Говоров Леонід Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонід Олександрович Говоров
рос. Леонид Александрович Говоров
Leonid Govorov 1.jpg
Народження 10 (22) лютого 1897(1897-02-22)
Російська імперія с. Бутирки, Яранський повіт, Вятська губернія, Російська імперія
Смерть 19 березня 1955(1955-03-19) (58 років)
СРСР Москва, СРСР
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна СРСР СРСР
Приналежність Емблема російської імператорської армії РІА 19161918
Біла армія 19181919
Прапор Червоної армії РСЧА19201955
Рід військ артилерія, Сухопутні війська, ППО
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 19161955
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування Заступник Міністра оборони СРСР — Головнокомандувач військами ППО СРСР,
Командувач військами Ленінградського військового округу, Командувач військами 2-го Прибалтійського та Ленінградського фронтів,
Командувач 5 армії,
начальник артилерії Резервного та Західного фронтів
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Діти Говоров Володимир Леонідович
Нагороди
Герой Радянського Союзу
OrderVictoryRibbon.svg
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»

Нагороди інших країн

Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945
CMNS: Говоров Леонід Олександрович у Вікісховищі

Леоні́д Олекса́ндрович Го́воров (нар. 10 (22) лютого 1897(18970222), с. Бутирки, Яранський повіт, Вятська губернія, Російська імперія — 19 березня 1955, Москва, СРСР) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (18.06.1944), Герой Радянського Союзу (27.01.1945), кавалер ордену «Перемоги» (31.05.1945). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1952—1955 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство і юність[ред. | ред. код]

Леонід Говоров народився в селянській сім'ї в селі Бутирки Яранського повіту Вятськой губернії (нині територія Кіровської області Росії). Батько — Олександр Григорович Говоров (1869—1918) працював бурлакою, матросом у пароплавній компанії купців Стахєєвих, «пісьмоводітєлем» реального училища в Єлабузі. Мати — Марія Олександрівна Говорова (Панфілова) (1867—1919) — домогосподарка. Леонід був найстаршим з чотирьох синів.

Після закінчення сільської школи поступив в Єлабузьке реальне училище. У 1916, закінчивши своє навчання, поступив на кораблебудівне відділення Петроградського політехнічного інституту імператора Петра Великого. Проте, в грудні 1916 року Говоров був мобілізований до армії, і направлений на навчання в Костянтинівське артилерійське училище. У червні 1917, після закінчення навчання, надано військове звання підпоручника і призначений молодшим офіцером мортирної батареї у складі однієї з частин гарнізону Томська.

У березні 1918 році демобілізується і повертається до батьків у Єлабугу, де влаштовується працювати в кооперацію.

Громадянська війна в Росії[ред. | ред. код]

У жовтні 1918 частини військ Колчака О. В. увійшли в Єлабугу. Говорова в чині підпоручника мобілізували до батареї 8-ї дивізії 2-го Уфимського корпусу, що входив з березня 1919 до складу Західної армії, бере участь у Челябінській та Уфимській операціях.

Через рік, у жовтні 1919, на хвилі масового дезертирства в Білій армії разом з декількома солдатами із складу своєї батареї покинув свою частину і, ховаючись, біг до Томська, де у складі бойової дружини взяв участь у повстанні проти білогвардійців. Томськ перейшов під контроль Червоної армії 22 грудня 1919, а в січні 1920 року Л. А. Говоров вступає добровольцем в 51-шу стрілецьку дивізію Василя Блюхера, де обіймає посаду командира артилерійського дивізіону.

У складі Перекопської ударної групи 6-ї армії А. І. Корка цей дивізіон бере участь у битвах проти військ П.М. Врангеля.

У 1920 році Говоров був двічі поранений — в серпні під селом Серагози під час оборонних боїв у районі Каховки отримав осколкове поранення в ногу і у вересні в бою під Антонівкою кульове поранення в руку. За участь у Перекопсько-Чонгарській операції 1921 був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Пам'ятник Леоніду Говорову в Санкт-Петербурзі

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

Після Громадянської війни займав посади начальника артилерії стрілецької дивізії, полку, корпусу, відділення. Активно займається своєю військовою освітою. У 1926 році закінчує Артилерійські курси вдосконалення командного складу. У 1930 році проходить Вищі академічні курси при Військовій академії ім. М. В. Фрунзе, а в 1933 році заочно закінчує повний курс академії, проходить навчання на її оперативному факультеті. Самостійно вивчивши німецьку мову, складає іспит на військового перекладача. 5 лютого 1936 року Л. О. Говоров отримав військове звання «комбриг».

У 1938 році був призначений викладачем тактики в Артилерійській академії ім. Ф. Е. Дзержинського. У 1939 році закінчує свою першу наукову працю на тему «Атака і прорив укріпленого району».

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Радянсько-фінська війна[ред. | ред. код]

У 1940 році призначений начальником штабу артилерії 7-ї армії, яка брала участь у боях на території Карельського перешийка. За роботу з підготовки артилерійського забезпечення під час прориву ділянки лінії Маннергейма Л. О. Говоров був нагороджений орденом Червоної Зірки, отримав звання комдива.

Битва за Москву[ред. | ред. код]

На початку війни з Німеччиною Говоров знаходився на Західному фронті, виконував обов'язки начальника артилерії Західного стратегічного напрямку. З 30 липня очолював артилерію Резервного фронту, активно займався створенням системи протитанкової оборони, підготовкою до Єльнінської операції. 15 жовтня 1941 року Говоров приймає командування 5-ю загальновійськовою армією, яка вела важкі оборонні бої на підступах до Можайська, і 18 жовтня 1941 року змушена була відступити.

У першій половині листопада 1941 року Говоров організував на підступах до Москви глибоко ешелоновану оборону з потужним артилерійським заслоном і маневреними протитанковими загонами. На початку грудня 1941 року Говоров особисто керував оборонними діями, в результаті яких йому вдалося зупинити наступ 4-ї німецької армії Гюнтера фон Клюге. Під час Клинсько-Сонячногірської операції підрозділи 5-ї армії перейшли у загальний наступ. За важливий внесок в оборону Москви і контрнаступ генерал-лейтенант артилерії Леонід Говоров був нагороджений двома орденами Леніна.

Ленінградський фронт[ред. | ред. код]

У червні 1942 року Говоров був призначений командувачем військами Ленінградського фронту. Брав участь у проведенні багатьох важливих військових операцій. Під час Усть-Тосненської наступальної операції 1942 року, його війська ціною великих втрат добилися лише часткового успіху. Особливо відзначився в операції «Іскра» (12 — 30 січня 1943), в результаті якої був здійснений прорив блокади Ленінграда. 15 січня 1943 року Л. О. Говорову було присвоєне звання «генерал-полковник». При проведенні Красноборської і Мглинської операції (лютий — серпень 1943), Говорову не вдалося досягти успіху.

17 листопада 1943 року Говорову було присвоєне звання «генерал армії». Проявив полководницький талант під час Ленінградсько-Новгородської операції (січень — березень 1944). Під час наступу війська Ленінградського фронту пройшли на захід близько 220—280 км, розгромили 26 дивізій противника, і майже повністю визволили Ленінградську область і частина Калінінської області.

Вигнання фінських та німецьких військ з Карелії та Прибалтики[ред. | ред. код]

Під час битви за Нарву (лютий — серпень 1944) війська Ленінградського фронту вклинилися в потужну оборону противника. Говоров з перемінним успіхом провів кілька великих наступальних операцій на нарвському напрямку. В ході наступу радянські війська зазнали важких втрат, і були зупинені на рубежі «Танненберг».

В червні 1944 успішно провів Виборзьку операцію, в результаті якої були розгромлені фінські війська на Карельському перешийку. Незважаючи на початковий успіх, наступ радянських військ було зупинено фінами під час боїв при Талі-Іхантала. 18 червня 1944 року Л. О. Говоров отримав військове звання «маршал Радянського Союзу».

У вересні — листопаді 1944 року Говоров вдало провів Талліннську та Моонзундську операції, в результаті яких від німецьких військ була визволена Естонія та острови Моонзундського архіпелагу. 27 січня 1945 року маршалу Л. О. Говорову було присвоєне звання Герой Радянського Союзу.

На завершальному етапі війни керував діями радянських фронтів проти Курляндської групи німецьких військ. 8 травня командування групи армій «Курляндія» прийняло умови радянського ультиматуму та капітулювало. 31 травня 1945 року Леонід Олександрович Говоров був нагороджений орденом «Перемога» за розгром німецьких військ під Ленінградом і в Прибалтиці.

Післявоєнний період[ред. | ред. код]

9 липня 1945 року призначений командувачем військами Ленінградського військового округу, що був утворений на основі Ленінградського фронту. З квітня 1946 року — головний інспектор Сухопутних військ СРСР. З січня 1947 року займає пост головного інспектора Збройних сил СРСР. З липня 1948 до травня 1952 року командував військами ППО СРСР. Під його керівництвом в СРСР проводиться структурна реорганізація управління військами ППО, приймаються на озброєння зенітно-ракетні комплекси, реактивні винищувачі, новітні радіолокаційні станції.

В грудні 1948 року очолював «суд честі», який виніс обвинувачення чотирьом адміралам — М. Г. Кузнєцову, Л. М. Галлеру, В. А. Алафузову, Г. А. Степанову, які були реабілітовані у 1953 році.

З квітня 1953 призначений на пост головного інспектора Міністерства оборони СРСР. У травні 1954 стає першим головнокомандувачем військами ППО СРСР, призначається заступником міністра оборони СРСР.

До того часу Говоров був важко хворий на гіпертонічну хворобу, переніс інсульт. Помер в Москві 19 березня 1955 року. Урна з його прахом похована в Кремлівській стіні на Червоній площі в Москві.

Військові звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

СРСР[ред. | ред. код]

Іноземні нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Телицын В. Л. «Маршал Говоров. От колчаковского офицера до Маршала Советского Союза». — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — 320 с ISBN 978-5-699-27205-1
  • В. А. Егоршин, «Фельдмаршалы и маршалы». М., 2000

Джерела в інтернеті[ред. | ред. код]