Очікує на перевірку

Старак Теодозій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Старак Теодозій Васильович
Народився12 серпня 1931(1931-08-12)
Межибрід, Гміна Сянік, Сяноцький повіт, Республіка Польща
Помер1 жовтня 1999(1999-10-01) (68 років)
Львів, Україна
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
Національністьукраїнець
Діяльністьдисидент, громадський діяч, дипломат
Alma materЛНУ ім. І. Франка
ЗакладЛНУ ім. І. Франка
Нагороди
Командорський хрест ордена «За заслуги перед Польщею»
Могила Теодозія Старака на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря

Теодозій Васильович Старак (12 серпня 1931, с. Межибрід, Сянок, Польща — 1 жовтня 1999, Львів, Україна) — український дисидент, громадський діяч і дипломат. Перший посол незалежної України у Польщі (1991).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився на Лемківщині, син Марії та Василя Старака — діяча українського суспільно-освітнього товариства «Просвіта».

У березні 1945 року на початковому етапі вирівнювання кордонів був депортований із родиною до Львова. У листопаді 1949 року заарештований НКВС як син ворога народу і учасник самоосвітніх гуртків у школі. Після короткого слідства засланий у концентраційний табір у Караганді. Після шести років табору та заслання, у межах хрущовської амністії повертається до Львова. У 1956—1961 роках навчався на факультеті славістики Львівського університету, отримав фах філолога-славіста. Відтак працював у Львівському університеті, брав участь у русі шестидесятників — молодого покоління української інтелігенції, яке активізувалося в часи відлиги після XX і XXII з'їздів КПРС. Найважливішими постатями того покоління були також Дмитро Павличко, Василь Стус, Іван Драч, В'ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Михайло Горинь і Левко Лук'яненко.

Теодозій Старак у 1965 році був звільнений з роботи та заарештований разом з Михайлом та Богданом Горинями на хвилі арештів української інтелігенції, одночасній з показовим процесом Даніеля та Синявського в Москві. Після виходу на волю утримував сімʼю з принагідних занять, зокрема як сільський учитель (село Підбірці, село Сокільники), де йому було дозволено викладати російську мову та літературу. У 1969 році отримав роботу редактора в польській редакції видавництва «Радянська Школа», де працював офіційно до 1990 року. Водночас редагував підпільну газету забороненої в СРСР із 1946 року Греко-католицької Церкви  «Віра Батьків».

Після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності (1991) став першим дипломатичним представником незалежної української держави в Польщі у ранзі повіреного у справах уряду України - charge d'affaires. Він організував дипломатичне представництво від основ — значною мірою за власні кошти — звідси прізвисько літаючого амбасадора (адже він не мав навіть власного водія). Після підвищення ранги дипломатичних представництв Польща та України до рівня Посольств — з осені 1992 року до квітня 1998 року перший радник Посольства України у Польщі (перший заступник посла).

У 1997 році обраний Головою Світової федерації українських лемківських об'єднань (СФУЛО). 1998 року у співавторстві з С. Й. Левинською видав польсько-український словник. Після 1991 року автор численних інтерв'ю та публікацій в українській та польській пресі.

Помер після тривалої важкої хвороби 1 жовтня 1999 року у віці 68 років у Львові. Похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

За представленням Економічного Товариства Польща-Україна 13 жовтня 1999 року Теодозій Старак був посмертно відзначений Командорським Хрестом Ордену «За заслуги перед Польщею». Відзнаку вручили родині 19 березня 2002 року в Ратуші у Львові від імені уряду Польської Республіки Анджей Росінський і Збігнєв Місяк.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]