Швидкісний ударний катер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Швидкохідний ударний катер ВМС Чилі

Швидкісний ударний катер (англ. Fast attack craft) — це малий, швидкий, гнучкий у застосуванні та наступальний військовий корабель, озброєний торпедамипротикорабельними ракетами, а також гарматами.  Ударні катери зазвичай використовують у береговій зоні через невелику морехідність і та неспроможність діяти за несприятливих погодних умов. Через невеликі розміри катер має невеликий об'єм палива, боєкомплекту та води. Загалом їхня водотоннажність складає 50–800 тонн, а швидкість сягає 25–50 вузлів.[1] У радянській/російській військово-морській літературі об'єднавчий термін для невеликих бойових одиниць, призначених для ударів по великих кораблях, відсутній. Залежно від розмірів та типу озброєння там окремо виділяють "торпедні катери", "ракетні катери", а також "малі ракетні кораблі".

Основною перевагою ударних катерів над іншими кораблями є їхня доступність. Багато таких катерів можна побудувати за невеликою ціною, що дозволяє флоту, який знаходиться в невигідному становищі, ефективно захищати себе від більшого супротивника.[2] Невеликі катери, озброєні так само потужно, як і великі кораблі, можуть нести серйозну загрозу для них і торгових суден. Великим мінусом цих катерів є невелика морехідність, тісні кубрики та поганий захист від повітряної загрози.

Історія[ред. | ред. код]

19 століття[ред. | ред. код]

Вже в середині 19-го століття з'явилася теорія так званої «Молодої школи», за якою треба було створювати флоти з великою кількістю малих кораблів для боротьби з великими броненосцями. Вперше ідею реалізували у 1870-х роках з появою парових міноносців, які виробляли у великих кількостях у Королівському флоті та ВМС Франції. Ці малі кораблі мали погану морехідність і обмежено використовувалися для розвідки через невелику витривалість і низькі капітанські містки. Реальна загроза виникла з появою ескадрених міноносців у 1893 році. Це були відносно великі кораблі, які еволюціонували у сучасні есмінці. На них встановлювали гармати, які були спроможні знищувати міноносці до того, як вони могли вийти на відстань атаки.

2,4-метрові торпедні катери Elco ВМС США, на чолі з PT-105, на високій швидкості у 1942

20 століття[ред. | ред. код]

Ідею малих швидкісних катерів відродили напередодні Першої світової війни, створивши катери з новими бензиновими двигунами. Італія та Велика Британія стали лідерами у будівництві таких суден, створивши береговий моторний катер (БМК) та Motobarca Armata Silurante (MAS) (італ. "торпедний моторний човен"). Визначним досягненням цих суден стало потоплення австро-угорського лінкора «Святий Стефан» катерами MAS. 15 10 червня 1918 року. Британські БМК були менш успішними; протягом громадянської війни у Росії катери атакували флот червоних на якірній стоянці у Кронштадті 18 червня 1919 року, при втраті чотирьох катерів британці змогли втопити крейсер "Пам'ять Азова".

Конструкція залишалася без змін до середини 1930-х, у Королівських ВМС моторні торпедні катери (МТК) та моторні гарматні катери (МГК), патрульні торпедні катери (PT boats) у ВМС США та E-boats (Schnellboote) у Крігмсмаріне. Усі типи катерів брали участь у Другій світовій війні, але через загрозу з боку літаків вони були не дуже ефективними; проте, деякого успіху вони змогли досягти за сприятливих умов, як наприклад атака на HMS Manchester (пізніше затонув), в ніч 13 вересня 1942 року, італійськими торпедними катерами MS.

Після Другої світової війни[ред. | ред. код]

Після Другої світової війни використання цього типу суден у США та Великій Британії зменшувалося, навіть через появу безпечних дизельних двигунів які замінили вогненебезпечні бензинові двигуни, на противагу в Радянському Союзі, де через брак ресурсів на великі кораблі на озброєнні залишалися торпедні та артилерійські катери у великій кількості.

Ракетний катер класу Комар з ракетами П-15 «Терміт»
Шведський ракетний катер класу Ystad HSwMS Ystad (R142)

З появою протикорабельних ракет ударні катери були відроджені у Радянському Союзі у якості "ракетних катерів". Перші ракетні катери були переробленими торпедними катерами, де замість торпедних апаратів було встановлено пускові установки. Знову маленькі швидкісні судна могли атакувати і знищувати великі кораблі. Ідею було вперше протестовано у Радянському Союзі, який у серпні 1957 року створив катер класу "Комар" (проект 183-Р) з двома пусковими установками ракет П-15 Терміт довжиною у 25 метрів та максимальною швидкістю у 40 вузлів. Дальність складала лише 1900 км на швидкості 12 вузлів, а катер міг перебувати у морі лише п'ять днів. Було побудовано 110 катерів проекту 183-Р, наступні 400 катерів були побудовані за проектом 205 (клас Москіт), причому більшість було продано країнам-союзникам Радянського Союзу.

Першим бойовим використанням ракетних катерів стала атака єгипетським катером радянського виробництва класу "Комар" ізраїльського ескадреного міноносця Eilat 20 жовтня 1967 року чотирма ракетами П-15 "Терміт", невдовзі після Шестиденної війни. В результаті корабель затонув, загинуло 47 осіб.[3]

Радянські ракетні катери спонукали НАТО на відповідь, яка стала більш значною після затоплення Eilat. Німці та французи почали співпрацювати для створення ШАС, результатом співпраці стала поява у 1968 році швидкохідного ударного катера класу «La Combattante». Довжина корпусу складала 47 або 49 метрів, озброєння складалося з чотирьох ракет MM-38 Exocet, у носі було встановлено 76-мм гармату та спарену 40-мм гармати у кормі, судна мали максимальну швидкість у 36 вузлів. До 1974 року було побудовано 68 швидкісних ударних катерів «Combattante II». Конструкцію було використано у катері «Combattante III», а багато інших верфей створили власні версії на базі «Combattante», відомими з яких були ізраїльські Sa'ar/Решеф.

Розмір збільшився, деякі конструкції досягли розмірів корвета, 800-тонні катери мали вертольоти, що дозволило збільшити ефективність їх застосування. Наприклад, ізраїльські ракетні катери класу «Sa'ar 4» мали довжину корпусу 58 метрів і водотоннажність  415 тонн, а катери класу «Sa'ar 5» мали довжину 85 метрів і водотоннажність у 1065 тонн, а тому офіційно належали до класу корветів.

Іран та Північна Корея зараз оперують великою кількістю швидкохідних ударних катерів. Лише Північна Корея має у своєму розпорядженні 300 штук,[4] у той час як Іран розробляв так звані "катери натовпу", для переслідування суден у спірних водах Перської затоки. Для протидії ВМС США розробили доктрину берегової оборони від надводної загрози ASUW, разом зі створенням спеціалізованих кораблів, таких як бойові кораблі прибережної зони.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. AMI International - Definitions of Vessel Types [ ]. Amiinter.com. Процитовано 2015-03-11. 
  2. Taiwan must rethink naval strategy: expert. Taipei Times. 2015-03-04. Процитовано 2015-03-11. 
  3. John Pike (1967-10-21). Eilat Destroyer. Globalsecurity.org. Процитовано 2015-03-11. 
  4. Hy Sang Lee: North Korea: A Strange Socialist Fortress, p. 85