Катари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Berruguete ordeal.jpg
Протестантизм
95Thesen.jpg
Реформація
Доктрини протестантизму

Дореформаційні рухи

Вальденси • Гусити • Катари • Лоларди


Реформаційні церкви

Англіканство • Анабаптизм • Кальвінізм • Лютеранство • Цвінгліанство


Постреформаційні рухи

Адвентизм ·  Армія спасіння ·  Баптизм ·  Квакери ·  Меноніти ·  Пієтизм • Пуританство • П'ятидесятництво • Харизматизм


«Велике пробудження»

Рівайвелізм • Методизм • Євангелізм • Учні Христа

Гностицизм
Simple crossed circle.svg

Перський гностицизм
Мандеї | Маніхейство

Курдський гностицизм
Язданізм:
Єзиди | Ахль-е Хакк | Алевіти

Сіро-єгипетські гностики
Сіфіани | Валентиніани | Василідіани

Відомі гностичні автори
Симон Волхв | Менандр | Валентин | Маркіон | Керинт | Василід | Мані

Пізній гностицизм
Офіти | Каїніти | Карпократи | Борборіти

Середньовічний гностицизм
Павлікіани | Тондракійці | Альбігойці | Богоміли | Катари | Вальденси | Жидівствуючі

Гностичні писання
Бібліотека Наг-Хаммаді
Втрачені кодекси
Книги Єу
Кодекс Чакос

Ката́ри — назва, яку теологи Римо-католицької Церкви дали християнському релігійному рухові доби Середньовіччя ХІXIV ст.), організованому у церковні спільноти і поширеному в деяких країнах та регіонах Західної Європи (особливо Лангедок, Арагон, Італія, деякі землі Німеччини і Франції). Період розквіту руху припадає на ХІІ-XIII ст., а боротьба з катарами, як з «небезпечною єрессю» довгий час мотивувала політику Римських Пап.[1]

Більшість сучасних істориків вважає, що термін "катари" не є самоназвою. У текстах катарів для самоідентифікації кліру у цьому русі широко використовувалися терміни "християни" або ж "Добрі Християни", а вірні називали їх "Добрими Людьми" (Bons Hommes) або ж Друзями Божими.[2], [3].

Внаслідок централізації влади у Римо-католицькій Церкві та жорсткої позиції її вищого кліру щодо інакомислення, був прийнятий ряд антиєретичних заходів юридичного характеру. Кульмінацією цих заходів стало санкціонування Папою Інокентієм III першого хрестового походу до християнських земель (12091229) — так званого хрестового походу проти альбігойців. Наслідком цієї війни стала анексія Францією одного з найприхильніших до катаризму регіонів Європи — Лангедоку. Створена у 12291233 роках спеціально для боротьби з катарами, папська інквізиція, за підтримки короля Франції у Лангедоку та партії гвельфів в Італії організувала систематичні репресії, що завершилися повним знищенням руху.

Найзначнішими віхами в історії придушення катаризму, що викликають інтерес істориків, є опір укріпленого поселення Монсегюр, захопленого французами 1244 року та «реконкіста братів Отьє» 13001310 років. Останнього відомого катарського проповідника, пов'язаного з братами Отьє, Гійома Белібаста, спалили живцем між вереснем 1321 року та листопадом 1322-го.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Осокин Н. История альбигойцев и их времени. Казань, 1869 −1872.
  • Brenon Anne, Le Vrai visage du catharisme, Loubatieres, 2004.
  • Jean Duvernoy, La religion des cathares, Toulouse, 1989.
  • Michel Roquebert. L’epopee cathare, 4 tomes, Toulouse, Privat, 1971—1989, 2 tomes, Paris, Perrin, 1998, reed. en 2 vol., Paris/Toulouse, Perrin/Privat, 2001 reed.
  • Jimenez Sanchez P. Les catharismes: modèles dissidents du christianisme médiéval (XIIe-XIIIe siècles). Rennes:PUR, 2008


Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. http://www.universalis.fr/encyclopedie/cathares/
  2. J. Duvernoy, La religion des cathares, Toulouse, 1989
  3. Anne Brenon et Jean-Philippe de Tonnac, "Cathares, la contre-enquête", Albin Michel, 2011.