Святий Домінік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Домінік
SaintDominic.jpg
У миру: Домінік де Гусман
Народився 1170(1170)
Калеруега, Кастилія
Помер 6 серпня 1221(1221-08-06)
Болонья, Італія
Шанується в Католицькій Церкві
Канонізований 1234
День пам'яті 8 серпня
Патрон астрономи, вчені, Домініканська республіка
Атрибути лілія, книга, собака
Подвижництво Засновник Ордену проповідників
Медіафайли на Вікісховищі

Доміні́к (лат. Dominicus, ісп. Domingo; 11706 серпня 1221[1]) — кастильський католицький священник, проповідник, святий. Засновник Ордену домініканців (1215). Народився у Калеруезі, Кастилія. Представник кастильського шляхетного роду Гусманів. Служив каноніком катедри єпископа Осми, допомагав реформувати місцевий клір (1194). Заснував монастир у Прулі за підтримки єпископа Фулькона Тулузького (1205). Отримав у Римі від папи Іннокентія III дозвіл на створення Ордену домініканців на основі статуту святого Августина. У 12171218 роках мешкав у Тулузі. З 1218 року жив у Римі, був придворним проповідником папи. Провів життя у місіонерській діяльності, вів боротьбу з катарськими єресями. Поширив у Західній Європі молитву на розарії. Помер у Болоньї, Італія. Канонізований 1234 року римським папою Григорієм IX. День вшанування — 8 серпня; до 1970 року — 4 серпня. В іконописі та живописі зображається ченцем з тонзурую, в домініканському білому габіті й чорному плащі, з книгою, лілією, зіркою або собакою. Патрон астрономії та астрономів, учених, Домініканської республіки тощо. Також — святий Домінік, Домінго де Гусман-Гарсес (ісп. Domingo de Guzmán Garcés)[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Святий Домінік народився близько 1170 року в Каларуезі в Кастильському королівстві. Його батьками були Фелікс Гусман та Хуанна Гарсес, представники кастильських шляхетних родів[1]. Домінік мав 2-х молодших братів Антоніо та Манеса, які були знані побожністю. Перший став священником і присвятив себе роботі з хворими та бідними; другий став членом Ордену домініканців й був беатифікований папою Григорієм XVI[1]. Матір святого в 1828 році беатифікував папа Лев XII[1].

Здобувши теологічну освіту, був висвячений на пресвітера. Бачачи зло єресі альбігойців (катарів), що поширювалася, вирішив присвятити себе апостольській праці серед тих, хто заблукав. Робив це словом, але особливо прикладом життя. Для кращої організації справи проповідництва заснував орден, який отримав назву Проповідників. Святий Домінік жив у великій дружбі зі Франциском Ассізьким.

Домінік нагадує св. Павла своїм апостольським запалом і обширом територій, на яких він проголошував Євангеліє. Зрештою, листи Апостола народів разом із Євангелієм від Матея були його постійною лектурою. Домінік не пішов дорогою батька-лицаря. Певне, був призначений до духовної кар'єри: незабаром Домініка було спочатку вислано на науку до дядька-священика, а пізніше – до відомої школи у Валенсії. Там він насамперед здобув загальну освіту, а потім – теологічну. З 25-ти років Домінік залишається каноніком при кафедрі в Осмі.

Життя Домініка було зразковим, без конфліктів. Поза своїми душпастирськими обов'язками він мав багато часу на молитву й студіювання теології. Свідки залишили нам опис дій Домініка, що характеризують його вразливість щодо людської недолі. Під час страждань від голоду він продав найцінніший свій скарб – пергаментні книги. Працьовитий і побожний священик, шанований усіма довкола, він міг досягнути ще більших церковних почестей, як канонік і єпископ він міг добре прислужитися Церкві та її вірним.

Окрім того, все, що він робив, було дійсно добрим і по-своєму досконалим. А проте достатньо було однієї подорожі, аби змінилося ціле життя і набуло нового виміру його служіння Богові та Церкві. Це була подорож до невідомої сьогодні землі на півночі Європи, куди Домінік попрямував у 1203 році як товариш свого єпископа, котрого було туди призначено послом. Щоб досягти мети, а потім дістатися до Рима й повернутися до Іспанії, вони мусили пройти через Південну Францію, охоплену рухом катарів. У 1206 році він рішуче розпочав місію проголошення істини серед відступників.

Тут пригадується інша подорож. Подорож побожного й старанного сповідника правдивого Бога, знавця Св. Письма Савла з Тарса, який їхав до Дамаска ні для чого іншого, як для того, щоб служити Богу, перемагати тих, котрих він уважав за блюзнірів. На тому шляху він упав на землю під впливом видіння, завдяки якому дізнався, що його служіння має виглядати зовсім по-іншому, бо все, що він робив раніше, було переслідуванням Бога. Від того часу він, правовірний єврей, став апостолом Христа, до того ж серед поган.

Катари[ред. | ред. код]

Диспут Святого Домініка з альбігойцями: книги обох груп були вкинені у вогонь, проте книги Святого Домініка в дивний спосіб не згоріли

Розпочалися роки важкої та небезпечної апостольської праці на тих теренах, де скінчилися невдачею попередні місії папських легатів, де ситуацію ускладнювали ще й збройні хрестові походи. Першою причиною успіху їхньої діяльності був той факт, що Домінік та його товариші намагалися відповідати моральним вимогам, які висував загал до проповідників. Вони відмовилися від багатства й розкоші, вели суворий спосіб життя.

Домінік вдається до Рима, щоб добитися затвердження своєї групи вже як Ордену Братів Проповідників. Щойно це сталося, Домінік відразу розпорошив свою кільканадцятиособову групу. Семеро прямують до Парижа, четверо – до Іспанії, сам Домінік з одним товаришем – до Рима. Завдяки цьому швидко постали нові осередки.

Щоб зміцнити новацію, Домінік відкинув звичну в чернечих спільнотах засаду фізичної праці. Урочисте відправлення літургії, збережене як істотний елемент спільного життя проповідників, теж приведено у відповідність до вимог апостольського життя. Зменшено кількість псалмів для промовляння, спрощено проведення обрядів. Монастирі мали бути насамперед спільнотами євангельського життя та школами, які духовно й інтелектуально готували б проповідників до їхньої апостольської праці. Останні роки життя Домінік присвятив насамперед зміцненню Ордену, який швидко розвивався. Він мандрує від монастиря до монастиря, навчає братів і стверджує їх в апостольському покликанні. При нагоді й сам апостольствує. Надалі мріє також про особисту участь у місіях серед поган. Карта його перших мандрівок Західною Європою є досить розлогою.

Смерть[ред. | ред. код]

Рака святого Домініка в церкві Сан-Доменіко в Болоньї, Нікколо Пізано, Арнольфо ді Камбіо

Помирає Домінік у Болоньї, вільний від будь-яких матеріальних залежностей. В останні роки життя він не мав навіть власної келії і власного ліжка. Однак помирає серед братів, і поховано його поряд із ними, як він і бажав. На той час число братів нараховувало вже кілька сотень, і жили вони в сімдесяти домах. Ці брати продовжили Домінікову справу. Земне життя закінчив у Болоньї в 1221 році.

Патрон[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д O'Connor, John Bonaventure. St. Dominic // The Catholic Encyclopedia. Vol. 5. New York: Robert Appleton Company, 1909.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Святий Домінік