Катари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Катари вбивають Петра Веронського.
Вигнання катарів з Каркассонна.

Ката́ри (від грец. καθαροί, katharoi, «чисті, пуритани»[1], див. також альбігойці) — послідовники гностичного релігійного руху в середньовічній Західній Європі ХІ–XIV століття[2]. Вважали себе послідовниками Христа, організовувалися у спільноти або комуни. Були представлені у великих містах тогочасної Окситанії на півдні ФранціїПровансі та Лангедоку, що на той час належав до Графства Тулузи), півночі Іспанії (Арагон) та Італії, деяких землях Німеччини. Ворогували із Католицькою церквою, починаючи із заперечення її вчення, і вели з нею запеклу боротьбу. Вчили про дуалізм світу[1]: протистояння двох творців — доброго Бога (Бога Нового Заповіту) і злого диявола (Бога Старого Заповіту); вважали невидимий (духовно-душевний) світ породженням добра, видимий (тілесний) — породженням зла; відповідно заперечували людську тілесну природу Христа, його таїнства (причастя, шлюб); вірили у переселення душ, забороняли їсти м'ясо тощо. Період розквіту руху припадає на ХІІ-XIII століття. Католицька сторона вважала катарів небезпечною єрессю, проводила місійну й військову діяльність проти них. Одним зі знарядь католиків у боротьбі з катарами стала інквізиція. Релігійний рух катарів занепав у 1-й половині XIV ст.

Назва[ред. | ред. код]

Більшість сучасних істориків вважає, що термін «катари» не є самоназвою. У текстах катарів для самоідентифікації кліру у цьому русі широко використовувалися терміни «християни» або ж «Добрі Християни», а вірні називали їх «Добрими Людьми» (Bons Hommes) або ж Друзями Божими.[3],[4].

Термін «катари» часто вживався у документах інквізиції, а звідти перейшов до перших історичних досліджень, присвячених «альбігойській єресі». Незважаючи на те, що слово «катари», по суті справи, було зневажливим прізвиськом, воно надовго закріпилося як основна назва, поряд з термином «альбігойці». Окрім цих двох слів, щодо катарів у різних місцевостях вживалися ще назви «маніхеї», «орігеністи», «фіфли», «публікани», «ткачі», «болгари» (фр. bougres), «патарени».

Однією з головних святинь Окситанії стала фортеця Монсегюр, що з'явилася на вершині пагорба в 1204 році. Його господарем став лицар Рамон де Перелла, побудуваши замок на прохання трьох священиків-катарів. Невдовзі альбігойці перетворили його на святилище, де, як повідомляють історичні хроніки, могла зберігатися священна чаша Грааля.

Вчення[ред. | ред. код]

Гностицизм
Simple crossed circle.svg

Перський гностицизм
Мандеї | Маніхейство

Курдський гностицизм
Язданізм:
Єзиди | Ахль-е Хакк | Алевіти

Сіро-єгипетські гностики
Сіфіани | Валентиніани | Василідіани

Відомі гностичні автори
Симон Волхв[en] | Менандр | Валентин | Маркіон | Керинт | Василід | Мані

Пізній гностицизм
Офіти | Каїніти | Карпократи | Борборіти

Середньовічний гностицизм
Павлікіани | Тондракійці | Альбігойці | Богоміли | Катари | Вальденси | Жидівствуючі

Гностичні писання
Бібліотека Наг-Хаммаді
Втрачені кодекси
Книги Єу
Кодекс Чакос

Катарське вчення походило від гностиків античності, маніхеїв та павликіан. Катари вважали себе християнами, а своїми засновниками — самого Ісуса Христа та Марію Магдалину[5]. З'явившись на півдні Франції у середині XI століття, вони абсолютизували Новий Заповіт і заперечували авторитет Старого Заповіту, відкидаючи частину його книг. Катари носили прості чорні ряси, пересувалися тільки пішки, не їли м'яса і сиру. Їх прозвали Досконалими[6]. Вони вчили про дуалізм світу, протистояння двох творців — доброго Бога (Бога Нового Заповіту) і злого диявола (Бога Старого Заповіту). Вони вірили, що невидимий (духовний і душевний) світ — творіння доброго Бога, а видимий (тілесний) світ — творіння злого. Відповідно катари заперечували Божествену природу Ісуса Христа, вважаючи його лише пророком, еманацією Бога на землі, а не Боголюдиною. Святу Діву Марію та Івана Богослова вони проголошували духовними істотами, ангелами. Катари заперечували свободу волі людини, первородний гріх, необхідність таїнств (причастя, шлюбу), храмів та ікон тощо; засуджували споживання м'ясної їжі, смертну кару та війни; вони вірили у переселення душ, боротьбу добра зі злом, яка завершиться кінцем світу. Катари мали власне богослужіння (consolamentum), намагаючись наслідувати збори ранніх християн на основі описів Нового Заповіту; мали спільні вегетаріанські трапези.

Катарський хрестовий похід (1209-29)[ред. | ред. код]

Битва при Муре

Внаслідок централізації влади у Римо-католицькій Церкві та жорсткої позиції її вищого кліру щодо інакомислення ухвалили ряд антиєретичних заходів юридичного характеру. Кульмінацією цих заходів стало санкціонування Папою Інокентієм III першого хрестового походу до християнських земель — так званого хрестового походу проти альбігойців, у якому в основному брали участь північнофранцузькі барони. Хрестоносці не проти були прибрати до рук багаті землі і володіння Окситанії, що належала катарам.

Це була жорстока експедиція. У розпал літа, 22 липня 1209-го, хрестоносці влаштували небачену різанину в Безьє. Її жертвами стали всі жителі міста - 22 тисячі чоловік! Коли один з карателів запитав католицького абата Арно Аморі, як відрізнити католиків від катарів, той відповів просто: "Вбивайте всіх! А Господь визнає своїх". А 1 серпня хрестоносці підійшли до Каркассона. Його облога також увійшла в історію як один з найстрашніших епізодів хрестового походу, який поклав початок багаторічним Альбігойським війнам (12091229).

Тривалої облогою хрестоносці змусили захисників Каркассона скласти зброю. Зважившись на здачу міста, катари висунули умову: усім жителям буде дозволено без зброї покинути Каркассон. Володар міста юний граф Тренкавель відправляється у ворожий табір, заявивши про готовність залишатися заручником до тих пір, поки останній житель не покине Каркассон. Але обман вважався одним з головних видів зброї і в ті часи. Тренкавеля, що згодом став героєм півдня Франції, заточили в вежу Пент, де він і помер через кілька місяців. Його імя шанують в наші дні - як людини, яка пожертвувала собою заради порятунку громадян Каркассона.

Наслідком цієї війни стала анексія Францією одного з найприхильніших до катаризму регіонів Європи — Лангедоку.

Падіння Монсегюру (1244)[ред. | ред. код]

Замок Шато де Монсегюр

Створена у 12291233 роках спеціально для боротьби з катарами, папська інквізиція, за підтримки короля Франції у Лангедоку та партії гвельфів в Італії організувала систематичні репресії, що завершилися згодом повним знищенням руху.

Втім, хоча й був взятий Каркассон, залишалося нескореним укріплене оситанське поселення Монсегюр. Хрестоносці не могли вважати свою перемогу повною, не захопивши цей замок, розташований в 60 кілометрах на південь від Каркассона. Лише в 1244 році, через 35 років після падіння Каркассона, армія французького короля Людовика IX підійшла до Монсегюра і почала його облогу. Тривала вона 8 місяців.

Серед музейних експонатів у місцевому музеї внизу під горою Монсегюр привертають увагу кам'яні ядра, виявлені там, де хрестоносці штурмували замок. Проте, як у випадку з Безьє і Каркассоном, замок Монсегюр захопили в результаті зради і обману. Один з місцевих жителів показав осаждавшим, як можна подолати останню укріплену стіну. Штурм почався вночі. У повному мовчанні хрестоносці впритул наблизилися до замку і встановили метальні машини. Кам'яні ядра обрушилися на захисників. Почалися переговори. Катарам обіцяли свободу в разі, якщо вони покаються і відречуться від своєї віри. Погодившись на капітуляцію, захисники замку попросили у хрестоносців два тижні та, за умовами переміря, відпустили заручників.

Лише трьом захисникам Монсегюра вдалося непомітно для ворогів спуститися вниз по прямовисній скелі. Вони несли з собою головні скарби. І це не були алмази і золото: їх, начебто, катари непомітно винесли та сховали неподалік від Монсегюру ще за два місяці до здачи замку. За легендою, втікачі взяли з собою лише священні катарські рукописи та чашу Грааля, з якої пив на Таємній вечері Ісус Христос, і в якій потім Йосип Аримафейський зберігав краплі крові Спасителя[7]. Куди зникли, покинувши Монсегюр, катари і реліквії, до сих пір залишається таємницею.

Втім ніхто з катарів за тва тижні не погодився з умовою інквізиторів, вважаючи за краще смерть, ніж зречення від своєї віри. Ну, а потім запалали багаття біля підніжжя гори Монсегюр.

Найзначнішою віхою в історії придушення катаризму, що викликає інтерес істориків, окрім опіру Монсегюру, є «реконкіста братів Отьє» 13001310 років. Останнього відомого катарського проповідника, пов'язаного з братами Отьє, Гійома Белібаста, спалили живцем між вереснем 1321 року та листопадом 1322-го.


Альбігойські війни - похмура сторінка в історії Європи. Непримиренні релігійні розбіжності переплелися тоді з певними політичними цілями. Володарі півночі Франції прагнули підпорядкувати непокірний південь. Йшла боротьба за створення єдиного централізованого держави. І вона в кінцевому підсумку привела до перемоги королівської влади. Боротьба ця виявилася на рідкість безжальної і кровопролитної. У ній люди були навіть готові йти на багаття, як це сталося з захисниками Монсегюра.

Див. також[ред. | ред. код]

Протестантизм
95Thesen.jpg
Реформація
Доктрини протестантизму

Дореформаційні рухи

Вальденси • Гусити • Катари • Лоларди


Реформаційні церкви

Англіканство • Анабаптизм • Кальвінізм • Лютеранство • Цвінгліанство


Постреформаційні рухи

Адвентизм ·  Армія спасіння ·  Баптизм ·  Квакери ·  Меноніти ·  Пієтизм • Пуританство • П'ятидесятництво • Харизматизм


«Велике пробудження»

Рівайвелізм • Методизм • Євангелізм • Учні Христа • Церкви Христа

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Weber, Nicholas. Cathari // The Catholic Encyclopedia. Vol. 3. New York: Robert Appleton Company, 1908.
  2. http://www.universalis.fr/encyclopedie/cathares/
  3. J. Duvernoy, La religion des cathares, Toulouse, 1989
  4. Anne Brenon et Jean-Philippe de Tonnac, «Cathares, la contre-enquête», Albin Michel, 2011.
  5. Єлена Волкова прочитала лекцію про символічність образу Марії Магдалини, як контрастного архетипу жінки | Лекторій СУА з жіночих студій (uk). Процитовано 2019-04-29. 
  6. Елена НАУМОВА, Никита ШЕВЦОВ (11 марта 2016 г.). "Восхождение на Монсегюр. Корреспонденты "Труда" побывали там, где люди за веру шли на костер". "Інетерфакс.Релігія". 
  7. Паасо В.Т. старший преподаватель кафедры общественно-гуманитарного образования ГОУ РК “ИПК РО”. МАРИЯ МАГДАЛИНА. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Осокин Н. История альбигойцев и их времени. Казань, 1869 −1872.
  • Brenon Anne, Le Vrai visage du catharisme, Loubatieres, 2004.
  • Jean Duvernoy, La religion des cathares, Toulouse, 1989.
  • Michel Roquebert. L'epopee cathare, 4 tomes, Toulouse, Privat, 1971—1989, 2 tomes, Paris, Perrin, 1998, reed. en 2 vol., Paris/Toulouse, Perrin/Privat, 2001 reed.
  • Jimenez Sanchez P. Les catharismes: modèles dissidents du christianisme médiéval (XIIe-XIIIe siècles). Rennes: PUR, 2008

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Катари