Єрьоменко Андрій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єрьоменко Андрій Іванович
AI Eremenko 01.jpg
Народження 2 (14) жовтня 1892(1892-10-14)
Російська імперія Марківка, Харківська губернія
Російська імперія
Смерть 19 листопада 1970(1970-11-19) (78 років)
Союз Радянських Соціалістичних Республік Москва
Поховання Кремлівська стіна
Рід військ кавалерія, піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Член Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування Північно-Кавказький, Західно-Сибірський, Прикарпатський військові округи, Четвертий Український фронт, Другий Прибалтійський фронт, Сталінградський фронт, Калінінський фронт
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна
Вторгнення СРСР до Польщі
Друга світова війна
Нагороди
Єрьоменко Андрій Іванович у Вікісховищі?

Єрьо́менко Андрі́й Іва́нович (2 (14) жовтня 1892(18921014), Марківка — 19 листопада 1970, Москва) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1955), Герой Радянського Союзу (1944), Герой ЧССР (1970), член ВКП(б)/КПРС з 16 грудня 1918 року.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 14 жовтня 1892 року в слободі Марківка, Старобільського повіту Харківської губернії (нині селище міського типу Луганської області України) у незаможній селянській сім'ї. Українець.

Сім'я[ред.ред. код]

Батько — Іван Васильович (помер у 1902 році). Мати — Марія Іванівна (уроджена Романенко, померла в 1957 році). Дружина — Ніна Іванівна. Діти: син — Андрій Андрійович, полковник запасу; син — Володимир Андрійович, капітан 1 рангу запасу; дочка — Тетяна Андріївна, економіст.

Військова кар'єра[ред.ред. код]

На військову службу призваний в 1913 році. У Першу світову війну рядовим бився на Південно-Західному фронті в Галичині. Потім служив на Румунському фронті в команді розвідки піхотного полку. Після Лютневої революції 1917 року був вибраний в полковий комітет.

Демобілізуючись Єрьоменко повернувся в Марківку і в 1918 році організував там партизанський загін, який згодом влився в Червону армію.

Учасник Громадянської війни. З січня 1919 року — заступник голови і військовий комісар Марківського ревкома. З червня 1919 року брав участь в боях на Південному, Кавказькому і Південно-Західному фронтах начальником розвідки, потім начальником штабу кавалерійської бригади, помічником командира кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії.

У 1923 році Єрьоменко закінчив Вищу кавалерійську школу, в 1925 році — курси удосконалення комскладу, в 1931 році — курси командирів-єдиноначальників при Військово-політичній академії, в 1935 році — Військову академію імені М. В. Фрунзе.

Після Громадянської війни, з грудня 1929 року, Єрьоменко командував кавалерійським полком, з серпня 1937 року — кавалерійською дивізією, а з 1938 року — 6-м кавалерійським корпусом, з яким брав участь в окупації більшовиками Західної Білорусі. З червня 1940 року — командир механізованого корпусу. З грудня 1940 року командував 1-ю Окремою Червонопрапорною армією на Далекому Сході.

26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Новоград-Волинської виборчої округи Житомирської області.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Вступаючи в серпні 1941 року в посаду командувача військ Брянського фронту, хвалькувато заявив Сталіну, що «розіб'є негідника Гудеріана», але зробити цього не зміг. Натомість Гудеріан розгромив Брянський фронт і спільно з Клейстом оточив війська Південно-Західного фронту.

Всі, хто знав Єрьоменка, відзначали надмірні самовпевненість та честолюбство, але не применшували його вольових якостей.

Під час Другої світової війни:

Після війни[ред.ред. код]

Після закінчення війни генерал армії Єрьоменко командував військами Прикарпатського, Західно-Сибірського і Північно-Кавказського військових округів (1945-58 роки). 11 березня 1955 року йому присвоєно вище військове звання «Маршал Радянського Союзу».

З 1958 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Обирався кандидатом в члени ЦК КПРС1956 року), депутатом Верховної Ради СРСР 2-8-го скликань.

Помер 19 листопада 1970 року, похований у Москві на Червоній площі біля Кремлівської стіни.

Нагороди[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

  • Боевые эпизоды. Походы Первой Конной армии. — Ростов-на-Дону, 1957; (рос.)
  • На западном направлении. — М., 1959; (рос.)
  • Против фальсификации истории второй мировой войны. — 2-е изд. — М., 1960; (рос.)
  • Сталинград. — М., 1961; (рос.)
  • В начале войны. — М. 1965; (рос.)
  • Годы возмездия. 1943—1945. — М., 1969; (рос.)
  • Помни войну. — Донецк, 1971. (рос.)

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Ім'я Героя Радянського Союзу Єрьоменка було присвоєне:

На штабі Північно-Кавказського військового округу в місті Ростов-на-Дону на згадку про героя-полководця встановлена меморіальна дошка.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Абрамов А. У Кремлевской стены. — М., 1974. (рос.)
  • Дороги храбрых. — Донецьк, 1967. (рос.)
  • Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.