільною рисою значної части російських Z-пабліков є гостра ксенофобна ненависть до інших народів — ізраїльтян, вірмен, чеченців, казахів, азербайджанців[4]. Така риса спостерігалась, зокрема, у Z-каналах, які вели «вагнерівці», прихильники Стрелкова, монархісти, російські націоналисти[4].

Історія[ред. | ред. код]

У перші тижні повномасштабної війни російська пропаганда обіцяла своїй аудиторії швидку перемогу над Україною[2]. Всі матеріали в російських медіа в цей період були створені на основі звітів Міноборони РФ[2]. Згідно цим звітам, російська армія весь час успішно наступала, не несла втрат, не обстрілювала міста України та не вбивала цивільних українців, і навіть українські військові майже не гинули, тому що масово здавались в полон, а єдиними хто чинов спротив нібито були малочисельні «укронацисти»[2]. Уособленням цієї пропаганди став речник російського Міноборони Ігор Конашенков[2]. Як відзначали журналісти, заяви Конашенкова регулярно суперечили не тільки здоровому глузду, але і його власним заявам у попередні дні[2].

Але Україна не була розгромлена «за три дні», російська армія відступила від Києва, і російська аудиторія починає шукати альтернативні джерела про перебіг бойових дій, в першу чергу за допомогою платформи Telegram[2]. Починається різкий зліт популярності «воєнкорів»[2].

На першому етапі повномасштабної війни риторика «воєнкорів» відповідала дискурсу Міноборони РФ. Так, Олександр Коц і Євгеній Поддубний ще 25 березня 2022 року розповідали, нібито ВСУ «в котлі під Києвом», а російська артилерія «подавляє залишки націоналістів у трикутнику Гостомель-Буча-Ірпінь», але вже 1 квітня вони «із тяжким серцем» визнавали, що армія РФ відступила до Білорусі[2]. Міноборони РФ назвало цей відступ «перегрупуванням»[2].

Після відступу російської армії з півночі України, більшість російських «воєнкорів» швидко переключилась на висвітлення подій на інших ділянках фронту[2]. Також вони писали багато дописів з такими тезами як «Київ не був і не міг бути основним напрямком», «Перегрупування — це військова необхідність, що часто суперечить політичній доцільності», «головне — це Південь, де зерно та вихід до Чорного моря — Одеса, Миколаїв», «Дніпро і Харків, промислові регіони, що є центром поширення русофобії та антиросійської політики»[2]. Також вони активно заперечували вчинені росіянами масові вбивства у Бучі[2].

Коли ЗСУ знищило флагман російського Чорноморського флоту крейсер «Москва», «воєнкори» спочатку повторювали тези Міноборони РФ про «людський фактор» та «самозаймання», а потім заявляли, про «НАТО, яке навело на крейсер українські ракети»[2]. Однак вони уникали критики російського керівництва[2].

Аналіз[ред. | ред. код]

Російський дослідник «воєнкорів» Іван Філіппов зазначав, що досліждження контенту Z-пабликів дозволяє проаналізувати динаміку настроїв тих верств російського суспільства, які активно підримують війну проти Украини[4]. З дописів «воєнкорів» можна дізнатись про реальні проблеми російської армії[4]. Також «воєнкори» регулярно публікують достовірні фото- та відеоматеріали з фронту, які їм передають російські військові[4]. Ці материали активно використовують OSINT-аналітики[4]. При цьому Філіппов підкреслював, що жоден Z-паблік не заслуговує безумовної довіри, а для аналізу їх фото- та відеоматеріалів необхідні відповідні знання та досвід[4].

Достовірність інформації[ред. | ред. код]

Видання Deutsche Welle відзначало, що в цілому методи пропаганди російських «воєнкорів» принципиво не відрізняються від офіційної кремлівської пропаганди[3]. Чисельні «воєнкори» відзначились відвертими фейками[3]. Так, канал WarGonzo робив постановковий сюжет про знищення українських безпілотників, а прокремлевський «воєнкор» Дмитро Стешин розповідав про нібито знайдені в Україні біолабораторії[3].

Політичний вплив[ред. | ред. код]

Незважаючи на досить велику аудиторію в Росії, реальний політичний вплив російських «воєнкорів» оцінювався як незначний[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г «Военкоры» — новый тип российских пропагандистов. Во время войны они набрали огромную популярность, а теперь яростно критикуют власть и Минобороны РФ (рос.). Meduza. 13 вересня 2022.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф «Журналісти особливого призначення». Хто такі російські z-воєнкори. Detector.media. 3 листопада 2022.
  3. ↑ а б в г д е ж Кто такие "военкоры" и почему они стали популярными в РФ (рос.). Deutsche Welle. 8 квітня 2023.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у В телеграме — сотни «военкоров» и кремлевских пропагандистов. Зачем читать эти каналы — и как не сойти с ума в процессе чтения? Объясняет исследователь Z-пабликов Иван Филиппов (рос.). Meduza. 26 жовтня 2023.
  5. ↑ Правый сектор Владимира Путина (рос.). Deutsche Welle. 15 листопада 2022.
  6. ↑ Почему военкорам в России позволено критиковать Путина (рос.). Deutsche Welle. 6 січня 2023.
  7. ↑ а б в г Как приручить военкора. Российская «партия войны» всего за один месяц полностью «переобулась» — и теперь военные блогеры поддерживают сдачу Херсона. Исследование «Новой-Европа» (рос.). Новая газета . 15 листопада 2022.
  8. ↑ Чья «телега»? «Военкоры» СВО и их покровители (рос.). Новая газета . 17 листопада 2022.
  9. ↑ а б в г д Война и мир в Telegram. Как патриотические каналы захватывают соцсеть Павла Дурова (рос.). The Bell[ru]. 24 червня 2022.
  10. ↑ а б в Пять лет назад власти блокировали Telegram, а после начала войны это одно из главных приложений в РФ (рос.). Meduza. 16 квітня 2023.
  11. ↑ Громадянська мережа «Опора» припиняє використовувати телеграм та радить зробити це іншим (укр.). Детектор медіа. 15 червня 2023.
  12. ↑ The Kremlin Has Entered the Chat. Russian antiwar activists placed their faith in Telegram, a supposedly secure messaging app. How does Putin’s regime seem to know their every move? (англ.). Wired. 2 лютого 2023.
  13. ↑ а б в г д е ж 80% крупных политических телеграм-каналов поддерживают войну (рос.). Радіо Свобода. 25 червня 2022.
  14. ↑ 11 років тюрми отримала одеситка Юлія Вітязєва, що стала пропагандисткою на каналі Соловйова. Справжнє ім'я колаборантки - Юлія Лозанова. Лівий берег. 30 листопада 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Російські_воєнкори&oldid=41405742